Результати виробництва і його ефективність

Результати виробництва і його ефективність

Результативність суспільного виробництва. Найбільш узагальнюючим показником виробничої діяльності всього працездатного населення країни є сукупний суспільний продукт (ССП).

Сукупний суспільний продукт — сукупність матеріальних і нематеріальних благ, створених у межах національної економіки.

ССП визначається додаванням продуктів, отриманих на окремих підприємствах. Проте внаслідок суспільного поділу праці та кооперації між підприємствами виникає проміжна продукція (товари і послуги, які проходять неодноразову переробку або перепродуються кілька разів, перш ніж доходять до кінцевого споживача), що спричиняє появу повторного рахунку. Уникнути повторного рахунку можна за допомогою показника доданої вартості. Цей показник складається з ринкової ціни товарів та послуг підприємства, крім вартості спожитих предметів праці, куплених у постачальників. Якщо ССП звільнити від повторного рахунку, отримаємо кінцевий продукт. Він менший за ССП також на величину комплектуючих виробів, виготовлених у поточному році для виробництва іншої продукції.

За своєю натурально-речовою структурою суспільний продукт поділяється на засоби виробництва і предмети споживання. Якщо підходити до його оцінки з погляду функціональної ролі окремих складових елементів, фактичного використання, то розрізняють фонд заміщення, фонд споживання і фонд нагромадження.

Фонд заміщення — частина суспільного продукту, яка йде на відновлення зношених засобів виробництва, а за натуральним складом є засобами та предметами праці.

Фонд споживання — частина суспільного продукту, яка використовується на задоволення матеріальних та духовних потреб людей.

За своїм складом в умовах простого відтворення він виступає лише як предмети споживання. В умовах розширеного відтворення одна частина національного доходу йде на особисте споживання, а інша — на нагромадження, тобто на збільшення особистісних і речових факторів виробництва, на розвиток технологічного способу виробництва. У цьому разі за своїм натуральним складом він втілюється як у предметах споживання, так і в засобах виробництва.

Якщо позначити фонд заміщення буквою с, необхідний продукт — v, а додатковий — тп, то за своєю вартісною будовою сукупний суспільний продукт (W) визначається за формулою

W = с + v

Якщо із сукупного суспільного продукту вирахувати фонд заміщення, то отримаємо створений в суспільстві чистий продукт, або національний доход (НД). Його можна записати формулою

НД = v + m.

Чистий продукт, або національний доход, — реальний дохід, який використовується в суспільстві для особистого споживання та розширеного відтворення.

Він є частиною валового продукту за винятком тих засобів праці, що витрачаються на відшкодування їх зношеної частини. Щодо суспільства чистий продукт є національним доходом. Його можна поділити на фонд споживання і фонд нагромадження. Національний доход також поділяється на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт — частина національного доходу, яка йде на відтворення людини (витрати на житло, одяг, продукти харчування, соціальні та духовні потреби).

Додатковий продукт — частина національного доходу, яка використовується для розширення виробництва, створення резервного фонду, виплати дивідендів, збагачення панівного класу.

Підсумувавши додані вартості, створені на всіх підприємствах, отримують валовий національний продукт (ВНП).

Валовий національний продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг, виготовлених упродовж певного періоду, переважно одного року, як в середині країни, так і філіалами та відділеннями національних фірм за кордоном.

Недоліком показника ВНП є те, що він враховує доходи окремих категорій працездатного населення, які не створюють національного багатства країни, а отримують їх внаслідок перерозподілу створених у суспільстві благ, що штучно завищує економічну могутність країни.

Модифікація ВНП — валовий внутрішній продукт (ВВП).

Валовий внутрішній продукт — сукупність вартостей усіх товарів і послуг, створених всіма виробниками і резидентами.

При обчисленні ВВП враховують лише продукт, виготовлений всередині країни, і не враховують продукт, створений закордонними філіалами та відділеннями національних фірм. ВНП відрізняється від ВВП на сальдо платіжного балансу: ВВП може бути більшим, як-4° сальдо позитивне, і меншим, якщо воно негативне.

Різниця між ВНП і ВВП незначна (не більше ±1%) і зумовлена розходженнями між величиною факторних доходів, що надійшли від закордонного виробництва країни, з одного боку, й факторними доходами, отриманими зарубіжними інвесторами в цій країні — з іншого.

Основні методи обчислення ВНП:

1) за витратами;

2) за доходами;

3) через виробництво.

При правильному обчисленні кінцева сума за всіма трьома методами повинна збігатися. Збігання перших двох показників використовується для складання балансу (вони відповідно отримали назву активів і пасивів).

ВНП обчислюють насамперед за ринковими цінами, отримуючи його номінальне значення. Щоб отримати реальний ВНП людського ринкові показники ціни «очищають» від інфляції.

Якщо треба врахувати працю багатьох поколінь, а також залучені у виробництво природні ресурси, рівень освіти, обдарованості населення та деякі інші елементи, то найбільш узагальнюючим показником є національне багатство.

Національне багатство — сукупність створених і накопичених у країні працею всього суспільства матеріальних благ, рівня освіти, виробничого досвіду, майстерності, творчого обдарування населення, які призначені для розширеного відтворення і досягнення основної мети суспільства.

Для такого відтворення не можуть бути використані понаднормативні запаси, які лежать без руху, неякісні товари, застаріле устаткування, хоча вони зараховані до статистики національного багатства.

Найважливішими складовими національного багатства у всій сукупності матеріальних благ, споживчих вартостей є:

1) створені й накопичені в країні виробничі фонди, які, у свою чергу, поділяються на основні й оборотні.

До основних належать засоби праці (машини, верстати, устаткування, будівлі, споруди тощо), які використовуються в декількох виробничих циклах. До оборотних — предмети праці (сировина, матеріали, паливо та ін.), що витрачаються повністю протягом одного виробничого циклу;

2) основні невиробничі фонди, тобто фонди, які функціонують у соціальній сфері (школи, лікарні, житлові будинки, культурно-освітні та спортивні заклади тощо);

3) домашнє майно населення (житлові будинки, товари тривалого користування, одяг тощо);

4) товарні запаси народного господарства (запаси готової продукції на складах, резерви і страхові запаси).

Надзвичайно важливим компонентом національного багатства є залучені у процес виробництва природні ресурси: земля, ліс, вода, розвідані корисні копалини, повітря.

До нематеріальної форми національного багатства, як уже зазначилося, належать накопичений виробничий досвід людей, їхні здібності, потреби, творчі обдарування, культурні цінності. Роль цього компонента в умовах НТР надзвичайно зростає. В Україні національне багатство (крім нематеріальної форми) в 1991 р. становило 723,4 млрд. крб., у тому числі основні виробничі фонди — 41,8%, основні невиробничі фонди — 20,5%. Особисте майно населення в національному багатстві становило 18,8%, а матеріальні оборотні засоби — 17,9%. За структурою власності у СІЛА частка держави становить приблизно 27% національного багатства, приватнокапіталістичної власності — 33, а особистої власності трудящих і капіталістів — 40%.

Розподіл національного багатства в суспільстві залежить від форми власності на засоби виробництва, усієї системи економічних відносин, рівня розвитку продуктивних сил, соціальної структури, політичної, юридичної влади та інших факторів. У США, наприклад, в середині 80-х років на експлуататорські класи, питома вага яких у соціальній структурі становить 7%, припадало приблизно 70% національного багатства країни, а на 93% насе­лення — лише 30%. Водночас на 0,25% найбагатших американців, так званих мультимільйонерів, наприкінці 80-х років припадало 82% всього сукупного капіталу (основних фондів у формі облігацій, акцій та ін.). Загалом у капіталістичному світі приблизно 5% населення контролює 90% власності в державі. У колишньому СРСР до багатих наприкінці 80-х років належало 2,3% сімей, до середньозабезпечених— 11,2, а до бідних— 86,5%. Обсяг особистого майна на сім'ю в СРСР становив 7,3 тис. крб, у США — 32,7 тис. дол. В Україні цей показник у 1991 р. дорівнював 2,8 тис. крб. у цінах того часу.

Останніми роками в Україні нерівномірність у розподілі національного багатства значно зросла. Перерозподіл здійснюється насамперед на користь кланово-тіньових С*5УІСТу* банківських працівників, а також зайнятих у сфері торгівлі. Так, якщо на початку 1994 р. середньомісячні доходи 0,3% населення становили 4000 дол., то наприкінці 1994 p. 0,3% населення України мали щомісячний дохід у сумі понад 20 тис. дол. Водночас реальна за­робітна плата лише за 1996 р. знизилася на 19,3%.

Ефективність суспільного виробництва та її визначення. Найважливішим якісним показником суспільного виробництва є його ефективність.

Розрізняють соціальну та економічну ефективність.

Соціальна ефективність — відповідність результатів господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам окремої людини. Інтегруючим показником соціальної ефективності є виробництво товарів народного споживання в загальному обсязі виробництва за певний період, як правило, за рік. У розвину­тих країнах світу частка товарів народного споживання у ВНП становить майже 70%, а виробництво засобів вироб­ництва — до 30%.

У колишньому СРСР існувала обернена пропорція у співвідношенні цих двох показників. Це свідчило про значно більшу ефективність економіки розвинутих країн Заходу, з одного боку, та затратний характер економіки колишнього Радянського Союзу — з іншого. В Україні за 1991—2000 pp. частка товарів народного споживання скоротилася з ЗО до 24,3%, що свідчить про погіршення показників соціальної ефективності.

Причиною цього є насамперед погіршення структури суспільного виробництва, зростання енергомісткості та матеріаломісткості виробництва, глибока криза в галузях промисловості та ін.

Економічна ефективність — досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці. Економічна ефективність — це конкретна форма вияву дії закону економії часу. В умовах капіталістичного способу виробництва узагальнюючим показником економічної ефективності є норма прибутку. Для народних підприємств у розвинутих країнах Заходу основною метою стає не максимізація прибутку загалом, а максимізація чистого прибутку на одного зайнятого, що не виключає необхідності використання показника норми прибутку.

Конкретнішими показниками економічної ефективності є продуктивність і фондомісткість праці, фондовіддача і фондомісткіть продукції, матеріаловіддача і матеріаломісткість продукції, економічна ефективність капітальних вкладень, нової техніки, енергомісткість продукції та ін.

Основні напрями зростання економічної ефективності в Україні: істотне зниження енергомісткості (витрати енергії на одиницю продукції в нашій країні майже в 3,5—5

пазів перевищують аналогічні витрати у розвинутих державах світу, нафти — у 8—10 разів), матеріаломісткості (витрати матеріалів та ресурсів в Україні на одиницю продукції у 2—2,5 раза перевищують аналогічні показники в країнах Заходу), зростання фондовіддачі тощо.

Ефективність суспільного виробництва — найважливіша узагальнююча характеристика результативності суспільного виробництва, яка відображає відношення величини створених товарів і послуг до сукупних витрат суспільної праці.

Результат витрати

У масштабі народного господарства ефективність суспільного виробництва вимірюється відношенням розмірів створеного протягом певного часу національного доходу до витрат суспільної праці; у масштабах галузі, об'єднання, підприємства — відношенням величини чистої продукції до витрат суспільної праці в кожній із цих ланок народного господарства.

Для порівняльної оцінки ефективності суспільного виробництва в різних країнах використовується показник виробництва національного доходу на душу населення. Він характеризує рівень розвитку народного господарства у зіставленні з кількістю населення і найточніше визначає рівень продуктивності суспільної праці в певній країні, ступінь розвитку її продуктивних сил, ефективність форм власності та господарського механізму. Обчислюють виробництво продукції на душу населення за обсягом національного продукту, національного доходу, продукції промисловості, сільського господарства, наданих послуг тощо. Його розрахунок здійснюється діленням обсягів ВНП або національного доходу та інших ма-кроекономічних величин на середньорічну чисельність населення.