Регіон як складова соціально-економічної системи країни

ПЛАН 

Поняття регіону як складової соціально-економічної  системи країни.

Регіон  як соціально-економічна система.

Регіональні проблеми соціально-економічного розвитку України.

Список  використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Поняття регіону як складової  соціально-економічної  системи країни. 

      Перше уявлення про систему виникло в античній  філософії як упорядкованість і цінність буття. Виходячи із сучасних уявлень, система - це сукупність визначених елементів, між якими існує закономірний зв'язок або взаємодії. Системою є окремі предмети або явища реальної дійсності, мислення і пізнання, які складаються з виділених частин, об'єднаних в єдине ціле. Тому найважливішими рисами системи можна назвати розчленованість і цілісність. Сукупність якісно визначених елементів становить зміст системи, сукупність закономірних зв'язків між елементами - внутрішню форму або структуру. Природа складових елементів і характер структури системи найрізноманітніші.

     На  сучасному етапі розвитку пізнання, поняття "система" набуло важливого пізнавального значення. Воно становить основу вивчення проблемуправління і керування, проблем автоматизації виробництва тощо. Усучасних наукових дослідженнях слід розмежовувати поняття "ціле" і "система".

      У науковій літературі в останній час  з'являються роботи, в яких пропонуються нові підходи щодо соціально-економічного розвитку територій. Багато авторів з одного боку вважають, що будь-який регіон є складовою частиною господарського комплексу країни і тому самостійність регіону повинна поєднуватися з загальними завданнями ринкових відносин в країні і з тією значимістю, яку відіграє конкретний регіон в цих відносинах.

      З іншого боку висуваються пропозиції змістити центр всіх протиріч на регіональний рівень. Основним вихідним моментом в регіональному розвитку є цілісність відтворювальної бази. Крім того, звертається увага на процес органічного поєднання інтересів господарюючих суб'єктів в єдиний інтерес регіону. Причому під регіональним інтересом розуміється сукупність інтересів територіальної громади, а також основних факторів, що визначають пріоритетні напрямки соціально-економічного розвитку даного регіону.

      Однак протиріччя по регіональній проблематиці не тільки зберігаються, але й посилюються. В чому ж тут причина? Справа в тому, що регіон як і раніше вивчається різними науковими дисциплінами з певної точки зору. І тому протиріч залишається так багато, що єдиного підходу щодо регіонального розвитку так і не знайдено. Адже до сих пір про регіон ми маємо більше знань вцілому, ніж уявляємо його як цілісність. Ось чому для підвищення ефективності комплексного дослідження регіону необхідно мати повне уявлення про сам об'єкт вивчення, знати тенденції і специфіку розвитку, диспропорції між його окремими елементами. А це в свою чергу досягається вивченням регіону як цілісної соціально-економічної системи, яка складається із сукупності взаємозв'язаних елементів.

     Регіон  – це територіально-цілісна частина  країни, яка відрізняється  своєрідністю природного середовища, що зумовлює тип та структуру економіки, яка характеризується своєрідним співідношенням різних галузей господарства, глибокими та різноманітними зв’язками між ними, закінченим циклом відтворення, спільними рисами історичного розвитку, виробничими навиками, соціально-культурними традиціями населення, функціональними особливостями (спеціалізацією), яка виділена за сукупністю цих ознак в адміністративну одиницю та являє собою підсистему соціально-економічного комплексу країни.

     Соціально-економічна сутність поняття «регіон» при різних підходах має певні риси: по перше - це територія, а по друге – економічна система в межах даної території, або регіон  - це самостійна територіальна система, з притаманними  тільки їй виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ та послуг.

     У цьому випадку регіон одночасно  є складовою частиною країни (підсистемою) з внутрішніми та зовнішніми зв’язками, але являє собою систему з  внутрішнім механізмом відтворення, яка  має крім системних властивостей: територію, господарську єдність, цілісність, зв'язок з державним комплексом; а також і специфічні риси: власні регіональні умови відтворення валового суспільного продукту, основних фондів, робочої сили та розподілу регіональних трудових ресурсів, формування доходів населення та їх товарного забезпечення, джерела капіталовкладень та витрат на утримання невиробничої сфери з тільки їй притаманними виробничо-господарчими та історично-культурними традиціями. 

Регіон  як соціально-економічна система. 

      У вітчизняній економічній науці  велика увага приділяється визначенню сутності поняття регіону. Але і в цьому питанні не має єдиної думки. Враховуючи цілий ряд літературних джерел , а також аспекти системного підходу до регіональної проблематики можна сказати що, регіон – це цілісна соціально-економічна система, складова частина територіального устрою країни, яка характеризується своїм змістом, структурою, нерозривно пов'язана з іншими частинами соціально територіального поділу праці, має організаційну відособленість, економічну і демографічну самоздатність, державні органи, що є елементами (підсистемами) державної структури влади й управління країною.

      Регіон  як соціально-економічна система має  три ланки, підсистеми : економічну структуру продуктивних сил, економічних відносин і механізм господарювання, а вони, в свою чергу, складаються з взаємозв'язаних частин системи нижчого ієрархічного рівня, які є елементами єдиного цілого.

      Продуктивні сили - система матеріальних елементів  та людських ресурсів, а також відносин між ними, які в процесі економічної діяльності забезпечують виробництво матеріальних благ та послуг для задоволення потреб суспільства. Продуктивні сили відображають систему відносин "людина - природа". До їх складу входить робоча сила, яка здатна перетворювати предмети праці в готову продукцію для особистого чи виробничого використання.

      Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.

      Третьою складовою є накопичені знання, наука  як специфічна частина продуктивних сил, в якій поєднуються особистий і уречевлений фактории виробництва.

      Економічні  відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів. Організаційно-економічні відносини характеризують певний рівень організації виробництва і виражають систему відносин "людина - виробництво". До них належать форми і методи господарювання для всіх галузей господарства - промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. Економічні виробничі відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалися історично та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

      Механізм  господарювання узгоджує функціонування і розвиток елементів системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, системи основних форм і важелів використання економічних законів.

      Отже, регіон є цілісною структурно субординованою сукупною єдністю частин, яка складає організацію системи, тобто форму усталеного взаємозв'язку елементів, які постійно розвиваються та упорядковуються відповідно до законів існування.

      В результаті розвитку суспільного поділу праці утворюється регіональна структура як система господарських утворень на окремій території, на якій функціонує певний визначений комплекс галузей виробництва, виробничої і соціальної інфраструктури. В цьому аспекті господарство кожної території, його внутрішні і зовнішні зв'язки, слід розглядати як єдину взаємозв'язану систему, ціле, тобто не одне господарство, галузь господарства, підприємство, а суму всіх господарських відносин, суму всього господарсь-кого обороту, включаючи природну основу виробництва, трудові ресурси, розселення.

      Господарська  структура регіону як система  складається з окремих взаємозв'язаних підсистем та елементів (рисі). Основними структурними підсистемами регіону є виробнича і невиробнича сфера. Кожна з них переставлена галузевим складом, зокрема галузями спеціалізації та функціонально спільними для всіх або частини господарюючих суб'єктів галузями інфраструктури.

      Галузі, в свою чергу, складаються з окремих  елементів: підприємств, фірм, акціонерних товариств, організацій та установ, тобто певними інституційними одиницями. Резидентні інституційні одиниці представлені резидентними елементами різної форми власності: приватної, колективної і комунальної, які разом складають місцеве господарство, а також загальнодержавної та власності інших держав – господарство централізованого підпорядкування.

      Місцеве господарство та господарство централізованого підпорядкування становлять господарство регіону в цілому і є підсистемами за ознакою управління, в системі управління.

      Загальні  закономірності відтворення, властиві єдиному народногосподарському комплексу країни, в розвитку окремих територій проявляються по різному в залежності від конкретних умов.

     Особливості відтворення в них відображаються в специфічних формах прояву економічних законів в ринкових умовах. Останні в свою чергу залежать від багатьох об'єктивних факторів, таких як рівень розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, особливості спеціалізації, історико-економічних, соціально-демографічних, екологічних тощо.

      Регіон  як складова частина країни внаслідок  суспільного поділу праці має свою спеціалізацію на випуску певних груп товарів, надання послуг.

     Нестача іншої продукції, послуг, робіт задовольняється  за рахунок інших регіонів країни. Слід зазначити, що економічна самостійність регіону полягає передусім у тому, що вона сприяє задоволенню внутрішніх потреб регіону і забезпеченню його стійкого розвитку без допоміжних пільг.

     Самостійність регіону визначається мірою їх автономії  від різних джерел сировини та різних матеріалів, що знаходяться поза межами регіону. В даному випадку можна говорити про відносну автономію і відносну самостійність регіону.

      До  найважливіших напрямків взаємодії  регіонів у розв'язанні соціально-економічних та інших проблем слід віднести:

• комплексне використання природних ресурсів, особливо рекреаційних, економіко-географічного положення;
• планування, розробка програм соціально-економічного розвитку,

     проектів  виробництва, реалізація яких вимагає  тісного співробітництва

     декількох територій;

• розвиток транспортного господарства міжобласного значення відповідно європейським стандартам, який вимагає об'єднання зусиль відповідних органів зацікавлених територіально-адміністративних утворень;
• вирішення актуальних питань щодо охорони природного середовища екологічного захисту довкілля, природоохоронних та соціальн економічних проблем, взаємодія у сфері фінансово-кредитної системи.

      Якщо  міжрегіональні зв'язки розвиваються на взаємовигідній основі, то вони підсилюють самоздатність регіону. Враховуючи міжрегіональні зв'язки можна говорити лише про відносну автономію і відносну самостійність регіону. В даному випадку регіон як частина макросистеми не може існувати без цілого - країни, і навпаки - без стійких зв'язків між центром і регіонами держава втрачає свою єдність. Економічні зв'язки між ними формуються на принципах єдиного економічного простору, що є найважливішою умовою цілісності країни. Як частина країни регіон бере участь у народногосподарському розподілі праці і є джерелом постачання продукції для народногосподарських потреб.

      Кожна система характеризується не тільки наявністю зв'язків і відносин між елементами, але й взаємодію з навколишнім середовищем. Регіон, з точки зору процесів відтворення, є відкритою динамічною системою, яка характеризується розчленованістю і цілісністю. Він тісно пов'язаний з іншими регіонами і функціонує на основі міжрегіональної інтеграції і міжрегіонального обміну в межах єдиного народногосподарського комплексу у вигляді складової частини системи.