Соціально-економічний розвиток АПК в Україні

МІНІСТЕРСТВО  АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКА  ДЕРЖАВНА АГРАРНА  АКАДЕМІЯ 
 
 

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

З дисципліни

«Економіка  та організація агропромислових  формувань»

(варіант  №1) 
 
 
 
 

                                   Виконала студентка:

факультету  економіки та менеджменту

                                                      напряму підготовки «Економіка

                        підприємства»

                           4 курсу 3 групи

                             Мартиненко Н.О. 
 
 
 
 
 
 

ПОЛТАВА – 2010

Зміст

 Вступ

     Сільськогосподарське  виробництво України за останні  роки зазнало великих змін. Загальна соціально-економічна криза спричинила значне зменшення обсягів виробництва  в усіх галузях народного господарства. У важких економічних умовах опинилося і аграрне виробництво. Низькі ціни на продукцію галузі, фінансовий крах більшої частини сільськогосподарських підприємств не дали можливості їм отримувати ті обсяги виробництва, які складалися десятиліттями. Відбулися процеси де інтенсифікації виробництва, примітивізації технологій.

     У кожній державі, в будь-якому суспільстві  сільське господарство є життєво  необхідною галуззю народного господарства, оскільки зачіпає інтереси буквально  кожної людини. Адже нині понад 80% фонду споживання формується за рахунок продукції сільського господарства. Тому виробництво її є найпершою умовою існування людства.

      Галузевій структурі народного господарства притаманні певні міжгалузеві пропорції, міжгалузеві виробничі зв'язки, що постійно посилюються і розширюються. Відбувається процес інтеграції різних стадій виробництва і розподілу тієї чи іншої продукції. В народному господарстві України спостерігається взаємодія галузей у складі інтеграційних структур — міжгалузевих комплексів [1, c.6].

1. Суть і роль АПК в економіці України

     Одним з таких найбільш потужних і багатогалузевих  комплексів є агропромисловий. Це складний комплекс виробництва, що об'єднує різні галузі народного господарства. Агропромисловий комплекс (АПК) значною мірою визначає соціально-економічний розвиток країни, рівень життя населення, його забезпечення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Вирішення продовольчої проблеми здійснюється переважно в АПК. Саме через це він є важливою ланкою економіки і мусить мати пріоритетний розвиток.

       Аграрний сектор економіки відіграє вирішальну роль у забезпеченні населення продуктами харчування, а промисловість — сільськогосподарською сировиною. Нині в Україні 60 % промислових підприємств працюють на сільськогосподарській сировині. Обсяг виробництва і темпи зростання обсягу продукції цих галузей значною мірою визначаються станом та рівнем розвитку аграрного виробництва.

     Сільське  господарство як галузь розвивається в тісному зв'язку з іншими галузями народногосподарського комплексу. Аграрні відносини є складовою  загальної системи економічних  відносин суспільства. Найчіткіше цей  зв'язок виявляється у процесах агропромислової  інтеграції. У сучасній світовій економіці  сформувалися групи галузей, які  технологічно, економічно, організаційно  тяжіють до сільського господарства. Процес їх зближення отримав назву  агропромислової інтеграції. В результаті агропромислової інтеграції формується господарська структура — агропромисловий  комплекс (АПК).

      В АПК зайнято близько 1/3 всієї чисельності працівників народного господарства. На частку його галузей припадає понад 30% основних виробничих фондів.

      Галузі  АПК формують близько 1/3 національного  доходу і майже 2/5 валового суспільного  продукту.

     АПК — це складний комплекс, де економічно, технологічно та організаційно взаємопов'язані  між собою багато галузей і  виробництв. Агропромисловий комплекс України – це велике міжгалузеве утворення, органічна частина економіки країни, яка включає сукупність галузей, пов’язаних між собою процесом відтворення, основне завдання якого – забезпечення продовольчої безпеки країни, оптимальних норм харчування населення України, створення експортного потенціалу сировини й продовольства. Сфера його діяльності охоплює три чверті території України, на якій проживає третина населення і формується майже 60% фонду споживання, створюється 17% ВВП [3].

     Організаційною  формою АПК є агробізнес, тобто  великі багатопро-фільні агропромислові підприємства, які охоплюють повний комплекс діяльності з вирощування, переробки й подекуди реалізації сільськогосподарської продукції.

  До  агропромислового комплексу (АПК) належать сільське господарство, харчова, м'ясо-молочна, борошномельно-круп'яна, комбікормова, мікробіологічна промисловість, а  також ряд обслуговуючих підрозділів  машинобудування, виробництво мінеральних  добрив і хімікатів, сільське будівництво  та допоміжні галузі, що забезпечують спорудження об'єктів, транспортування, зберігання і реалізацію сільськогосподарської  продукції.

  Складовою частиною АПК є продовольчий комплекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодо-овочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий. Проблеми розвитку продовольчого комплексу  зумовлені передусім нестабільністю землеробства, зокрема коливанням погодних умов.

      АПК має надто складну функціональну  і галузеву структуру. До його складу входять 3 основні сфери:

      1. Сільськогосподарське виробництво — рослинництво і тваринництво, що створюють сировинну базу АПК. Це його основна базова ланка.

      2. Галузі, що створюють матеріально-технічні  засоби для галузей АПК. Це — сільськогосподарське машинобудування, виробництво засобів захисту рослин, мінеральних добрив, комбікормова і мікробіологічна промисловість, виробництво тари, спеціального устаткування і приладів для АПК та ін.

      3. Галузі, що забезпечують переробку  сільськогосподарської продукції  (харчова, легка).

      Крім  цих основних сфер, до АПК входять  виробнича і соціальна інфраструктури у тій частині, що працює на потреби цього комплексу. Йдеться про транспорт, складське господарство, матеріально-технічне постачання, інженерні споруди, в тому числі іригаційні системи, заготівлю, зберігання сільськогосподарської продукції, інформаційне забезпечення, спеціалізовану торгівлю, комунально-житлове господарство, культурне та медичне обслуговування тощо.

      Доповнюючою ланкою АПК є наукові заклади  та підготовка кваліфікованих кадрів для забезпечення його ефективного  функціонування.

      За  виробничою ознакою до складу АПК  входять продовольчий комплекс і непродовольчий. Продовольчий комплекс — це сукупність галузей, пов'язаних з виробництвом продуктів харчування рослинного і тваринного походження. Крім того, до продовольчого комплексу (ПК) входять виробництва, що технологічно не належать до сільського господарства. Це — виробництво солі, мінеральних вод, вилов риби та ін.

      До  непродовольчого комплексу належать галузі, пов'язані з виробництвом товарів широкого вжитку із сировини рослинного і тваринного походження; галузі легкої промисловості, насамперед ті, які займаються первинною переробкою сільськогосподарської сировини.

      Ці  комплекси, в свою чергу, залежно  від виду сировини, що використовується, поділяються на рослинницькі і тваринницькі підкомплекси.

      Особливу  роль в АПК відіграє продовольчий комплекс, який забезпечує населення  продуктами харчування. Він включає  галузі, пов'язані лише з виробництвом продовольчої продукції. До складу цього комплексу входять зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочеконсервний, виноградно-виноробний, м'ясний, молочний, олійно-жировий підкомплекси. Крім того, до його складу входять певні інфраструктурні галузі.

  Відтворення в аграрній сфері зумовлене специфікою сільськогосподарського виробництва, що здійснюється в єдності з природними процесами розвитку живих організмів. Природні процеси тут діють стихійно і часто не піддаються свідомій дії  людини. Це виявляється в сезонному  характері аграрного виробництва, що породжує складні проблеми відтворення робочої сили, зайнятості працівників, забезпечення необхідного рівня оплати праці і доходів сільських працівників.

  У сучасних умовах для успішного розвитку всіх галузей АПК створюються  нові форми організації агропромислового виробництва - агропромислові об'єднання, агрокомбінати, агрофірми, асоціації, виробничі й науково-виробничі  системи[4].

  У 2007 році в Україні налічувалося 43410 фермерських (селянських) господарств з площею сільськогосподарських угідь 4198,9 тис. га

2. Соціально-економічна суть і роль АПК

  Важливою  складовою АПК є сільське господарство, одиниця валової продукції якого  створює умови для виробництва  більше десяти її одиниць в інших  галузях економіки країни. Дана галузь забезпечує зайнятість 4 млн. чол. сільського населення, сприяє створенню робочих  місць у пов’язаних з нею сферах виробництва, розвитку сільських територій, захищає суспільство від негативних наслідків надмірної урбанізації. Саме тому Законом України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві»  від 15 травня 1992 р. її розвиток визнано  пріоритетним.

     З часу набуття Україною незалежності прийнято понад 150 законів, пов’язаних із сільськогосподарською діяльністю та селом, спрямованих на підвищення рівня життя сільського населення, але вони не мали позитивного впливу і не поліпшили життя людей  у сільській місцевості країни. Ситуація в цьому секторі економіки залишається досить складною й неадекватною його ролі в державі. З переходом економіки на ринкову основу сільське господарство як галузь із сезонним виробництвом і уповільненим оборотом капіталу поставлено в гірші умови порівняно з іншими галузями. Індекс  зростання цін на продукцію сільського господарства за 1991 – 2007 рр. був у 7 разів нижчим порівняно з промисловими товарами [3].

     Аграрна реформа в останнє п’ятиріччя суттєво змінила соціально-економічні відносини в українському селі. Гострішого характеру набула конкуренція на ринки збуту та право на користування земельними, майновими і трудовими ресурсами. Часто власники засобів виробництва втрачають свої права розпоряджатися ними, а отже, й доходи та перспективи підвищення життєвого рівня. Внаслідок цього ряд організаційно-правових форм господарювання можна вража недосконалими. Вони мають трансформуватися в ефективніші форми. Істотні конкуренти переваги мають форми господарювання з корпоративним устроєм, який дозволяє ширше залучити фінансові ресурси й задовольняти інтереси суб’єктів ринку [2].