Роль і значення країн БРІК в сучасному економічному розвитку

УДК 339.9 

РОЛЬ  І ЗНАЧЕННЯ КРАЇН  БРІК В СУЧАСНОМУ  ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ

Биков О.М., аспірант

Черкаський  державний технологічний університет

     В работе проведен анализ факторов экономического роста стран БРИК, влияние кризиса 2008-2009 гг. на их экономику, описана перспектива  их дальнейшего развития.

     Ключевые  слова: БРИК, темпы экономического роста, мировой экономический кризис.

     The paper analysis the factors of the economic growth in the BRIC countries, the impact of the 2008-2009 world economic crisis on their economies. Describes the prospects for their further development.

     Key words: BRIC, economic growth, world economic crisis.

     Постановка  проблеми. Економічна криза 2008-2009 рр. вплинула негативно на всі країни світу, зменшивши темпи їх економічного зростання. Однак, є ряд країн, що розвиваються, які зуміли подолати негативні наслідки кризи навіть швидше, ніж розвинені країни, відновивши докризові темпи власного економічного зростання. Мова йде, передусім, про Індію та Китай, темпи економічного зростання яких значно перевищували середньосвітові як до кризи, так і під час та після неї. Їх партнери з БРІК, Бразилія та Росія, зазнали великого економічного спаду під час кризи, хоча, темпи їх економічного зростання в докризовий період були вищі, ніж в середньому в світі. Актуальність обраної теми дослідження полягає у необхідності визначення факторів, за рахунок яких країнам БРІК вдавалося зберігати високі темпи економічного зростання останнього десятиліття та з’ясування причин відповідного впливу кризи на кожну з цих держав. Це надасть можливість скласти прогноз стосовно їх майбутнього розвитку.

     Аналіз  останніх досліджень та публікацій.

     Розглядом становища країн БРІК займалися  такі російські вчені, як Б.А. Хейфец, Ю.С. Зайцева, І.Г. Калабеков, А.І. Саліцкій, О.А. Брагіна та ін.

     Наприклад, Ю. Зайцева пише, що загальною проблемою  країн БРІК є значна диференціація  їх регіонів за рівнем соціально-економічного розвитку. Через неї привабливими для інвесторів є лише певні регіони  цих країн, які за рівнем свого  розвитку можна порівняти з країнами «Великої шістки». Особливо контрастність  рівня економічного розвитку регіонів помітна в Російській Федерації, причому численнішими є регіони  з низьким та вкрай низьким  рівнем економічного розвитку, а середній рівень в країні забезпечується невеликою  кількістю північних регіонів та двома столицями.

     Б. Хейфець в своєму дослідженні країн БРІК зазначає, що в найближчі роки можна очікувати «геополітичну революцію», коли на зміну традиційним лідерам – індустріальним країнам Заходу (США, Японії, Німеччини, Франції, Великобританії, Італії та Канаді), що об’єднані у G7, прийдуть країнами з ринками, що розвиваються – Китай, Росія, Індія, Бразилія, Мексика, Індонезія та Туреччина. За оцінками PricewaterhouseCoopers, група Е7 до 2019 р. зрівняється з G7 за сукупним ВВП, а до 2030 р. перевершить «велику сімку» на 30%. Через два десятиріччя рейтинг з економічної потужності виглядатиме так: Китай, США, Індія, Бразилія, Росія, Німеччина, Мексика, Франція, Великобританія.

     Метою даної статті є визначення ключових чинників економічного розвитку кожної країни, специфічних особливостей посткризового відновлення та перспектив подальшого розвитку.

     Основна частина.

     В сучасному міжнародному економічному середовищі вищі темпи економічного розвитку властиві країнам, що розвиваються. Однак, сам термін «країни, що розвиваються» є досить широким, адже він включає велике коло країн – від найбідніших в економічному плані, з низьким рівнем демократизації, неринковою економікою, низьким рівнем індустріалізації та життя населення, до так званих «нових індустріальних країн» та інших держав, які ще не в повній мірі проявили ознаки розвиненої економіки. І хоча більшість країн, що розвиваються, мають мізерні ВВП в порівнянні з розвиненими країнами, деякі з них на даному етапі за величиною ВВП обійшли розвинені країни. Мова йде про країни БРІК – Бразилію, Росію, Індію та Китай, що за обсягами ВВП по ПКС в 2010 році, за даними Світового Банку обійняли дев’яте, шосте, четверте та друге місце в світовому рейтингу відповідно. Однак, через відсталість за іншими соціально-економічними та політичними показниками, країни БРІК не входять до списку розвинених держав.

     Важливо виокремити специфічні фактори розвитку для кожної з зазначених країн.

     Бразилія  – найбільша за площею та населенням держава Південної Америки. Посідає  п’яте місце в світі за площею та кількістю населення. Бразилія за своєю економічною потужністю випереджає решту країн Південноамериканського регіону, маючи найвищий рівень розвитку сільського господарства, промисловості, а також велику кількість працездатного населення.

     За  даними Міжнародного валютного фонду, в 2010 році обсяг ВВП Бразилії, з урахуванням паритету купівельної спроможності (ПКС), становив 2,169 трлн. долл., а темпи зростання ВВП в 2010 році були на рівні 7,5%, що на фоні різкого падіння в 2009 році до рівня -0,6% є суттєвим показником відновлення економічного зростання та подолання наслідків економічної кризи 2008 року (див. рис.1). За величиною ВВП на душу населення в поточних цінах Бразилія випереджає решту країн БРІК. Величина даного показника в 2010 році становила 10 710 долл. Однак, якщо враховувати ПКС, Бразилія посідає друге місце з 11 127 долл. на душу населення. [5]. За індексом глобальної конкурентоспроможності в 2011 році Бразилія посіла 53 місце з 142 країн. Серед найбільших проблем для ведення бізнесу в країні можна відзначити високі податки, малорозвинену економічну інфраструктуру (економіка Бразилії зростає передусім завдяки продажу сировини, що зумовило значне падіння темпів зростання у кризові роки, коли ціни на сировину впали), неефективний бюрократичний апарат. Варто відзначити, що Бразилія нині перебуває на 136 місці зі 142 країн за рівнем нераціональних державних витрат [10]. 

     Рис.1. Динаміка ВВП в країнах БРІК та середньосвітова*

     * Складено за даними http://search.worldbank.org/data

     Російська Федерація має найбільшу площу в світі, майже в два рази більшу за площу наступної країни в рейтингу – Канади (17 075 400 км.кв та 9 976 137 км. кв. відповідно). За кількістю населення Росія обіймає дев’яту сходинку рейтингу (143 млн. осіб). У 2010 році розмір ВВП Росії, з врахуванням ПКС, становив 2,8 трлн. долл. За обсягами ВВП на душу населення в поточних цінах Росія, серед країн БРІК, має другий результат – 10 440 долл. Якщо ж враховувати ПКС, то Росія займатиме перше місце з 19 840 долл. на душу населення [5].

     За  індексом глобальної конкурентоспроможності Росія в 2011 році посіла 66 місце з 142 країн. Серед найбільш проблемних факторів для ведення бізнесу  в Росії відзначаються високий  рівень корупції, неефективність бюрократичного апарату, висока криміналізованість бізнесу, високий рівень податків [10].

     Сучасний  соціально-економічний розвиток Російської Федерації значною мірою визначається власним потужним ресурсним забезпеченням, в тому числі – його фінансовою складовою. Це дозволяє стримувати обсяг  зовнішнього боргу Росії серед найнижчих показників світового рейтингу. Так, станом на серпень 2011 року зовнішній борг Росії склав 36,78 млрд. долл.[1]. Цей показник складає лише 2,5% від обсягу ВВП країни. Показовим є той факт, що опісля кризи 1998 року зовнішній борг Росії складав 146,4% від ВВП [2].

     В період існування СРСР економіка  Росії мала значно більшу вагу в  світовому просторі, ніж  зараз. Якщо порівняти стан економіки Росії зі станом економіки Китаю у 80-х роках ХХ ст., побачимо, що Росія була в набагато вигіднішому економічному становищі, ніж Китай. Наприклад, в Китаї в 1980 р. було виплавлено 37,1 млн. т. сталі, а в Росії – 84,4 млн. т.; в цьому ж році в Китаї було випущено 0,22 млн. автомобілів, а в Росії – 1,9 млн. Така ж ситуація спостерігалася за багатьма іншими показниками [4]. Якщо ж порівнювати сучасне становище цих двох економік, очевидним буде протилежне співвідношення. Економічна політика СРСР ставила за мету розвиток ВПК та важкої промисловості. Як наслідок, в 1990 році у населення було занадто багато грошей, використання яких було унеможливлене через нестачу товарів повсякденного попиту. Уряд взяв курс на знецінення накопичень громадян безмірною емісією грошей і, відповідно, космічним підвищенням цін. Тому, задоволення споживчих потреб населення було ускладнене умовами товарного дефіциту.

     Проблемою Російської економіки була і залишається сировинна орієнтація експорту. Хоча велика частка сировини та напівфабрикатів в експорті і зумовили реальне зростання ВВП на початку ХХІ ст., світова криза продемонструвала, що відсутність розвиненої економічної інфраструктури може викликати суттєвих перепади у зростанні її економіки в найближчому майбутньому. Після підвищення ВВП на 8,5% у 2007 році на Росію очікував різкий спад. У 2008 році зростання ВВП Росії склало 5,2%; в 2009 – рекордне падіння  -7,8%. Востаннє подібну глибину паління економіка Росії мала лише в першій половині 90-х років ХХ ст. В 2010 році динаміка російського ВВП знову стала позитивною. Вона склала 4%. Відновлення економічного зростання в 2010 році знову ж таки було зумовлене підвищенням цін на сировину, що складає основу експорту. Частка нафти та газу у ВВП Росії з кінця минулого століття й по нинішній час виросла більше ніж в два рази. У 2008 році доходи від видобутку нафти й газу на 50% визначали доходи російського бюджету та на 65% її експорту [3].

     Однак, сировинна орієнтація російського експорту не є первинною проблемою. Її загострення обумовлене, в числі інших причин, корумпованістю владних органів, яка проявилася ще наприкінці ХХ ст., коли уряд проводив приватизацію російських підприємств, продавши їх за копійки [4]. Очевидним є неефективне управління зі сторони політичного класу та людей, відповідальних за розвиток національної економіки.

     Ускладнює технологічний розвиток Росії недостатньо  високий рівень освітньої галузі. Як середня, так і вища школа націлені не на якісну підготовку фахівців, а на отримання комерційного прибутку [6]. Деякі напрями вже сьогодні відчувають дефіцит кадрів (інженери, робітничі професії) через пропаганду «престижних» професій – економічної та юридичної. Спеціалістів з цих напрямів в Росії нині більше ніж вдосталь. Таким чином, Росія потребує корінних змін в політично-економічному житті, зміни відсталих та корумпованих інститутів на раціональні та спрямовані на поліпшення становища в середині країни та добробуту громадян.

     Індія – сьома країна світу за площею та друга за кількістю населення. За своєю економічною структурою – це аграрно-індустріальна країна з розвиненою промисловістю. В 2010 році обсяг ВВП Індії з урахуванням ПКС склав 4,2 трлн. долл. 55,4% його величини належить сфері послуг, 28,4% припадає на промисловість і 16,2% на сільське господарство. Обсяг ВВП на душу населення в Індії складає 1477 долл. З урахуванням ПКС цей показник дорівнює 3 586 долл.[5].

     За  індексом глобальної конкурентоспроможності Індія в 2011 році посіла 56 місце зі 142 країн. Найбільшими проблемами бізнесу в країні є неефективна інфраструктура, високий рівень корупції, неефективність державної бюрократії [10].

     Індія також зазнала економічних втрат в період кризи 2008-2009 рр. В результаті, в 2008 році, приріст ВВП Індії був у два рази меншим, за приріст у 2007 і склав 4,9%. Але вже у 2009 році зростання було відновлене. Позитивна динаміка ВВП Індії в 2009 році склала 9,1%, а в 2010 році 9,7%, що, фактично, дорівнює приросту ВВП в докризовий 2007 рік [5].

     Під час перебування в якості колонії  Великобританії, відбулася модернізація освітньої та судової системи, ініційована  англійською адміністрацією ще у ХІХ ст. В результаті, на момент проголошення незалежності Індії у 1947 році, в країні сформувався прошарок грамотної політичної еліти, яка взялася за реформування економіки, піддавши її державному контролю. Уряд Індії розпочав з активної політики за розмежування сфер впливу державного та приватного секторів, одночасно збільшуючи кількість державних підприємств у ключових галузях економіки [7]. Одразу після проголошення незалежності державні органи Індії розпочали контроль над виробництвом та розподілом природних ресурсів. Розвиток країни визначається п’ятирічним планом, що складається спеціальною плановою комісією на чолі з прем’єр міністром.

     В подальшому, незалежно від складу уряду, увага в планах Індії приділялася  створенню сучасної індустріальної бази. Велика увага з боку держави приділялася малим підприємствам, які забезпечували зайнятість населення. Уряд притримувався грамотної політики імпортозаміщення. Він обрав шлях становлення сучасної промисловості, застосувавши довготривалу політику протекціонізму. В другій половині ХХ ст. тарифи на окремі види імпортованої продукції сягали 200%. Згодом держава розпочала поступово набирати обертів у збільшенні експортованої продукції. Однак, якість промислової продукції покращувалась дуже повільно і не була здатна конкурувати на зовнішніх ринках з більш якісною продукцією. Індія розвивалася за екстенсивною моделлю, в той час як конкурентоспроможність вже в той період обумовлювалася інтенсивними факторами розвитку. Тому, основою вивозу складали сільськогосподарські товари, текстиль та ювелірні вироби. До початку 90-х рр. ХХ ст., доля Індії в світовому промисловому експорті не перевищувала 0,55%.

     Завдяки економічним реформам, що розпочалися  в 1991 році, Індія розпочала рух в напрямку розвитку ринкової системи. Ці реформи полягали, передусім, у лібералізації та приватизації економіки країни. Держава поступово послабила контроль за інвестиціями, імпортом та експортом, реформувала фінансовий сектор та податкову систему, створила чіткі законодавчі та митні правила. Політика уряду корінним чином змінила економічне становище країни, інтегрувавши її в міжнародний економічний простір та створивши сприятливі інвестиційні умови для іноземного капіталу. В результаті проведених реформ були значно скорочені вимоги з ліцензування виробничої діяльності. Промисловість, внаслідок реформ, зазнала реструктуризації та консолідації. Відбулося розширення міжнародної співпраці у промисловому секторі, були вжиті заходи задля зменшення витрат в різних галузях промисловості. Однак, в основних секторах економіки доля державних корпорацій досі перевищує долю приватизованих, що негативно впливає на розвиток конкуренції та становлення ринкового механізму.