Розвиток внутрішнього ринку легкої промисловості

*Складено та розраховано за даними [12].

Як бачимо з наведених даних, половину всієї імпортованої продукції  складали наступні товари: взуття та частини взуття (18,6%), одяг текстильний (11,8 %), одяг трикотажний ( 11,0 %), тканини з хімічних волокон та ниток (7,7 %). У 2010 р. в порівняні з попереднім роком обсяг імпорту цими товарами  зріс в середньому в 1,6 рази. Крім того на взуття та частини взуття  і одяг трикотажний припадає більше половини експорту (16,0 % та 39,7 % відповідно) і водночас вони лідирують за показниками від’ємного сальдо. Тому заходи з імпортозаміщення, переорієнтації виробників на потреби вітчизняного ринку, зорієнтовані саме на ці товари, можуть виявитись найбільш ефективними в подоланні диспропорцій у розвитку внутрішнього ринку легкої промисловості.

Третю позицію за розміром від’ємного сальдо посідають тканини бавовняні. Коефіцієнт покриття імпорту експортом за цією товарною групою дорівнює лише 0,03. Значна частка імпорту в структурі зовнішньоторговельного обороту по ваті, ниткам та пряжі бавовняній, а по бавовні та відходам з бавовни імпорт перевищує експорт майже в 200 разів. Позитивні тенденції з скорочення імпорту та збільшення експорту спостерігаються по тканинах вовняних, вовні та відходах з вовни, однак обсяги їх імпорту все ж лишаються значними. Зростає імпорт пряжі з вовни. Певною мірою таку ситуацію можна виправдати  тим, що з розпадом СРСР вітчизняна легка промисловість втратила сировинну базу у вигляді  дешевої бавовни та вовни, що постачалась з колишніх середньоазійських республік. Необхідність закуповувати сировину на світовому ринку провокує зростання цін на продукцію текстильної та швейної галузей, знижує її конкурентоспроможність.

В умовах ускладнення забезпечення вітчизняних підприємств бавовною, стратегічного значення для України набуває збільшення виробництва льону. Для лляної промисловості України суттєвою проблемою стає забезпеченість місцевою сировиною, оскільки льонарські підприємства перебувають у скрутному становищі, обсяги виробництва та заготівлі льонопродукції мають тенденцію до скорочення. Вітчизняне льонарство має суттєві резерви підвищення ефективності, шляхом концентрації посівів та спеціалізації господарств, оптимізації відношення витрат на переробку сировини та розподілу прибутків між льонарством та текстильною промисловістю. А поки що Україна імпортує майже в 100 разів більше  тканин і пряжі з льону та інших рослин, ніж експортує (див. табл.3).

Вовна є другою за важливістю сировиною для текстильної промисловості України. В нашій країні вівчарство має потужну матеріальну базу, кадри та науковий потенціал. У теперішній час вівчарство знаходиться у кризовому стані, зменшуються обсяги виробництва вовни та її використання промисловими підприємствами. Поголів’я овець в Україні сьогодні складає 2,04 млн. голів, що у 3,6 рази менше ніж у 1991 р. Виробництво вовни за цей період скоротилося з 26,6 до 3,7 тис. т. І хоча збільшення обсягів виробництва вовни  в найближчій перспективі є маловірогідним, проте в середньо- і довгостроковій перспективі ця проблема може і має бути вирішена.

Поглиблення рівня переробки сировини не тільки сприятиме розвитку внутрішнього ринку, більш повному задоволенню потреб бавовняної, вовняної, лляної та ін. підгалузей в сировині, але й буде мати екологічний та соціальний ефект. Так, ВАТ "Херсонський бавовняний комбінат" м. Херсон, Національний науковий селекційно-генетичний центр Інституту тваринництва степових районів "Асканія Нова", Херсонський національний технічний університет спільно розробляють напрями комплексної переробки продукції вівчарства; розробки і впровадження нових структур текстильних матеріалів; а також новий метод адаптації наявного обладнання до специфічних особливостей переробки льону низьких номерів з одержанням нового виду високоякісної сировини – котоніну для текстильної промисловості та отриманням екологічного ефекту від впровадження екологічно безпечного методу переробки льону. Перспективи розвитку галузі визначають закінчені виробничі цикли, що мають можливість працювати на власній сировині. Зокрема, головним завданням і передумовою розвитку галузі сьогодні є відновлення повного технологічного ланцюга “сільське господарство – первинна обробка – виробництво”. Цей принцип намагаються втілити об’єднання українських виробників: національний технопарк „Текстиль України”, „Український лляний консорціум”.

Якщо чверть століття тому Україна забезпечувала не тільки внутрішні потреби, а й постачала хімічні волокна до інших республік СРСР, зокрема Росію, то на сьогодні тканини, нитки та пряжа з хімічних волокон складають  11, 9 % імпорту продукції легкої промисловості, а від’ємне сальдо за  цими  товарними групами майже вдвічі (!) більше ніж по тканинах, нитках та пряжі бавовняних. Тож Україна повинна реалізувати свої значні потенційні можливості з виробництва хімічних ниток та волокон, повернути втрачені позиції на внутрішньому та зовнішніх ринках .

Значними є масштаби ввезення в Україну одягу, що використовувався, (104 млн. дол., або 4,1% від імпорту продукції легкої промисловості) при цьому обсяги ввезення  невпинно зростають ( у 2010 р. в порівнянні з 2009 р. у 1,7 рази). Основну небезпеку секонд-хенду експерти вбачають в тому, що імпортери завозять  в Україну товари секонд-хенд з заниженню митною вартістю: по 20-30 центів за кг, тоді як реальна вартість складає від 3до 6 дол. США за кг. Запобігти цій проблемі мають останні домовленості в рамках угоди про зону вільної торгівлі з ЄС. [19]. За словами Уповноваженого Уряду з питань Європейської інтеграції Валерія П’ятницького, передбачається застосовувати вхідну ціну, яка розраховуватиметься на підставі даних про контрактну вартість готових швейних виробів, що експортувалися в Україну за репрезентативний період - попередні три роки. На основі  митної статистики і митної вартості по основних різновидах виробів розраховуватиметься  середня величина і помножується на певний коефіцієнт. І секонд-хенд повинен буде завозитися в Україну за ціною, не нижчою від цієї розрахованої митної вартості. [21].

Інша проблема, повязана з секонд-хендом полягає в тому, що під його виглядом завозять контрабанду: новий одяг, який потім реалізується на ринку за комерційними цінами без сплати відповідного мита. Реальну конкуренцію вітчизняній легкій промисловості власне як і самому секонд-хенду складають дешеві китайські товари, що заводяться в Україну без сплати мита під виглядом секонд-хенду. [22].

Через загальну непрозорість ринку, неврегульованість імпорту, обсяги якого щорічно збільшуються, та нерівні умови конкуренції товари легкої промисловості імпортуються в Україну в таких обсягах, що це спричиняє серйозну шкоду для вітчизняних підприємств легкої промисловості. До країн, що здійснюють найбільш агресивну політику щодо експорту власних товарів легкої промисловості належить Китай [12]. Понад 60% внутрішнього ринку легкої промисловості на сьогодні в Україні захоплено китайськими товарами. В табл.4 наведено дані митної статистики щодо частки імпорту окремих товарів з КНР у загальних обсягах імпорту за 2010 р.

Таблиця 4.

Обсяги імпорту товарів легкої промисловості з КНР у 2010 р.*

*Складено за даними [12].

Головною умовою нормального функціонування внутрішнього ринку легкої промисловості та підвищення конкурентноздатності вітчизняної продукції галузі фахівці вважають легалізацію ринку. В.Ізовіт зазначає: «Більша частка торгівлі в Україні здійснюється нелегально, і цей «сірий» внутрішній ринок» не дозволяє розвивати вітчизняне виробництво, а також залучати інвестиції». [18]. За її оцінками на легальне виробництво припадає близько 10—20%, на контрафактну продукцію – 20—25%, контрабанда та «сірий» імпорт, відповідно, охоплюють 60—70% ринку одягу та взуття  України.

Для підвищення ефективності боротьби з тіньовим сегментом актуальним є створення надійного механізму виводу з обігу та запобігання фактам повторної реалізації контрафактної продукції. Легалізація ринку вимагає також покращення регуляторної політики, вдосконалення податкової та митної політики, боротьби з контрабандою та вигідних умов інвестування у вітчизняне виробництво.

Посилення конкурентних позицій вітчизняних виробників стримує техніко-технологічний рівень виробництва та обмеженість ресурсів щодо їх оновлення. Слід зазначити, що за рівнем інвестування в модернізацію виробництва галузь суттєво відстає від своїх зарубіжних конкурентів і є малопривабливою для інвесторів. Протягом 2007-2010 рр. рівень рентабельності по галузі коливався на рівні 2-3%, понад 40% підприємств були збитковими (див. табл. 5). З огляду на те, що зношені основні засоби  більшості підприємств галузі не мають суттєвої заставної вартості при здійсненні кредитних операцій, обсяги залучених кредитних ресурсів були незначними і не перевищували 2,5% кредитів у переробну промисловість України (див. табл.6). Для порівняння відзначимо, що протягом аналізованого періоду цей показник по харчовій промисловості був вдесятеро вищий. Ще гірша ситуація спостерігалась за обсягами прямих іноземних інвестицій (див. табл.7). Частка цих інвестицій в загальному обсязі їх вкладень у переробну промисловість скоротилась з 2,1 до 1,1%., і якщо в цілому по промисловості та по переробній промисловості динаміка ПІІ була позитивною, то в легкій промисловості їх обсяг за 2007-2010 рік скоротився на 4,8 млн. дол. США, або 3,3%.

Таблиця 5.

Фінансові результати  від звичайної діяльності підприємств до оподаткування за видами промислової діяльності за 2010 рік, (млн.грн.)*

* Складено за даними [10].

Таблиця 6.

Кредити, надані у легку промисловість України, млн грн *