Синдикований кредит у сучасній практиці міжнародного кредитування

 

    Після укладання договору позичальник  направляє банку-агентові запити на отримання грошових сум. У міру задоволення  таких запитів, одночасно у всіх банків виникають права вимоги до позичальника в розмірі пропорційному  їх участі у кредитуванні.   

Видавши кредит, банки найчастіше недовго тримають його у себе на балансі. Вони передають права і  ризики по кредиту іншим особам. Це робиться для досягнення різних економічних завдань, а також  з метою відповідності вимогам  регулятивних актів.   

Передача  прав за синдикованими кредитами є окремим випадком, який ілюструє проблему управління банком своїм капіталом (ризиками). Причому тут вона проявляється швидше, ніж при веденні, наприклад, роздрібного банківського бізнесу, оскільки синдиковані кредити зазвичай дуже великі, і їх вплив на баланс дуже великий. Для отримання вимог до достатності капіталу учасник синдикату часто шукає можливість для передачі прав і ризиків за відповідним кредитом на користь іншого банку для диверсифікації свого кредитного портфеля.

 

    Крім  того, передача прав та ризиків за синдикованим кредитом може здійснюватися для поліпшення коефіцієнта прибутковості банку. Якщо великі суми виданих кредитів генерують невеликий дохід, такі кредити можуть бути продані. Коефіцієнт прибутковості може поліпшуватися також шляхом продажу прав по кредитах з одночасним збереженням за собою права на отримання частини процентного доходу. В останньому випадку банк продовжує одержувати дохід на активи, які не знаходяться у нього на балансі.

 

    Як  показує практика, сторони за договором синдикованого кредиту часто прагнуть підпорядкувати свої відносини англійському праву, яке найбільш зручно з точки зору гнучкості регулювання, в тому числі у сфері передачі прав і ризиків за кредитами. Проаналізуємо правові аспекти передачі прав у випадку застосування до такої передачі саме англійського права. 

Поступка. Шляхом поступки прав відносно позичальника, банк-продавець передає синдикований кредит банку-покупцю.Кредитна угода повинна дозволяти поступку: при наявності в ній прямої заборони поступка може бути визнана недійсною. Згідно з нормами англійського права така передача може бути «поступкою з законом» або «поступкою по праву справедливості». Відмінність між ними полягає в тому, що остання надає більш гнучкий режим передачі, відмовляючись від певних формальностей, необхідних для здійснення першої. Зокрема, при «законній поступці» повинна бути дотримана письмова форма, не допускається часткова поступка, а також існує необхідність повідомлення боржника.   

При «поступці по праву справедливості»  часткова поступка можлива і немає  перешкод для здійснення «прихованої  поступки» (без повідомлення боржника). Разом з тим, здійснюючи «приховану поступку», слід пам'ятати про те, що за англійським правом повідомлення боржника буде мати визначальне значення у разі виникнення спору про пріоритет  між першим і подальшими цесіонаріями. Якщо цедент здійснить кілька поступок однієї і тієї ж  вимоги, пріоритет буде визначатися в залежності від того, хто перший повідомив боржника про відступлення.    

Специфіка регулювання поступки англійським  правом полягає також і в тому, що в ньому існує правило про  конфіденційність, згідно з яким банк не має права розкривати інформацію, отриману від клієнта, будь-якій третій особі без згоди клієнта. На практиці в договори синдикованого кредиту часто включається положення, що дозволяє розкриття подібної інформації потенційному цессионарию, що для позичальника загрожує ризиком поширення відомостей про його бізнес серед конкурентів. Тому в договорі часто передбачається умова про те, що поступка може бути здійснена тільки на користь фінансових організацій або тих осіб, які виступають активними учасниками ринку прав за кредитами на регулярній основі.   

На  привабливість прав за синдикованим кредитом, негативно впливає можливість висунення позичальником заперечень проти нового кредитора, заснованих на його відносинах з первісним кредитором, а також можливість заяви про залік з його боку. У такій ситуації положення цесіонарія стає невизначеним, оскільки отримане право може виявитися істотно зменшеним. Англійське право дозволяє включити в договір синдикованого кредиту умову про те, що позичальник відмовляється від висування будь-яких заперечень або від здійснення права на залік.    

Новація. При новації відбувається заміна кредитора за синдикованим кредитом. Професор Р. Гуд описує моделі поступки і новації в суб'єкті як близькі за результатом, але різні за юридичними властивостями: «Поступку слід відрізняти від новації, за допомогою якої існуючий договір замінюється абсолютно новим договором; новація зазвичай використовується для заміни однієї з сторін договору». Юридичні наслідки використання новації полягають у тому, що оскільки при кожній передачі виникає нове зобов'язання, становище кожного наступного набувача прав не залежить від дійсності первинного договору, а також від заперечень, які міг би висунути боржник (що має місце при поступці).   

Незручність новації пов'язано з тим, що заміна можлива лише за згодою всіх сторін договору синдикованого кредиту - позичальника і синдикату банків. Багато синдикованих кредитів містять стандартні «передавальні» сертифікати, підписані початковими і новими кредиторами, банком-агентом і позичальником (як правило, на практиці банк-агент підписує такий сертифікат від імені всіх інших банків і позичальника).

 

    Способи передачі ризиків. Оскільки передача прав пов'язана з різними юридичними труднощами, на додаток до традиційних способів управління ризиками були придумані нові.  

 

    Субучасть. Такий традиційний спосіб управління ризиком, як поступка, заснований на тому, що актив, який генерує ризик, просто забирається з балансу, а  тому перестає впливати на структуру  капіталу. Субучасть ж, з юридичної  точки зору, не призводить до передачі прав за синдикованим кредитом. Учасник  синдикату, який бажає «продати»  свої права, укладає договір про  субучасть з «купуючим» банком. У  результаті «купуючий» банк повинен  розмістити в банку «продавця» депозит, що дорівнює участі останнього у синдикованому  кредиті. Депозит розміщується на той  же термін, що і термін синдикованого  кредиту. Відмінна риса такого договору полягає в тому, що по ньому банк «продавець» повинен виплачувати  грошові кошти, тільки якщо позичальник  здійснює в його користь виплати  за синдикованим кредитом. Якщо позичальник  не виконує своїх зобов'язань, то «купуючий»  банк не буде мати права вимагати виконання зобов'язань від свого контрагента. Таким чином, разом з отриманням прав щодо надходжень від позичальника «купуючий»  банк несе подвійний ризик: неплатіж позичальника за синдикованим кредитом і неплатіж банку «продавця».   

Угода про участь в ризику. Ця угода передбачає обов'язок поручителя, «купуючого» ризик, виплатити банку «продавцю» частину суми його участі у синдикованому кредиті, у разі неплатежів або дефолту позичальника. Такий договір у міжнародній практиці визнається різновидом поруки. На практиці такі «часткові» гарантії використовуються рідко, так як «набувач» ризику фактично дає поруку щодо всього синдикату чинності стандартного положення про пропорційний розподіл надходжень по кредиту (pro rata sharing), яке, як правило, включається до кредитної угоди.   

Кредитні деривативи. Сенс кредитних деривативів полягає в тому, що володар пулуправ по кредитах укладає договір з іншою фінансовою організацією, за якою остання зобов'язується - при настанні певних подій (наприклад, якщо кількість дефолтів перевищить обумовлений рівень) - виплатити власникові пулу суму, визначену в порядку, встановленому в договорі, або закріплену в ньому.   

Використання  кредитних деривативів привабливо для банків, оскільки вони уникають витрат на проведення операцій, пов'язаних з передачею прав по кредитах. Разом з тим вони змушені платити вельми істотні суми за зняття з себе ризику.   

Кредитні  деривативи широко використовуються в  країнах загального права. Використання їх у вітчизняному правопорядку пов'язано зі значними правовими ризиками. Суди можуть кваліфікувати їх як угоди парі або недійсні договори страхування. У західній доктрині розмежування кредитних деривативів і договорів страхування обгрунтовується тим, що платіж за кредитні деривативи не обумовлений виникненням втрат у покупця захисту. З юридичної точки зору важливо зазначити, що проблема управління капіталом може бути вирішена не тільки за допомогою поступки, але і за допомогою інших договірних конструкцій. При цьому слід враховувати, що можливість повноцінного застосування будь-якого з наведених способів і привабливість прав по кредитах для потенційних покупців залежить від включення необхідних формулювань в текст початкового договору синдикованого кредиту. Використання російськими банками кредитних деривативів, а також угод про субучасть у разі їх підпорядкування вітчизняному праву тягне за собою певні правові ризики. 

 

   

 

Висновок

 

     Зручність синдикованого кредиту для позичальника очевидна – він отримує великий  кредит і при цьому спілкується  фактично лише з одним банком – організатором операції. З позичальником укладається один договір, і аналіз фінансово-майнового стану позичальника проводиться тільки організатором. Це істотно спрощує для позичальника залучення значних ресурсів.

 

     Чи  є вигода в синдикуванні для банків? Безумовно. Невідповідність потреб великих позичальників і кредитних  можливостей 

банків, які їх обслуговують, повинна підштовхувати банки  до створення

синдикатів. Більшість  банків стикаються з труднощами при  кредитуванні своїх великих клієнтів. Навіть якщо у банку достатньо вільних коштів, він скутий нормативами Національного банку. Синдиковане кредитування дозволяє вирішити цю проблему.    

Як  організатор, банк отримує чималі комісійні  за організацію синдикату. З іншого боку, приєднуючись як учасники до синдикації, банки економлять на трансакційних витратах, пов’язаних з видаванням кредиту, довіряючи перевірку позичальника і роботу над договором переважно організаторові.    

Найбільші суми, як правило, залучають гіганти  бізнесу, часто з найвищим кредитним рейтингом. Беручи участь у синдикації, порівняно невеликі банки отримують доступ до першо-класних позичальників, підвищуючи якість свого кредитного портфеля.

Ось декілька прикладів залучення такого кредиту.    

Група «Метінвест» залучила найбільший серед українських компаній синдикований кредит у 2009 році. За даними видання «Комерсант-Україна», спочатку компанія планувала залучити 300 млн дол, пізніше сума зросла до 500 млн дол, а в підсумку вдалося укласти угоду на 700 млн дол. Кредит залучився  строком на п'ять років під LIBOR +3%, уточнили в одному з інвестбанків. Організатором синдикату виступив Deutsche Bank. У групі «Метінвест» і Deutsche Bank від коментарів відмовилися. У той же час в рейтингових агентствах Fitch і Moody's підтвердили, що «Метінвесту» вдалося залучити 700 млн дол. «Метінвест»- Міжнародна вертикально інтегрована гірничо-металургійна група компаній. Акціонерами групи є група СКМ (75%) і група компаній СМАРТ (25%), які беруть участь в управлінні «Метінвестом» на партнерських засадах.    

Німецька  Porsche SE залучила синдикований кредит на 10 млрд євро для фінансування покупки акцій Volkswagen AG, повідомило агентство Bloomberg.     

Фінансова криза і рецесія призвели до того, що Porsche довелося довго обговорювати умови кредиту з банками, говориться у повідомленні компанії. Також концерн зміг укласти рамкову угоду про розширення кредитної лінії до 12,5 млрд євро у найближчі тижні.     

Кредитна  лінія для Porsche організована групою з 15 банків, включаючи Barclays Capital, Commerzbank, Deutsche Bank, UBS, Credit Suisse, Santander, BNP Paribas, Calyon, UniCredit та інші. Кредит буде надано у два транші протягом 12 місяців.    

Синдикований  кредит був наданий банку "Хрещатик" строком на один рік на умовах LIBOR+3,25% річних. Організаторами позики виступили Standard Bank PLC (Великобританія) и JSC VTB Bank (Росія), кредиторами – провідні західноєвропейські банки Commerzbank Aktiengesellschaft, AKA Ausfuhrkredit-Gesellschaft m.b.H. (обидва Німеччина), FBN Bank Ltd (Великобританія), Demir-Halk Bank N.V. (Нідерланди), Bre Bank SA (Польща). Залучені кошти були спрямовані на фінансування загальнокорпоративних потреб. 

 

 

    

 

Список  використаної літератури

 

1.Фінанси:  Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни. — 2-ге вид., перероб.  і доп. / О. Р. Романенко, С.  Я. Огородник, М. С. Зязюн,  А. А. Славкова. — К.: КНЕУ, 2003. —  387 с.

2. Петрашко  Л. П. Міжнародні фінанси: Навч.-метод.  посіб. для самост.

вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2003. — 221 с.

3. Фінанси  підприємств: Підручник / Керівник  авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 460 с.

4.Терещенко  О. О. Фінансова діяльність  суб’єктів господарювання: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 554 с.

5. Любунь  О.С. Грушко О.В. Банківський  нагляд: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2005. – 400 с.

6. Єгоричева  С.Б. Банківські інновації: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2010. – 240 с.

7. Капран  В.І. Банківські операції: Навч. посіб.  – К.: КНЕУ, 2006. – 208 с.

8. Мельник  П.В. Банківські системи зарубіжних  країн : Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2010. – 574 с.

9. Семко Т.В.  Гроші та кредит: Навч. посіб. –  К.: КНЕУ, 2006. – 192 с.

10. Щетинін  А.І. Гроші та кредит : Навч. посіб.  – К.: КНЕУ, 2010.- 438 с.

11 Булєєв  І.П. Гроші та кредит : Навч. посіб.  – К.: КНЕУ, 2007. - 120 с.

12. Круш  П.В. Гроші та кредит : Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2010. – 216 с.

13. Коваленко  Д.І. Гроші та кредит : Навч. посіб.  – К.: КНЕУ, 2010. – 352 с.

14. Козак  Ю.Г. Міжнародні фінанси в питаннях  та відповідях : Навч. посіб. –  К.: КНЕУ, 2003. – 292 с.

15. Єгоричева  С.Б. Організація діяльності банків у зарубіжних країнах: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2007. – 208 с.