Становлення національної грошової системи України

     ЗМІСТ

     Вступ………………………………………………………………………….3

     Становлення національної грошової системи України……………………3

     Висновки……………………………………………………………………..11

     Література…………………………………………………………………....13  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     ВСТУП

     Становлення України як незалежної, суверенної держави обумовило необхідність створення власної грошової системи, яка забезпечувала б можливість українським владним структурам самостійно керувати грошовим оборотом та грошовим ринком в інтересах розвитку національної економіки. Грошова система є основою для стабільного функціонування всієї економіки країни.

     Метою цієї роботи було дослідити основні  етапи формування національної грошової системи України та виявити основні  проблеми, з якими зустрічалась влада  України на шляху її становлення.  

     СТАНОВЛЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГРОШОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ

     Наприкінці 80 — на початку 90-х років XX ст. у  соціально-економічному, політичному  та культурному житті Радянського  Союзу стрімко наростали тенденції, спрямовані на його розпад й утвердження  союзних республік як незалежних суверенних держав. Кризові явища  в економіці, розбалансованість  товарно-грошового господарства окремих  регіонів вже у 1990 р. змусили Раду Міністрів Української PCP здійснити  низку заходів, спрямованих на захист внутрішнього ринку. Правовим підґрунтям для цих сміливих як для радянської дійсності кроків уряду УРСР стало  ухвалення Верховною Радою У PCP 16 липня 1990 р. Декларації про державний  суверенітет України. її положення  стверджували самостійність республіки у питаннях створення банківської, цінової, фінансової, митної, податкової системи, формування державного бюджету. Держава прийняла рішення про  запровадження власної грошової одиниці. Вищою кредитною установою  УРСР оголошувався Національний банк України. Скориставшись повноваженнями, наданими Декларацією, 3 серпня 1990 р. Верховна Рада УРСР ухвалила закон "Про економічну самостійність Української PCP", статті якого регулювали питання розвитку банківської та грошової системи.

     У листопаді 1990 р. Верховна Рада схвалила документ, який на тривалу перспективу  визначав напрями економічного розвитку республіки — Концепцію переходу до ринкової економіки. Одним із основних кроків на цьому шляху, без якого проведення глибоких економічних реформ було неможливим, мало стати запровадження національної грошової одиниці. Розбудова системи використання карток споживача з купонами, невдалі спроби московського керівництва щодо реформування й оздоровлення грошової системи довели неспроможність подальшого використання радянського карбованця як повноцінного засобу обігу. Ця грошова одиниця вже не могла слугувати основою для створення української національної валюти.

     24 серпня Верховна Рада прийняла  Акт проголошення незалежності  України, який був підтверджений  всенародним волевиявленням на  референдумі 1 грудня 1991 р. Молода  українська держава відразу ж  почала вирішувати проблеми, пов'язані  з облаштуванням грошового господарства. Особливо гостро відчувався брак  готівкових засобів, яких не  вистарчало навіть для виплати  заробітної плати, стипендій,  соціальних платежів тощо. Подальше  використання радянського рубля  призвело до зростання масового  вивозу з України відносно  дешевих тут продовольчих та  промислових товарів. Найбільша  кількість їх спрямовувалась  у прибалтійські республіки, які  відразу ж розпочали реалізовувати  програми запровадження національних  грошових одиниць і намагалися  якнайшвидше позбутися знецінених радянських рублів, а також у Росію, яка, маючи під своїм контролем емісійний центр, безперешкодно викидала на ринок величезну кількість рублевої готівки. На грошовому ринку України дедалі частіше почав використовуватись долар США, німецька марка та інші вільноконвертовані валюти. В цих тяжких умовах, з метою збереження контролю над функціонуванням товарно-грошових відносин, Президія Верховної Ради України, під тиском демократичного крила парламенту — Народної Ради — 3 вересня 1991 р. прийняла постанову "Про введення в обіг на території республіки купонів багаторазового використання". В умовах гострої економічної кризи, що поряд з іншими наслідками призвела до надзвичайно масштабного розкручування маховика інфляції, тодішнім українським керівництвом було прийняте правильне рішення про недоцільність поспішного запровадження національної грошової одиниці. Саме купоно-карбованець мав взяти на себе важке випробовування всезростаючою гіперінфляцією.

     Порядок запровадження в обіг нових грошових знаків детально опрацьовано у постанові  Верховної Ради "Про соціальний захист населення і внутрішнього ринку України", а також у  спільній постанові Кабінету Міністрів  та Національного банку "Про заходи у зв'язку з введенням в обіг купонів багаторазового використання".

     10 січня 1992 р. були запроваджені  українські купоно-карбованці багаторазового  користування номіналом 1, 3, 5, 10, 25, 50 та 100 українських карбованців. Друкувалися вони на папері невисокої якості і мали недостатній захист від фальшування. Ним був лише водяний знак типу "шеврон" — чотири рівномірно розташовані в шаховому порядку смуги. На купюрах були відсутні позначення їх порядкового номера та серії. На всіх номіналах першої емісії (від 1 до 100 карбованців) купонів багаторазового використання були вміщені однакові зображення. Відрізнялися купони цієї серії лише за позначенням номіналу та кольором друку. Кольорова гама окремих номіналів нагадувала звичні для населення радянські рублі: 1 карбованець — світло-жовтого кольору, 3 — темно-зеленого, 5 — синього, 10 — рожевого і т. д.

     Вони  були випущені як доповнення до рублевої грошової маси. Тобто в обороті одночасно опинилися два види валюти – попередні рублі, емісія яких перейшла від союзного уряду до Російської Федерації, та купоно-карбованці, право емісії яких було закріплено за НБУ. Весь безготівковий оборот продовжував обслуговуватися виключно попередньою, тепер уже російською, валютою – рублями.

     Паралельне  використання в 1992 р. двох валют –  старої і нової зумовлювалося  рядом обставин:

- Центральний  банк РФ ще з вересня 1991 р.  перестав надсилати в Україну  рублеву готівку, що спровокувало  значні ускладнення в забезпеченні  потреб обороту в готівці;

- на  межі 1991-1992 pp. Україна вслід за  Росією стала на шлях лібералізації  цін, унаслідок чого середній  рівень їх зріс майже десятикратно, що значно збільшило попит  на готівку, якої Україна не  могла отримати від Росії;

- Україна  не мала в той час власної  бази для виготовлення грошових  знаків, а фінансове становище  держави не давало змоги зразу  замовити за кордоном достатню  масу грошей, щоб швидко замінити  ними старі гроші.

     З огляду на ці обставини Україна, ще будучи в складі Союзу, почала готувати свої грошові знаки. Але статус союзної  республіки не дозволяв їй мати власні гроші, і уряд пішов по шляху випуску  допоміжних (до рубля) знаків – купонів, які, за визначенням, можуть бути тільки паралельними грошима.

     Поступове, виважене запровадження нових грошей поряд зі старими відкривало можливість уникнути обвального переповнення ними каналів обороту, не допустити швидкого знецінення, забезпечити їм певні  конкурентні переваги порівняно  з рублем. Тому спочатку купоно-карбованець  котувався навіть вище від рубля. Наявність в обороті України  рубля як російської валюти провокувала  її накопичення і використання на російському ринку для закупівлі  потрібних Україні сировинних та енергетичних ресурсів. Ці обставини  давали підстави думати, що Україні  вигідно мати дві валюти, і багато хто пропонував усіляко затягувати паралельний обіг рубля і купоно-карбованця.

     Проте паралельний обіг рубля і купоно-карбованця не приніс Україні очікуваних позитивних наслідків. Навпаки, досить швидко виявилися  значні недоліки двовалютної системи  грошового обороту. Вона істотно  ускладнювала управління внутрішнім готівковим обігом, організацію внутрішніх безготівкових  розрахунків та зовнішніх розрахунків, насамперед з Російською Федерацією. Незабаром купоно-карбованець втратив  свої початкові переваги перед рублем і став швидко знецінюватися. Виникли  помітні перебої у внутрішніх і зовнішніх платежах.

     Конкретними чинниками, що ускладнювали стан грошового  обороту на початку запровадження  купоно-карбованця, були:

     1. Обвальний спад виробництва під  впливом лібералізації цін та  розриву попередніх господарських  зв’язків, скорочення державного  замовлення. Тільки за січень 1992 р. обсяг промислового виробництва  скоротився на 19,8%, у тому числі  товарів широкого вжитку –  на 28,1%, продуктів харчування –  на 41,2%. Роздрібний товарообіг знизився  на 61%. Усе це скорочувало попит  на гроші, і частина наявних  в обороті грошей виявилася  зайвою, провокуючи зростання цін.

     2. Вільне використання російського  рубля на внутрішньому ринку  України сприяло широкому відпливу  товарів за межі України, підриву  товарної основи внутрішнього  грошового обігу. Тому уряд  України змушений був перевести  весь готівковий обіг на карбованцеву  валюту і вилучити з нього  рублеву валюту. Цей крок забезпечував  повний контроль НБУ за сферою  готівкового обороту. Проте він  відкривав широкі можливості  для використання емісії грошей  для покриття фінансових потреб  уряду, які в той час зростали  надзвичайно швидко, що стало  одним із головних чинників  розкручування в Україні гіперінфляції.

     3. З ініціативи РФ у середині 1992 р. у рублевій зоні була  запроваджена система взаємозаліку  через кореспондентські рахунки,  відкриті в розрахунковому центрі  при Центральному банку РФ. Унаслідок  цього платежі між країнами  рублевої зони були взяті під  контроль Центральним банком  РФ. Рубль втратив свій статус  єдиної грошової одиниці, виникло  кілька рублів – російський, український,  білоруський тощо. Курс українського  рубля щодо російського став  швидко падати. Україна втратила  будь-які переваги від використання  в безготівковому обороті іншої  валюти – рубля.

     Повне запровадження карбованця в готівкову  сферу при обслуговуванні безготівкового обороту виключно рублем призвело до механічного розриву єдиного  грошового обороту на дві відокремлені частини. Перехід грошей із однієї частини  в іншу вимагав обміну їх за валютним курсом. Виникла спотворена ситуація, за якої валютний курс грошей при використанні їх у готівковому та безготівковому оборотах роздвоївся. Це сприяло розвитку масових фінансових спекуляцій, пов’язаних з переведенням грошей з однієї форми обороту в іншу, відпливу грошових капіталів з України за кордон, зокрема в Росію.

     Щоб послабити негативні наслідки паралельного обігу двох валют, Президент України  указом “Про реформу грошової системи  України” від 12 листопада 1992 р. запровадив купоно-карбованець у сферу безготівкового обороту і вилучив з нього  рублеві гроші. Нові гроші були названі  «український карбованець», дістали статус тимчасових національних грошей і стали єдиним на території України засобом платежу. Український карбованець як тимчасові гроші взяв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим свою історично-жертовну місію. На ньому методом спроб і помилок будувалася національна грошова система України. Уведенням у загальний оборот українського карбованця завершився перший етап формування національної грошової системи України.

     На  другому етапі Національний банк України відпрацьовував окремі елементи та організацію функціонування грошової системи. До основних напрямів та найбільш відчутних результатів розвитку грошової системи на цьому етапі  можна віднести:

1. Розбудову  власного емісійного механізму,  який включає:

- створення  Банкнотно-монетного двору НБУ,  що має повний цикл високоякісного  виробництва паперових грошей  та монети;

- розроблення  дизайну, установлення номіналу, платіжних ознак, забезпечення  системи захисту грошових знаків  та монет;

- розроблення  правил випуску в обіг, зберігання, інкасації, вилучення з обігу  готівки, ведення касових операцій  тощо.

2. Формування  механізму регулювання НБУ пропозиції  грошей, завданням якого є:

- відпрацювання  механізму централізованого регулювання  банківськими резервами;

- запровадження  механізму рефінансування комерційних  банків;