Регіональна структура економіки України

План

Вступ

1. Поняття про регіональну структуру економіки України
2. Аналіз регіональної структури економіки України

Висновки

Використана література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Головною передумовою  розбудови України як незалежної, демократичної, правової соціально  орієнтованої держави, її інтеграції у  світове співтовариство є підвищення рівня соціально-економічного розвитку країни та її регіонів, забезпечення гідних умов життя населення незалежно  від місця проживання, а також  зниження наявної міжрегіональної  диференціації. Вирішення багатьох проблем, пов’язаних із регіональним розвитком України та створенням ефективної системи управління на місцевому  рівні, зумовлює необхідність формування теоретичних засад державного регулювання  розвитку регіонів країни та розроблення  конкретних пропозицій щодо вдосконалення  його механізмів.

Актуальною залишається роль держави як координатора інтересів усіх рівнів. Гармонізаційна діяльність держави має пронизувати всю ієрархічну владну систему та особливо активізуватися в точках зіткнення інтересів: між людиною і громадою; між громадами та регіональною владою; між регіональною і державною владою тощо.

Об’єктом дослідження регіональної структури економіки є національний господарський комплекс як закономірна сукупність регіональних господарських систем в умовах повноцінного входження до світового економічного простору.

Предметом дослідження виступають закономірності і тенденції просторово-територіальної організації господарства країн и на основі аналізу сукупного впливу економічних, соціальних, демографічних, екологічних факторів в умовах поглибленя територіального поділу праці.

Аналіз процесів регіонального  розвитку України свідчить, що на сучасному  етапі розвитку ринкових відносин на регіональному рівні існує ряд  суттєвих проблем на цьому шляху, в тому числі існують певні  загрози щодо диспропорційності  та нерівномірності розвитку регіонів, відсутності комплексної державної  політики щодо координації регіонального  соціально-економічного й суспільного  розвитку в країні.

 

 

 

 

 

 

1. Поняття про регіональну структуру економіки України

Територіальна (регіональна) структура національної економіки  дає ха- рактеристику участі економічних районів, регіонів та інших територіальних утворень в створенні та споживанні сукупного суспільного продукту і ґрунтується на поглибленні територіального поділу праці та спеціалізації. У спрощеному вигляді регіональна структура – це розподіл економічних суб'єктів за регіональними ознаками.

На формування територіальної (регіональної) структури національної економіки впливають такі структурні пропорції:

● участь окремих територіальних утворень, територіальних виробничих комплексів, спеціальних економіко-територіальних утворень у створенні та споживанні суспільного продукту;

● пропорції в адміністративно-територіальному  розрізі.

Адміністративно-територіальний устрій держави є важливим чинником, що забезпечує її територіальну цінність, стимулює її динамічний і збалансований  соціально-економічний розвиток, ефективне  використання ресурсного потенціалу, а також необхідною передумовою  для практичної реалізації принципів  сталого розвитку в межах як територіально-адміністративних утворень, так і держави в цілому.

 Адміністративно-територіальний  поділ країни – це внутрішній  поділ території держави на  адміністративно-територіальні одиниці  з метою раціональної організації  державного та громадського управління  регіонами, народним господарством,  загалом політичним і культурним  життям”.

Адміністративно-територіальна  одиниця – це “частина єдиної території  країни, що є просторовою основою  для організації та діяльності місцевих органів державної влади та органів  місцевого самоврядування. За географічними  ознаками адміністративно-територіальні  одиниці України поділяються  на населенні пункти і регіони”.

Різні адміністративно-територіальні  утворення, які входять до народногосподарського  комплексу країни, утворюють її регіональну  структуру.

 Регіональна структура  України відповідає визначеному  Конституцією та іншими законодавчими  актами адміністративно-територіального  устрою держави на основі єдності  та цілісності державної території,  поєднання централізації та децентралізації  у здійсненні державної влади,  збалансованості соціально-економічного  розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

 До регіонів України  відносяться: Автономна республіка  Крим, 24 області, міста Київ і  Севастополь. 

 Структурними елементами  областей є адміністративні райони  і міста обласного підпорядкування.  Міста Київ, Севастополь і обласного  підпорядкування в свою чергу  поділяються на адміністративні  райони.

 Окрему регіональну  господарську структуру становлять  економічні райони. Їх виділення  базується на спільності умов  економічного розвитку, територіального  положення, подібності природних  і кліматичних умов. Такий розподіл  території країни на економічні  райони, що називається економічним  районуванням є засобом свідомого  впливу держави на територіальний  поділ праці. Законодавчо визначених  економічних районів Україна  не має. В Україні виділяють  9 економічних районів, які характеризуються  спільними фізико-географічними  й соціально-економічними умовами,  схожими передумовами розвитку  промисловості.  Це такі райони:

   1. Донецький

   2. Придніпровський

   3. Північно-Східний

   4. Столичний (Центрально-Поліський)

   5. Центральний (Центрально-Український)

   6. Подільський

   7. Північно-Західний (Західно-Поліський)

   8. Карпатський

   9. Причорноморський

Галузь представлена в  регіоні окремими елементами: підприємствами, фірмами, акціонерними товариствами, організаціями  та установами, тобто певними інституційними одиницями, які утворюють підприємницьку структуру. Якщо галузева структура  регіону створюється протягом тривалого  проміжку часу і в цілому мало рухома, то по елементна постійно змінюється під впливом науково-технічного прогресу, демократизації управління, ринкових перетворень та інших чинників. Вони ж зумовлюють істотні економічні й соціальні відмінності між  регіонами, що проявляються в решті-решт у різних рівнях їх розвитку та умовах життєдіяльності населення.

 Структура господарства  регіону визначається і за  формами власності. Як об’єкти  управління інституційні одиниці  приватної, колективної і комунальної  власності, що є резидентами  держави, разом становлять місцеве  господарство, а загальнодержавної  та власності інших держав  – господарство централізованого  підпорядкування. Місцеве господарство  і господарство централізованого  підпорядкування складають господарство  регіону в цілому, або регіональне  господарство. Його структура може  визначатися і за деякими іншими  ознаками: секторами економіки (не  фінансові корпорації, фінансові  корпорації, сектор загальнодержавного  управління, домашні господарства, кооперативні організації, що  обслуговують домашні господарства), спеціальними функціями управління  тощо.

2. Аналіз регіональної структури економіки України

Індекс промислової  продукції розраховують відповідно до міжнародних стандартів. Розрахунок індексу базується на даних про динаміку виробництва за постійним набором товарів-представників (більше тисячі позицій) та структурі валової доданої вартості за базисний рік (за базисний прийнято 2007 рік). Щомісячно розраховують індекси до середньомісячного значення базисного року з використанням формули Ласпейреса. Індекс визначають без урахування діяльності з розподілення газу, теплоенергії, води, оброблення відходів і брухту та видавничої діяльності. Індекс до попереднього року визначають через щомісячні індекси до середньомісячного значення базисного року. Розрахунок індексу по Україні до 2007 року (за регіонами – до 2009 року) здійснювали ланцюговим методом на підставі помісячних індексів, обчислених за даними підприємств про вартість виробленої продукції за місяць у порівнянних цінах.

За тривалі періоди  індекси промислової продукції обчислюють ланцюговим методом, тобто шляхом перемноження між собою індексів до попереднього року за необхідний період.

Виробництво промислової  продукції у натуральному виразі показане, як правило,

по валовому випуску, тобто  разом із продукцією, призначеною для подальшої переробки в межах одного підприємства.

 

Індекс промислової продукції  за регіонами( у % до попереднього року)

Отже, аналізуючи індекс промислової  продукції за регіонами в період з 2003 до 2009 року, можемо стверджувати, що по всіх регіонах країни спостерігається  поступове зниження індексу промислових  товарів. У 2003 найвищим був індекс промислових товарів у Закарпатській області і становив 144, найнижчий – у Чернігівській області. Середній індекс по Україні становить 116.

У 2004 році порівняно з 2003 роком середній індекс промислової  продукції по Україні знизився на 3п.п., тоді як у регіонах спостерігалося як підвищення АР Крим, Волинська, Кіровоградська, Миколаївська, Полтавська, Сумська, Харківська області. В інших регіонах індекс промислової продукції знизився. Найбільше зниження у 2004р. порівняно  з 2003 роком відбулося у Тернопольській області – 33 п.п., збільшення – Кіровоградська область – 10 п.п.

У 2009 порівняно з 2003 роком  середній індекс промислової продукції  скоротився на 38 п.п і становить 78%. У 2009 найвищим є індекс у Херсонській області, порівняно з 2003р. він скоротився на 24 п.п. і становить 92%. Найнижчим є індекс Волинської області, який скоротився на 70 п.п і становить 52%.

Отже, з аналізу вищенаведених  даних можна зробити висновок, що протягом зазначеного періоду  індекс промислової продукції по Україні значно знизився, що пов’язано з фінансово-економічною кризою, яка розпочалася у 2007р. За увесь період найвищим індекс був у Херсонській області, найнижчим – у Чернігівській області.

Вугільна промисловість

Вугілля має регіональний тип розповсюдження, його родовища зосереджені у межах досить значних  територій, тому воно є складовою  сировинного фактора пяти із восьми економічних регіонів України: Донецького, Придніпровського, Центрального, Поліського та Карпатського. В таблиці 2. Показано видобуток вугілля по областях. Історично  склалося, що вугледобувна промисловість  стала одним із головних районоутворюючих чинників Донецького економічного району. Сучасна мережа економічних районів  України «розділяє» Львівсько-Волинський камяновугільний басейн. Так, Волинська  область ввійшла до Поліського економічного району, а Львівська - до Карпатського. Цей процес є закономірним, адже спеціалізація економічного району на даний час не повинна бути направлена лише на мінерально-сировинну базу. В той же час потрібно ефективно  використовувати власні ресурси  району.

Таблиця 2. Випуск готового вугілля  за регіонами 2002-2006рр.

Кожна адміністративна область  більшою чи меншою мірою є споживачами  вугілля. Найбільша залежність економіки  від вуглевидобутку Донецької (47,36% від загального споживання вугілля  в Україні), Дніпропетровської (17,58%) областей. До областей, частка від загального обсягу споживання вугілля по Україні  яких складає від 5 до 10%, відносяться: Луганська, Запорізька, Харківська, івано-Франківська. Інші області споживають менше 5% вугілля.

Залежність економічних  районів України має наступну структуру: найбільш залежним є Донецький  економічний район (56,36% від загального обсягу споживання вугілля по Україні) та Придніпровський (25,44%); найменш залежним від вугілля є Південний економічний  район (0,48%).

Таким чином, з одного боку вугілля, як сировинний фактор, може відігравати  значну роль у формуванні економічного району. На сьогоднішній день це може бути за умови інноваційного шляху  розвитку вуглевидобувної промисловості. З іншого боку, за умови інноваційного  шляху розвитку всіх галузей національної економіки та застосування альтернативних джерел енергії можна змінити  сировинний вектор розвитку економічних  процесів, які формуються нині.

 

Машинобудування

У структурі промислового виробництва країни питома вага машинобудування  займає близько 14% (друге місце після  металургійного комплексу), що, проте, в 3-4 рази нижче, ніж в економічно розвинених країнах, де вона сягає 35-50%. Отже, від розвитку цієї галузі промисловості  залежить, чи зможе Україна зайняти  провідне місце серед країн, що володіють  високотехнологічною промисловістю.