Ринкова інфраструктура

          Націона́льний банк Украї́ни є особливим центральним органом державного управління, його емісійним центром, проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, кредиту, зміцнення грошової одиниці, організує міжбанківські розрахунки, координує діяльність банківської системи в цілому, визначає курс грошової одиниці відносно валют інших країн. Національний банк визначає вид грошових знаків, їх номінал, відмінні ознаки і систему захисту. Національний банк України зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, накопичує золотовалютні резерви і здійснює операції з ними та банківськими металами. Національний банк України встановлює порядок визначення облікової ставки та інших відсоткових ставок за своїми операціями, дає дозвіл на створення комерційних банків шляхом їх реєстрації та видає ліцензії на виконання банківських операцій, встановлює банкам та іншим фінансово-кредитним установам нормативи обов'язкового резервування коштів.

        Центра́льний банк є установою, яка відповідає за монетарну та валютну політику держави або спільноти держав .

Центральний банк може виконувати (в залежності від країни) наступні функції:

        формування та виконання монетарної політики,

        регулювання грошової маси, що передбачає також монопольне право емісії грошей,

        формування та виконання валютної політики,

        зберігання золото-валютних резервів,

        ведення рахунків для здійснення міжбанківських розрахунків,

        стабільність банківської системи (банківський нагляд),

        забезпечення функціонуючої системи банківських розрахунків.

         Європейський центральний банк (ЄЦБ) — головний елемент Європейської системи центральних банків ,який як юридична особа виконує основні функції, радить національним державам та наддержавним органам щодо господарчої оцінки ухвали законів та інших правових норм Європейського Союзу, а також висловлює свою думку щодо грошової, цінової політики відповідним органам. Розпочав роботу з 1 червня 1998 року. Центральна контора — у Франкфурті-на-Майні .

Діяльність ЄЦБ ґрунтується на засаді незалежних від національних держав та наддержавних органів ухвал, що передбачає передусім брак примусу в покриванні їхніх внутрішніх і зовнішніх боргів.

Найвищий орган ЄЦБ — Управлінська рада, до якої входять члени правління ЄЦБ та керівники центральних банків країн-учасниць. Ухвали потребують простої більшості голосів, кожний член управлінської ради має лише один голос.

Правління ЄЦБ очолює президент, якому підпорядковується віце-президент та чотири заступники. Їхні призначення узгоджують з головами держав та урядів країн-учасниць. Ухвали правління також потребують простої більшини голосів. Головне завдання правління ЄЦБ — справджування вказівок та ухвал Управлінської ради, що передбачає залучення до їхнього виконання центральних банків країн ЄС.

Банки відрізняються клієнтурою, використанням засобів і деякими операціями, але всі вони є центрами, які зосереджують позиковий капітал..

Функціонування і дієздатність усіх елементів ринкової інфраструктури є важливою і необхідною умовою реальної ринкової трансформації економіки.  Розвиток інфраструктури вимагає відповідного законодавства, юридичних гарантій, дійового механізму й матеріально-фінансового забезпечення. [7,c.20-79]

        3.Ринкова інфраструктура в Україні

Ринковій економіці необхідна інфраструктура - система взаємозалежних спеціалізованих організацій, система взаємозалежних потоків товарів, послуг, грошей, цінних паперів і робочої сили.  Наприклад, на товарному ринку діють товарні біржі, підприємства оптової і роздрібної торгівлі, фірми, що займаються посередницької діяльності, і т.п.  Раніше відзначалося, що ринкова система потребуває в розвитій системі акумуляції заощаджень, ядром якої є фондові біржі і банки.

Комерційні банки і фондові біржі мають загальне функціональне значення - акумулювати заощадження для наступного їхнього інвестування.  Водночас вони різняться по цілі діяльності, характеру операцій і ризику.

Біржа являє собою організований оптовий ринок.  По типі біржового товару розрізняють товарні, фондові і валютні біржі.  У сучасній економіці існують публічно-правові і державні

біржі.  Діяльність біржі регламентуються її статутом.  На біржі діють посередники - брокери, що виконують доручення клієнтів, і ділери, що купують і продають товари.  Спеціалісти (джобберы) обирають визначену групу товарів і цінних паперів корпорації або галузі.

Біржа, як барометр, характеризує стан усього народного господарства, індикаторами якого є біржові курси (ринкові ціни).  Вони формуються під впливом попиту і пропозиції.  Структура попиту на

цінні папери багато в чому визначається загальноекономічними чинниками, динаміку який угада досить складно.  Структура пропозиції цінних паперів залежить від мікроекономічних чинників.

Поряд із ринком реального товару існує ринок, на якому торгують правами на покупку («call») і правами на продаж («put») товару.  При цьому покупець контракту має право вибору і сплачує за це премію.  Така угода є опціоном.  Покупець опціону страхується в

розмірі премії від зниження («call») або підвищення («put») ціни.  А страхування продавця відсутніх.  Прибуток продавця опціону ограниченна премією, прибуток покупця може бути як завгодно великий, починаючи з деякої ціни. [3,c.40-89]

              Розрізняють організаційно-технічну, фінансово-кредитну і науково-дослідну інфраструктури ринку.  Зупинимося докладніше на кожному з видів.

              До організаційно-технічної інфраструктури ринку ставляться товарні біржі й аукціони, торгові доми і торговельні палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри і ярмарки, інжинерінгові фірми, сервісні центри, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різноманітного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації і засоби оперативного зв'язку.  Одні з цих заснувань покликані сприяти встановленню ділових контактів між підприємцями, надавати їм інформаційні, консультативні, розрахункові та інші послуги, інші беруть на себе функції загальної координації ринкових зв'язків, подають інтереси своїх членів на регіональному, державному і міжнародному рівнях, треті ( являють собою спеціальні державні органи регулювання ринкових відносин.

              Фінансово-кредитну інфраструктуру ринку утворять банки, фондові і валютні біржі, страхові й інвестиційні компанії, фонди профспілок і інших громадських організацій.  Це всі ті, хто спроможний займатися і займається мобілізацією тимчасово вільних грошових ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення.

              Науково-дослідна інфраструктура ринку містить у собі наукові інститути з вивчення ринкових проблем, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади.

              Інститути й організації, що утворюють науково-дослідну інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, займаються розробкою стратегії і тактики поводження підприємств на ринку, прогнозів для уряду і підприємців, моделюванням наслідків тих або інших рішень, наданням консультацій, улагоджуванням конфліктів між партнерами, підготуванням економістів, менеджерів і фахівців із маркетингу. [11,c.80-111]

              Динаміку розвитку ринкової інфраструктури в 1991-1996 роках очевидно з нижченаведенної Таблиці 6 та Діаграмі 1. Не дивлячись на деякі коливання, основна тенденція проглядається чітко - ріст кількості бірж, що свідчить про постійне зростання потреб України в розвитку інститутів ринкової інфраструктури.

Таблиця 6

Діаграма 1

Мала економіка  украй суперечливий сектор народного господарства.  Тут кожна галузь, узята окремо, знаходиться в дуже сильній залежності від багатьох зовнішніх чинників і умов: джерела фінансування, матеріально-технічного постачання, кон'юнктури ринку й інших чинників.  Незначний збій у цьому механізмі може призвести до руйнування і ліквідації галузі.  У той же час втрати у випадку невдача не так уже великі, що дозволяє досвідченому бізнесмену досить швидко відновити свою справу.

              Державна опіка служить сильнішим каталізатором, сприяє зміцненню підприємництва.  Головною задачею з боку держави є чітке визначення пріоритетних напрямків розвиток економіки, науки, техніки, утворення, зовнішньоекономічної діяльності, підкріплення цих пріоритетів системою пільг і гарантій, виділення необхідних матеріально-технічних і фінансових ресурсів, організація необхідного навчання кадрів.  Все інше  турбота малих підприємств.

              Важливим інструментом державного сприяння малим підприємствам у більшості промислово розвинутих країн є система державних контрактів.  Дана форма відношень держави і бізнесу дозволяє забезпечити останньому гарантований ринок збуту, прискорити процес накопичення капіталу, розширити виробничі потужності, зміцнити конкурентноздатність, модернізувати устаткування, залучити кваліфіковані кадри. 

              У умовах сучасної нестабільної економічної ситуації вітчизняний малий бізнес перебуває в протектораті держави.  На жаль, поки що ефективний механізм підтримки і стимулювання розвитку підприємництва в Україні ще не створений.  Прийняті програми, закони, постанови мають здебільшого декларативний характер.  Фінансова поміч, що надають Український фонд підтримки підприємництва, Державний фонд підтримки фермерських господарств і Державний інноваційний фонд, достатньо мізерна. [18,c.40-77]

              Вільні економічні зони (ВЕЗ) - обмежені території, міста, морські й авіаційні порти, у яких діють особливі пільгові економічні умови для національних і іноземних підприємців, що сприяють рішенню зовнішньоторговельних, загальноекономічних, соціальних, науково-технічних і науково-технологічних задач. [17,c.51-69]

              Формування ВЕЗ  складний, багатоєтапний процес, що включає розробку законів, указів і постанов, що забезпечують правову основу для вітчизняного й іноземного підприємництва; розвиток інфраструктури ринкових відносин, широкий використання іноземного капіталу, налагодження моделі зони конкретної цільової орієнтації з її наступною трансформацією в ВЕЗ комплексного характеру.

              В даний час багато регіонів України хочуть одержати статус ВЕЗ.  Вже є пропозиції по створенню біля 100 ВЕЗ.  Доцільним варто вважати створення декількох ВЕЗ на найбільше підготовлених територіях, що відповідають основним вимогам зон і перспективні як із погляду внутрішнього економічного розвитку, так і конкурентноспроможності на світовому ринку капіталів.  При цьому пріоритетний інтерес для України подають ВЕЗ як засіб притягнення іноземних інвестицій, доступ до новітніх технологій і сучасного західного досвіду організації праці і виробництва.

              Серед регіонів України найбільшою мірою зацікавлені в реалізації проекту ВЕЗ на своїх територіях і провели серйозну підготовчу роботу в цьому напрямку Одеська, Закарпатська.  Донецька і Київська області. [21,c.30-55]

              У Автономній республіці Крим уже функціонує ВЕЗ «Сиваш».  Вона діє на підставі Закону України «ПРО деякі питання валютного регулювання й оподатковування суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш»» від 23.02.96 р. N 65/96-ВР.  Цим законом передбачений ряд пільг для суб'єктів господарювання.  Наприклад, сировина, матеріали, устаткування (крім підакцизних товарів), що ввозяться в Україну для власного виробництва суб'єктами експериментальної економічної зони «Сиваш», не підлягають обкладенню ввізним митом і податком із додаткової вартості; надходження в іноземній валюті на користь суб'єктів експериментальної економічної зони «Сиваш» не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківській валютній біржі у випадку використання їх на розвиток цієї зони, і т.д.

              Таким чином, створення вільних економічних зон на території України є одним із найважливіших напрямків розвитку підприємництва, оскільки вони сприятливо впливають на багато сфер діяльності людини: стимулюють роботу наявних підприємств, заохочують створення нових, збільшують кількість робочих місць, підвищують надходження в бюджет і покращують добробут населення, що мешкає на території ВЕЗ. [22,c.40-75]

              Для появи такого суспільного феномена, як підприємництво, а тим більше для перетворення його в основну організаційну форму виробництва, необхідні визначені умови.  Для країн із ринковою економікою існують загальні умови розвитку підприємництва:

– стабільність державної економічної і соціальної політики;

– позитивна суспільна думка відношення до підприємництва;

– пільговий податковий режим;

– наявність розвитої інфраструктури підприємництва;

– ефективна система захисту інтелектуальної власності.

              В Україні і більшості пострадянських країн особливу актуальність одержують нижчжеперераховані умови: