Структура соціальної ринкової економіки

     Слід  зауважити, що за роки реформ відбулися  досить суттєві зрушення в структурі  суспільних відносин, в тому числі  й економічних. Більшість з них  матиме визначальне значення в процесі  формування нової моделі українського суспільства. Але визначальне далеко не означає позитивне. Адже в процесі неконкурентної приватизації посилилась монополізація, відбувся міжгруповий розподіл основного економічного ресурсу держави і, як наслідок, глибоке і нерівномірне розшарування суспільства

     Саме  тому метод “соціальної ринкової економіки” розглядається як досконалий інструмент впорядкування суспільних відносин на високому рівні не відриваючи реалії цих відносин від духовних цінностей і людської природи. Однак цей метод може бути успішно застосованим лише за однієї умови: його глибокого розуміння і спроможністю втілювати відповідні принципи на практиці командою однодумців. Будь-які “аматорські” спотворені уявлення та дії приречені на крах.

     Цей висновок підтверджується 10-літньою  практикою українських реформ. Економічні намагання вивести країну на “магістральний шлях” і забезпечити “побудову” системи, названої “соціально-орієнтованою”, втомили своєю неефективністю і безперспек-тивністю суспільство, підприємців і навіть самих “реформаторів”. Це відбулося головним чином через те, що ринкові перетворення в Україні розпочалися і продовжуються без цілісного теоретичного обґрунтування, без визначення стратегії і тактики цього процесу, про що свідчить відсутність єдиної концепції ринкового реформування до нинішнього часу. Це зумовило здійснення окремих фрагментарних дій методом механічного перенесення на вітчизняний грунт формальних атрибутів ринкової економіки (свободи підприємництва, приватної власності, системи вільних ринків і цін тощо).

     Це  саме стосується і атрибутів соціальної ринкової економіки. Адже не зважаючи на те, що стаття 13 Конституції України  гордо декларує: “Держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права  власності і господарювання, соціальну  спрямованість економіки”, а Президент у своєму посланні, красномовно зазначає: “У соціальній сфері головним завданням має стати цілеспрямоване забезпечення надійних передумов реалізації прав та свобод громадян у всіх їх виявах, утвердження середнього класу - основи політичної стабільності та демократизації суспільства, значне обмеження загрозливої диференціації доходів населення та подолання бідності. Ідеться не лише про істотне посилення соціальної спрямованості курсу реформ, а й про її перетворення на важливий інструмент прискорення економічного зростання, зміцнення злагоди і порозуміння в суспільстві. Побудова в Україні соціально орієнтованої ринкової економіки європейського типу - визначальний чинник посилення суспільної привабливості реформ, забезпечення їм широкої громадської підтримки, утвердження сучасних європейських стандартів якості життя” [3], насправді, все це залишається нічим не підкріпленим ринковим пафосом.

     І хоча основні постулати економічного вчення з’явилися більш ніж півстоліття  тому, термін “соціальна ринкова економіка” у нашій країні ще маловідомий саме як метод і як система принципів. В цьому сенсі для науковців він залишається кон’юнктурним напрямом для написання дисертацій, а для політиків – засобом отримання додаткових голосів на виборах. Сам же метод, як інновація, і як форма економічного світогляду не набув достатнього розуміння ні вчених, ні державних діячів. Точніше сказати, його розуміння є суттєво спотвореним.

     Результати  відбудови повоєнної Західної Німеччини  в дивовижно короткий термін красномовно  свідчать про надзвичайну ефективність концептуальних та практичних заходів розроблених Людвігом Ерхардом та його соратниками. Наші ж намагання “будувати” соціальну ринкову економіку призвели до поширення кланово-олігархічних груп, приватизції ними підприємств природно-сировинного комплексу, консервування монополізації усіх сфер суспільно життя, руйнування соціальної сфери.

     Водночас  слід зауважити, що в Україні існують  досить суттєві розбіжності щодо трактування самого поняття “соціальна ринкова економіка”. Зокрема, багато питань виникає щодо ступеня її соціальної орієнтованості та ролі держави у цьому процесі. Так, наприклад, дуже часто можна почути посилання на досвід розвинутих країн, зокрема Німеччини, в плані державного регулювання. Проте, як правило, чомусь не помічається того факту, що там, метою державного регулювання є попередження виникнення перешкод для ефективного функціонування ринку, а в нас, роль держави переважно зводиться до підміни ринку. Нерідко пропонуються схеми вирішення соціальних проблем, які унеможливлюють ефективне функціонування ринкового механізму.

     Дуже  часто, пояснюючи неефективність реформ або неможливість застосування методу, апелюють до національних ментальних та історичних особливостей. При цьому  забувають, що метод грунтується  не на історичних чи національних особливостях. Стрижень ідеології соціальної ринкової економіки, сформований на християнських принципах, враховує людські природні прагнення (наприклад, природне безмежне прагнення до збагачення). До національних же історичних чи ментальних особливостей можна віднести лише часткові явища, зокрема, ступінь суспільної толерантності до нелегальної економічної діяльності. Так, сьогодні в Україні активно регенерується той тіньовий сектор, який в умовах адміністративно-планового режиму природно доповнював систему. Без нього не можна було уявити життя громадян, на що, багато в чому, закривала очі радянська влада. Таким чином, відбулось формування паразитичної системи цінностей, яка передбачала неповагу до закону, державний паразитизм, злодійство.

     Ця  система цінностей, яка в умовах руйнування тоталітарно-репресивних  обмежень, що існували в умовах адміністративно-планового  централізму призвела до “вибуху” негативних явищ – криміналізації суспільства, корупції, глибокого майнового  розшарування населення, “клановості” економічних відносин тощо. А справжньої ринкової альтернативи так і не з’явилося. Іншої влади не було, не було нічого, тільки гарні гасла складені з запозичених термінів і безглузді формули трансформації суспільства з неринкового в ринкове. Той, хто насмілювався виступати проти цього, відразу ж зараховувався до табору противників реформ (читай комуністів). Так відбувся останній виток монополізації – монополізація на право проведення в суспільстві ринкових змін.

     Хоча  при цьому і відбулася деяка стабілізація (переважно знову ж таки за рахунок посилення влади), країна і надалі живе за неринковими законами. Тобто, не зважаючи на наявність зовнішніх ознак ринку, очікуваних позитивних зрушень в економіці не спостерігається. Скоріше навпаки: намітилась чітка тенденція до розпаду продуктивних сил.

     Таким чином, нічого спільного між ідеями німецьких класиків лібералізму  та соціальної ринкової економіки і  практикою українських реформ немає (крім, звичайно ж, терміну “соціальний”). Українці не завдали собі клопоту вникнення у сутність і причини економічної кризи, а відразу ж видали своє “ноу хау”. Полягало воно, в першу чергу, у неймовірно “ефективному” вирішенні соціальної проблеми за рахунок примітивного арифметичного поділу державної власності, створюваної поколіннями і десятиріччями, на всіх – порівну і відразу. Всі миттєво стали власниками і повинні були кинутися рятувати “свої” підприємства від банкрутства. Але чомусь так не сталося. І тоді почуття власника почали виховувати, витрачаючи при цьому чималу державну копійчину.

     Взагалі всі наші уряди і “команди реформаторів”  вирізнялися надзвичайною глибиною своєї гуманності. Протягом періоду  реформ і трансформацій вони одночасно  давали можливості (не всім, звичайно) для великомасштабних фінансових спекуляцій, використання владних і адміністративних повноважень з метою особистого збагачення, роздавали за копійки ефективні і привабливі підприємства, зберігаючи при цьому всі формальні ознаки “ринковості” та боротьби з економічною кризою. Так, друкуючи нові гроші, вирішили боротися з інфляцією – штучно зафіксували курс американського долара. Як результат – удар по експортоорієнтованому виробництву і конкуренто-спроможності підприємств, що працювали на внутрішній ринок порівняно з імпортною продукцією. Перманентні емісії задля створення попиту на продукцію і фінансування бюджетного дефіциту протягом майже 4-х років, які істотно гальмували розвиток економіки.

     До  сьогодні питання стабільності національної грошової одиниці вже не стоїть, хоча час від часу ті чи інші лобістські групи пробують вплинути на Нацональний банк України з метою девальвації гривні.

     Якщо  говорити про регулювання конкуренції, то згадувати якусь ефективність чи успіхи взагалі недоречно. Йдучи  до ринку ми не знали, або не хотіли знати, що „у вільному суспільстві держава не керує справами людей. Вона забезпечує справедливість поміж людьми, що керують власними справами” (Walter Lippmann). Це рівною мірою стосується і економічного життя.

     Ще  однією із суттєвих перешкод на шляху  побудови української демократичної держави та інтеграції України у європейське співтовариство стала неефективна система державного управління, необхідних радикальних змін в яку майже не внесено. Багаторічна епопея з проведення адміністративної реформи так і закінчилася нічим. На сьогодні ні законодавча, ні виконавча, ані судова влада в нашій країні не спроможні працювати на системній основі та належним чином забезпечувати дотримання прав і свобод громадян.

     Сьогодні  Україна стоїть перед черговим усвідомленням  того, що заміна планової економіки вільним ринковим господарством не полягає у привнесенні низки нових атрибутів, притаманних ринку на старий адміністративний і ментальний ґрунт. Обмежені матеріальні блага легко поділити, та не легко змусити працювати на користь всього суспільства, а все суспільство не просто стимулювати до роботи в напрямі створення цих благ. Введене в оману населення, серед якого панують спотворені уявлення про державу і джерела формування матеріальних благ потребує концептуально іншої інформації і уявлень про реформи, в протилежному разі ми ніколи не забезпечимо умов для функціонування ефективної економіки і не досягнемо елементарного соціального захисту для своїх громадян.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

     Соціальна ринкова економіка – це складова галузь економічної науки, яка поєднує переваги ринкового ведення господарства з державною політикою, що адаптувала ряд позитивних соціалістичних ідей (планування, соціальну захищеність населення тощо). Це забезпечує її ефективне функціонування. На відміну від примусово спрямовуючого господарства, де відсутній механізм виявлення споживчих переваг і основні господарські рішення приймаються у верхніх ешелонах влади, в соціальній ринковій економіці важливу роль відіграє вільне ціноутворення на базі існуючого співвідношення попиту і пропозиції в умовах економічно справедливої конкуренції.

     Основною  економічною політикою є досягнення економічного піднесення в умовах ефективного  використання обмежених ресурсів з  метою задоволення соціальних потреб суспільства. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література

1. Концепція  соціальної ринкової економіки:  головні засади, досвід та нові  знання. К.: Фонд Конрада Аденауера, 2001.

2. Державна  соціальна політика і рівень  життя населення в Україні  // Економічні Есе. – Вип. 1(12). –  2002 – С. 22-32.

3. Послання  Президента України до Верховної  Ради України “Європейський вибір.  Концептуальні засади стратегії  економічного та соціального  розвитку України на 2002-2011 роки”,  розділ “Соціальна переорієнтація  економічної політики” 

     4. Соціальна ринкова економіка: основні орієнтири для України / Під редакцією проф. Р. Клапгама. – К.: 2003. – 108с.

      5. О. Шлехт, Г. Штольтенберг (видавець), Соціальна ринкова економіка. Основи, лінії розвитку, перспективи. Фрайбург, 2001. – 259с.