Соціалізація економіки

освіту, зокрема грамотність;

житло, у тому числі його благоустрій;

соціальне забезпечення, людські свободи.

Пошуки якого-небудь інтегрального  показника рівня життя визнані недоцільними. Для порівняння в міжнародних взаєминах використовується «індекс людського розвитку», що охоплює такі інтегральні індикатори: створений національний дохід на душу населення, тривалість життя, відтворення.

Методологія курсу «Соціальна економіка» віддзеркалює ту систему методів, прийомів, способів, яку покладено в основі вивчення політичної економії. Головне — привернути увагу студентів до такого аспекту її сучасних поглядів (онтологічний підхід), як соціальне й філософське його осмислення (гносеологічний підхід).

Соціальна економіка формується і «працює» на таких принципах:

діалектична єдність економічної  складової та соціально орієнтованої економіки;

диференціація й інтеграція функцій соціальної економіки на макро-, мезо- і мікрорівнях;

соціальне партнерство між суб’єктами соціальної економіки, що функціонують у сфері праці, капіталу і влади, та забезпечують економічне зростання;

суспільне використання джерел (природні, матеріально-речовинні й  людські ресурси) і факторів (технологія, керування, стимулювання) соціально-економічного зростання.

Соціалізація економічних взаємин — це процес якісних змін у суспільстві, що характеризується його поступовим самовдосконаленням на основі підвищення ролі людини у виробництві, усебічному використанні здібностей та знань. А. Гриценко характеризує відзначений момент такими рисами:

соціалізація власності на засоби виробництва, що означає подолання відчуженості від них працівника через участь у власності за допомогою акцій, зростання частки і значення акціонерних товариств, де працівники є головними акціонерами;

соціалізація праці, перетворення її із засобу заробляння грошей у засіб самореалізації особистості, її життєвих і творчих можливостей;

соціалізація результатів виробництва, пов’язана з перерозподілом ВНП з метою зменшення соціальної нерівності та розвитком інститутів соціального захисту.

Найважливішим моментом соціалізації є соціальна стратифікація — виокремлення і розшарування груп у суспільстві. Об’єктивними факторами для цього є такі:

зайнятість, її ступінь  і вид;

місце в суспільному поділі праці (зайнятість управлінська чи виконавча, аграрна чи індустріальна, фізична чи розумова праця);

особливості праці з  погляду ваги, складності, комунікативності, ризику, фізичних і моральних умов;

наймана праця за заробітну  плату, самостійна робота з вільним прибутком, яка потребує професійної кваліфікації;

ставлення до власності  на засоби виробництва, її наявність  чи відсутність, ступінь, форма і  вид;

ставлення до організації  та управління виробництвом і працею, його рівень, економічні й правові підстави, формальний чи неформальний характер;

освіта і кваліфікація, їхній рівень, відповідність, профіль, престижність.

 

3. Соціалізація економіки в Україні

Суспільний розвиток останніх десятиліть проходить на фоні активізації людського  фактора і відповідного зростання  ролі соціального чинника в економіках усіх цивілізованих країн. На нашу думку, це свідчить про поглиблення процесу соціалізації. Сучасна економічна теорія розглядає соціалізацію економіки як фундаментальну закономірність суспільного розвитку і схильна простежувати її дію з моменту “появи людини на Землі”, коли “спільне виготовлення знарядь праці і їх цілеспрямоване застосування … стають в основі … виникнення … законів соціальних відносин.” [1, с.15]. Саме соціальну економіку на сьогодні вважають пріоритетною науковою областю економічної теорії, яка “гармонійно поєднує загальнодержавні інтереси з інтересами різних верств і груп населення” [2, с.8].

Генеральний напрям розвитку тенденцій  соціалізації пов’язаний з рухом  до постіндустріальної економіки, з  підвищенням ролі людини, її духовно-моральних  якостей і цінностей, здібностей, знань, досвіду у виробництві, які  дозволяють їй активізувати свою діяльність та визначити місце в економічній  системі. Відбувається переміщення  акцентів переважно з інтересів  держави на інтереси індивіда. Тому у науковій літературі сутність процесу  соціалізації саме економіки розкривається  через тенденції соціалізації умов виробництва, соціалізації праці та соціалізації результатів виробництва [3, с.31; 4, с.10].

Безперечно, процес соціалізації відбувався і за радянських часів. Однак, соціалізація у плановій економіці носила переважно зрівняльний характер. З одного боку, усім членам суспільства гарантувалися права на працю, на певний рівень споживання, на безплатну освіту й охорону здоров’я, соціальне забезпечення тощо. З іншого, – соціалізація набула практично єдиної форми реалізації – державної власності на засоби виробництва. Загалом і сам зміст соціалізації в умовах тоталітарної економіки трактувався як державна милість [5, с.144]. Ринкова трансформація руйнує таку систему відносин (що саме по собі, як і будь-яке руйнування, не можна вважати однозначно позитивним процесом) передусім за допомогою процесу соціалізації капіталу – участі працівників у власності за допомогою акцій або розповсюдження акцій серед населення. соціалізація праця капітал

Теоретичне обґрунтування такого явища зустрічаємо  у концепції “дифузії власності” або “демократизації капіталу”. Вона була сформована у 50-ті роки ХХ ст. у США (А. Берлі, М. Надлер, С. Чейз, Дж. М. Кларк, Дж. Гелбрейт, М. Сальвадорі та ін.) й отримала широке розповсюдження у Західній Німеччині, Австрії, Англії, Італії та інших розвинених країнах. Провідна ідея цієї концепції – соціалізація економіки шляхом перерозподілу прав власності через розвиток акціонерної власності, кооперативної, власності товариств і громадських організацій [6–10].

Досвід країн з ринковою економікою свідчить також про необхідність розвитку та співіснування різних форм власності. Адже є галузі (наприклад, сфера обслуговування населення), які  можуть ефективно розвиватися лише на основі приватної власності. У  той час високотехнологічні галузі, як правило, вимагають усуспільнення  як у масштабі держави, так і в  рамках окремого колективу, зокрема  через акціонування. Приватна власність у ході функціонування набуває окремих рис суспільного характеру, що проявляється у сплаті обов’язкових внесків до фондів соціального страхування, податків до бюджетів, ренти тощо. Мають місце обґрунтовані прогнози і щодо істотних зрушень у сфері власності через появу нових об’єктів власності (знання, інформація, технології), у зв’язку із чим пріоритетного значення у процесі соціалізації економіки набуває розвиток освіти і науки, а отже й соціальної сфери.

На нашу думку, соціалізація капіталу у трансформаційній економіці  України перебуває на етапі формування, що викликає “розриви в соціальній тканині суспільства” [3, с.31]. Проявом цього стала соціальна незахищеність широких верств населення і випадання з нормального процесу життєдіяльності цілих суспільних груп. Нейтралізувати соціальну напруженість, яка викликана такими трансформаційними потоками, як переструктурування і процес первісного нагромадження капіталу певною мірою може соціалізація економіки.

Стосовно соціалізації праці, яка  передбачає перетворення праці із засобу заробляння грошей на засіб самореалізації індивіда, то цей аспект передбачає рух по ієрархії потреб від нижчого  рівня – задоволення фізіологічних  потреб людини, до вищого – її самовдосконалення  і самореалізації. Соціалізація праці  може реалізовуватися, коли людина матиме можливість працювати відповідно до здобутої освіти, своїх здібностей, нахилів, врешті бажань, що у сукупності виступає чинниками творчої потенції індивіда. На перший план виходить творчий  елемент (не просто накопичення нових  знань і навичок у процесі  трудової діяльності, але й уміння їх творчо застосовувати), що по суті свідчить про вироблення ноу-хау у процесі  праці. Цьому значною мірою сприяє рівень розвитку соціальної сфери, зокрема  базових її елементів – системи  освіти, охорони здоров’я, сфери  культури. На нашу думку, процес соціалізації праці у сучасних вітчизняних  умовах перебуває також на етапі  формування, оскільки переважна більшість  населення, зважаючи на отримувані доходи, має реальну можливість задовольняти тільки первинні потреби.

Отже, мезоекономічний  рівень соціалізації пронизує підприємства та проявляється через тенденції: соціалізації умов виробництва та соціалізації праці.

На макроекономічному рівні  відбувається соціалізація результатів  виробництва шляхом перерозподілу  доходів відповідно до суспільних потреб з метою зменшення соціально-майнової нерівності і пом’якшення наслідків  трансформаційних процесів. Слід зазначити, що незважаючи на зростання доходів  населення протягом 2005–початку 2006 р., Держкомстат продовжує фіксувати  збільшення розшарування населення: основне  зростання доходів як і раніше відбувається в основному за рахунок 10 % найбільш багатих громадян [11, с.6].

Таким чином, на нашу думку, за рахунок  удосконалення економічних, соціальних, правових інститутів під впливом традицій, норм і цінностей, що є складовими соціального капіталу нації, держава на макрорівні повинна створити інституціональну основу для розвитку соціальної сфери, яка має стати своєрідним амортизатором стосовно згладжування соціально-майнового розшарування; на мезорівні – зобов’язати підприємства дотримуватися норм соціально-трудового законодавства, виконувати соціальну функцію. У цілому це і забезпечить соціальну орієнтацію економіки, її спрямованість на розширене відтворення людини і як фактора виробництва, і як самоцінності, та динамічний розвиток соціальної сфери на базі сучасних досягнень науки і нових технологій, а отже знань.

 

Висновок

З розвитком економіки, стабілізацією грошової, кредитної, фіскальної, валютної сфери в Україні  відбувається становлення і розвиток соціальної політики держави. Разом  з трансформацією економіки відбувається створення системи соціального  захисту населення з метою  компенсації негативних проявів  ринкової економіки. За роки незалежності розроблено і впроваджено в дію  політику соціального захисту, страхування  та забезпечення населення. Створено необхідні  умови для нормального її функціонування, для постійного доповнення і вдосконалення. Але разом з цим в соціальній сфері виявляються риси її недосконалості та невідповідності сучасним потребам людей зокрема  це стосується співвідношення між мінімальною заробітною платою, розміром пенсій, стипендій та прожитковим  мінімумом.

 

Список використаної літератури

1. Григорян Г.М. Социализация содержания экономической науки – решающая основа ее обновления // Социальная экономика. – 2001. – № 1. – С.14–21.
2. Слезингер Г.Э. Социальная экономика: Учебник. – М.: Издательство “Дело и Сервис”, 2001. – 368 с.
3. Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя, перспективи) / Інститут економічного прогнозування; за редакцією академіка НАН України В.М. Геєця. – К.: Логос, 1999. – 500 с.
4. Гриценко А.А. Социальная экономия как наука // Социальная экономика. – 2001. – № 1. – С.7–13.
5. Экономическая теория (политэкономия): Учебник / Под общей ред. акад. В.И. Видяпина, акад. Г.П. Журавлевой. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 560 с.
6. Лазня І.В. Відносини власності в умовах формування ринкової економіки в Україні. – К.: Логос, 1997. – 316 с.
7. Рибалкін В., Мамічева Л. Акціонерна власність – внутрішня основа формування соціального ринкового господарства // Економіка України. – 1998. – № 2. – С.47–56.
8. Рибалкін В., Мамічева Л. Механізм і форми реалізації акціонерної власності // Економіка України. – 1999. – № 4. – С.67–74.
9. Рибалкін В.О., Лазня І.В. Теорія власності. – К.: Логос, 2000. – 279 с.
10. Гальчинський А.С. Помаранчева революція і нова влада. – К.: Либідь, 2005. – 368 с.
11. Эксперт Украина. – 2006. – № 14. – 10–16 апреля. – С.6.