Социальная защита работающх женщин в Украине

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра політичної економії

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

з дисципліни: «політична економія»

на тему: «Соціальний захист працюючих жінок в Україні»

Виконала:                                                                                                  Перевірила:

Студентка факультету                                                                      Доцент кафедры

МЕВ                                                                                                                 політичної економії                                                                                                           

І курсу 2 групи                                                                                    Кандидат економічних наук

Гринько Т.М.                                                          Зайцева І.С.

Харків, 2011

Зміст

Вступ…..………………………………………………………………………….. 3

1. Аналіз складових ринка праці…….……...……………………………………5

2. Сучасна ситуація на ринку праці……..…..…………………………………...7

3. Методи захисту працевлаштування та праці жінок…..……………….……13

Висновки.………………………………………………………………………...15

Перелік використаної літератури..……………………………………………...17

ВСТУП

Ще в позаминулому сторіччі у світі розгорнувся процес емансипації, який не закінчується і поширюється й до сьогодні. Поступово світ дійшов до розуміння того, що жінки гідні працювати з чоловіками на рівних у багатьох сферах сучасного суспільства. Доступність вищої освіти для кожного робить з жінок не гірших, а іноді й кращих спеціалістів практично у всіх галузях суспільного виробництва. Поступово в суспільній свідомості змінюється уявлення про місце жінки в соціумі, про її роль; з’являється увага до її інтересів, здібностей та захоплень, до бажання само реалізуватися не лиш як господиня й матір, а й як спеціаліст, працівник, вчений, політичний діяч. Крок за кроком відкриваються нові можливості для жінок проявити свої здібності та займатися улюбленою справою. Незважаючи на це, між статями досі залишається деяка нерівність, яка у меншій мірі виражається в рівнях безробіття чоловіків та жінок, та в більшій – у розмірах їх заробітної платні та різницею між отриманою освітою та обіймаємою посадою.

Проблеми гендерної дискримінації є причинами багатьох існуючих соціальних конфліктів, окрім того, через якийсь проміжок часу вони відображаються на економічному розвитку суспільства та стані його виробництва, тому що, по-перше, зменшують ефективність використання наявних кадрів, а по-друге, впливають на демографічну ситуацію. Останнє проявиться через 20-25 років, коли зменшиться кількість економічно активного населення. В результаті навантаження на зайнятих зросте, через те, що держава зобов’язана буде забезпечувати виплату пенсій; а значить буде спостерігатися тенденція зниження життєвого рівня, чи розповсюджуватися виплата зарплат неофіційно, тобто «в конверті».

Питання є актуальним ще потому, що Україна пережила період переходу від адміністративно-командної економічної системи і визнана світовим суспільством як держава зі змішаною економічною системою. Єкономічна криза 2007-2008рр залишилася в недалекому минулому і назараз вже час задуматися про заходи, які необхідно вжити після встановлення відносної стабільності в економіці країни для покращення якості життя.

Світове суспільство вже кілька століть займається проблемою гендерної рівності при працевлаштуванні і ця проблема залишається актуальною й у наші дні. Першим її торкнувся Мартін Лютер в XV сторіччі, хоча він розглядав її в контексті християнства та питань релігії. Однак піся цього ще триста років ця тема залишалася без уваги , і ситуацію змогло змінити лише утворення феміністичних спільнот. Сам феміністичний рух змінював свої напрями: так Мері Уолстоункрафт (британська письменниця і філософ) та Джон Стюарт Мільь (англійський філософ та економіст) затверджували рівність чоловіків та жінок навіть за умови наявності фізіологічних відмінностей; в цей же час представники сепаратистського та радикального фемінізму: Сімона де Бовуар (французька письменниця, філософ), Ульрика Марія Майнхоф (німецька журналістка, педагог, соціолог) – стверджували, що неправильно прирівнювати жінок до чоловіків, тобто прилаштовувати їх до умов патріархального суспільства, а необхідно «урівнювати з обох боків». Одним з найпопулярніших сучасних наукових діячів в області рівності прав чоловіків та жінок є Салменіємі Суві, доктор філософії, науковий співробітник колегії перспективних досліджень університету Гельсінкі. Він написав декілька праць о статевій рівності в скандинавських країнах, зокрема Фінляндії, та дослідив стан жінок в юридичній та реальній плоскостях та причини такого стану.

В сучасних українських наукових колах проблеми гендерної дискримінації та встановлення статевої рівності в працевлаштуванні та праці стають все більш популярними останніми роками. Так, проблемами функціонування, ціноутворення на ньому та ін. в контексті статевої рівності займались такі вчені, як С.І. Бандура, Д.П. Богиня, І.К. Бондар, О.А. Гришнова, Г.А. Дмитренко, В.І. Куценко, Г.Т. Куліков, Є.М. Либанова, Л.С. Лисогор.

Метою цієї праці є з’ясувати причини соціальної нерівності між статями, визначити їх об’єктивність чи суб’єктивність та знайти шляхи вирішення даної проблеми як на рівні держави, так й самих жінок.

АНАЛІЗ СКЛАДОВИХ РИНКА ПРАЦІ

Зайнятість – це сукупність соціально-економічних відносин з приводу заміщення наявних робочих місць. Вона відображає ступінь забезпеченості працездатного населення працею, робочими місцями. Таке визначення зайнятості використовується при вивченні її на рівні країни, регіону чи галузі. На рівні окремого працівника зайнятість означає наявність у нього робочого місця та визначається як діяльність, що приносить заробіток та пов’язана з задоволенням індивідуальних та суспільних потреб.

Під занятістю прийнято розуміти участь в суспільному виробництві. По відношенню до жінок часто використовують поняття «подвійна зайнятість». Воно означає одночасну зайнятість жінок в суспільному виробництві та сімейно-побутовій сфері.

Можна виділити три варіанти зайнятості жінок: [2]

1. Повна зайнятість в суспільному виробництві.

2. Неповна зайнятість в суспільному виробництві.

3. Незайнятість в суспільному виробництві.

Ці три варіанта розрізняються між собою співвідношенням зайнятості в побуті та на роботі. Під першим розуміється, зо жінка більшу частину часу приділяє своїй роботі. Під другим – що на побут та роботу витрачається приблизно однаковий час, однак заробітна платня нижча, ніж за повної зайнятості. Третій – пріоритетність дому, сімейно-побутових обов’язків.

Неповна зайнятість для жінок має свої переваги, тому за умов підвищення рівня життя та рівня реальних зарплат неповна зайнятість буде поширюватися майже у всіх галузях суспільної діяльності.

Неповна зайнятість – це праця на регулярній та добровільній основі значно меншої тривалості, ніж норма, встановлена законодавством. Мається на увазі робота неповний робочий день, використання гнучких графіків робочого часу, надомної праці, введення системи «поділеного робочого місця», за якої одну вакансію обіймають декілька працівниць.

Неповна зайнятість вигідна жінкам, тому що:

                 по-перше, реалізуються, зберігаються, відновлюються їх знання та вміння, зберігається участь в суспільному виробництві, а разом з цим: наявність власного доходу;

                 по-друге, зберігаються суспільні зв’язки, відносини;

                 по-третє, водночас залишається достатня кількість вільного часу, який можна використати на: виховання дітей, догляд за собою та домом; саморозвиток, підвищення рівня освіти та кваліфікації.

Жіноче безробіття зумовлюється «загальноекономічними», «природними» та «особливими» причинами.

До «природних» відноситься активність роботодавців та працівників у пошуку найбільш підходящої вакансії та персоналу відповідно. Відомо, що працівники обирають найвигідніший для них варіант застосування своїх здібностей, й тому можуть змінювати своє робоче місце. В зв’язку зі змінами в організації виробництва, труда й керування роботодавці висувають нові вимоги до працівників. При появі невідповідностей відбувається вивільнення непотрібних працівників, залучення нових з необхідним рівнем освіти та кваліфікації.

«Загальноекономічними» причинами безробіття можна назвати спад виробництва, структурну перебудову економіки, приватизацію, вдосконалення системи організації та оплати праці. Все це зумовило процеси вивільнення зайвих робітників. Першими звільняють жінок. Їх становище погіршується тим, що вони залучені до виробництва переважно в схильних до перевиробництва та фінансово-дефіцитних галузях (аграрна сфера, сфера послуг). Тут спрацьовують і «особливі» причини безробіття жінок, пов’язані зі специфікою жіночої робочої сили: низька мобільність (прив’язаність матерів до певного місця проживання через дитячий садок, школу тощо); велика уважність до умов праці; довгі перерви в роботі та звільнення за сімейними обставинами.

Сукупна дія вказаних причин зберігає високий рівень жіночого безробіття.

СУЧАСНА СИТУАЦІЯ НА РИНКУ ПРАЦІ

Згідно з статистичними даними 54% населення України – жінки. Це означає, що повне знехтування жінками як трудовим ресурсом знизило б рівень суспільного виробництва щонайменше вдвічі, що не є вигідним ні для виробників, ні для держави. Тим не менш, у всьому Світі і в Україні також часткове знехтування є досить поширеним явищем. В Україні за перший квартал 2011 року безробіття офіційно склало 2,2% (особи, що зареєструвалися в державній службі зайнятості), з них 50,5% – жінки.[5] Не існує точної статистики, скільки людей є безробітними неофіційно.  І, якщо склад безробітних чоловіків змінюється динамічно, то приблизно половина жінок залишається на біржі праці дуже довго, практично без можливості знайти роботу за спеціальністю чи хоча б з гідною зарплатною. При цьому зайняті жінки в Україні отримують в середньому на 30% меншу заробітну платню, ніж чоловіки [6], але причиною не є нижча якість їх праці.

З іншого боку, можна зрозуміти й підприємців. Існує величезна кількість ризиків, пов’язаних із прийомом жінок на роботу, що виникають через законодавство, спрямоване на соціальний захист працюючих жінок. Так, роботодавець не має права звільняти вагітну співробітницю чи матір дитини до 1,5 років ні в якому разі, окрім випадків ліквідації підприємства; він повинен надати вагітній співробітниці оплачувану відпустку від 56 до 70 днів, а потім за її бажанням надати їй відпустку за власний рахунок терміном до 3-х років. В цей час він буде вимушений шукати працівника на її місце, тобто що означає додаткові витрати. Саме тому групу найбільшого ризику складають молоді дівчата, особливо в вічі від 18 до 27 років, які ймовірно планують одружитися та народити дитину. В результаті законодавство, що повинно захищати жінок, стає причиною ще більшої їх незахищеності. Через велику кількість проблем під час пошуку робочого місця, працевлаштовані спеціалістки вимагають меншої винагороди за свій труд і нерідко, за наявності вищої освіти погоджуються на роботу за іншою спеціальністю, або на роботу, що не вимагає ніякої спеціальності.

З іншого боку, в працевлаштованих жінок менше ризику бути звільненими, ніж у чоловіків в тих же галузях. Дані про ці ризики представлені в таблиці на мал. 1.

Вірогідність втрати робочого місця в статево-віковому розрізі в Україні (2006р.)