Ризики в бізнесі

   Кількісний  аналіз  припускає  чисельне  визначення   окремих

ризиків і ризику  проекту  (рішення)  у  цілому.  На  цьому  етапі  визначаються

чисельні  значення  ймовірності   настання   ризикових   подій   і   їх

наслідків, здійснюється кількісна оцінка  ступеня  (рівня)  ризику,

визначається  (установлюється)  також  припустимий   у   даної   конкретної

зупинці рівень ризику.

   Найпоширенішими методами кількісної оцінки ризику є

статистичний метод і метод експертних оцінок.

   Суть статистичного методу полягає в тім, що вивчається  статистика

втрат і прибутків, що мали місце на  даному  або  аналогічному  виробництві,

установлюється  величина   й   частотність   одержання   того   або   іншого

економічного результату  й  складається  найбільш  імовірний  прогноз  на

майбутнє.

   Головними інструментами статистичного методу є: середнє значення

досліджуваної випадкової величини, дисперсія, стандартне  (среднеквадратическое)

відхилення,  коефіцієнт  варіації,  розподіл   імовірності   досліджуваної

випадкової величини.

   Цей метод вимагає наявності  значного  масиву  даних,  які  не

завжди є в розпорядженні підприємця, а  збір  і  обробка  даних

можуть обійтися дорого.

   Суть експертного методу полягає в  одержанні  кількісних  оцінок

ризику  на  підставі   обробки   думок   досвідчених   підприємців   або

фахівців.

   Це особливо ефективно при рішенні складних  неформализуемых  проблемних

ситуацій,  коли  неповнота  й  невірогідність  інформації   не   дозволяють

використовувати  статистичний   або   інші   формалізовані   методи   для

кількісної оцінки  ризику.  Недоліками  є:  відсутність  гарантій

вірогідності отриманих оцінок,  а  також  труднощі  в  проведенні  опитування

експертів і обробці отриманих даних.

   Найбільш  прийнятним  варіантом  для  практики  є  комбінація  з

статистичного й експертного методів.

   Також  використовується  розрахунково-аналітичний  метод.  Він  базується   на

використанні прикладних математичних методів.  Найпоширенішим

методом  виміру  ризику  є  визначення  очікуваного  рішення  шляхом

використання  середньозважених  величин.  При  цьому   ймовірність   кожного

результату   використовується   як   частота   або   питома    вага

відповідного   значення.    Очікуване    значення    визначається    як

середньозважене всіх можливих результатів.

   Іншим методом  є  дисперсійний.  Дисперсія  являє  собою

середньозважене із квадратів відхилень дій результатів від  очікуваних.

Стандартне відхилення являє собою квадратний  корінь  із  дисперсії.

Для  виміру  ризику  використовується  як  дисперсія,   так   і   стандартне

відхилення, отже, чим вище рівень середнього  відхилення,  тчи  вище

рівень ризику.

   Заходу щодо усунення й мінімізації ризику  включають  вибір  і   обґрунтування

гранично  припустимих  рівнів  ризику,   вибір   методів   зниження   ризику,

формування варіантів ризикового вкладення капіталу, оцінку їхньої  оптимальності

на основі зіставлення очікуваної віддачі (прибутку й т.п.) і величини ризику.

   Заходу щодо усунення й мінімізації ризику включають наступні етапи:

    - оцінку прийнятності отриманого рівня ризику;

    - оцінку можливості зниження ризику або його збільшення (у випадку,  коли

      отримані значення ризику значно нижче припустимого,  а  збільшення

      ступеня ризику забезпечить підвищення очікуваної віддачі);

    - вибір методів зниження (збільшення) ризиків;

    - формування варіантів зниження (збільшення) ризиків;

    -  оцінку  доцільності  й  вибір  варіантів  зниження  (збільшення)

      ризиків.

                            Шкали й рівні ризиків

   Різноманіття    показників,    за допомогою    яких    здійснюється

кількісна  оцінка,  породжує  й  різноманіття  шкал  ризику що  є

свого роду рекомендаціями прийнятності того  або  іншого  рівня  ризику.  На

підставі узагальнення результатів  досліджень  багатьох  авторів  по  проблемі

кількісної  оцінки  ризику  нижче  наведена  емпірична  шкала   ризику,

яку рекомендують застосовувати  підприємцям  при  використанні   ними  в

якості  кількісної  оцінки  ризику  ймовірності  настання  ризикового

події.

|№                     |величина ризику        |наименование градацій |

|                      |                      |риска                 |

|1                     |0,0-0,1               |минимальный           |

|2                     |0,1-0,3               |малый                 |

|3                     |0,3-0,4               |средний               |

|4                     |0,4-0,6               |высокий               |

|5                     |0,6-0,8               |максимальный          |

|6                     |0,8-1,0               |критический           |

Перші  три  градації  ймовірності   небажаного   результату   відповідають

"нормальному",  "розумному"  ризику,  при  якому  рекомендується   приймати

звичайні підприємницькі  рішення.  Прийняття  рішень  із  більшим  ризиком

можливо, якщо настання небажаного результату не приведе до банкрутства.

   Для оцінки колеблемости (мінливості)  ризику  використовується  коефіцієнт

варіації (V = ? / X) і приводяться наступні шкали: до 0,1 - слабка; від  0,1-

0,25 - помірна; понад 0,25 - високу.

   При оцінці прийнятності коефіцієнта, що  визначає  ризику  банкрутства

існує трохи не суперечних один одному точок зору. Одні  автори

уважають, що оптимальним є коефіцієнт  ризику, що  становить  0,3,  а

коефіцієнт ризику, ведучий до банкрутства - 0,7 і вище. В  інших  джерелах

приводиться  шкала   ризику   з   наступними   градаціями   зазначеного   вище

коефіцієнта: до 0,25 - прийнятний;  0,25-0,50  -  припустимий;  0,50-0,75  -

критичний; понад 0,75 - катастрофічний ризик.

   Існують описові характеристики шкал ризику по величині  очікуваних

втрат,  які  використовуються  для  оцінки  прийнятності  утримуючий  ризик

рішення. У цих градаціях ризику залежно від  рівня  можливих  втрат

здійснюються шляхом виділення наступних досить умовних зон.

   1.  Область  мінімального  ризику  характеризується  рівнем  втрат,   не

перевищуючі розміри чистого прибутку.

   2.  Область  підвищеного  ризику  характеризується  рівнем   втрат,   не

перевищуючі розміри розрахункового прибутку.

   3. Область критичного ризику характеризується тим, що в  границях  цієї

зони можливі втрати, величина яких перевищує розміри розрахункового  прибутку,

але не перевищує розмір очікуваних доходів.

   4. Область неприпустимого ризику характеризується тим, що в границях  цієї

зони  очікувані  втрати  здатні  перевершити  розмір  очікуваних  доходів  від

операції  й  досягти  величини,  рівної   всьому   майновому   стану

підприємця.

   Для кількісної оцінки ризику  також  використовуються  такі  методи  як

оцінка  чутливості  проекту   до   змін   і   оцінка   фінансової

стійкості підприємства,  а  показниками  -  коефіцієнт  чутливості

бета, крапка беззбитковості, коефіцієнт ліквідності.

   Коефіцієнт чутливості бета (?)  використовується  для  кількісної

оцінки систематичного ризику, що пов'язаний  із  загальринковими  коливаннями

цін і прибутковості.

   Крапка  беззбитковості  являє  собою  крапку  критичного   обсягу

виробництва (реалізації), у якій  доходи  від  продажу  виробничого

кількості продукції дорівнюють витратам  на  її  виготовлення,  тобто  в  якій

прибуток дорівнює нулю.

   Основним    показником    платоспроможності    є    коефіцієнт

ліквідності. Під ліквідністю  розуміється  здатність  активів  підприємства

використовуватися як  безпосередній  засіб  платежу  або  швидко

перетворюватися в грошову форму з метою своєчасного погашення  підприємством

своїх боргових зобов'язань.

                      Методи зниження ризиків у бізнесі

   Найбільш  загальними,   широко   використовуваними   й   ефективними   методами

попередження й зниження ризику є:

    - страхування;

    - резервування засобів;

    - диверсифікованість;

    - лімітування.

   Страхування  є  одним  з  найпоширеніших   способів

зниження ризиків.

   У  загальному  випадку  страхування  -  це  угода,   відповідно до   якого

страховик  (приміром,  яка-небудь  страхова  кампанія)  за  певне

обумовлена  винагорода   (страхову   премію)   приймає   на   себе

зобов'язання відшкодувати збитки або їхня частина (страхову суму)  страхувальникові

(наприклад,   хазяїнові   якого-небудь   об'єкта), що    відбулися    внаслідок

передбачених  у  страховому  договорі  небезпек  і  (або)   випадків

(страховий випадок), яким піддається страхувальник або застраховане  їм

майно.

   Отже, страхування являє собою сукупність економічних

відносин між його учасниками із  приводу  формування  за  рахунок  грошових

внесків цільового страхового фонду й використання його для відшкодування  збитку

і виплати страхових сум.

   Сутність  страхування  складається  в  передачі  ризику  (відповідальності  за

результати негативних наслідків) за певну винагороду  кому-небудь

іншому, тобто в розподілі збитку між учасниками страхування.

   Страхування буває: особисте, майнове й страхування відповідальності.

У системі страхування економічних ризиків переважне  поширення

одержали майнове страхування й страхування відповідальності.

   Майнове страхування - це галузь страхування, у якій  об'єктом

страхових  відносин  виступає  майно  в  різних  видах   (будови,

устаткування, транспортні засоби, сировина, матеріали, продукція,  поголів'я

сільськогосподарські вгіддя й т.п.) і майнові інтереси.

   Найбільш  часте  майно  страхується   на   випадок   знищення   або

ушкодження в результаті стихійних лих,  нещасних  випадків,  пожеж,

хвороб, крадіжок і т.п.

   Однієї зі специфічних форм страхування майнових інтересів є

хеджирование - система  мер, що  дозволяють  виключити  або  обмежити  ризики

фінансових операцій у  результаті  несприятливих  змін  курсу  валют,

цін на товари, процентних ставок т.п. у  майбутньому.  Такими  мірами  є:

валютні застереження, форвардні операції, опціони й ін.

   Так, хеджирование  за  допомогою  опціонів  передбачає  право  (але  не

обов'язок) страхувальника за певну плату  (опціонну  премію)  купити

заздалегідь  застережена   кількість   валюти   за   фіксованим   курсом   в

погоджених строк. Тут вартість опціону (опціонна премія)  представляє

собою аналог страхового внеску.

   Хеджирование, на відміну від традиційних договорів страхування, не завжди

передбачає виплату страхувальником страхових внесків (страхової  премії).

Так,  наприклад,  у  випадку  форвардних  операцій, що  передбачають  куплю-

продаж валюти в заздалегідь погоджену дату (у  майбутньому)  по  фіксованому

сторонами курсу,  страхувальник  не  несе  ніяких  попередніх  витрат.

Тут як страхувальник виступає так званий,  спекулянт,  що

приймає на себе ризик у надії дістати прибуток.

   В останні роки усе  більше  широке  застосування  в  підприємницької

діяльності знаходить страхування відповідальності.

   Страхування відповідальності - це  галузь  страхування,  де   об'єктом

виступає відповідальність перед третіми  особами  за  заподіяний  їм  збиток

внаслідок якої-небудь дії або бездіяльності страхувальника.

   Відповідальність підприємця включає широкий спектр  ситуацій  -  від

його  відповідальності  за  непогашення   кредитів   до   відповідальності   за

екологічне забруднення, заподіяння збитку природі  й  жителям  району  від

неправильної технології своєї діяльності.

   Поряд зі страхуванням ризику використовуються такі його  різновиди,  як

сострахование й перестрахування.

   Сострахование,  така  форма  страхування,  при   якій   страхувальник

звертається  до  декількох  страховиків,  тому що  окремі   страховики   не

мають у своєму розпорядженні достатні фінансові засоби для  покриття  дорогих

ризиків.

   Недоліком такого підходу є  необхідність  укладання  договору

страхування з різними страховиками,  як  правило,  по  різних  умовах  і

тарифам.

   Цей недолік сострахования усувається  за допомогою  перестрахування,

сутність  якого  полягає  в  тому,  що  страховик  (страхова  компанія)

приймає на себе відповідальність по всій сумі страхування й уже від  свого

ім'я звертається до іншого страховика із пропозицією передати  частина  ризику

на відповідальність останнього.

   Ще однієї з форм страхування  є  розподіл  ризику  (передача

частини ризику) шляхом залучення до участі в  утримуючий  ризик  проекті  більше

широкого кола партнерів або інвесторів.

   Резервування   засобів   (самострахування),   як   спосіб    зниження

негативних наслідків настання ризикових подій, полягає в  тому,  що

підприємець створює відособлені фонди відшкодування збитків за рахунок  частини

власних оборотних коштів. Як правило,  такий  спосіб  зниження  ризиків

підприємця вибирає  у  випадках,  коли,  на  його  думку,  витрати  на

резервування  засобів  менше,  ніж  вартість   страхових   внесків   при

страхуванні.

   У системі мер, спрямованих на зниження ризику, важлива  роль  належить

диверсифікованості.

   Диверсифікованість являє  собою  процес  розподілу  инвестирумых

засобів між різними  об'єктами  вкладення,  які  безпосередньо  не

зв'язані між собою. У більшості  літературних  джерел  диверсифікованість