Структура, нормування та використання оборотних фондів підприємства

 

 

Розділ 3. Нормування оборотних  коштів.

3.1. Поняття та структура

На підприємствах та і на ПАП «АГРО-ВОВКІВЦІ» мають місце поточні витрати фінансових (грошових) коштів, які у процесі господарювання здійснюють певний кругообіг (проходять грошову, виробничу й товарну стадії). На першій стадії кругообігу вони витрачаються на придбання сировини, матеріалів та інших ресурсів, тобто переходять з грошової форми в матеріально-товарну, формують певні виробничі запаси, потім вступають у другу стадію – виробничу. На цій таки стадії в процес виробництва включаються робітники, що одержують за виконану роботу заробітну плату. Потім матеріально-товарні цінності матеріалізуються у формі готової продукції. На останній стадії кругообігу виготовлена продукція продається і підприємство має відповідну виручку (суму грошей), яка не лише повністю відшкодовує раніше авансовані витрати, а й дає певний прибуток.

Оборотні кошти –  це сукупність грошових коштів підприємства, необхідних для формування й забезпечення кругообігу виробничих оборотних фондів та фондів обігу.

Формування й регулювання окремих елементів оборотних коштів має свої особливості. З огляду на це виокремлюють оборотні кошти у сферах виробництва та обігу, а також розподіляють їх на нормовані й ненормовані (рис. 3).

Рис. 3. Елементний склад оборотних коштів підприємства (фірми)

Певне практичне значення мають  з'ясування та оцінка структури оборотних  коштів. Вони (кошти) використовуються ефективніше тоді, коли більша їхня частина зайнята у сфері виробництва. Перебування оборотних коштів у  сфері обігу – лише необхідна умова безперервності процесу відтворення; проте ця частина коштів підприємства не бере безпосередньої участі у створенні вартості продукції, що виготовляється. За розрахунками багаторічних середніх величин, зокрема на промислових підприємствах України, частка оборотних коштів у сфері виробництва становить 72% (у тім числі на виробничі запаси та незавершене виробництво припадає відповідно 48 і 20%), а у сфері обігу – 28% (з них близько 17% – вартість готової продукції, а 6% – грошові кошти).

Необхідний розмір грошових коштів, що вкладаються в мінімальні запаси товарно-матеріальних цінностей для  забезпечення безперервного процесу  виробництва продукції, найліпше визначати  їхнім нормуванням (розрахунком  нормативів).

Відомі три методи розрахунку нормативів оборотних коштів: аналітичний, коефіцієнтний і прямого рахунку. Аналітичний (дослідно-статистичний) метод передбачає ретельний аналіз наявних товарно-матеріальних цінностей з наступним коригуванням фактичних запасів та вилученням з них надлишкових. Коефіцієнтний метод полягає в уточненні чинних на початок розрахункового періоду нормативів власних оборотних коштів згідно зі змінами в цьому періоді показників виробництва, що впливають на величину цих коштів. Метод прямого рахунку – це науково обґрунтований розрахунок нормативів за кожним нормованим елементом оборотних коштів (виробничим запасам, незавершеному виробництву, витратам майбутніх періодів, залишкам готової продукції). У практиці господарювання він є основним, інші методи розрахунків використовуються здебільшого як допоміжні.

3.2. Норматив оборотних  коштів у виробничих запасах

За своїм економічним змістом  виробничі запаси розподіляються на елементи, що їх відносять до оборотних  фондів (сировина, матеріали, паливо), і  ті, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту; інструменти, інвентар та інші малоцінні предмети). Методика визначення нормативу оборотних коштів у названих двох видах виробничих запасів неоднакова.

Норматив оборотних коштів у  виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається помноженням середньодобового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їхнього запасу в днях.

Точність розрахунку залежить від  правильного визначення запасів  матеріальних ресурсів. На підприємствах  існує кілька видів запасів: транспортний, підготовчий (технологічний), поточний, резервний (страховий).

У транспортний запас, що звичайно не перевищує двох днів, оборотні кошти вкладаються на період з моменту оплати виставленого постачальником рахунку до прибуття вантажу на склад підприємства. Підготовчий запас створюється на період часу, необхідного для приймання, складування та підготовки до виробничого використання матеріальних ресурсів. Найбільшим за розміром є поточний запас сировини (матеріалів) та інших елементів оборотних фондів (предметів праці); його обчислюють у межах половини середнього інтервалу між поставками певних видів матеріальних ресурсів (наприклад, якщо умовами договору між постачальником і споживачем передбачене надходження матеріалів один раз на місяць, то їхній поточний запас має забезпечувати 15 днів роботи). Визначення резервного (страхового) запасу може здійснюватись двома способами: за середнім відхиленням фактичних строків поставки від передбачених договором або за періодом, необхідним для термінового оформлення замовлення та доставки матеріалів від виробника до споживача.

Методика нормування оборотних  коштів у елементах виробничих запасів, що тяжіють до основних фондів, але  за чинною системою обліку відносяться  до оборотних фондів, істотно відрізняється від викладеної. Зокрема, основою розрахунку оборотних коштів у запасних частинах для ремонту служать норми запасу деталей на одиницю ремонтної складності відповідних видів машин та устаткування. Загальними принципами нормування оборотних коштів у малоцінних і швидкозношуваних предметах є такі:

• нарізне визначення норм для матеріальних цінностей, що зберігаються на складі підприємства й тих, що використовуються у виробництві;
• грошова оцінка складських запасів за повною заготівельною їхньою вартістю (собівартістю), а предметів, що використовуються, – у розмірі 50% первісної їхньої вартості;

      -  відмова від нормування у днях споживання предметів, які експлуатуються, і розрахунок норм для окремих їхніх груп на підставі коефіцієнтів, що характеризують залежність розміру запасу від чисельності персоналу, кількості робочих місць, вартості окремих видів устаткування тощо.

3.3. Норматив оборотних  коштів у незавершеному виробництві

Величина цього нормативу залежить від обсягу продукції, що виробляється, собівартості окремих її видів і характеру розподілу витрат протягом днів виробничого циклу. За інших однакових умов оборотні кошти в цій функціональній формі змінюються прямо пропорційно динаміці масштабів випуску та собівартості продукції. При цьому має бути враховане також співвідношення середньої собівартості незавершеного виробництва і собівартості готової продукції, яке заведено називати коефіцієнтом наростання витрат.

 Норматив оборотних коштів  у незавершеному виробництві  ( ) можна визначити, користуючись формулою

     (1)

де V_д – середньодобовий випуск товарної продукції за її виробничою собівартістю;

Т_ц – середня тривалість виробничого циклу у днях;

К_нв – коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва).

Визначення середніх показників добового випуску продукції за її собівартістю й тривалістю виробничого циклу  не спричиняє труднощів. Перший із них  обчислюється діленням запланованого (очікуваного) випуску продукції  на кількість днів розрахункового періоду, а другий – як середньозважена величина за питомою вагою окремих виробів (їхніх груп) у собівартості товарної продукції.

Коефіцієнт наростання витрат потребує спеціальних попередніх розрахунків. Найточніше його можна визначити через розподіл витрат за днями виробничого циклу. З цією метою за даними кошторису витрат на виробництво всі витрати розподіляють на одноразові (вартість сировини та основних матеріалів, що включаються в процес виробництва із самого його початку) і такі, що поступово зростають (решта витрат). Якщо витрати на заробітну плату та обслуговування виробництва важко розрахувати в розрізі днів виробничого циклу, то їх умовно розподіляють однаковими частинами на кожний день циклу.

Проте за великої номенклатури продукції, що виготовляється, описаний спосіб визначення коефіцієнта наростання витрат є  надто трудомістким. Тому на підприємствах, що продукують матеріаломістку продукцію і через це мають велику частку одноразових витрат, коефіцієнт наростання витрат можна обчислювати за такою спрощеною формулою:

де  С – первісні витрати на початку (у перший день) виробничого циклу;

С_рц – решта витрат на виготовлення виробу;

С_в – виробнича собівартість виробу.

Окрім виробничих запасів і незавершеного  виробництва, до нормованих елементів  оборотних коштів належать також  витрати майбутніх періодів і  залишки готової продукції на підприємстві, яке її виготовляє.

Норматив оборотних  коштів у витратах майбутніх періодів розраховується, виходячи з залишку коштів на початок періоду та суми витрат протягом розрахункового (планового) періоду з відрахунком величини наступного погашення витрат за рахунок собівартості продукції.

Норматив оборотних  коштів у залишках готової продукції визначається як добуток вартості одноденного випуску готових виробів на норму їхнього запасу на складі у днях. У свою чергу, норма запасу складається з кількості днів, необхідних для підготовки продукції до реалізації (продажу), тобто її комплектування, пакування та відвантажування споживачам, а також виписування і здавання в банк платіжних документів.

Зрозуміло, що сукупний норматив оборотних коштів підприємства на розрахунковий (плановий) період є не що інше, як загальна сума нормативів, обчислених для окремих елементів (виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції).

 

 

Розділ 4. Ефективність використання нормативів оборотних коштів

Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціональне та економне використання оборотних коштів суб'єктів  господарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефективності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності – відповідні конкретні заходи (рис. 4).

Рис. 4. Показники та способи підвищення ефективності використання оборотних коштів підприємства

Ефективність використання оборотних  коштів характеризується швидкістю  їхнього обертання, оборотністю. Прискорення  оборотності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу продукції  на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва.

Коефіцієнт оборотності (кількість оборотів) розраховується діленням вартості реалізованої продукції за діючими оптовими цінами за певний період на середній залишок оборотних коштів за той самий період. Показник, що є оберненим стосовно коефіцієнта оборотності, заведено називати коефіцієнтом завантаження. Він показує, скільки оборотних коштів (у частках одиниці) припадає на кожну грошову одиницю реалізованої продукції.

Тривалість одного обороту  в днях (або швидкість обороту) оборотних коштів визначається як співвідношення кількості днів у розрахунковому періоді (для кварталу – 90 днів, року – 360 днів) і коефіцієнта оборотності за той самий період. Для характеристики економічної ефективності використання оборотних коштів може застосовуватися показник їхньої рентабельності, обчислюваний як відношення прибутку підприємства до суми його оборотних коштів.

Унаслідок прискорення оборотності  фінансових (грошових) коштів зменшується потреба в них, відбувається процес вивільнення цих коштів з обороту. Розрізняють абсолютне (зменшення потрібної суми коштів) та відносне (реалізація більшої кількості продукції за фіксованої суми коштів завдяки поліпшенню їхнього використання) вивільнення грошових коштів з обороту.

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності  капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів  діяльності та фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче  потрібна як для його (її) керівництва  і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті – негативному.

Для оцінки фінансово-економічного стану  підприємства (організації) необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс - підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року).

Співвідношення між окремими групами  активів і пасивів балансу  мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й  діагностики фінансового стану  підприємства. Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів – звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників.

Одним із показників ефективності використання оборотних активів є оборотність активів (п_а) – це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

п_а = В / К_а.

де  В – виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;

К – середня величина активів за той самий період. За цих умов середня тривалість одного обороту (t_а) становитиме:

t_а = Д_к  / п_а

де  Д_к – кількість календарних днів у періоді.

Активність підприємства у сфері  розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями  продукції підприємства (t_одз ) обчислюється за формулою

t_одз = (З_д × Д_к) / V_пр

де  З_д – дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);