Соціально-економічні особливості будівництва України

Міністерство освіти , науки, молоді та спорту України

Національний технічний  університет

“Харківський політехнічний  інститут”

Чернівецький факультет

Кафедра “Промислової біотехнології”

 

 

 

 

 

Реферат

 

на тему: «Соціально-економічні особливості будівництва України»

 

 

Підготувала:

студентка II-го курсу

групи ЧПБ-80А

Олександрюк В.І.

Перевірив:

Сторощук Богдан Дмитрович

 

 

 

 

Чернівці, 2011рік

ЗМІСТ

Вступ ………………………………………………………………………………..3

1. Історія виникнення будівництва .........................................................................4

2. Характеристика будівельного  комплексу України …………………………...4

Висновки

Список використаної  літератури

 

ВСТУП

Будівельний комплекс України складається з таких основних блоків: виробництво будівельних матеріалів (галузь промисловості); власне будівництво; будівельне машинобудування; проектно-конструкторські та дослідні роботи в галузі будівництва. Частка будівельного комплексу в народному господарстві досить значна. В Україні питома вага в ВВП тільки будівництва становить 8% . Комплекс охоплює майже 10% усіх зайнятих в народному господарстві, з них 6% — в будівництві.

Будівництво — дуже чутливий показник стану економіки країни. Так, фаза підйому в економіці найперше відчувається саме у будівництві, бо швидко збільшуються капіталовкладення в основні фонди. Зростання рівня життя населення відбивається на розширенні житлового й соціально-культурного будівництва. У фазах спаду й кризи темпи падіння обсягів будівництва чи не найбільші серед інших галузей народного господарства. Водночас будівництво може стати важливим регулятором розвитку економіки. Ось, наприклад, в часи "великої депресії" 30-х років президент США Ф, Рузвельт ініціював на державний кошт нечуване доти за обсягом будівництво шляхів, мостів, соціально-побутових споруд. Це потребувало значної кількості будівельних матеріалів, металевих конструкцій, скла, деревини тощо. З'явився стимул для пожвавлення виробництва. Окрім того, тисячі безробітних отримали роботу; купівельна спроможність населення почала зростати, а це, в свою чергу, стимулювало виробництво товарів легкої й харчової промисловості, розвиток сільського господарства й сфери послуг. Згодом для цих галузей настала нагальна потреба в новому обладнанні - запрацювало машинобудування. Економіка зміцніла, кризу було подолано.

1. Історія виникнення будівництва

 Будівництво — одна з найстаріших галузей народного господарства. Протягом довгого часу воно мало переважно житловий напрямок, хоч іще в стародавні епохи створювались, наприклад, іригаційні споруди, культові заклади та ін. Будівельні матеріали були досить простими: у першу чергу це було те, що давала сама природа — камінь (переважно вапняк або піщаник), глина, вапно, деревина; по-друге, це були штучні вироби невеликої складності -цегла, черепиця.

Ситуація почала докорінно  змінюватись після промислової  революції, а особливо з другої половини XIX ст., коли індустріалізація поширилась на значні території світу й просочилась  майже у всі галузі народного  господарства.

Промислове  будівництво, створення основних виробничих фондів стає провідним напрямком. Урбанізація змінює форми розселення населення. Великі, багатомільйонні міста вимагають нового типу забудови. З'являються багатоповерхові споруди, які спочатку сприймаються як якесь диво чи навіть монстр. Символом нового стану в будівництві став славетний Емпайр Стейтс білдінг у Нью-Йорку будинок на 86 поверхів висотою 375 м. Згодом "хмарочоси" перетворились на типове явище багатьох американських, а далі — європейських та японських міст. Прикметою часу стали велетенські мостові споруди, наприклад "Золоті ворота" в Сан-Франциско, міст через р. Гудзон. Ще одним символом нової епохи в архітектурі й будівництві можна вважати Ейфелеву вежу в Парижі (висота 300 м), споруджену наприкінці XIX ст.

Новий тип забудівлі вимагав  принципово нових методів будівництва й нових будівельних матеріалів. Сучасна споруда — навіть житловий будинок, а тим більше споруда виробничого призначення — це складна інженерна система, насичена механізмами й комунікаціями. Традиційні стінові матеріали (вапняк, цегла, деревина) вже не витримують багатоповерхового навантаження. Натомість з'являються залізобетон, сталеві й алюмінієві конструкції, армоване скло. Винахід залізобетону спричинив справжню революцію в будівництві. Можна сказати, що XX сторіччя — це не тільки епоха електрики, автомобілів, атому чи космічних кораблів, але й епоха залізобетону.

2. Характеристика будівельного комплексу України

Будівельний комплекс тісно пов'язаний з іншими галузями народного господарства. Насамперед, за його участю створюється значна частина основних (виробничих й невиробничих) фондів. З іншого боку, комплекс є споживачем продукції багатьох галузей. Так, будівництво використовує 10% продукції машинобудування, 20% прокату чорних металів, 40% лісоматеріалів. Воно споживає також вироби хімічної промисловості (лаки, фарби, пластмаси). Для продукування будівельних матеріалів потрібна велика кількість палива, а іноді й води. Будівельні матеріали, конструкції є важливою складовою частиною вантажообігу транспорту. Транспортні витрати в собівартості будівництва складають близько 25% .

Розгляньмо тепер особливості  розміщення галузей будівельного комплексу, фактори, що на нього впливають.

Промисловість будівельних  матеріалів

Ця галузь складається:

1) з видобутку природної  сировини (камінь, пісок, глина, гравій, крейда, гіпс, мергель, азбест тощо);

2) з виготовлення матеріалів  і конструкцій (цегла, шифер,  цемент, залізобетон, різноманітні  будівельні конструкції, скло, облицювальні  матеріали).

Треба зауважити, що хоч яка-небудь будівельна сировина є повсюди на земній поверхні. Переважання того чи іншого його виду іноді привносить яскравий, дивовижний колір у забудівлю. Відомо, наприклад, що стародавній Вавилон був побудований ... з глини. Середньовічні фортеці й палаци індійської Агри викладені з червоного піщаника, вони й досі вражають своєю неповторною архітектурою, забарвленістю. А от старовинні квартали єгипетської столиці Каїру збудовано з жовтого піщаника, що також створює своєрідний колорит. Багато будівель в Єревані складено з рожевого туфу.

В історії будівництва найчастіше вживались такі стінові матеріали, як вапняк та піщаник, вони легше піддаються обробці.

Для спорудження палаців, а також як облицювальний матеріал використовується мармур. В XX сторіччі для облицювання вживається граніт, особливо в будівництві метрополітенів, урядових споруд.

Україна має значні поклади  будівельного каменю. Різноманітні родовища граніту, діориту й інших гірничих порід цієї групи зосереджені  в Українському кристалічному масиві; мармур видобувається в Криму, вапняки  поширені на великому просторі, зокрема, в Причорномор'ї. Інші країни також  мають родовища будівельного каменю, іноді всесвітньо відомі: білий каррарський  мармур в Італії, чорний лабрадорит в Канаді (великі поклади є також  в Україні), рожевий туф у Вірменії.

Для виготовлення цегли, черепиці, порцеляни, фаянсу використовуються глини  певної якості. Вони поширені в багатьох країнах, також є і у нас. Для  виробництва скла потрібні кварцеві піски; така сировина е, зокрема, в Донбасі, на Харківщині, в Поліссі.

Найважливішим будівельним  матеріалом є цемент. Він використовується у виготовленні майже всіх будівельних  виробів і конструкцій; найбільше  його йде на виробництво бетону. Ось чому обсяг виробництва цементу  такий само індикатор розвитку будівельної  індустрії, як для хімічного комплексу  — виробництво сірчаної кислоти.

Зауважимо, що значна кількість  виробництва цементу в Китаї  та Індії — наслідок не тільки економічного підйому, але й великої чисельності  населення, що стимулює великообсяжне  житлове будівництво.

На виготовлення цементу  використовуються карбонатні породи (вапняк, мергель, крейда) й глини певної якості. Співвідношення між карбонатами  й глинами приблизно 75%:25%. Крім того, додаються ще деякі домішки: гіпс, шлаки та інші. Первинні матеріали  дробляться, змішуються, а потім  випалюються в печах з високою  температурою (до 1500 °С); продуктом випалення  є клінкер — своєрідні розжарені  шматки суміші. На виготовлення клінкеру витрачається багато тепла -- 178 кг у. п. на тонну.

Потім клінкер розмелюється на цементозмелюваних установках і  ще після деяких обробок отримують  готовий портландцемент. Якась частина  клінкеру може транспортуватись із заводу в міста з великим споживанням  цементу, де він розмелюється. Справа в тому, що клінкер менше псується при транспортуванні, ніж готовий  цемент.

Виготовлення  цементу — дуже матеріаломістке й теплоємне виробництво. Але головним фактором розміщення цементної промисловості все ж таки є сировина. До того ж як паливо застосовують переважно газ, а він надходить трубопроводами туди, куди треба. В структурі собівартості цементу на сировину, паливо, електроенергію й допоміжні матеріали припадає понад дві третини витрат.

Україна має значні запаси цементної сировини, серед якої переважають  вапняки. Найпотужніші родовища крейди та мергелю розташовані в Донецько-Придніпровській  западині та в Донбасі (Амвросіївське, Новгород-Сіверське). Вапняки переважають  в Прикарпатті, Причорномор'ї.

В Україні налічується 15 цементних заводів; їх загальна потужність - 24 млн. т на рік, але в 2004 р. було вироблено  лише 5 млн. т цементу. Найбільші заводи: Балаклійський (Харківська область), сировина - крейда; Амвросїївський (Донецька область) - працює на мергелі й крейді; Миколаївський (Львівська область) - вапняк і гіпс; Здолбуновський (Рівненська область) — мергель, Краматорський — крейда. Заводи середньої потужності є в Одесі, Бахчисараї та інших містах.

Україна в післявоєнні  роки була значним виробником (в 1990 р. — 23 млн. т) і експортером цементу. Але технологія його виробництва  вже застаріла. В усьому світі  цемент продукують так званим "сухим" способом, при якому витрачається лише 120 кг у. п. на тонну; у нас же переважає "мокрий спосіб" — 85% всього виробництва. Застосування нової технології, а також використання дешевих  сортів вугілля замість газу дозволять  істотно знизити собівартість цієї важливої продукції.

До цементних заводів  тяжіє виробництво шиферу та азбоцементних  труб; для їх вироблення потрібно багато цементу й азбесту. Азбест надходить  в Україну з Росії. Найбільші  заводи азбоцементного виробництва  — в Краматорську, Києві, Балаклії, Здолбунові, Амвросієвці, Запоріжжі.

Одним з найстаріших будівельних  матеріалів є цегла. Сировиною для  її виготовлення раніше була тільки глина; в наші часи поряд з традиційною  цеглою виготовляють також силікатну  й шлакову, для чого використовують вапняки, крейду, пісок, шлаки. Цегла, як і цемент, матеріал й енергомісткий  матеріал. Вона потребує ще більше палива — 216 кг у. п. на тонну виробів. Але  цегла погано транспортується. До того ж, вона дешева, й транспортування  її на велику відстань веде до великих  питомих витрат. Тому цегельні заводи розташовуються поблизу споживача  — великих міст; щодо сировини, то вона досить поширена.

Скло як будівельний матеріал має широкий вжиток. Його використання дедалі збільшується, що пов'язано з  новим архітектурним стилем (великі вікна), новою будівельною технологією (скло застосовується як облицювальний  матеріал). Для виготовлення скла потрібні кварцеві піски, кальцинована сода, крейда, доломіт. Для виробництва так званих шлакоситалів використовуються металургійні шлаки. Основним компонентом є кварцеві піски, що містять не менше як 90% кремнезему. В Україні родовища скляних пісків є в Донбасі (Авдіївське родовище), Харківській області (Новоселівське), Рівненській (Рокитнянське), Чернігівській (Глібовське), в Львівській, Одеській областях.

Виробництво скла — дуже теплоємний процес. На виробництво тони продукту витрачається 970 кг у.п., тобто набагато більше, ніж для цементу й цегли. Колись, ще до середини XIX ст., для виготовлення скла вживалась майже тільки деревина. Багато лісів у розвинених європейських країнах щезало просто на очах, щоб задовольнити потреби ґутниць. Відомо, що Петро І заборонив будувати нові ґутниці в межах 200 верст навколо Москви й Петербургу, аби не знищити зелене оточення цих міст.

Зважаючи на високу теплоємність виробництва скла, природно, що його розташовують поблизу паливних баз. Найбільшим центром виготовлення скла в Україні є Костянтинівна  в Донбасі. Тут виробляють віконне  скло, шлакоситалові плитки, армоване, вітринне скло та інші його види. Склоробні  заводи є також у Лисичанську, Львові, Запоріжжі.

Для оздоблення будинків широко застосовується будівельна кераміка —  керамічні плитки для підлог, облицювальні глазуровані плитки, а також каналізаційні  труби, санітарно-технічне устаткування. Ці вироби виготовляють з тугоплавкої  або вогнетривкої глини з домішками  каоліну, кварцевого піску та деяких інших сполук. Виробництво будівельної  кераміки — матеріалоємний та теплоємний процес. Водночас воно орієнтується на моду, на естетичне сприйняття споживача. Тому виготовлення плиток, сантехнічних виробів потребує наявності художнього смаку. Моду сьогодні "диктують" Італія, Іспанія, Франція, Німеччина, Чехія, Словаччина. В Україні також виготовляється багато керамічних виробів. Найбільші підприємства — Харківський плитковий завод, Артемівський завод будівельної кераміки, Львівський, Київський та Слов'янський керамічні заводи.