Соціально-економічний розвиток АПК в Україні

     Аналіз  досягнень агропромислового виробництва  в розвинених країнах свідчить, що ефективне використання новітніх розробок у сфері агротехніки, біотехнології  та агроекології, всебічна раціоналізація аграрного природокористування  зумовили там істотне зниження природо- і фондомісткості, енергоємності  агропродовольчої продукції, різке  підвищення її конкурентоспроможності. Тобто зазначені напрями діяльності є пріоритетними у розвитку національного  АПК [1].

     На  селі найгострішими залишаються  соціальні проблеми. Наслідком кризи  розвитку сільських територій та сільського господарства стали відсутність  мотивації до праці, безробіття, бідність і трудова міграція, занепад соціальної інфраструктури, поглиблення демографічної  кризи та відмирання сіл. Середньорічна  зарплата в сільському господарстві в 2007 р. була в 1,9 рази нижча, ніж у середньому по економіці країни, і в 2,2 – ніж у галузях промисловості. За межею бідності перебуває кожний третій селянин.

     Загрозливих темпів набуває деградація демографічно-відтворювально-го, а відтак – і трудового потенціалу села. Протягом життя одного покоління (1980 – 2005 рр.) чисельність сільського населення зменшилась на 6,1 млн. чол.., або в 1,4 рази, коефіцієнт смертності зріс з 14,4 до 19,8% і перевищив показник по міському населенню в 1,4 рази. Трудова  зайнятість сільського населення за 2001 – 2007 рр. зменшилася на 7%, а в сільськогосподарських  підприємствах – у 2,7 рази. Наявність  основних життєзабезпечуючих чинників у сільських населених пунктах (закладів освіти, охорони здоров’я, культури, побуту, комунального господарства тощо) значно менша від потреби і досягнутого рівня в містах. Зокрема, у 2007 році забезпеченість потреби в дитячих шкільних закладах становила 29%, школах – 46, фельдшерсько-акушерських пунктах – 53%. Лише 22% сіл мали водогони, 46 – газ і 3% - каналізацію.

     До  небезпечних меж активізувалися міграційні процеси, особливо сільської  молоді. Лише в 2007 р. із села вибуло понад 200 тис. жителів. Скорочення чисельності  сільського населення супроводжується  подрібненням і згортанням поселенської мережі. Процес обезлюднення сіл, який почався ще за радянських часів, продовжується. Загальна кількість сіл за 1991 – 2007 рр. зменшилася на 252 одиниці, а середня  їх людність – з 589 до 534 чол. (на 9,3%), причому частка сіл з населенням до 100 чол. (група ризику) зросла з 20 до 24%.

     Відбувається  деіндустріалізація сільського господарства. Основний капітал галузі за 1996 – 2007 рр. зменшився в 1,6 рази, а в сільськогосподарських  підприємствах – у 3 рази. Частка сільського господарства в основних фондах усієї економіки скоротилася  з 14,3 до 5,7%. Забезпеченість аграрних підприємств  тракторами, комбайнами та іншою технікою становить 45 – 50% від потреби. Понад 90% наявних технічних засобів  потребують заміни через їх спрацьованість.

     Починаючи з 2001 р. держава зробила перші реальні кроки щодо формування аграрної політики, надавши даному процесу системного характеру. При цьому використовувалися розробки аграрної економічної науки, що суттєво сприяло поліпшенню економічного стану в галузі. Так, у 2007 р. виробництво валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарства збільшилося на 26%, зерна – 19,1, цукрових буряків – 21,3, овочів – 28,3, м’яса – 4,5 і яєць – на 60% порівняно з 2000 р., а продуктивність праці в сільськогосподарських підприємствах зросла за цей період при виробництві зерна в 1,4 рази, цукрових буряків – 2,1, картоплі і овочів – 1,7, і в тваринництві – в 1,8 рази.

     Проте, незважаючи на певні позитивні зрушення, в аграрній сфері існує багато невирішених проблем. Не зменшується кількість збиткових підприємств, питома вага яких становить 38% їх загального числа, тривалий час низьким залишається рівень використання сільськогосподарських угідь. У галузі найнижча заробітна плата, досить слабка соціальна захищеність селян порівняно з іншими галузями економіки. Не менш важливою проблемою є оновлення машинно-тракторного парку господарств, здійснення технологічної переорієнтації на сучасні енергозберігаючі технології виробництва конкурентоздатної продукції. Надто багато невирішених проблем у тваринництві. У країні не вистачає м’яса та молокопродуктів, а значна кількість виробленої продукції не знаходить каналів реалізації через низьку її якість та недостатню платоспроможність населення.

     Для забезпечення подальшого розвитку аграрної сфери держави Кабінет Міністрів  України в 2007 р. затвердив Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 р. Головна мета програми – забезпечення життєдіяльності  сільського господарства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринках, гарантування продовольчої безпеки  країни, створення умов для комплексного розвитку сільських територій, збереження сільського укладу життя та селянства  як носія української ідентичності, культури й духовності. При цьому  на перший план у ній висувається  не економічна парадигма господарювання, а людина, забезпечення нормальних умов її життєдіяльності [3].

  Основним  шляхом підвищення ефективності всіх структурних підрозділів АПК  є перехід на інтенсивний розвиток. Інтенсифікація сільського господарства означає збільшення виробництва  продукції в розрахунку на одиницю  ресурсів. Хоча цей процес сьогодні вже стає реальністю, зростання собівартості продукції, зниження фондовіддачі свідчать про те, що збільшення капіталовкладень випереджає збільшення валової продукції. Протягом багатьох років підвищення продуктивності праці відстає від  темпів зростання її оплати. Все це істотно сповільнює темпи підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва.

  В інтенсифікації виробництва найбільш важливими є заходи науково-технічного характеру, спрямовані на перехід від  випуску окремих механізмів до комплексу  машин, що дадуть змогу забезпечити  поточну технологію. Важливе місце  у системі заходів належить прогресивним індустріальним технологіям вирощування  окремих культур.

  Інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва повинен супроводжуватися зниженням затрат живої праці на виробництво одиниці продукції. Однак формування і функціонування АПК відбуваються в умовах загострення проблеми трудових ресурсів, оскільки у колгоспах та радгоспах деяких областей і особливо низових адміністративних районів, зростає дефіцит робочої сили. Так, за останні роки середньорічна чисельність працівників колгоспів, радгоспів, міжгосподарських та інших сільськогосподарських підприємств зменшилася майже на ЗО %. Потреба у сільськогосподарських працівниках за рахунок механізації праці, удосконалення її організації та інших факторів скорочується повільніше, що погіршує забезпечення господарств робочою силою [2].

  Висновки

1. АПК є однією з найважливіших складових економіки України, але досі не повністю регулюється законодавством.
2. Хоча і було прийнято з моменту незалежності Україною близько 150 законів пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю, проте сільське господарство – це галузь, яка найповільніше та найслабше розвивається порівняно з іншими галузями національної економіки.
3. На сучасному етапі розвитку, відбулося трансформування організаційно-правових форм господарювання в ефективніші форми (наприклад, КСП поступово перетворилися в економічно доцільніші форми. Відбувається укрупнення підприємств до корпорацій, холдингів та ін..).
4. Відбулося занепадання села в соціальній сфері. В багатьох населених пунктах відсутні школи, дитячі садки, бібліотеки, будинки культури. Якщо вони навіть і є, то неефективно функціонують.
5. Значно скорочується населення, а тому і трудовий потенціал села, в зв’язку зі зростом коефіцієнта смертності, та значною проблемою на селі, такою як безробіття.
6. Проте поряд з негативними аспектами відбулися і позитивні зрушення , відбувається поліпшення економічного стану в галузі, збільшення виробництва валової продукції за період з 2001 – 2007 рік збільшилася на 26%.
7. Соціально-економічна роль АПК повинна розглядатися детальніше, адже при такій кількості негативних чинників не можна говорити ні про який вихід з продовольчої кризи України. Якщо ж ситуація залишиться незмінною, то відбудеться подальший занепад села, а, отже, і занепад АПК на національному рівні та не конкурентоспроможності країни на світовому рівні.

Практична частина:

      Завдання 1. На основі таблиці визначити економічну ефективність використання сільськогосподарських угідь.

      Таблиця 1

      Ефективність  використання земельних  угідь 

      у ТОВ ім. А.Л.Фисуна, Карлівського р-ну, 2007 – 2009 рр.

Висновки: Аналіз даних таблиці 1 свідчить, що розораність площі сільськогосподарських угідь у ТОВ ім. А.Л. Фисуна становить більше 90% за попередні роки, а у звітному – 100%, так як відбулося значне зменшення площі сільськогосподарських угідь, рілля, що свідчить про порушення екологічної рівноваги і не відповідність вимогам раціонального та екологічно виваженого використання земель у сільському господарстві. Питома вага інтенсивних культур у сільському господарстві значно зменшилася, так як змінилася сівозміна і у 2009 році вирощувалися лише зернові культури, відбулося збільшення кількості ріллі, що припадає на 1 середньорічного працівника з 21 га у 2007 році до 36,5 га у 2009 році, але це не можна вважати позитивним фактором, адже значно зменшилася середньорічна чисельність працівників господарства на 85 чол. (84,2%). З 2008 року ТОВ ім. А.Л. Фисуна перестало займатися вирощуванням ВРХ, так як змінило напрям виробництва, тому аналізувати середньо районні показники не раціонально, бо ні з чим порівнювати. Відбулися збільшення і всіх показників ефективності діяльності господарства, але як було уже зазначено, це не можна розцінювати як ефективне виробництво, бо площа сільськогосподарських угідь у звітному році зменшилася на 1600 га (73,3%) в зв’язку з реорганізацією підприємства. Так як останні роки підприємство характеризувалося зерновим напрямом виробництва, то відбулося істотне збільшення виробництва на 100 га ріллі зерна, у звітному році порівняно з базовим на 82,5%, що викликано високим рівнем урожайності за останні роки даного виду продукції продукції. В загальному, підприємство характеризується як одне з найефективніших в районі.

Список  використаних джерел:

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. – 2-ге вид., доп. і перероблене./В.Г.Андрійчук. – К.:КНЕУ, 2002. – 624 с.
2. Гончаров В.М. Соціально-економічні проблеми формування й розвитку аграрних корпоративних структур / В.М. Гончаров, О.В. Кочетков, В.Ю. Ільїн // Економіка АПК. – 2005. - №11. – С.95 – 99.
3. Саблук П. Стан і перспективи розвитку АПК України / П. Саблук // Економіка України. – 2008. – №12. – С. 4 – 18.
4. Васильчак С.В. Формування та перспективи розвитку фермерських господарств у ринкових умовах / С.В. Васильчак, Жидяк О.Р. // Науковий вісник НЛТУ України. – 2009. – №19.4. С.147 – 151.
5. Фінансово-економічна звітність ТОВ ім..А.Л.Фисуна 2007 – 2009 рр.