Розвиток малого бізнесу в Україні

    МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

    ЧЕРКАСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

    ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІКИ ТА УПРАВЛІННЯ

    КАФЕДРА ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ 
 
 
 
 
 
 

                                          НАУКОВА ДОПОВІДЬ

    на  тему: «Розвиток малого бізнесу в Україні» 
 
 
 
 

    Науковий  керівник:                                  Дослідження здійснила:

    викладач                                             студентка 2 курсу

    Тернова Л.Ю.                                             групи М-03 ФЕУ

                                                                         Тимошенко Катерина Віталіївна 
 
 
 
 
 

    Черкаси 2012

  

      Суть  малого підприємства завжди була предметом  суперечок у розвинутих країнах. У наш час, використовуються наступні визначення малого підприємства (фірми):

      Мала  фірма – це фірма, якою керує власник  і яка не має складної організації  управління.

      Мала  фірма – це та фірма, у якої доступ до ринку капіталу обмежений і  яка має незначну частку свого  товару на ринку.

      Мале  підприємство – це фірма, якою керує  незалежний власник, яка не посідає у своїй галузі домінуючого становища і відповідає певним критеріям за кількістю зайнятих і щорічним критеріям продажів.

      Мале  підприємство – це невелике виробництво.

      Мале  підприємство – це підприємство з  невеликою кількістю штатних працівників.

      Отже, при визначенні малого підприємства можуть використовуватись кількісні  та якісні критерії. До якісних критеріїв  відносять: висока організаційно-функціональна  гнучкість, високий рівень конкуренції, простота організації на основі безцехової структури, поєднання в одній особі кількох виробничо-управлінських функцій, переважна орієнтація на місцеві джерела сировини і ринки збуту продукції, обмеженість грошових і матеріальних ресурсів, потреба у розумній підтримці державою і великим бізнесом. До кількісних критеріїв відносять: кількість працівників, оборот (обсяг) продаж, величину активів, кількість філій або підрозділів, частку фірми на ринку, сукупний капітал фірми.

        До малих підприємств належать  новостворювані та діючі підприємства:

• у промисловості та будівництві - з чисельністю працюючих до 200 чоловік;
• в інших галузях виробничої сфери - з чисельністю працюючих до 50 чоловік;
• у науці і науковому обслуговуванні - з чисельністю працюючих до 100 чоловік;
• у галузях невиробничої сфери - з чисельністю працюючих до 25 чоловік;
• роздрібній торгівлі - з чисельністю працюючих до 15 чоловік.

      У малому бізнесі в Україні понад 2 млн. чоловік, що становить 10% зайнятого  населення , понад 9%  ВВП.

      Особливості створення і діяльності малих  підприємств регламентуються законодавством України. 

          З врахуванням вищесказаного можна дати наступне визначення малому підприємству: це іманентний (притаманний) елемент системи економічних відносин в економіці ринкового типу, який забезпечує її інноваційну активність і підтримує конкурентне середовище.

      Роль  і місце малих підприємств  в національній економіці найкраще виявляється в виконуваних ними функціях.

      1. Вагомий внесок у формування  конкурентного середовища. Малий  бізнес сприяє становленню конкурентних  відносин, оскільки є антимонопольним за своєю природою. Здатність малого бізнесу швидко реагувати на тенденції ринку й розробляти нові товари для задоволення потреб споживачів визнана великими компаніями.

      2. Надає ринковій економіці гнучкості,  оперативно реагуючи на зміни кон’юнктури ринку, особливо, в умовах швидкої індивідуалізації та диференціації споживчого попиту, зростання номенклатури товарів та послуг. Невеликий обсяг виробництва і обмежені ресурси змушують малі підприємства швидко пристосовуватись до нових умов, а великі компанії є менш повороткими в плані пристосування власної стратегії до нових тенденцій в економіці.

      3. Прискорення реалізації новітніх  технічних та комерційних ідей, наукоємкої продукції. Понад 60% новизни XX ст. створено незалежними  винахідниками й невеликими компаніями. Основою таких досягнень є більш вільні організаційні умови на малих підприємствах, більше індивідуального підходу в розробках.

      4. Створення нових робочих місць  і поглинання надлишкової робочої  сили під час циклічних спадів  та циклічних зрушень економіки (вирішення проблеми зайнятості).

      5. Пом’якшення соціальної напруги,  демократизація ринкових відносин, передумова створення середнього  класу. Малий бізнес виконує  функцію послаблення притаманній  ринковій економіці тенденції  до соціальної диференціації та розширення соціальної бази реформ.

      В залежності від того, який вид діяльності і яку стратегію поведінки  вибирає підприємство на ринку, в  економіці західних країн виділяють такі види малих підприємств: комунанти, патієнти, експлеренти.

      Підприємства-комунанти спеціалізуються на виготовленні окремих вузлів і деталей. Ці підприємства тісно взаємодіють з великими підприємствами через систему кооперативних зв’язків, системи субпідряду. При їх допомозі великі підприємства звільняються від невигідного допоміжного неефективного виробництва. Малі підприємства даної групи знаходяться у великій залежності від крупних і ведуть жорстку конкурентну боротьбу між собою.

      Підприємства-патієнти спеціалізуються на випуску готової продукції, орієнтованої на локальні ринки збуту з обмеженим попитом, на місцеві джерела сировини і матеріалів. Вони досить незалежні від великих підприємств і можуть навіть конкурувати з ними за якістю продукції.

     Підприємства-експлеренти – це ризикові фірми або інноваційні підприємства, які займаються, в основному, науковими, конструкторськими розробками, комерційним освоєнням технічних відкриттів, виробництвом дослідних, пробних партій товарів.

      Малі  підприємства здійснюють свою діяльність у всіх сферах і галузях народного господарства, виконуючи один або кілька видів діяльності. Вони володіють самостійністю в здійсненні господарської діяльності, розпорядженні готовою продукцією, прибутком, який лишається після сплати податків та інших зобов’язань.

    Щодо  нашої країни, то малий бізнес України має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме: низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі; низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин; прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзингу тощо, а у нас це майже відсутнє); поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку; відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва; відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон'юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм; практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки; недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.

      Крім  того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб'єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.

      Основними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні та її регіонах є:

      – відсутність дійового механізму  реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця  і в діяльності місцевих органів  державної виконавчої влади;

      – неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб'єктів малого підприємництва збочити в тіньову  економіку;

      – низькі темпи та перекоси в процесі  реформування власності;

      – відсутність належного нормативно-правового  забезпечення розвитку малого бізнесу, як підприємництва в цілому;

      – обмеженість або повна відсутність  матеріальних фінансових ресурсів. Багато малих підприємств розпочали  свою діяльність через відсутність  достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та устаткування;

      – недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість  інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки персоналу для підприємницької діяльності тощо.

      На  тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Зокрема, спад ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових коштів у суб'єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної спроможності населення тощо.

      До  основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести, передусім, обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв'язку з браком вільних фінансових коштів підприємств, зниженням реальних доходів населення, незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість кредитів.

      З огляду на проведене опитування та аналіз спеціалісти Міжнародної фінансової корпорації (МФК) вважають, що ключовими проблемами на шляху подальшого розвитку та росту малого бізнесу в Україні є труднощі при виході на ринок для новостворюваних підприємств та надмірні регулятивні вимоги і податки для діючих підприємств.

      Сьогодні  процес реєстрації є дуже трудомістким і потребує значних фінансових витрат для нових підприємств.

      Ліцензування  вимагає адекватного визначення та переконливого обґрунтування. У  майбутньому право давати ліцензії повинно бути уніфіковано та централізовано, на відміну від теперішньої ситуації.

      Підприємства, особливо малі, фінансують свій подальший  ріст із прибутку. Якби підприємства могли залишати більшу частину а доходів у себе, загальний рівень інвестицій значно збільшився б. Цей захід також сприяв би тому, що нові підприємці були б готові ризикувати і вкладати свої кошти та сили або у новостворювані фірми, або в існуючі компанії. Зниження рівня податків допомогло б зробити рівень українських капіталовкладень менш залежним від вливань іноземного капіталу. Малі підприємства менше залежали б від урядових кредитних ліній.

      Велика  кількість різноманітних податків та нестабільність оподаткуваня створюють суттєві труднощі для підприємців, тому варто спростити систему оподаткування.

      У порівнянні з іншими країнами перехідного  періоду підприємства та підприємці в Україні витрачають багато часу на вирішення питань регулятивного характеру. Сьогодні надмірні регулятивні вимоги, а також часті зміни в цих вимогах призводять до величезних витрат з боку українського приватного підприємництва. Спрощення регулятивних актів дозволило б знизити рівень корупції.

      Українські  та іноземні інвестори вважають, що фінансові звіти, які існують зараз, дають чітке уявлення про фінансовий стан підприємства. Така невизначеність утримує інвесторів від вкладань капіталу, які б за інших обставин були доцільними і прибутковими. В Україні треба запровадити загальновживані бухгалтерські засади, які б дозволили підприємствам одержати доступ і вільно використовувати засоби від амортизації основних засобі підприємств.

      Економіка України має великий потенціал  економічного росту. Аби вивільнити його, дуже важливо, щоб ресурси, ризик та ініціатива були тісніше пов'язані між собою. Такого росту можна набути, перш за все, надавши більше свободи підприємцям і надавши їм можливість отримувати адекватну винагороду за їх зусилля.