Ринкова інфраструктура

Особливий інтерес викликає група новостворених фондових бірж або тих, що знову відновили свою діяльність. Характерними рисами цієї групи є те, що ці фондові біржі з'явилися кілька років тому; в більшості випадків вони виникли в умовах, коли фактичні ринкові відносини в даних країнах тільки почали складатися; при створенні фондової біржі враховувався досвід розвинутих країн щодо використання електронної форми торгівлі. Фондові біржі цієї групи створювалися в умовах недостатньої розвиненості національних фондових ринків. Кожна з них мала свої труднощі, однак деяким, наприклад, Варшавській та Будапештській, вдалося вже в перші роки досягти певних результатів.

До останньої групи  також входить Українська фондова  біржа (УФБ), яка виникла в 1991 році. Вона є першою в історії незалежної України національною фондовою біржею, яка веде свій «родовід» від Київської біржі, що функціонувала з 1865 по 1914 та з 1921 по 1930 роки. Організатори біржі при її створенні більше орієнтувалися на європейський досвід (зокрема, на досвід функціонування Паризької фондової біржі).

Біржа праці — елемент ринкової інфраструктури, що регулярно здійснює посередницькі операції на ринку праці.  Система бірж праці сприяє здійсненню узгодженої державної політики в галузі зайнятості населення. Біржа праці виконує такі функції: аналізує стан ринку праці; прогнозує поспіває і пропозицію робочої сили; веде облік громадян, що звертаються за працевлаштуванням; сприяє працевлаштуванню працездатних; здійснює професійну орієнтацію молоді; виплачує допомогу по безробіттю тощо.  Біржа праці виступає певним гарантом конституційного права на працю як державна організація.  Поряд з державними біржами праці існують і платні приватні агентства (контори), що є посередниками в галузі праці, а також посередницькі бюро при профспілках, молодіжних, релігійних організаціях та ін.  У Україні розвивається безплатна державна система центрів і служб зайнятості.

Кількість бірж в Україні 1992-2012 Таблиця 1 див. (додаток 4)

Банки як складова частина ринкової інфраструктури. Банк – це економічна установа, що спеціалізується на кредитуванні, посередництві в грошових рахунках і операціях з цінними паперами. За формою власності банки поділяють на державні (національні), акціонерні, приватні (індивідуальні та партнерські), кооперативні, муніципальні (комунальні), створені з участю держави, міждержавні. Вони виконують такі види операцій: пасивні, активні, комісійні.

Пасивні банківські операції — операції, через посередництво яких утворюються ресурси банків (внески і позичені гроші; емісія заставних листів, банківських і комунальних облігацій, а також довгострокові позики у кореспондентів банку).

Активні банківські операції — діяльність, пов'язана з розміщенням грошових ресурсів банку (наданням їх у кредит).

Кредити надаються у вигляді  грошових позик і зобов'язань банку гарантувати платежі клієнта. В останньому випадку банк не надає грошові позики, а лише обіцяє здійснити платежі у разі, якщо позичальник не зможе оплатити свої зобов'язання.

Комісійні банківські операції — посередницька діяльність, яка не передбачає кредитів банку і не є джерелом надходження коштів на його рахунок. До них відносять: платіжний оборот, операції з валютою, інкасування векселів і чеків, прийняття на зберігання цінних паперів і надання сейфів для користування, управління майном та ін.

Діяльність банків має засновуватися  на повному комерційному розрахунку і самофінансуванні. У процесі  своєї діяльності вони одержують  прибуток. Банківський прибуток –  це залишок між сумою одержаних  відсотків і витратами банку. Прибутковість оцінують за нормою банківського відсотка.

Сучасна банківська Система  України, як і у більшості країн  світу, складається з двох рівнів. У ст. 4 Закону України "Про банки  і банківську діяльність" визначено, що банківська система України складається з Національного банку України та інших банків, які створені і діють на території України відповідно до положень цього Закону.

Перший рівень банківської системи України представлений Національним банком України. Правовий статус, принципи організації і діяльності Національного банку України визначені Конституцією України та Законом України "Про Національний банк України".

Національний банк України є  юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної  власності та перебуває у його повному господарському віданні  і статутний капітал у розмірі 10 млн. грн., який є державною власністю  і служить для забезпечення зобов'язань  Національного банку України.

Згідно зі статтею 99 Конституції  України, прийнятою в 1996 році, основною функцією центрального банку держави - Національного банку України - є  забезпечення стабільності грошової одиниці - гривні. На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах свої повноважень, - цінової стабільності

До другого рівня банківської системи України належать комерційні банки. Комерційні банки є багатофункціональними установами, що здійснюють основний спектр кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів.

Комерційні банки це автономні, незалежні комерційні підприємства. З одного боку, вони створюються  для задоволення інтересів власників банку (акціонерів або індивідуальних) і суспільних інтересів клієнтури юридичних і фізичних осіб, що обслуговуються банком, а з іншого це підприємства особливого типу, які організовують та здійснюють рух позикового капіталу для забезпечення отримання прибутку власниками банку Як важлива ланка банківської системи держави, комерційні банки концентрують основну частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій та фінансових послуг для юридичних і фізичних осіб. Комерційні банки є юридичними особами. Як будь-яка юридична особа банки мають свої ознаки.

Комерційні банки здійснюють підприємницьку діяльність з метою  одержання прибутку: пропонують на договірних умовах кредитно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування підприємств, установ, організацій і громадян виконанням банківських операцій і наданням різних банківських послуг. За надання послуг клієнти сплачують винагороду, за рахунок якої утворюється прибуток банку.

Характеризуючи сутність комерційних банків та їх специфіку, слід зазначити їх велике значення у механізмі функціонування фінансової системи держави завдяки їх зв'язкам з усіма секторами економіки Важлива роль комерційних банків у ринковій економіці зумовлена основними функціями, які вони виконують, а саме:

1)  мобілізація тимчасово  вільних коштів і перетворення  їх у капітал;

2)  кредитування підприємств,  держави і населення,

3)  здійснення розрахунків  і платежів у господарстві,

4)  випуск кредитних  грошей,

5)  емісійно-засновницька  діяльність, пов'язана з випуском  і розміщенням цінних паперів;

6)  довірче управління  майном клієнтів (трастові операції);

7)  консультування  клієнтів,  надання  їм  економічної та  фінансової інформації.

Акціонерні банки в  Україні створюються у формі  акціонерного товариства закритого або відкритого типів.

За видами здійснюваних операцій комерційні банки бувають універсальні та спеціалізовані.

Універсальні  банки здійснюють широке коло банківських операцій і надають різноманітні послуги, перелік яких дедалі розширюється. Сучасні комерційні банки здатні виконувати понад 200 різних видів банківських операцій і послуг.

Спеціалізовані  банки здійснюють деякі банківські операції, які тісно пов'язані з особливостями господарської діяльності підприємств, специфікою виробництва тощо.                  

За спеціалізацією банки  в Україні можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими). Банк набуває статусу  спеціалізованого банку у разі, якщо більше ніж 50 відсотків його активів  є активами одного типу, а статусу  спеціалізованого ощадного банку —  якщо більше ніж 50 відсотків його пасивів  є вкладами фізичних осіб.

За масштабом  діяльності розрізняють великі, середні та дрібні банки. Однак чинне законодавство не містить конкретних критеріїв щодо віднесення банків до тієї чи іншої групи [ 12, c.89 ].

Комерційні банки можуть також здійснювати з поміж  інших такі види активних операцій: лізингові операції, факторинг і форфейтинг.

Лізинг — це різновид довгострокового кредиту, який надається в натуральній формі і погашається клієнтом у розстрочку. При здійсненні такої лізингової операції банки, організують отримання довгострокової позички в одного або у кількох кредиторів на суму до 80% вартості зданих в оренду активів. За організацію позички банки отримують від орендаря додаткову винагороду.

Нетрадиційною банківською  операцією є факторинг — купівля банком у клієнта термінових вимог платежу, пов'язаних з постачанням товарів або наданням послуг. Факторинг — це уступка права вимоги , що оформляється відповідним чином укладеним договором між банком і клієнтом (ст. 197 ЦК України). У договорі банк зобов'язується не тільки стягувати борги, а й визначає свої функції з обслуговування боргу, передбачає аналіз кредитної спроможності боржників, інкасування, залікові операції, приймання на себе ризику несплати тощо.

Клієнт, що продав дебіторський борг, отримує від банку гроші (готівка, перерахування, оплата чека тощо) у розмірі 80-90% суми боргу, а залишені 10-20% банк тимчасово стягує у вигляді  компенсації ризику до погашення  боргу. Після погашення боргу банк повертає стягнену суму клієнту. За факторингові операції банк стягує з клієнта плату.

Різновидом факторингової  операції є форфейтинг — форма кредитування зовнішньоекономічних операцій купівлею комерційним банком векселів, акцептованих імпортером, тобто експортер переуступає банку свої вимоги до покупця

 

 

 

 

 

4. Шляхи та проблеми створення ринкової інфраструктури в Україні.

Шлях становлення ринкової інфраструктури в Україні не менш складний , чим  підприємництва.  У цій главі  розглянуті основні складові РІ України  і їхня діяльність до сьогоднішнього дня.

Не дивлячись на деякі  коливання, основна тенденція проглядається  чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України  в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Мала економіка  украй  суперечливий сектор народного господарства.  Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й  інших чинників.  Незначний збій у цьому механізмі може призвести  до руйнування і ліквідації галузі.  У той же час втрати у випадку  невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

Державна опіка служить  сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню  підприємництва.  Головною задачею  з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів  системою пільг і гарантій, виділення  необхідних матеріально-технічних  і фінансових ресурсів, організація  необхідного навчання кадрів.  Все  інше турбота малих підприємств.

Мала економіка грає велику роль у народному господарстві промислово розвитих країн, і вони мають відповідні державні органи керування.  На такого роду державні органи покладаються загальні стратегічні і координаційні  функції.

Дуже діючим важелем регулювання  діяльності малого бізнесу в промислово розвитих країнах є податкова  політика, за допомогою котрої нерідко  вирішуються складні регіональні  проблеми.  Так, у Франції знову  утворена мала фірма на 3 роки звільняється від сплати податку з корпорацій, а протягом ще 2 років рівень процентної ставки знижується вдвічі.

            Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвитих країн є система державних контрактів.  Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри. Рис. 1 Динаміка малого підприємництва в Україні протягом 2000-2009 рр. див (додаток 4)

Достатньо широкий розвиток в останнє десятиліття одержали спеціальні служби по наданню різноманітних  консультаційних послуг малим компаніям, що організуються державними органами і приватними підприємствами.

У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес перебуває в протектораті держави.  На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений.  Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер.  Фінансова допомога, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна.

Для успішного функціонування такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну  форму виробництва, необхідні визначені  умови.  Для країн із ринковою економікою існують загальні умови  розвитку підприємництва:

• стабільність державної економічної і соціальної політики;
• позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;
• пільговий податковий режим;
• наявність розвитої інфраструктури підприємництва;
• ефективна система захисту інтелектуальної власності.

У Україні і більшості  пострадянських країн особливу актуальність одержують наступні умови: