Социально-экономическое содержание капитала

 

Зміст

 

Вступ

Розділ 1. Соціально-економічний  зміст капіталу.

1.1. Еволюція та соціально-економічний зміст категорії «капітал».

1.2. Альтернативні теорії капіталу.

Розділ 2. Сутність капіталу.

2.1. Класики політичної економії та сучасні західні економісти про сутність капіталу.

2.2. Обгрунтування аналізу кругообігу і зовнішньоторговельного обороту капіталу.

2.3. Обгрунтування аналізу підвищення ефективності капіталу.

2.4. Обгрунтування аналізу економічної оцінки капіталу.

Висновки

Список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Поняття «капітал», «ціна», «прибуток» так само поширені в економічній  теорії, як і поняття «гроші», «власність», «заробітна плата». Проте уже понад  два століття між економістами триває полеміка щодо їх сутності. Різний зміст вкладають у ці поняття і люди в повсякденному житті.

Економічна категорія "капітал" давно привертала до себе увагу. Спроби пояснити джерела  збагачення держави, окремих осіб або  прошарків суспільства штовхали вперед розвиток економічної науки. Тому визначення змісту цієї категорії пов'язане з утвердженням і розвитком політичної економії як науки.

Адекватнішою категорією, яка б розкривала соціально-номічну  природу засобів виробництва  на народних підприємствах, було б поняття  «народні фонди». У цьому разі «народні фонди» відображають трудову (а не експлуататорську) природу відносин власності на народних підприємствах, відсутність відчуження безпосередніх виробників від процесу праці, від управління власністю, економічної влади, результатів праці тощо.

 

Вивчення даної теми передбачає засвоєння: по-перше, соціально-економічного змісту категорії «капітал», враховуючи й альтернативні підходи до трактування  її сутності; по-друге, механізму взаємодії  капіталу і найманої праці; по-третє, соціально-економічної природи заробітної плати, її сутності, форм та систем у ринковій економіці.

 

Загальне поняття «капітал»  конкретизується у багатьох формах капіталу: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін. Тому капітал розгортається в систему капіталістичних виробничих відносин. До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор економіки (дрібні фермери, ремісники, торговці), в якому не експлуатується наймана праця, та викуплені трудовими колективами народні підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Соціально-економічний зміст капіталу.

 

1.1. Еволюція та соціально-економічний зміст категорії «капітал».

 

Економічна  категорія "капітал" давно привертала до себе увагу. Спроби пояснити джерела  збагачення держави, окремих осіб або прошарків суспільства штовхали вперед розвиток економічної науки. Тому визначення змісту цієї категорії пов'язане з утвердженням і розвитком політичної економії як науки.

Спочатку  виникла потреба пояснити джерела  збагачення держави. Перша відома в історії розвитку економічної науки школа меркантилістів вважала джерелом збагачення торгівлю, особливо із заморськими державами. Успіхи в зовнішній торгівлі вимагали сприяння держави у вигляді митних законів, а інколи і фінансової підтримки. Тому "багатство" і "капітал" тривалий час ототожнювались і поставали основою та втіленням могутності, якою могла володіти тільки державна влада. Але в неї на той час були обмежені можливості володіти багатством: це могло бути або пограбування власного народу, або завоювання чужого майна в інших країнах.

Суспільство, що розвивалось, поступово стало  переключати свою увагу на землеробство, котре збільшувало кількість  продукції для торгівлі і отримання "багатства". Це дало змогу зробити  досить важливий для економічної науки крок уперед: багатство можна виробляти самостійно, не використовуючи зовнішньої торгівлі.

Такі представники школи фізіократів, як Ф. Кене, А. Тюрго  джерелом багатства вважали уже  виробництво, до того ж не будь-яке, а тільки сільськогосподарське, в якому очевидною була провідна роль природи.

Тільки  зі зростанням в народному господарстві ролі промисловості, яке супроводжувалося розоренням дрібних ремесел, утверджується  думка, що джерелом багатства в будь-якій галузі матеріального виробництва є праця, що в цілому "багатство народів" створюється працею в галузях матеріального виробництва. Починаючи з трактування В. Петті, одного із засновників класичної політекономії, це положення стає загальновизнаним.

Отже, на кінець XVIII ст. економічною наукою походження багатства було з'ясовано. Щодо змісту капіталу, то увага тогочасних економістів зосереджувалась в основному на характеристиці його матеріально-речової сторони.

Отже, на перших етапах розвитку політекономії  сформувалося розуміння капіталу як сукупності факторів виробництва, що приносить дохід. Надалі поряд з охарактеризованим трактуванням сутності капіталу як економічної категорії сформувались та набули поширення й інші підходи.

У процесі соціально-економічного розвитку суспільства на основі приватної власності на засоби виробництва стало зрозумілим, що не без участі капіталу воно по-новому і дуже активно стало розшаровуватись за матеріальним становищем, а відносини в ньому значно загострювались. Очевидне злиденне становище зростаючого класу найманих робітників привертало до себе увагу ряду активних суспільних діячів, філософів, економістів. Відбулося усвідомлення необхідності подальшого розвитку теоретичних засад капіталу як економічної категорії. Загальновизнаний внесок в теорію капіталу був здійснений К. Марксом.

Отже, капітал - це історично зумовлене  суспільно-виробниче відношення між  підприємцями, які володіють засобами виробництва, і працівниками, котрі  позбавлені будь-яких засобів виробництва  та існування. Таке розуміння сутності капіталу є проявом соціально-економічного підходу, відповідно до якого він трактується як специфічні суспільні відносини, що виникають за певних історичних умов.

Капіталу  притаманна множинність економічних  форм прояву. Він може існувати у  вигляді певної суми грошей (грошовий капітал), промисловий капітал виступає у вигляді сукупності засобів виробництва. Капітал також може проявлятись у вигляді торговельного, позичкового, фінансового, акціонерного, міжнародного і т. д. Цим певною мірою пояснюється наявність в сучасній економічній науці й інших підходів до трактування сутності капіталу.

У межах трактування капіталу як певного  вкладення виокремлюється категорія "інтелектуальний капітал", що функціонує в чистому вигляді  в науці, освіті, управлінні, охороні здоров'я тощо. В розвинених країнах інтелектуальний капітал починає переважати над його іншими формами та стає передумовою нагромадження суспільного багатства.

Можливе і ототожнення капіталу з часом, який розглядають як окремий фактор виробництва, що створює дохід. У цьому разі відбувається ототожнення капіталу з часом як особливим економічним ресурсом, котрий визначає дохід підприємців як винагороду за відмову від задоволення поточних потреб заради отримання майбутніх благ.

Отже, в сучасній політекономії немає загальновизнаного визначення сутності капіталу як економічної категорії. Як у минулому, так і нині окремі економічні школи та теорії підходять до трактування останнього з різних позицій. Іх порівняльний аналіз дозволяє дійти висновку, що найбільш науково обґрунтовано, повно та доказово сутність капіталу, що перебуває у постійному русі, набуваючи при цьому різних видів та форм прояву, у тому числі і форми суспільно-виробничих відносин.

Визначними Й  панівними економічними відносинами  капітал стає в капіталістичному суспільстві. Для виникнення та існування останнього необхідно декілька важливих умов:

– працівники мають бути юридично вільними, мати можливість вільно розпоряджатися своєю здатністю до праці і продавати її власникові засобів виробництва на певний час, а не назавжди;

– відсутність у працівників засобів виробництва та засобів для життя (окрім здатності до праці);

– наявність економічного примусу до людини продавати свою здатність до праці (робочу силу) власникам засобів виробництва, які організовують і контролюють її використання у процесі виробництва матеріальних благ або надання послуг;

– результат взаємодії факторів виробництва, тобто його продукт (товар або послуга) мають належати капіталістові. Для останнього не має значення, що виробляти або які послуги надавати, адже він організовує виробництво або надання послуг з врахуванням тієї обставини, що вироблені товари, надані послуги є носіями нової вартості, котра містить в собі додаткову вартість.

Для політичної економії як науки принциповим є не тільки визначення суті капіталу, а й розкриття механізму появи надлишку вартості порівняно з авансованою вартістю на закупівлю факторів виробництва. Цей надлишок (приріст) вартості підприємець-капіталіст отримує після реалізації виробленої продукції.

Процес  споживання робочої сили - це сама праця, процес праці, який має двоїстий характер. У цьому процесі найманий працівник  своєю працею створює товари, нову вартість, причому більшу, ніж вартість робочої сили. Різниця між новою  вартістю, яку створює робітник, і вартістю самої робочої сили становить додаткову вартість, яку й привласнює підприємець-капіталіст. Отже, споживна вартість товару "робоча сила " полягає у здатності найманого працівника створювати своєю працею додаткову вартість.

1.2. Альтернативні теорії капіталу.

Термін «капітал» (англ., фр. саріtal, лат. саріtalis — головний) вживають у різних аспектах: «майно» і «володіння», «самозростаюча вартість» і «самозростаючі гроші» або взагалі нагромаджена праця в різних уречевлених формах.

Так, основоположники класичної політекономії (А. Сміт і Д. Рікардо) ототожнювали капітал з нагромадженою уречевленою працею (засобами виробництва). Однак А. Сміт до капіталу відносив лише ту частку запасів, яка використовується для подальшого функціонування у виробництві та іншій економічній діяльності й приносить дохід. Позитивним у такому трактуванні сутності капіталу є те, що його матеріально-речовий зміст пов’язується як з факторами виробництва, так і процесом отримання доходу. Останнє є домінуючим для розуміння змісту поняття «капітал».

Сучасні західні  економісти аналогічно трактують сутність даної економічної категорії. Наприклад, П. Самуельсон і У. Нордхауз пишуть, ще «капітал» складається із благ довгострокового користування, створених  для виробництва інших товарів, які включають незліченні верстати, дорогі комп’ютери, вантажівки, прокатні стани, будівлі, що і складає «пейзаж сучасної економіки».

Непринципова  відмінність між класичною буржуазною політекономією і сучасною економічною (західною) теорією полягає в тому, що остання суттєво розширює перелік елементів (видів) нагромадженої праці (багатоаспектна виробнича та інформаційна інфраструктура тощо) при розгляді змісту капіталу. До складу капіталу вони включають надбані знання і навички, в тому числі й професійно-кваліфікаційні, а інвестиції на їх здобуття називають «людським капіталом» (Дж. Беккер, Ф. Махлуп), на відміну від «фізичного капіталу». Часто в західній літературі капітал ототожнюється з фінансовими ресурсами (насамперед з грошима — С. Фішер, Р. Дорнбуш, Дж. Робінсон) і навіть з часом, який розглядається як специфічний фактор виробництва, що створює дохід.

Таким чином, починаючи  з А. Сміта, буржуазна політекономія  в особах багатьох його послідовників (Дж. С. Міль, А. Маршалл, П. Самуельсон та ін.) розглядає капітал як сукупність факторів виробництва, що приносять дохід.

З точки зору трактування  матеріально-речового змісту капіталу до такої позиції дуже наблизилось  і марксистське розуміння цієї проблеми. Однак між ними є принципові відмінності, особливо щодо процесу функціонування різних складових капіталу та їх ролі у створенні вартості.

К. Маркс також  виходив з того, що у процесі  збільшення вартості бере участь увесь  капітал, але відіграє при цьому  різну роль. Так, засоби виробництва  служать лише засобами використання робочої сили і матеріалізації її праці у виробленій продукції (товарах). Їх вартість завдяки робочій силі лише переноситься на виготовлений товар, залишаючись в його вартості незмінною, тобто без приросту над їх первісною вартістю. Цю частину капіталу, яка перетворюється на засоби виробництва, К. Маркс назвав постійним капіталом і позначив буквою С (від лат. constant — постійний). По-іншому він розглядав результат тієї частини капіталу, яка авансована на робочу силу і здатна створювати додаткову вартість. Частину капіталу, що витрачається на купівлю робочої сили, Маркс назвав змінним капіталом — V (від англ. variable — змінний). Таким чином, поділ капіталу на постійний і змінний було здійснено відповідно до функціональної ролі цих факторів виробництва у створенні додаткової вартості.

За К. Марксом, капітал — це вартість, авансована у той чи інший вид економічної  діяльності (перш за все виробництво) з метою одержання додаткової вартості, яка є результатом експлуатації і перманентно відтворює саму себе, тобто приносить додаткову вартість.

Ці положення  вченого знаходять своє відображення у визначенні поняття «капітал»  як «самозростаючої вартості, створюваної  найманим робітником». Виробництво  і привласнення цієї вартості передбачає та охоплює своєрідні відносини між підприємцем (капіталістом) та найманим працівником. У зв’язку з цим К. Маркс писав: «Капітал — це не річ, а певне, суспільне, належне певній історичній формації суспільства виробниче відношення, яке представлене в речі та надає цій речі специфічного суспільного характеру. Капітал — це не просто сума матеріальних і вироблених засобів виробництва, які самі по собі так само мало є капіталом, як золото або срібло... — грішми». «Отже, — пише він далі, — ми маємо тут певну, на перший погляд дуже містичну, суспільну форму...».

До того ж капітал, навіть дещо містично, змінює свою економічну форму прояву. Так, він може виступати (проявлятись) у формі: певної суми грошей; засобів виробництва; готової продукції (товарів) на складі, призначеної на продаж; засобів існування найманих працівників тощо. Поряд з цими матеріально-речовими формами капітал, як уже зазначалося, можна розглядати і як суспільні відносини. Адже функціонування (дія) того чи іншого фактора виробництва (засобів виробництва, землі, робочої сили) органічно пов’язані зі стосунками між людьми.