Шпаргалка по "Економіка"

Головною формою землеволодіння в цей період стає бенефіцій, адже надання землі у повну власність (у вигляді аллоду) значно послаблювали королівську владу і створювали прошарок землевласників, які вже відмовлялися служити. Бенефіції, тобто передача землі в умовну не спадкову власність, що передбачала несення певної служби, найчастіше військової. З часом (ЇХ—X ст.) виникає спадкова форма умовного феодального землеволодіння — феод (або лєн), що також передбачала несення служби, але й земля, й посада передавалися у спадок. Протягом цього часу панівною формою стає теза «немає землі без сеньйора».

33.Основні форми господ-а доби ранньофеодал. держав та феод. роздробленості та їх висвітлення у „Капітулярії про вілли”.

У добу середньовіччя господарське життя переживає процес аграризації, причому на значно нижчому рівні, ніж це було в анитичні часи. Це був тривалий процес, примітивна аграрна економіка досить довго панувала на теренах Європи, але риси її поступово змінювалися, еволюціонували.

Будь-якій державі притаманна певна економічна система, головною ознакою якої завжди є форма власності. B Європі, починаючи з V—VI ст відбувався процес формування суспільно-екон структур, що отримали назву «феодалізм». Водночас феодалізм мав певну ієрархічну структуру суспільних класів, що відповідала ієрархії земель, які могли бути як вільними, так і залежними, а відносини між об'єктами власності були лише виразом відносин, що панували між людьми.

Землевласники-феодали мали на землю монопольне право, яке й визначало в умовах аграрної економіки їх панівне становище. Зростання великої земельної власності, джерелом якої були не лише «пожалування», а й прямі захоплення общинних земель відбувається швидкими темпами. У цей час зявляються нові форми землеволодіння: Алод – вільно відчужувана індивідуально – сімейна земельна власність, тобто приватна (спадкова) власність на наділ общинної землі; Бенефіцій (благодіяння) – умовна (тимчасова), неспадкова форма земельного володіння феодала, котра обумовлювалася виконання обов’язків (платежі і військова служба) а також терміном (як правило пожиттєвим); 
Феод (або лен) – умовна, спадкова форма землеволодіння що передбачала поширення імунітетних прав феодалів різного ґатунку. (імунітетні права надавали власнику феоду право суду, адміністративні та поліцейські функції на власній території, тобто приватна влада феодала-імуніста набувала державного характеру). 
(Перетворення бенефіція у феод - у ІХ ст.).

Формування основних рис феод господарства та форм феодального  землеволодіння співпадає з етапом раннього феодалізму (V – Х ст.): 
а) поступове утворення великої земел-ої власності; 
б) монополізація земел-их угідь меншістю населен; 
в) перетворення вільних землевласн у залеж селян; 
г) встановлення вассально - ленних відносин. 
Зявилися нові форми господарської організації. Так наприклад у Королівстві Франків (одна з конфедерацій німецьких племен) Зах. Європи 
основна форма господарської організації була феодальна вотчина – сеньйорія, котра складалася з двох частин: а) домен – земля, господарство феодала; б) угіддя – селянський наділ, господарство. Вотчина передбачала існування общини-марки, як організації (корпорації) виробників. Виробництво в общині складало основу виробництва у вотчині (селяни повинні були обробляти землі феодала, а феодал не вмішувався у справи общини).

У цей період частина селян займалася ремеслом (кустарними чи домашніми промислами), виробляючи із сировини, що була 
продуктом господарства, найпростіші але необхідні предмети споживання . Це виробництво також обкладалося повинностями на користь феодала. Власне, повинності були результатом екон поземельної залежності селян од земельних власників, користуючись якою, останні вилучали в селян надлишковий продукт їхніх господарств.

Особиста  залежність  безпосередніх  виробників оформлювалася законодавчо. У капітуляріях (указах) Карла Великого (768-814 рр.) прямо вказувалося, що кожна вільна людина повинна шукати для себе покровителів і заступників. Надзвичайно важливим документом цієї епохи є «Капітулярш про вілли», датований кінцем VIII ст. Він являє собою указ або інструкцію для управителів тих мастків, що перебували у віданні королівського двору та служили для задоволення потреб королівського дому, і містить докладні вказівки щодо ведення господарства в маєтках. Зміст капітулярію свідчить про натуральний характер господарства королівських маєтків. Крім того, за цим указом більшість прав, особливо пов'язаних із землею, належить власникам маєтків. Отже, господарство цього часу було замкнене, натуральне — як селянське, так і панське. Таке господарство не виключало певних відносин обміну, але це були лише одиничні, незначні об-мінні операції, що не поширювалися за межі дрібних місцевих ринків. Такі ринки збиралися по селах, у них брали участь самі безпосередні виробники, селяни та сільські ремісники. На них рідко коли відбувалися справді ринкові операції купівлі-продажу, переважно мав місце обмін продукту па продукт або оплата продукту певним місцевим еквівалентом, адже загальний грошовий еквівалент був відсутнім.

Кінець XI — середина XIII ст. увійшли в історію Київ Русі як період феодальної роздробленості, причому характерною рисою цього процесу був його прогресуючий характер, коли держава досить швидко розпадається, і на теренах Русі з'являються окремі самостійні князівства та землі: Київське, Переяславське, Чернігово-Сіверське, Волинське, Галицьке, Ростово-Суздальське, Муромське, Рязанське, Смоленське… Причини: 
1. слабкість інституту наслідування влади (поділ земель між нащадками київських князів

2. змагання за політ  та екон вплив між київськими та удільними князями (міжусобні війни); 
3. натур характер давньоруської економіки (можливість самозабезпечення власних потреб кожним окремим князівством, нерозвиненість економічних зв’язків);

4. зростання боярських  вотчин та посилення міст (відцентрові позиції бояр і намісників міст) 
5. послаблення фінансових позицій Києва у результаті зміни напрямів торгівельних шляхів (шлях із “варяг у греки”, а також “шовковий” у результаті хрестових походів втрачають свою вагу – торгівля зміщується до Середземного моря.) 
6. боротьба Києва із кочовими племенами (печеніги, половці, берендеї…)

 Наслідки: 1. Екон занепад більшості князівств; 2. Втрата незалежності та перехід під владу татаро-монгольської держави (30-ті рр. ХІІІ ст.); 3. Збереження спільних для усіх частин Русі рис екон побуту; 4. Зміцнення позицій феодалів (особливо бояр) та зростання феод землеволодіння; 5. Розвиток феодально-кріпосницьких відносин (перетворення вільних селян-смердів у оброблювачів земель, привласнених князем, боярами і церквою).

34.Середньовічне  місто та його роль у розвитку  товарно-грошових відносин в Західній Європі.

Причини виникнення західноєвропейських феодальних міст:

1) прогрес аграрного  господарства (збільшення надлишкового  продукту у с/г-ві та потреба  і перспектива його обміну на ремісницьку продукцію);  
2) поділ праці: відокремлення ремесла від с/г-ва та 
відокремлення торгівлі від ремесла

3)відновлення торгівлі зі Сходом; 
4) зацікавленість феодалів у додаткових джерелах доходів. 
Основні риси процесу урбанізації Зах Європи: 
1)Два шляхи урбанізації:– відродження римських (античних) міст – Рим, Неаполь, Мілан, Париж, Тулуза, Генуя, Ліон, Бордо, Лондон, Бонн, Відень; 
– утворення нових міст – Гамбург, Любек,Лейпциг, Магдебург. 
2) виникнення і утвердження групи купців які спеціалізувалися на внутрішній торгівлі; 
3) міграція із сільської місцевості

4) формування у містах  нового суспільства (суспільство  вільних людей, добробут яких  залежав від результатів власної  праці та підприємливості); 
5) боротьба міських жителів з феодалами – власниками міст проти феодальних повинностей (комунальні революції);

6) утворення міст –комун  у результаті комунальних революцій та здобуття ними права самоуправління. А саме. Населення міст, що досягли певної екон ваги, починає боротьбу за звільнення від влади земельних магнатів, яка спочатку спрямовувалася на зменшення та стабілізацію ренти, але поступово перетворилася на боротьбу за свободу та самоуправління. Кожне місто здобувало незалежність по-різному – від відкритих збройних виступів до викупу жителями міст власних привілеїв та вольностей у сеньйорів за гроші. Майже скрізь ця боротьба закінчилася перемогою міст (комун). В Італії виник ряд міст-республік — Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція; у Франції та Нідерландах — міста-комуни; у Німеччині — імперські міста — Бремен, Гамбург, Любек; в Англії більшість міст перейшла від старих власників під юрисдикцію короля. Головна перемога мешканців міст (міщан) полягала в тому, що вони добилися особистого звільнення від кріпосної залежності. Це створювало сприятливі умови для ефективнішого розвитку ремесла та торгівлі.

Господарство  та економічні функції міста: 
1. функція експлуатації сільського населення на підставі екон методів (встановлення містом високих цін на ремісничі вироби і дефіцитні товари (сіль, перець, прянощі та низьких цін на місцеву с/г-ку продукцію);

2. функція трансформації  господарства ( перехід від замкнутого  натурального господарства до  економіки відкритого типу з  домінуванням товарно-грошових відносин);

3. функція галузевої  структуризації (формування провідної ролі міста, як промислового центру, майстерні з поглибленням поділу праці та збільшенням кількості ремесел.

Розвивалась торгівля. Значно більшого розвитку зазнала зовнішня торгівля. Давньо-руські купці торгували з Візантією, Центр. Європою, Скандинавією, Середньою Азією, арабськими країнами. Основними товарами на експорт були хутра, віск, мед, льон, шкіра,  ювелірні вироби, зброя тощо. Завозили предмети-розкошу— шовкові тканини, парчу, оксамит, зброю, ювелірні вироби, прянощі тощо. 

Були встановлення стійкі ринкові зв’язки між окремими територіями західноєвропейських держав у вигляді регіональних ярмарків.  
Розвивалась торг між містом і селом на основі таких організаційних форм, як міські ринки, сільські ярмарки. Утворились гільдії – об’єднання купців. Функції купецької гільдії: захист і охорона власності; створення монопольних умов у зовнішній торгівлі;

35.Корпоратвні  форми організації господ-ї діяльності  у середньовічних містах Зах  Європи (ремісничі цехи та купецькі  гільдії). Цехові статути.

Боротьба міщан з  феодалами зумовила також виникнення ремісничих цехів, головним завданням яких був захист ремісників від сваволі феодала. Такі цехи являли собою корпоративні організації ремісників однієї спеціальності. Найбільшого поширення вони набули у XIII—XIV ст. Членами цеху були майстри, у майстернях яких працювали підмайстри та учні. Кожен ремісник виробляв свою продукцію від початку до кінця, розподілу праці не існувало.

Для того щоб стати  цеховим майстром, необхідно було пройти етап учнівства (до семи років), попрацювати кілька років підмайстром, після чого скласти іспит, виготувавши самостійно виріб, сплатити вступний внесок та влаштувати вечірку для членів цеху. Заборонявся будь-який прогрес техніки, обмежувалася кількість учнів та підмайстрів, регламентувалися постачання та збут готової продукції, заборонялася робота при штучному освітленні, не дозволялася зміна технологічного процесу тощо. У таких умовах головним елементом виробництва ставала виключно висока особиста майстерність самого ремісника. Так, у німецьких цехах екзаменаційною роботою для ковалів було виготовлення кінської підкови без зняття мірки (перед підмайстром, який екзаменувався, два-три рази проїжджали на коні, для якого потрібно було зробити підкову).

Цех визначав не лише робочий, а й позаробочий час ремісників, і навіть певною мірою керував їх свідомістю: загальноцехова церква, каса взаємодопомоги, загін у воєнному ополченні міста, суд та кодекс поведінки, навіть місця проживання та погребіння

Виконавши завдання захисту інтересів ремісників, цехи стали гальмувати процес переростання ремісничого виробництва у дрібнотоварне.

За прикладом ремісничих цехів й з тих самих причин торговці (купці) об'єднувалися у професійні корпорації – гільдії. Так само, як і цехи, гільдії, захищаючи інтереси купецтва, одночасно регламентували ціни на товари, встановлювали еталони їх якості тощо, залишаючи середньовічному купцеві відносно невелику свободу вибору. Проте купці тримали у своїх руках органи міського самоуправління (магістрати), фінанси, судові органи, воєнно-поліційний апарат.

З розвитком товарного  виробництва прогресувала торгівля, змінюючи свої форми, охоплюючи все  віддаленіші ринки. У період розквіту середньовіччя сформувалися основні ярмаркові центри Західної Європи, які досі не втратили свого значення

Виходячи на міжнародний  ринок, купці окремих міст об'єднувалися в спеціальні союзи-гільдії, що забезпечували їм монополію оптової торгівлі та давали певні гарантії особистої та майнової безпеки. Найбільш відомим таким утворенням був союз північних міст — Ганза. У XIV ст. він об'єднував понад 70 міст Європи, встановивши, по суті, монополію на торгівлю в північних водах.

З розвитком торгівлі відбувалося становлення грошової, фінансово-кредитної систем. У середньовіччі та в період розквіту феодалізму не існувало державної монополії на карбування монет. Цим правом поряд з королем володіли також суверенні сеньйори та міста. Подібне розмаїття монетних систем привело до поширення міняльної справи. Міняйли не лише обмінювали одні гроші на інші, а й займалися кредитними операціями та лихварством.

36.Економічні  погляди  Хоми Аквінського.

Хома Аквінський (1225—1274) був учнем Альберта Великого, відомого філософа середньовіччя, працював в університетах Кельна, Парижа, Неаполя та Болоньї. Його економічні погляди були сформовані під впливом праць Аристотеля. Так, обґрунтовуючи природність і правомірність існування рабства та кріпосництва, станового ладу, він використовує як посилання на Аристотеля, так і па тексти Священного писання.

Виходячи з вимог  «божественного порядку» та християнської  моралі, він пропонує підпорядкувати їм усе життя суспільства, зокрема й економічні відносини. Саме з цих позицій він розглядає найважливіші проблеми тодішнього економічного життя: ціни, купівлі-продажу, проценту па капітал та приватної власності.