Регіон як складова соціально-економічної системи країни

      Як  підсистема, регіон базується на принципах раціонального поєднання галузевого і територіального поділу праці. Формування і розвиток регіону нерозривно пов'язані з процесом розширення прав у визначенні концепції соціально-економічного розвитку, використання всіх його потенціалів на основі раціональних форм господарювання, поглиблення внутрішньо- і міжрегіональних зв'язків. При будь-яких конкретних проявах економічних законів на відповідній території необхідно врахувати її органічний зв’язок, цілісність з єдиним народногосподарським комплексом країни. 

Регіональні проблеми соціально-економічного розвитку України.

      Перспективи оновлення соціально-економічного розвитку України визначаються реаліями сьогодення: економічною політикою  держави, її нормативно-правовим забезпеченням, стабільністю політичної ситуації, рівнем життя населення тощо. Сучасний стан вітчизняної економіки характеризують ознаки затяжної економічної кризи, які поєднують у собі як закономірні, первинного походження кризові явища: падіння обсягів виробництва, деградація господарської структури, втрата ринків збуту здебільшого обробної промисловості  і відповідно звуження ринку продукції  високотехнічних виробництв, так і наслідкові кризові явища похідного характеру, зокрема: фінансова нестабільність, недостатня активність інвестиційних процесів, скорочення податкової бази, нарощення внутрішнього та зовнішнього державного боргу тощо.

       За існуючих соціально-економічних умов одним із позитивно діючих стратегічних напрямків оздоровлення економіки країни, як визначається в наукових розробках Київської, Львівської, Донецікої, Харківської та інших наукових шкіл регіоналістики, а також різними рівнями управлінських структур, є формування потужного економічного каркасу території України через реалізацію в державі ринкової моделі регіональної політики.

       В основі цієї моделі, яка виступає як самостійна політично-еконоічна категорія  і водночас є складовою національної стратегії соціально-економічного розвитку України повинні бути закладені  суспільні теорії регіонального  росту. Крім того, при формуванні модель регіонального розвитку країни необхідно  враховувати принципи посткейсіанської теорії регіонального розвитку і  теорії життєвого циклу товару. Згідно з наведеними теоріями регіонального  розвитку в різних регіонах україни  потрібно сформувати структуровизначальні для всього національного комплексу  базові виробництва, які і стануть  джерелом підвищення рівня економічного розвитку кожного регіону, держави  в цілому.

       Для реалізації даного стратегічного напрямку економічної політики необхідно  після проведення економічної діагностики, тобто аналізу господарської специфіки регіонів, а саме їх природно-ресурсного потенціалу, наявних фінансових та трудових ресурсів, враховуючи реальні можливості та обмеження іх оптимального використання і основні проблеми регіону, здійснити вибір пріоритетних для кожного регіону матеріальних виробництв, завдяки розвитку яких стане можливим підвищення ефективності їх функціонування. Варто лише додати, що в умовах сьогодення особливу увагу слід приділяти зміцненню потенціалу регіонів експортно-орієнтованої спеціалізації.

       Реалізація  вищенаведеної стратегічної мети регіональної політики на сучасному етапі вимагає  дотримування двох обов’язкових умов. Перша стосується збереження територіяльної цілісності господарського комплексу  країни, а друга, згідно за Концепцією сталого розвитку, полягає у дотриманні принципу енергетичної та економічної  збалансованості у розвитку окремих  регіонів.

       Суть  цього принципу полягає в тому, що наявний ресурсний потенціал  регіону визначає та обмежує його енергетичну потужність і відповідний  рівень його можливостей (резервів розвитку). Паралельно треба зазначити, що реалізація заходів, направлених на досягнення стабілізації виробництва в регіонах, повинна супроводжуватись мінімально можливими негативними наслідками в соціальній та екологічній сферах.

       Важливим  елементом, що має бути задіяним у  реформуванні економічних відносин в державі є, насамперед, людський капітал. В умовах зниження економічної активності населення і відповідно його життєвого рівня ця складова ця складова стартового потенціалу регіонів зазнає найглибшого впливу. Цей факт підтверджується обмеженням ринку потреб населення внаслідок зниження його доходів, збільшенням категорій населення, які потребують соціальної допомоги, погіршенням здоров’я людей тощо.

       Слід  зазначити що специфічні особливості  демографічних та професійно-кваліфікаційних  процесів того чи іншого регіону України  виступають у якості допоміжного  орієнтиру при визначенні виробничої спкціальзації регіону, структурно-територіальної трансформації господарського комплексу  країни.

       Як  приклад оцінки стартових умов розвитку регіону і врахування його етнічно-історичних територіальних особливостей можна навести характеристику ринку праці Львівської області. Особливістю зайнятості населення області є традиційна її праценадлишковість. В регіоні продовжує розвиватись сформований роками специфічний тип економічної поведінки населення з характерними ознаками високої її мобільності та підсобної зайнятості. В процесі регулювання зайнятості населення області мають бути враховані ментальні особливості підприємницької діяльності, які властиві окремим етнокультурним групам населення. Так, в межах Львівської області проживають гуцули, якізаселяють гірські райони, лемки – переселенці з Польщі, інші етнічні та етнокультурні групи. В Закарпатській області добре відома спецефічна ментальність до землеробства серед угорського населення, висока майстерність будівельників із числа румунського населення, відомі традиції розвитку ремесла, гончарної справи серед циганського етносу тощо.

       Врахування вказаних особливостей впливатиме не тільки на регулювання зайнятості населення регіону, а й відіграватиме відповідну роль при визначенні конкретних заходів, направлених на підвищення економічної активності населення, у вирішенні проблем розміщення та раціонального використання трудових ресурсів, при корегуванні господарської спеціальзації регіонів.

       Для подолання деструктивних явищ у  розвитку регіонів необхідно залучати загальні та специфічні, відповідно до особливостей регіону, методи реалізації регіональної політики, які охоплюватимуть весь спектр її складових і враховуватимуть  індівідуальні характеристики регіону. Серед таких методів можна  назвати такі:

       1. Застосування режимів пільгового оподаткування та кредитування кризових територій;

       2. Складання та реалізація регіональних  інвестиційних програм у тісному  зв’язку з питаннями реорганізації  діючих виробництв і створення  нових, з врахуванням ситуації  на локальному ринку праці  в адміністративних районах;

       3. Надання пріорітетного значення  мобілізації внутрішніх фінансових  ресурсів регіону через розвиток  іпотечних відносин, концентрацію  доходів від приватизаціїб надання  муніципальних позик, продаж об’єктів  незавершеного будівництва тощо;

       4.Надання додаткових пільг закордонним інвесторам, які сприятимуть розширенню сфери прикладання праці та виробництву конкурентноспроможної продукції;

       5. Стимулювання розвитку дрібного підприємства через заохочення приватного бізнесу, що створює нові робочі місця, та стимулювання додаткового найму робочої сили і використання нетрадиційних форм зайнятості;

       6. Перетворення соціальної політики з засобу у ціль усіх економічних перетворень, що сприятиме гармонізації взаємовідносин центру і регіонів та забезпечуватиме умови для регіонального підвищення добробуту населення;

       7. Надання державної підтримки через реалізацію довгострокових державних регіональних соціально-економічних програм, що підвищить ефективність управління регіонами і сприятиме ліквідації міжрегіональних диспропорцій;

       8. Вдосконалення існуючої міжрегіональної статистики з метою підвищення рівня інформаційно-статистичного обгрунтування цілей і важелів регіональної політики, що дозволить створювати моніторингові системи соціально-економічного стану регіону для обгрунтування заходів державної та корпоративної політики щодо прийняття рішень стосовно розподілу державних ресурсів (субсидій) між регіонами і підприємствами, вкладені інвестицій, проведення політики ресурсозбереження і захисту природного середовища регіонів;

       9. Створення “полюсів (центрів) соціально-економічного росту” в соціально-економічних районах, які допоможуть створити потужний економічний каркас території, дозволять зекономити частину національних коштів та оптимізувати міграційні процеси;

       Зазначене вище вказує, що для забезпечення економічної та політичної безпеки держави, досягнення сталих темпів росту соціально-економічних процесів необхідно активізувати дії вищих владних структур щодо реалізації регіональної політики в Україні.

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 

1. Качан Є. П. Розміщення продуктивних сил України. -- К.: 2007.

2. Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил ірегіоналістика: Навчальний посібник. -К: Вікар, 2001. -377 с.

3. Єпіфанов А.О., Сало IB. Регіональна економіка : Навчальний посібник.- К.: Наукова думка, 2000. - 340 с.

4.   Коваленко Е.Г. Региональная экономика и управление: Учебное пособие. – СПб.: Питер, 2005. – 288 с.

5. Регіональна політика України / Український незалежний центр політичних досліджень: За заг.ред.Ю. Тищенко.- К., 2006.-332 с.