Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства

Д_к – кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік – 360, квартал – 90);

V_пр – обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

За період t_одз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) – небажаним і потребує з'ясування причин.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (t_окз) визначається співвідношенням:

t_окз = (З_к × Д_к) / М

де  З_к – величина кредиторської заборгованості постачальникам;

М – обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення за інших однакових  умов не визнається позитивним для  підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

Фінансова стійкість підприємства характеризується співвідношенням власного й залученого капіталу. Для цього використовуються різні показники, які заведено називати коефіцієнтами. З-поміж них найбільш поширеними є коефіцієнти автономії та забезпечення боргів.

Коефіцієнт автономії (k_а) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

k_а = К_в / К_б

де К_в – власний капітал підприємства; К_б – підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

Якщо k_а < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Збільшення значення коефіцієнта автономії зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (k_зб) є модифікацією першого показника і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто

k_зб = К_в / К_з

де К_з – боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).

На жаль, аналітична оцінка фінансового  стану підприємства на базі таких  коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умов кредити вигідно  брати. Тут проявляється ефект так  званого фінансового важеля , який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням  оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення К_з / К_в) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем підвищення ефективності діяльності підприємства.

Платоспроможність підприємства, тобто  його здатність вчасно розраховуватися  з боргами, визначається за допомогою  коефіцієнтів ліквідності. Вони показують, наскільки короткострокові зобов'язання покриваються ліквідними активами. А оскільки поточні активи мають різну ліквідність, то й обчислюється кілька коефіцієнтів ліквідності – загальної, термінової та абсолютної.

Коефіцієнт загальної  ліквідності k_зл – це відношення оборотних активів (розділи II і III активу балансу за його старою формою) до короткострокових пасивів (розділ III пасиву):

k_зл = К_оа / К_зк

де К_оа – оборотні активи підприємства; К_зк – короткострокова заборгованість підприємства.

Це означає, що оборотний капітал  підприємства перевищує короткострокову заборгованість приблизно у 2,5 рази.

Якщо k_зл < 2, то платоспроможність підприємства вважається низькою. За надто високого його значення (k_зл > 3–4), може виникнути сумнів в ефективності використання оборотних активів. На оптимальну величину k_зл помітно впливає частка товарно-матеріальних запасів у оборотних активах. Для підприємств з невеликими товарно-матеріальними запасами та оперативно оплачуваними дебіторськими зобов'язаннями є прийнятним нижчий рівень співвідношення оборотних активів і короткострокової заборгованості (k_зл < 2), і навпаки, на підприємствах, в оборотних активах яких велика частка належить товарно-матеріальним запасам, це співвідношення треба підтримувати на більш високому рівні.

Коефіцієнт термінової ліквідності (k_лт) обчислюється як відношення оборотних активів високої (термінової) ліквідності до короткострокових пасивів, тобто

k_лт  = К_тл / К_зк

де  К_тл – оборотні активи високої (термінової) ліквідності, до яких відносять оборотні активи за мінусом товарно-матеріальних запасів (запасів і витрат).

Така величина k_лт є нормальною і свідчить про можливість своєчасної оплати боргів. Коли k_лт < 1, то платоспроможність підприємства невисока.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (k_ла) – це відношення абсолютно ліквідних активів до короткострокових пасивів:

k_ла = К_ал / К_зк

де К_ал – абсолютно ліквідні активи підприємства, до яких належать гроші та короткострокові фінансові вкладення (ліквідні цінні папери).

Нормальною можна вважати ситуацію, коли k_ла > 0,5. Рівень ліквідності підприємства залежить від його прибутковості, але однозначний зв’язок між цими показниками простежується тільки в перспективному періоді. У перспективі висока прибутковість є передумовою належної ліквідності. У короткостроковому періоді такого прямого зв'язку немає. Підприємство з непоганою прибутковістю може мати низьку ліквідність унаслідок великих виплат власникам, ненадійності дебіторів тощо. Отже, забезпечення задовільної ліквідності потребує певних управлінських зусиль та оптимізації фінансово-економічних рішень.

На рахунок ПАП «АГРО-ВОВКІВЦІ»  то можна сказати що  оборотні кошти  підприємства становлять значну частину матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів господарювання має неабияке економічне значення.

 

 

 

Висновок

Отже, оборотні кошти – це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Ефективніше використання оборотних  фондів передбачає передовсім розв'язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні та організаційно-економічні.

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів  господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні заходи.

З-поміж заходів для підвищення ефективності використання оборотних  коштів чільне місце належить оптимізації виробничих запасів. Саме з оптимізацією зв'язані найбільші резерви скорочення запасів на підприємствах, особливо з матеріаломістким виробництвом.

Найбільші резерви підвищення рівня  ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв'язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів.

 

Список використаної літератури

1. Афанасьєв М. В. Економіка  підприємства. Підручник / М. В.  Афанасьєв, А. Б. Гончаров; За  ред. проф. М. В. Афанасьєва. – Харків: ВД «ІНЖЕК», 2003. – 410 с.

2. Базилевич В. Д., Попов В.  М., Базилевич К. С. Економічна  теорія. Політекономія: Підручник  для студентів вищих закладів  освіти / В. Д. Базилевич. – К.: Знання-Прес, 2001. – 581 с. 

3. Башнянін Г. І., Іфтемчук В. С. Генеза ринкової економіки. Навчальний економічний словник-довідник / В. С. Іфтемчук, В. А. Григорьєв, І. І. Манилич, Г. Д. Шутак; За ред. докт. екон. наук, проф. Г. І. Башняніна, канд. екон. наук, доц. В. С. Іфтемічука. – К.: «Магнолія плюс», 2004. – 688 с.

4. Біленко Т. І., Бодров В. Г., Волинцев В. В., Глаголєва О.  Б. Політична економія: Навч. посібник / В.О. Рибалкін, В.Г. Бодров. – К.: Академвидав, 2004. – 672 с. 

5. Білик В. О., Саблук П. Т., Шкарбан  Д. В. Економічна теорія: Навч. посіб. для студ. та викл. агр. закл. освіти / В. О. Білик, П. Т. Саблук. - 4 вид., перероб. та доп. - К.: ННЦ ІАЕ, 2004. – 560 с.

6. Білоцерківський В. Історія України: Навчальний посібник/ Василь Білоцерківський,. - 3-е вид., виправлене і доп.. - К.: Центр учбової літератури, 2007. - 535 с.

7. Бойчик І. М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / І. М. Бойчик. – К.: Атіка, 2002. – 478 с.

8. Вілкул Ю. Г. Основи економічної теорії: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. освіти / Ю. Г. Вілкул. – Кривий Ріг: «Мінерал», 2001. – 260 с.

9. Воробйов Є. М., Гриценко А. А., Лісовицький В. М. Економічна теорія: Посібник для вищої школи / Є. М. Воробйов. - К.; Х.: ТОВ "Корвін", 2003. - 703с.

10. Герасимчук І. О., Пахомов В. Г. Управління витратами виробництва та собівартість продукції. Навчальний посібник / І. О. Герасимчук, В. Г. Пахомов. – К.: Київ. Держ. Торг.-екон. Ун-т, 2000. – 65 с.

11. Дорогунцов, С. І. Оптимізація природокористування. В 5-ти томах : Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Т. 1. Природні ресурси: еколого-економічна оцінка / С. І. Дорогунцов, А. М. Муховиков, М. А. Хвесик. – К. : Кондор, 2004. – 291с.

12. Казначевская Г.Б., Чуєв І.Н. Основи менеджменту: Навчальний посібник для студентів вузів. /Г.Б.Казначевская, І.Н. Чуєв. – Ростовн/Д: Фенікс, 2004. – 384 з.

13. Корольчук, М. С. Історія психології: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / М. С. Корольчук, П. П. Криворучко. – К.: Ельга : Ніка-Центр, 2004. – 248 с.

14. Кравченка А.І. Історія менеджменту: Навчальний посібник для студентів вузів. Вид 5-те / А.І. Кравченка. – М.: Академічний Проект, 2009. – 352 з.

15. Манів З. О., Луцький І. М. Економіка підприємства. Навч. посіб. / З. О. Манів, І. М. Луцький. – К.: Знання, 2004. – 580 с.

16. Орлов А.І. Менеджмент [Електронний ресурс]: Підручник. / А. Орлов. Електронні дані – М.: Смарагд, 2003. – 298 з. – Режим доступу:aup/books/m151/

17. Політична економія: Навчальний посібник / За ред. В. О. Рибалкіна, - К.: Академвидав, 2004. – 672 с.

18. Покропивний С. Ф. Економіка підприємства. Підручник / М. Г. Грещак, В. М. Швидаденко; За ред. докт. екон. наук, проф. С. Ф. Покропивного. – К.: КНЕУ, 2001. – 528 с.

19. Чаюн. І. О., Бондар І. Ю. Планування виробничої програми підприємства та її ресурсне обгрунтування. Навч. посіб. / І. О. Чаюн. – К.: нац. торг.-екон. ун-т, 2000. – 127 с.

20. Шегда А. В. Економіка підприємства. Підручник / А. В. Шегда, М. П. Нахаба; За ред. докт. екон. наук, проф. А. В. Шегди. – К.: Знання, 2006. – 614 с.