Структура i принципи органiзацii виробничого процесу

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни

 « Економіка, організація  та планування виробництва »

 на тему:

«  Структура і принципи організації виробничого процесу  »

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

Вступ ……………………………………………............................3

1. Поняття і структура виробничого процесу……………......….…4
2. Принципи організації виробничого процесу…………..….....….5
3. Організаційні типи виробництва та їх характеристика…...…....7
4. Виробничий цикл і методика обчислення…………….…...........10

Висновок……………………………………………….………….14

Використана література……………………………….…….……15

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Становлення ринкової економіки в  Україні означає створення відповідного середовища з усіма питання ми цього законами і закономірностями. Базуються, що успіх в цьому залежатиме від компетентності спеціалістів. Організація виробництва-процесу складний та багатогранний, що охоплює чимало проблем. Найактуальнішими з них є зміцнення та розширення можливостей первинної ланки підприємства, удосконалення їх організаційних структур, організація системи технічного обслуговування виробництва та його матеріально-технічного обслуговування.

В роботі розкрито суть та характеристику виробничого процесу. Дано характеристику організаційно-технічного рівня виробництва. Розглянуто методи організації виробництва.

Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принципи    раціональної    організації виробничого   процесу   тісно   між   собою   пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці  в   конкретних  умовах.   При   проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх враховувати, але вибирати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття і структура виробничого процесу.

      Виробничий процес – це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, потрібних   для   виготовлення продукції. Основними елементами виробничого процесу є процес праці як свідома діяльність людини, предмети та засоби праці (рис. 1).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 1. Схема елементів виробничого процесу.

Це  ресурсні  складові  виробничого  процесу,  які потребують певних витрат коштів. Поряд з цим у  багатьох виробництвах використовуються природні процеси, які здійснюються під впливом сил природи (біологічні, хімічні процеси у аграрних та аграрно-промислових виробництвах, сушіння, остуджування деталей після термічної обробки тощо). Природні процеси потребують витрат часу, а витрат ресурсів — тільки у випадку їх штучної інтенсифікації.

Головною   складовою   виробничого   процесу   є технологічний процес — сукупність дій по зміні та значенню стану предмета праці. На підприємствах здійснюються різноманітні виробничі процеси. Їх поділяють передусім за такими ознаками: призначення, перебіг у часі, принцип автоматизації.

За перебігом у часі виробничі  процеси поділяють на дискретні (перервні) та безперервні.  Дискретним Процесам   притаманна   циклічність,   пов'язана   з виготовленням  виробів певної форми, які обчислюються в штуках (машини, прилади, одяг-тощо). Безперервні - продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.

 

2. Принципи організації виробничого процесу

Принципи організації виробничого  процесу. Виробничий процес і окремі його операції повинні бути раціонально  організовані у просторі і часі. Для цього слід дотримуватися певних принципів при проектуванні та організації виробничого процесу. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямо точність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

• Принцип пропорційності вимагає, щоб у всіх частинах виробничого процесу, у всій взаємопов’язаній системі підрозділів і машин була узгоджена пропускна спроможність, тобто однакова здатність виконання  робіт і випуску продукції.

Недотримання   цього   принципу   призводить   до виникнення "вузьких місць" або неповного завантаження окремих підрозділів.  На підприємствах із складною структурою    виробництва    важко    досягти    повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їх трудомісткості у різних підрозділах тощо. Виникнення диспропорцій —  закономірний результат розвитку виробництва, проте їх потрібно передбачати і планомірно усувати.

• Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу особливо важливе при виготовленні складних виробів, що компонуються із багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво яких зайняло б багато часу.     Паралельність     досягається     раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багатоінструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

• Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні мати найкоротші маршрути по всіх стадіях і операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця, наскільки це можливо, розташовують за ходом технологічного процесу. , ^Допоміжні виробництва, служби, склади у свою чергу розміщують по можливості ближче до тих підрозділів, які вони обслуговують.

• Принцип безперервності вимагає, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальні або зовсім ліквідовані. Найбільшою мірою цей принцип реалізується у безперервних виробництвах — хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві,  де  технологічний процес  має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і організаційних причин. В цих умовах важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого   циклу   шляхом   синхронізації   операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу повинна доповнюватись безперервністю роботи устаткування і робітників.

• Принцип ритмічності полягає в тому, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції повинні здійснюватися   за    певним    ритмом,    планомірною повторюваністю. При додержанні принципу ритмічності у рівні проміжки часу виготовляється однакова або рівномірно зростаюча кількість продукції, забезпечується рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дозволяє найповніше   використовувати   виробничу   потужність підприємства і його підрозділів.

•    Принцип    автоматичності   передбачає економічно   обгрунтоване   вивільнення   людини   від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальна реалізація цього принципу у виробництвах з важкими і шкідливими умовами пращі. Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, в тому числі управління.

• Принцип гнучкості означає, що виробничий процес  повинен оперативно  адаптуватися  до  зміни організаційно-технічних умов, пов'язаних з переходом на виготовлення іншої продукції або її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу дозволяє освоювати нову продукцію у короткий термін з меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає в умовах швидких темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто міняються. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, впровадженням верстатів з ЧПК, гнучких виробничих систем.

• Принцип гомеостатичності вимагає, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних і організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування і регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та ряд інших заходів.

Розглянуті    принципи    раціональної    організації  виробничого   процесу   тісно   між   собою   пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці  в   конкретних  умовах.   При   проектуванні виробничого процесу, його організації треба їх враховувати, але вибирати оптимальні організаційно-технічні рішення за критерієм економічної ефективності.

 

3. Організаційні типи виробництва та їх характеристика.

 

Особливості діяльності підприємства, специфіка технічних  організаційних рішень на ньому істотно залежать від типу виробництва. Тип Виробництво — це класифікаційна категорія виробництва, яка враховує такі його властивості, як широта номенклатури, регулярність, стабільність і обсяг випуску продукції. Є три типи виробництва: одиничне, серійне і масове.

Одиничне виробництво характеризується широкою номенклатурою   продукції,   малим   обсягом   випуску однакових   виробів,   повторне   виготовлення   яких здебільшого не передбачається. Серійне виробництво має обмежену номенклатуру продукції, виготовлення окремих виробів періодично повторюється певними партіями (серіями) і загальний їх випуск може бути досить великим. Масове   виробництво  характеризується   вузькою номенклатурою продукції, великим обсягом безперервного і тривалого виготовлення окремих виробів.

Окремо виділяють дослідне виробництво, у якому виготовляються зразки або  партії (серії) виробів для проведення дослідних робіт, випробувань, доопрацювання конструкцій. На їх основі розробляється конструкторська та технологічна документація для серійного або масового виробництва.   За   своїми  характеристиками   дослідне виробництво близьке до одиничного.

За ознаками типу виробництва можна  характеризувати виробничі підрозділи: від робочого місця до підприємства взагалі. При цьому важливою кількісною характеристикою є рівень спеціалізації робочих місць, який обчислюється за допомогою коефіцієнта закріплення операцій. Коефіцієнт закріплення операцій — це середня кількість технологічних операцій, яка припадає на одне робоче місце за місяць. Він обчислюється за формулою:

.

Де

- коефіцієнт закріплення операцій;

n — кількість найменувань предметів, обробляються на даній групі робочих місць (на дільниці, в цеху) за місяць;

m_j - кількість операцій, що проходить і-й предмет в процесі обробки на даній групі робочих місць;

М — кількість робочих місць, для яких обчислюється .

Підприємства одиничного виробництва  виготовляють продукцію одиничними екземплярами, що не повторюється взагалі або повторюється нерегулярно. На дільницях і в цехах переважають одиничні процеси, але є робрчі місця і цілі підрозділи із серійним виробництвом уніфікованих деталей і вузлів для різних виробів (шестерні, валики, кріпильні деталі, ручки, прилади тощо). До підприємств одиничного   виробництва   належать   заводи   важкого, енергетичного машинобудування, суднобудування та ін.

Підприємства серійного виробництва  випускають серії виробів   обмеженої   номенклатури,   які   періодично повторюються. Серія — це певна кількість виробів одного типорозміру, що виготовляється за незмінною технічною документацією. На серійних підприємствах робочі місця переважно серійного типу виробництва. Разом з тим можуть бути процеси масового виробництва уніфікованих деталей на потокових лініях.  Типовими прикладами підприємств серійного виробництва є верстатобудівні, літакобудівні, заводи по виробництву сільськогосподарської техніки, електровозів тощо.

Підприємства   масового   виробництва   безперервно випускають один або декілька виробів протягом тривалого часу в умовах високої внутрішньозаводської спеціалізації. На робочих місцях переважають масові процеси, в окремих випадках при низькій трудомісткості операцій є серійні типи виробництва, наприклад, на заготівельних процесах. До таких підприємств належать автомобільні, тракторні заводи, підприємства по виготовленню годинників, телерадіо-апаратури та ін.

Тип виробництва істотно впливає  на його організаційно-технічну побудову і ефективність. Від типу виробництва  залежить виробнича  структура підприємства і  його підрозділів, вибір технологічних процесів, устаткування і оснащення, методів організації виробництва та управління. Найбільш ефективним є масове виробництво, в умовах якого легко застосовувати високопродуктивне спеціальне устаткування   і   максимально   реалізувати   принципи раціональної організації виробничого процесу. Технічно і організаційно складне і найменш ефективне одиничне виробництво. Тому важливою передумовою підвищення ефективності виробництва є збільшення його серійності, перехід при можливості від одиничного до серійного, а від серійного до масового виробництва.