Розвиток ринку освітніх послуг в Україні

   Крім  того, необхідно враховувати, що показники рівня споживчих витрат на освіту не відображають якості надання освітніх послуг з точки зору задоволення потреб сім’ї різних соціальних і соціально- економічних груп.

   Слід  відзначити, що рівень фінансування освіти в Україні в абсолютному значенні із року в рік зростає. За даними Державного комітету статистики, питома вага видатків на освіту із загальних видатків бюджету за період 2002-2010 рр. зросла із 14,7 % до 20,5 %,  відсоток видатків на освіту у структурі ВВП зріс за відповідний період із 4,2 % до 6,1%. Зростанням рівня фінансування за період2002-2010 рр. відзначились всі рівні освітньої сфери. В абсолютному значенні фінансування дошкільної освіти за період 2000-2008 рр. збільшилось в 8 разів, загальної середньої освіти в 8,7 разів, професійно-технічної – в 7,7 разів, вищої – в 7 разів, післядипломної – в 5,1 рази.

   Проте, збільшення витрат на освіту з державних джерел переважно пов’язане зі зростанням витрат на оплату праці та збільшенням вартості комунальних послуг і не пов’язане зі зростанням фінансування наукових досліджень та впровадженням інновацій у сфері освіти.

   Крім  того, враховуючи високий темп інфляції в Україні, позитивний ефект від зростання фінансування освіти практично зводиться нанівець.

   Не  зважаючи на те, що домінуючими на ринку залишаються заклади державної та комунальної формвласності, все ж розвиток ринкових відносин в сфері освіти в першу чергу пов’язаний із розвитком мережі приватних навчальних закладів.

   В Україні розширюється мережа приватних навчальних закладів, особливо це стосується вищих та загальноосвітніх, кількість яких за період 2000-2010 рр. зросла в зросла в 1,8 та 3,1 рази відповідно.

Таким чином, слід відзначити тенденцію до зростання частки приватної освіти в країні і відповідного розвитку ринку освітніх послуг.

   Проте невирішеною залишається проблема оптимального співвідношення між приватною та державною освітою в Україні. Надмірна орієнтація на приватну освіту не призведе до підвищення фінансування освітньої сфери. Адже більшість споживачів освітніх послуг мають низьку платоспроможність. Також слід враховувати досвід провідних європейських країн, більшості європейських країн. Наприклад, у Німеччині,

Австрії та Італії пропорція державних видатків на вищу освіту в 2003 році та приватних джерел фінансування, включаючи індивідуальну оплату споживачів, складала 90:10, у Великобританії, Португалії та Фінляндії – 80:20, в Данії, Швеції та Ірландії – 70:30, в США – 50:50.

   Не  зважаючи на те, що нині в Європі більш високими темпами спостерігається фінансування освіти із приватних джерел, державне фінансування залишається одним із пріоритетів соціально-економічної політики. Таким чином, не дивлячись на тенденцію до фінансової незалежності, частка державних засобів в освітніх закладах більшості європейських країн зберігається на рівні біля 70 % [4]. Такого ж курсу необхідно дотримуватись і в Україні. 

3. Шляхи та засоби адаптації  освіти України до Європейського освітнього простору в умовах глобалізації

  Колишня система навчання, що майже цілком визначалася навчальними планами і державним замовленням на фахівців, могла існувати тільки в рамках централізованої державної системи і вже не відповідає мінливим умовам ринкової економіки.

  Тому в даний час ВНЗ потрібно вчитися прогнозувати попит на фахівців того або іншого профілю на п'ять-десять років уперед і відповідати на нього змінами в навчальних планах і програмах. У табл. 1 показано системи освіти в УРСР і Європі.  

Таблиця 1. Відмінності системи  освіти УРСР і країн  Європейського співтовариства

 

 

  Як видно з табл. 1 міжнародний досвід функціонування вищої освіти в ринкових умовах показує, що в країнах Європейського співтовариства принципово інші основа і засади функціонування вищої школи.

  Це обумовлено тим, що надання освітніх послуг і необхідність задоволення особистих потреб в освіті можливе лише через ринок освітніх послуг, який сприяє підвищенню рівня гнучкості, безперервності і мобільності у системі вищої освіти. Реалізація цих властивостей для вітчизняної системи вищої освіти має бути пріоритетною. Вона має забезпечити реалізацію фундаментальних принципів її функціонування:

·         створення єдиних європейських стандартів вищої освіти, що базуються на трьох рівнях знань (бакалавр, магістр, доктор);

·         розроблення загальних критеріїв оцінювання якості освіти;

·         введення трансферно-накопичувальної системи освітніх кредитів;

·         взаємного визнання країнами ЄС дипломів європейських ВНЗ ("Конвенція про визнання кваліфікацій, що належать до вищої освіти в Європейському регіоні", Лісабон, 1997 рік. В Україні ратифікована в 1999 році [Law, 1273-XIV, 03-Dec-1999]).

  Метою Європи є досягнення найбільш динамічної у світі економіки (Лісабонська Стратегія), заснованої на знаннях. Європейська вища освіта має продемонструвати, що якість освітніх програм і сертифікації враховується всерйоз і методи гарантії і прояву цієї якості знаходяться на належному рівні.

  Однією з умов ринкової конкурентоздатності результатів діяльності вищого навчального закладу є наявність у неї системи якості, що відповідає загальновизнаним вимогам.

  Якість вищої освіти є основою створення європейського простору вищої освіти (ENQA – найбільш авторитетна європейська організація, що є основним органом, який координує роботу зі створення системи гарантії якості вищої освіти в рамках Болонського процесу) .

  Для вирішення проблем якості освіти за кордоном останнім часом спостерігається зростання застосування стандартів ISO серії 9000 для побудови і сертифікації систем управління якістю надання освітніх послуг.

   З упровадженням в нашу економіку  міжнародних стандартів ІSO серії 9000 зросли вимоги до підготовки кадрів. Це спричинило необхідність у сертифікації якості діяльності освітніх установ, у  тому числі вищих навчальних закладів і сприяло розвитку менеджменту  якості – однієї із складових менеджменту  вищого навчального закладу.

  Менеджмент якості грунтується на концепції, в якій йдеться про застосування:

·         принципів моделі ділової досконалості European Foundation for Quality Management (EFQМ);

·         вимог міжнародних стандартів ISO серії 9000.

  Запровадження стандартів ISO відбувається складно. Це зумовлено тим, що система освіти України в даний час являє собою поки що певний конгломерат з характерними рисами як старої радянської системи, так і нової для України, європейської, англо-саксонської системи освіти, упровадження якої зумовлено виконанням рекомендацій Болонської декларації і переходом економіки України на ринкові принципи господарювання. На тлі цього формується внутрішньосистемний конфлікт, що вимагає якнайшвидшого системного вирішення, оскільки відповідно зростає напруженість на ринку праці.

  Підходи систем менеджменту якості, які діють у стандартах ISO 9000, взаємозалежні з моделлю ділової досконалості European Foundation for Quality Management (EFQМ) і засновані на загальних принципах ( табл. 2). 

Таблиця 2. Основні підходи  до системи менеджменту  якості  

 

 

  Як видно з таблиці 2, побудова системи якості ґрунтується на трьох рівнях: індивідуальному (позиції 1, 2), командному (позиції 3–6) і корпоративному (позиції 7–9). Це означає, що система якості може "працювати" тільки при повному взаєморозумінні і налагодженій взаємодії між співробітниками, командами і керівництвом організації, а також при обліку на кожному рівні критичних контекстних факторів.

В основі ділової досконалості лежать чотири фактори:

1) співробітники; 

2) партнерські  відносини; 

3) процеси; 

4) продукція. 

  Першочерговим стратегічним завданням на шляху до досконалості є "побудова якості, заснованої на людях" як фундаменті і каталізаторі поліпшення партнерських відносин, процесів і продукції. Його реалізація неможлива без глибокого розуміння людської природи, потреб, психології і поводження людей.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки

   Цінність  освіти для суспільства та його розвитку виявляється в найрізноманітніших формах, що зумовлені складністю і багатомірністю функцій освіти в суспільстві. У сучасних умовах глобалізації на всіх рівнях функціонування національних економік світу основною тенденцією розвитку світового ринку освітніх послуг як елементу соціально-економічної системи є інтеграція. Україна визначає своє місце у цьому процесі задля того, щоб освіта, здобута в державі,була конкурентоспроможною в європейському та світовому освітньому просторі, а людина – захищеною і мобільною на ринку праці. Участь в інтеграційному процесі на ринку освітніх послуг полягає у впровадженні європейських норм і стандартів в освіті, науці й техніці України, поширенні власних і науково-технічних здобутків в ЄС. Все це призведе до зростання в Україні європейської культурної ідентичності та інтеграцію до загальноєвропейського інтелектуально-освітнього та науково-технічного простору.

   Розвитку ринку освітніх послуг в Україні притаманні наступні проблеми:

– скорочення мережі освітніх закладів, що обумовлене демографічною кризою в країні та недостатністю фінансування;

– зростання  обсягів реалізованих освітніх послуг в абсолютному значенні не супроводжується зростанням їх кількості або якості, а обумовлене підвищенням витрат навчальних закладів на комунальні послуги, оплату праці та інші операційні витрати;