Розвиток ринку освітніх послуг в Україні

Вступ

     В умовах глобалізації, посилення конкуренції фундаментального значення для національної економіки набуває розвиток ринку освітніх послуг. Знання стають ключовою конкурентною перевагою людини, організації, суспільства, і  вища школа,  яка є генератором нових ідей і технологій, повинна забезпечити формування високоосвіченого людського ресурсу, необхідного для нових напрямків суспільного розвитку.

     Зростаюча складність суспільних процесів, спричинює  трансформацію цілей освітніх програм  вищих навчальних закладів: від підготовки елітного фахівця, що володіє набором  знань, умінь і навичок (кінець ХХ ст.), до успішної людини з морально значущими особистісними якостями (початок ХХ в) . 

       Стратегічна соціальна програма розвитку системи освіти стає одним із пріоритетних напрямків внутрішньої політики України, хоча багато в чому поки визначається на рівні загальних ідей, а не економічних інвестицій. Її рішення стосується не тільки викладачів і вчених, але й політиків, керівників, зацікавлених у покращенні інтелектуального потенціалу України. Над цією проблемою працюють багато вітчизняних дослідників: А. Джуринського, А. Лиферова, П. Скотта.

     Основними системними ознаками глобалізації є  інформаційна й комунікативна революція, ріст транснаціональних наукових і  навчальних мереж і зв’язків, інтеграція світової економіки та конкуренція  націй і ринків.

        У сучасних умовах головними ресурсами стають знання й інформація. Від індустріального суспільства ми перейшли до економіки, яка заснована на знаннях. Знання стають джерелом багатства як окремого індивідуума, так і держави в цілому. Конкурентоспроможність економіки країни визначається сьогодні не обсягом природних чи виробничих ресурсів, а насамперед інтелектуальним потенціалом. Ці суттєві зміни обумовлюють виділення освіти як вищого пріоритету в системі державних цілей. Освіта є однією з найважливіших складових людського розвитку. Вона розширює можливості людини в галузі надбання знань і професійних навичок, формує людський капітал, поліпшує якість життя і служить джерелом економічного зростання та соціального процесу. Упродовж історії, становлення і прогресу людського суспільства, разом із формуванням освіти к цілісної системи, стрімко зростає усвідомлення важливості її ролі у суспільному житті. 
 

1. Розвиток  ринку освітніх як фактор зростання конкурентоспроможності вітчизняної економіки

   Основні підходи до визначення сукупності заходів, необхідних для забезпечення зростання  конкурентоспроможності національної економіки в умовах глобалізації до нинішнього часу фактично сформовані. Потенціал України з погляду  сучасних умов глобальної економіки  визначається науковцями однозначно: домінуючими у майбутньому розвитку країни визнаються інтелектуальна та інноваційна складові. Зростання  інноваційної конкурентоспроможності української системи господарювання (“інноваційної” передусім у значенні – такої, що заснована на процесах генерування знань у суспільстві) залежить визначальним чином від  розвитку освіти. Як свідчить історія  цивілізаційного розвитку, ще не було прикладу того, щоб країна ставала  багатшою при одночасному зубожінні  освіти, науки та культури. Отже, без  освіти економічний прогрес неможливий. Проте акцентування на цінності освіти для України має особливе значення. Пояснення випливає з аналізу  сильних та слабих сторін конкурентноздатності української економіки.

   За  даними Звіту про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму (WEF – World Economic Forum) Україна стрімко втрачає конкурентоспроможність. Співставлення індексів глобальної конкурентоспроможності безперечно свідчить про це. Результати п’яти останніх рейтингів (GCI 2009-2010 порівняно GCI 2006-2007) показують, що за цей час Україна перемістилась з 69-го місця на 82-ге, втративши лише за останній період 10 позицій у рейтингу (GCI 2009-2010 порівняно GCI 2008-2009).

   Маючи ще досить високий потенціал освіти (доступ до вищої освіти, якість навчання у початковій школі, якість освітньої  системи), Україна не може забезпечити  його ефективне використання. За індексом, який характеризує рівень вищої освіти та професійного навчання (фактично оцінює якість людського капіталу за освітньо-професійним  рівнем) Україна посідає 60-те місце. Загалом це не надто високий показник (обстеженню були піддані 133 країни), як і показник субіндексу посилення ефективності (враховувались вища світа, професійне навчання, ефективність ринку товарів і послуг, ефективність ринку праці, розвиток фінансового ринку, технологічний рівень, розмір ринку), за яким Україна посідає 68-те місце, погіршивши результат попереднього рейтингу на 10 позицій – проте рейтингові значення названих показників перебільшують відповідне значення субіндексу факторів розвитку та інноваційного потенціалу (враховувались: рівень РОЗВИТКУ бізнесу та інновації), за яким Україна посідає 80-те місце, погіршивши результат попереднього рейтингу на 14 позицій. Отже, наша держава втрачає навіть можливість реалізації того потенціалу розвитку, на який ще можна сподіватися – освіти та здатності до сприйняття і використання інновацій.

         Нині одним з  основних обмежень економічного зростання  та послаблення конкуренції національних економічних систем слід вважати  диспропорції між новим технологічним  укладом і застарілою системою підготовки кадрів та, як наслідок, неадекватну  якість трудових ресурсів. Саме у цьому  контексті сьогодні необхідно розглядати доцільність реформування національної системи вищої освіти відповідно до умов Болонського процесу та інтегрування її в європейський і світовий ринок  освітніх послуг. Переконливим є той  факт, що впершу десятку країн світу з найвищим загальним індексом конкурентоспроможності входять 7 країн – учасниць Болонського процесу, і вони ж відносяться до основних лідерів за індексом конкурентоспроможності вищої освіти.

  В умовах глобалізації метою Євросоюзу є забезпечення конкурентоспроможності на світових ринках товарів та послуг, у тому числі конкурентоспроможності освітніх послуг, які надають вищі навчальні заклади ЄС. Цьому сприяють модернізація системи європейської освіти, підвищення якості освітніх послуг, а також маркетингова політика за кордоном. Остання здійснюється через спеціальні програми Єврокомісії, а також через діяльність країн-членів Євросоюзу щодо залучення іноземних студентів. Процеси транснаціоналізації освіти, зміст яких полягає у здійсненні навчальними закладами педагогічної та навчальної діяльності стосовно студентів із закордонних країн, стають дедалі ширшими. Можна назвати цілу низку країн, які спеціалізуються на експорті освіти. Найбільш яскравий приклад – Австралія, де вищу освіту, порівнянну за якістю з середньоамериканським рівнем, можна отримати вдвічі дешевше. Нині в країні близько 10 % національного валового продукту виробляється саме в цій сфері. Нідерланди дотримуються такої ж політики. Її результати забезпечують суттєвий внесок у розвиток національної економіки. В країні з чисельністю жителів близько 12 млн. діє більше 30 крупних університетів, з них приблизно третина мають міжнародний статус. Діяльність цих вищих навчальних закладів розрахована на студентів-вихідців з інших країн. У США система вищої освіти давно вийшла з переліку затратних галузей. У вищих навчальних закладах країни навчається 500 тис. іноземних студентів, що приносить 12 млрд. дол. США прямого доходу та 8 млрд. дол. США – непрямого. Беручи до уваги позитивні приклади світової практики та засновуючись на тому, що Україна має значний потенціал у сфери освіти, є підстави розраховувати на те, що практика експорту освіти, за умови її широкого впровадження у вищих навчальних закладах країни, може бути дуже корисною. Україна щонайменше могла б стати конкурентоспроможною, реалізуючи освітні послуги країнам “третього світу”. Привабливість саме цієї перспективи пояснюється тим, що це великий, ще незаповнений ринок, який перебуває в стадії становлення. Крім цього, таку спрямованість у діяльності вищих навчальних закладів можна розглядати як один зі способів “захоплення умів” – процесу, що є протидією небажаній для будь-якої країни (в тому числі і для України), тенденції, відомої як “відтік інтелекту”. Корисність заходів, спрямованих на забезпечення притоку інтелекту, засвідчують дії урядів розвинених країн: наукові візи введені у Франції, полегшення процедур оформлення віз для програмістів і науковців у Німеччині, пільги тим, хто повертається із США в Канаді та ін.

     Отже, необхідно зазначити, що розвиток України відбувається не відокремлено,та в системі глобальних процесів, які стають усе впливовішими. Вже нині формуються порівняльні переваги, які будуть визначати геополітичну конкуренцію середини ХХІ ст., серед яких освіта, розвиток науки, технологічні ресурси і спроможність держави забезпечити розкриття творчих властивостей особистості та здатності до творення. Отже, імперативи сучасного світового розвитку вимагають передусім перегляду уявлень щодо ролі освіти в суспільстві. Світова практика все очевидніше доводить, що нації конкурують не тільки товарами та послугами, але й системами суспільних цінностей, серед яких освіта посідає особливе – пріоритетне – положення, і ці пріоритети Україна повинна використати. 

2. Аналіз  розвитку ринку освітніх послуг в Україні  в умовах глобалізації

   Сучасна освітня система в Україні  представлена дошкільною, загальною середньою, професійно-технічною, вищою і післядипломною освітою (аспірантура та докторантура). Поява комерційних відносин у сфері освіти, формування мережі приватних навчальних закладів спричинила формування ринку освітніх послуг, як системи товарно-грошових відносин, що складаються між суб’єктами освітнього процесу для досягнення визначеної мети, яка функціонує на принципах підприємництва та законах товарного виробництва.

   Протягом  останніх років динаміка розвитку освітніх закладів в Україні мала тенденцію до постійного скорочення. Так, за період 1990-2008 років, кількість дошкільних закладів освіти скоротилась на 9,1 тис. закладів (на 35,8 %), загальноосвітніх навчальних закладів (далі ЗОНЗ) – на 600 закладів (на 2,7 %), професійно-технічних навчальних закладів (далі ПТНЗ) – на 228 закладів (на 18,3 %). Динаміка мережі вищих навчальних закладів (далі ВНЗ) характеризувалась хвилеподібними тенденціями, коли мережа почала розширюватись з 1990 р. від 891 закладу до найбільшого показника за останні 18 років – до 1064 закладів, який і ознаменував пік розвитку мережі і припав на 2006-2007 рр. Відтоді, мережа ВНЗ почала поступово скорочуватись до 881 закладу в 2008 р.

   Професійно-технічні нав чальні заклади ВНЗ (І-ІV р.а.)Дошкільні заклади Загальноосвітні навчальні заклади крім скорочення мережі ВНЗ, розвитку вищої освіти в Україні протистоїть і проблема їх різного підпорядкування. Адже державні ВНЗ І—II рівнів акредитації (р.а.) підпорядковані 16 центральним органам виконавчої влади, вищі навчальні заклади ІІІ-IV р.а. підпорядковані 21 центральному органу виконавчої влади. Різна підпорядкованість спричиняє виникненню подвійності стандартів, в тому числі і стандартів якості освітніх послуг як на регіональному, так і загальнодержавному рівнях.

   Слід  відзначити і тенденцію зниження рівня освіченості населення в Україні. За даними Державного комітету статистики, лише за період 2001-2010 рр., частка населення, яке не має початкової та загальної освіти, а також є неписьменним зросла з 3,7 % до 5,3 %. Проте, невпинно зростає частка населення, які отримали неповну, базову або повну вищу освіту, які вже перенасичують сучасний ринок праці. І причиною цьому є невідповідність масштабів і структури підготовки кадрів з реальною потребою у них.

   Іншими  показниками, що характеризують розвитокринкових відносин у сфері освіти є обсяги виробництва освітніх послуг та їх значення у формуванні валового внутрішнього продукту (ВВП) та валової доданої вартості (ВДВ). Протягом останніх семи років (2004-20010 рр.) показник виробництва освітніх послуг у структурі ВВП хоч і мав тенденцію до зростання в абсолютному значенні, проте дане зростання супроводжувалось незначним відхиленням його питомої ваги (лише на 0,2 % з 4,8 % в 2004 р. до 5,0 % в 2010 р.) у загальній структурі ВВП на противагу таким розвиненим галузям як торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку, зростання яких склало 2,8% за відповідний період.

   Проте виникає інша проблема, яка пов’язана  з тим, що зростання обсягу реалізованих освітніх послуг в грошовому вимірі переважно не передбачає збільшення їх обсягу чи підвищення якості, а зумовлене адміністративним втручанням – підвищенням вартості на житлово-комунальні послуги, частки витрат на оплату праці, зростанням поточних витрат тощо.

   За  статистичними даними, основними споживачами освітніх послуг є населення, частка споживання якого лише в 2008 р. складала 88,4 %, і з року в рік зростає. Тому, слід наголосити, що основним фактором розвитку ринку освітніх послуг в Україні є показник платоспроможності населення. Та проблема полягає в тому, що сьогодні в Україні спостерігається тенденція до зниження рівня життя населення, а й відтак його платоспроможності, про що свідчать дані обсягу кінцевих споживчих витрат домогосподарств, в тому числі і на освіту.

   Так, за даними Державного комітету статистики України, кінцеві споживчі витрати домогосподарств за рік на освіту в загальній структурі витрат знизились за період 2005-2008 рр. на 0,9 %, що є суттєвим зважаючи на незначну їх частку в загальній структурі витрат (2,4 % у 2005 р. та 1,5 % у 2008 р.); питома вага витрат некомерційних організацій на освіту за відповідний період скоротилась на 4,3 %, а сектору загального державного управління на 4,5 %. Одночасно з цим зростає частка витрат домогосподарств на продукти харчування, транспорт, житло та комунальні платежі, що свідчить про загальне зниження рівня життя населення.