Ринкова інфраструктура

1.                      Наявність відповідних майнових прав на умови і результати виробництва, оскільки підприємець обов'язково повинний бути власником зробленого продукту і прибутку, отриманого в результаті його реалізації.  Тільки при цих умовах виникає належна зацікавленість для здійснення підприємницької діяльності.

2.                      Визначене економічне, правове і політичне середовище.  Формальне визнання майнових прав на умови і результати виробництва може співіснувати з іншими правовими нормами, що регулюють економічне життя товариства, але забезпечуючі достатнього ступеня економічної самостійності, що не на справі, для підприємницької діяльності.  Різноманітного роду обмеження, що формують економічне середовище, повинні забезпечувати достатній «коридор свободи».  Для підприємця це виражається в одержанні достатньої самостійності при:

–     виборі виду господарської діяльності;

–     визначенні споживачів товарів і постачальників ресурсів;

–     визначенні цін;

–     розпорядженні отриманим прибутком.

3.                      Повна економічна відповідальність за результати діяльності.  Цей пункт незвичний Україні як постсоціалістичній країні, проте варто пам'ятати, що негативними результатами підприємницької діяльності можуть бути:

–     збитковість, тобто перевищення витрат над прибутками;

–     істотна втрата майна;

–     банкрутство (визнання повної неплатоспроможності).

4.                      Етика підприємництва.  Етика підприємництва є одним із чинників його прибутковості або прибутковості.  От морально-етичні норми, затверджені в середовищі підприємців на цивілізованих ринках:

–     обов'язковість;

–     загальна висока культура й освіченість;

–     контактність, уміння спілкуватися з людьми, зацікавити їх, мобілізувати на досягнення поставлених цілей.

              Аналіз підприємницької діяльності дозволив визначити такі істотні чинники її успіху:

– високу кваліфікацію;

– великі особисті контакти;

– достатні матеріальні і фінансові ресурси;

– наявність замовлень споживачів.

              Проте порівнюючи дані розвитки вітчизняного малого підприємництва з показниками інших країн, робимо висновок, що Україна значно відстає навіть від країн Східної і Центральної Європи.  Для порівняння: у Польщі на тисячу жителів припадає 51,3 МП.  у Чехії - 12,4.  в Україні  лише 2,6.  У країнах ринкового господарства більше половини ВВП створюють малі підприємства.  У Україні поки що малий бізнес не відіграє істотної ролі в забезпеченні економічного зростання, його внесок у ВВП подає лише 9.  [19,c.110-179]

              Це відбувається завдяки тому, що у своїй діяльності вітчизняне підприємництво наштовхується на різноманітні перешкоди, що можна поділити на макро- і мікроєкономічні.  До першої групи ставляться такі:

1.                      Податкова політика, відсутність належного законодавчо-нормативного забезпечення.  Сьогодні податкова система країни впливає на розвиток бізнесу вкрай негативно.  Підприємницька діяльність не може повноцінно розвиватися за відсутності або недосконалості законів, що її регулюють.

2.                      Недостатня державна підтримка.  На сьогодні в Україні ще не склалася ефективна система державної підтримки і захисти малого підприємництва.  Механізм фінансування і кредитування, інформаційне і консультаційного забезпечення, система підготування і перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності недосконалі і приносять дуже мало користі.

3.                      Неразвиненість інфраструктури.  Роль об'єктів інфраструктури в розвитку малого бізнесу дуже незначна.  Між різноманітними організаціями підтримки МП і підприємствами ще не налагоджені ефективне співробітництво й обмін інформацією.

              Серед мікроекономічних чинників, що найбільше впливають на розвиток малого підприємництва, можна виділити такі:

Засіб і час виникнення;

Форма власності;

Фінансові можливості підприємства;

Асортимент продукції, її якість і попит на неї;

Можливість доступу до комерційної інформації;

Ступінь дотримання клієнтами умов контрактів і платіжної дисципліни.

           З розгортанням соціально-економічної кризи та зростанням безробіття в Україні ринкова торгівля стала головним середовищем економічної активності працездатного населення, в яку перекочували тисячі й тисячі громадян, рятуючись від безробіття й злиднів. З початку 90-х років товарні ринки в Україні перетворилися на найбільш динамічну організаційну складову внутрішнього споживчого ринку: національне приватне підприємництво почало свій розвиток саме в межах ринків. Сьогодні ринки залишаються чи не найголовнішим проявом соціально-економічного життя нашого суспільства. За неофіційними даними, на українських ринках задіяно в тій чи іншій мірі близько 6 млн. громадян, для яких ринкова торгівля стала не лише способом виживання, а й середовищем їхнього існування. [24,c.90-130]

           На початку 2008 року в Україні налічувався 2891 ринок з продажу споживчих товарів. За роки їх діяльності вже склалася певна усталена система взаємовідносин у сфері ринкової торгівлі між ринками, як окремою категорією суб’єктів господарювання, державою, органами місцевого самоврядування та суб’єктами підприємництва, які безпосередньо здійснюють свою діяльність на ринках. Водночас, з огляду на сучасні тенденції й виклики розвитку ринкових відносин в Україні, рівень розвитку інфраструктури багатьох ринків та умови здійснення на них підприємницької діяльності залишаються вкрай недостатніми, що пов’язано з цілим комплексом проблем.

         Досліджуючи роль ринків у процесі розвитку сучасної української економіки, варто враховувати як економічні, так і соціальні фактори. При цьому, соціальний фактор має розглядатися в контексті зменшення рівня безробіття й забезпечення зайнятості населення за рахунок суб’єктів підприємницької діяльності, які організовують власну підприємницьку діяльність на ринках та створюють робочі місця, тобто беруть на роботу найманих працівників.

          Постала необхідність якісно вирішити й організаційно-правові питання, що стосуються здійснення підприємницької діяльності на ринках суб’єктами господарювання, а також відносин між підприємцями, адміністраціями ринків, органами місцевого самоврядування. Тому з цією метою Держпідприємництва було ініційовано проведення обстеження роботи ринків з продажу продовольчих й непродовольчих товарів.

В результаті вивчення й узагальнення матеріалів обстеження було виявлено низку проблем, характерних для сучасних ринків: від законодавчої неврегульованості їхньої діяльності – до зловживань посадових осіб. Наявністю цих проблема була зумовлена велика чисельність скарг і звернень від працівників ринків, які скаржилися на такі негативні фактори:

- недосконалий механізм справляння ринкового збору;- відсутність системи укладання договорів між підприємцями та адміністрацією ринку;- невизначеність умов надання в довгострокову оренду суб’єктам підприємницької діяльності земельних ділянок для розташування ринків;

- високий розмір орендної плати;

- проблеми соціального характеру (оформлення трудових відносин, ведення трудових книжок) між суб’єктами підприємницької діяльності та їх найманими працівниками.

       Під час проведення обстеження бралися до уваги як кількісні показники, так і аналітичні матеріали щодо функціонування ринків. Як показали результати обстежень, адміністрації багатьох ринків не лише не підвищують якості своїх послуг, але й не дбають про створення належних умов для здійснення продажу товарів. Суб’єкти, які здійснюють свою діяльність на ринках, сплачують значну орендну плату, а також оплачують певні послуги, які надає адміністрація ринку. Однак, на сьогоднішній день існують непоодинокі факти, коли підприємці змушені за власні кошти облаштовувати свої робочі місця (купувати столи, торгові намети, контейнери тощо), а також утримувати їх в належних санітарних і технічних умовах. Часто власники ринків, які мають зручне територіальне розміщення, не прагнуть інвестувати кошти в їх облаштування та зміцнення матеріально-технічної бази, забезпечуючи мінімальний рівень зручностей для продавців і покупців. При чому, ця проблема залишається досі характерною для переважної більшості областей і населених пунктів України.

       Ще однією проблемою функціонування ринків в Україні є питання встановлення цін на послуги ринків і, зокрема, відсутність будь-яких розрахунків розмірів тарифів на послуги ринків, що призводить до встановлення необґрунтовано високого їхнього розміру.

       Поруч із вже перерахованими проблемами підприємці-торговці на ринках часто стикаються й з такою проблемою, як відмова їм у прийомі в експлуатацію стаціонарних капітальних торгових об’єктів, які споруджені ними на території ринку з повним дотриманням вимог чинного законодавства . На жаль, такого роду забудови досі не можуть бути оформлені, як власність, внаслідок чого підприємці не отримують жодних гарантій відшкодування своїх витрат у разі перенесення або знесення їхніх ринків.

      На теперішній час в Україні торгівельний ринок належить до категорії суб’єктів, що виконують не лише власні господарські, а й важливі суспільні завдання. Діяльність ринку об’єктивно залежить від суб’єктів, що на ньому працюють, і такою ж мірою діяльність суб’єктів-продавців залежна від функціонування їхнього ринку. З огляду на особливий суспільно-економічний статус ринку в нашій державі, який він займає серед інших суб’єктів господарювання, до ринку повинні висуватися особливі вимоги щодо ведення підприємницької діяльності.

       Законодавче врегулювання сфери функціонування ринків варто здійснювати відразу в двох аспектах: по-перше, врегулювати діяльність ринків, як суб’єктів господарювання, а, по-друге, врегулювати діяльність суб’єктів, що на них працюють. Сьогодні окрім законодавчих актів загального характеру щодо здійснення підприємницької діяльності існує велика кількість нормативно-правових актів, виданих різноманітними державними установами й відомствами, вимог яких мають дотримуватися суб’єкти, що працюють на ринку, та самі ринки, як суб’єкти господарювання.

      Як свідчать дані аналізу проблем функціонування ринків, сьогодні необхідно врегулювати численні законодавчі проблеми. Це дасть можливість посилити державний контроль за діяльністю ринків та реалізувати пріоритетні напрямки їхнього розвитку щодо поетапного перетворення їх на сучасні торгівельні комплекси.

       Звісно, проведення такої роботи потребує певного часу й залучення зацікавлених міністерств і відомств, а також громадських об’єднань підприємців. При цьому, зазначимо те, що більшість проблем, пов’язаних з діяльністю ринків, можливо вирішити вже сьогодні, оскільки їх існування ґрунтується на відкритому або прихованому порушенні чи ігноруванні норм чинного законодавства.[16]

        Умови розвитку ринкової інфраструктури і чинники, що впливають на її становлення в Україні, подібні з умовами і чинниками здійснення підприємницької діяльності як по утриманню, так і по наборі позитивних і негативних рис.  Очевидно, що в умовах, що призводять західних спеціалістів у страхітливість і, на жаль, сприйманих українськими як щось належне і неминуче, по всіх законах ні підприємництво, ні ринкова інфраструктура працювати не може.  Але до загального подиву, вони не тільки виживають, але і  функціонують, не дивлячись на всі перешкоди.  Це робить честь вітчизняним підприємцям, загартованим у важких умовах, але ніяк не може служити виправданням керівним органам.  Очевидно, що так продовжуватися не може, і, якщо не почати термінових мір, підприємництва (так само як і в ринковій інфраструктурі) або вимруть, або цілком перейдуть у тіньову економіку, перетворивши Україну в країну корупції і мафії. [14,c.43]

        Висновок

Найважливішим атрибутом ринкової системи господарювання є ринок. Його часто визначають як сферу обміну,у якій здійснються угоди купівлі і продажу товарів і послуг.Також можна виділити ще одне розуміння ринку – як форми організації і функціювання економічних зв’язків господарюючих суб’єктів,що грунтуються на принципах вільної купівлі-продажу,і як суспільної форми функціонування економіки,за якої забезпечується взаємодія виробництва і споживання,прямий і зворотній вплив на виробництва і споживання.

Щодо інфраструктури ринку, то її розглядають з різних точок зору, що пов’язано зі складною системою господарських відносин. Залежно від економічного призначення розрізняють ринок ресурсів ( засобів виробництва), ринок продуктів (предметів споживання), ринок праці(робочої сили) та ринок капіталів (грошовий).

Структура ринку з точки зору територіального підходу являє собою : внутрішній ринок – місцевий, регіональний, національний, зовнішній ринок – транснаціональний та світовий.

З урахуванням конкретних видів товарів і послуг виділяють ринок спеціалізованих товарів (промислових, продовольчих, комп’ютерів, бавовни, цукру та ін.) та ринок спеціалізованих послуг (страхування, консультативні послуги тощо).

Свої функції ринок виконує через розгалужену інфраструктуру : товарні, фондові та валютні біржі, торгово – збутові фірми, банки тощо. Між ступенем розвитку ринку та його інфраструктурою існує пряма залежність – чим більше розвинута інфраструктура, тим розвинутіший ринок.

Україні, в сучасних умовах, як і іншим постсоціалістичним країнам, що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Конкуренція, а також вільне ціноутворення – необхідні інститути ринку, не можуть функціонувати через відсутність бірж, інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій,пунктів прокату, культури введення ринкової економіки. Відсутність ввдення культури ринкової економіки пов’язане з нестачею досвіду роботи і кадрів.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють фор­муванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юри­дичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.