Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень

 

 

План

 

1. Поняття  методології та методики наукових  досліджень    -  2 ст.

2. Методологія  теоретичних досліджень                                            - 5 ст.

3. Основи  методології досліджень емпіричного  рівня                     - 10 ст.

4. Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень                     - 13 ст.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття методології та методики наукових досліджень       

 

           Процес пізнання, як основа будь-якого наукового дослідження, є складним і вимагає концептуального підходу на основі певної методології.

Методологія походить від грецького слова methoges—пізнання і Іоgоs — вчення. Отже, це вчення про методи дослідження, про правила мислення при створенні теорії науки. Поняття методології є складним і в різних літературних джерелах пояснюється по-різному. У багатьох зарубіжних літературних джерелах поняття методології і методів дослідження не розмежовуються. Вітчизняні науковці методологію розглядають як вчення про наукові методи пізнання і як систему наукових принципів, на основі яких базується дослідження та проводиться вибір пізнавальних засобів, методів і прийомів дослідження. Найбільш доцільним є визначення методології як теорії методів дослідження, створення наукових концепцій, як системи знань про теорію науки або системи методів дослідження. За визначенням авторів підручника «Організація та методика науково-дослідницької діяльності» В.Шейко та Н.Кушнаренко, методологія—це концептуальний виклад мети, змісту, методів дослідження, які забезпечують отримання максимально об'єктивної, точної, систематизованої інформації про процеси та явища. Отже, в цьому визначенні точно сформульовані основні функції методології, які зводяться до наступного:

 

визначення способів отримання наукових знань, які відображають динамічні процеси та явища;

 

— визначення певного  шляху, на якому досягається науково-дослідна мета;

 

— забезпечення всебічності отримання інформації щодо процесу чи явища, що вивчається;

 

— введення нової інформації до фонду теорії науки;

 

— уточнення, збагачення, систематизація термінів і понять у науці;

 

— створення системи  наукової інформації, яка базується  на об'єктивних фактах, і логіко-аналітичного інструменту наукового пізнання.

 

Методологія — це наука  про структуру, логічну організацію, засоби і методи діяльності взагалі. Зазвичай під методологією розуміють перш за все методологію наукового пізнання, яка являє собою сукупність теоретичних положень про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності.

 

Методологію можна розглядати і як певну систему основоположних ідей.

 

Сукупність методів, які  застосовуються при проведенні наукових досліджень у межах тієї чи іншої науки, складають її методологію. Це поняття має два значення: по-перше, методологія — це сукупність засобів, методів, прийомів, які застосовують у певній науці, по-друге, це галузь знань, яка вивчає засоби, принципи організації пізнавальної і практично-перетворюючої діяльності людини.

 

Отже, методологія —  філософське вчення про методи пізнання і перетворення дійсності, використання принципів світогляду в процесі пізнання й практики.

 

Розвиток методології  — одна зі сторін розвитку науки в цілому. Будь-яке наукове відкриття має не тільки предметний, а й методологічний зміст, оскільки це пов'язано із критичним переосмисленням існуючого апарату понять, передумов і підходів до інтерпретації об'єкта, явища, що вивчається.

 

Методологія — це сукупність правил визначення понять, виведення одних знань з інших, методів, прийомів, операцій наукового дослідження у всіх галузях науки і на всіх етапах дослідження.

 

Нині методологія виступає як окрема наукова дисципліна, яка  вивчає технологію проведення наукових досліджень; опис і аналіз етапів досліджень і низку інших проблем.

 

Методологія — це вчення про систему наукових принципів  і способів дослідницької діяльності. Вона включає фундаментальні, загальнонаукові принципи, що є її основою, конкретно наукові принципи, що лежать в основі теорії тієї чи іншої дисципліни або наукової галузі, і систему конкретних методів і технік, що застосовуються для вирішення спеціальних дослідницьких завдань.

 

Головна мета методології  науки—вивчення і аналіз методів, засобів, прийомів, за допомогою яких отримують  нові знання в науці як на емпіричному, так і теоретичному рівнях пізнання. Методологія — це схема, план вирішення поставлених завдань наукового дослідження.

 

        Методологія наукового дослідження розглядає найбільш суттєві особливості і ознаки методів дослідження, розкриває їх за спільністю і глибиною аналізу. Наприклад, вивчаючи конкретні способи проведення експерименту, спостережень, вимірювання, методологія науки виділяє ті ознаки, які властиві будь-якому експерименту.

 

Найбільш важливим для  методології науки є визначення проблеми, побудова предмета дослідження і наукової теорії, перевірки істинності результатів.

 

Осмисленням методів  наукового пізнання, розробкою його методології займались видатні  вчені як минулого, так і теперішнього часу: Арістотель, Ф. Бекон, Г. Галілей, І. Ньютон, Г. Лейбніц, М. Ломоносов, Ч. Дарвін, Д. Менделєєв, І. Павлов, А. Ейнштейн, Н. Бор, Ю. Дрогобич та інші.

 

У період античної культури з'явились перші паростки методології отримання нових знань. Так, стародавні греки найбільш доцільним способом відкриття нових істин визнавали дискусії, в результаті яких виявлялись протиріччя про предмет обговорення, суперечливість трактувань, які дозволяли відстоювати ненадійні і малоймовірні здогадки.

 

Формування основних ідей методології  науки почалося в епоху Відродження, в чому значною мірою сприяли успіхи в природознавстві і початок розмежування філософії та спеціальних наук—як фундаментальних та прикладних. У зв'язку з цим особливого значення набули методи дослідження, які є складовою частиною пізнавального процесу і відіграють важливу роль у науці.

 

У структурі науки всі наукові дисципліни, які утворюють систему наук, поділяються на три основні групи: природничі, гуманітарні і технічні науки.

 

Різні наукові дисципліни відрізняються  одна від одної не тільки характером і змістом об'єкта вивчення, а  й специфічними, так званими конкретними науковими методами. У науці від категорії, методів дослідження і узагальнення часто залежать кінцеві результати дослідження в цілому.

 

Складність, багатогранність і  міждисциплінарний статус будь-якої наукової проблеми вимагає певної методики дослідження. Методика — це вчення про особливості застосування окремого методу чи системи методів. Методика є системною сукупністю прийомів дослідження, це система правил використання методів, прийомів і техніки дослідження. Якщо ця сукупність строго послідовна від початку дослідження і до отримання результатів, то це називається алгоритмом. Вибір конкретних методів дослідження диктується характером матеріалу, умовами і метою конкретного дослідження. Методи—це впорядкована система, в якій визначається їх місце відповідно до конкретного етапу дослідження, використання технічних прийомів і проведення операцій з теоретичним і практичним матеріалом у визначеній послідовності.

 

Створення наукової методології та методики досліджень є великою перемогою  людського розуму.

 

 

 

 

                  

 

 

 

 

 

                        2. Методологія теоретичних досліджень

 

Теоретичне дослідження  з методологічної точки зору належить до вищого рівня наукового знання. Воно розкриває і обґрунтовує більш глибинні і суттєві сторони явищ, які вивчаються.

 

На теоретичному рівні  дослідження використовуються такі загальнонаукові методи:

 

- ідеалізація;

 

- формалізація;

 

- аналіз;

 

- синтез;

 

- індукція;

 

- дедукція;

 

- прийняття гіпотез;

 

- творення теорії;

 

- узагальнення.

 

Ідеалізація — це уявне створення об'єктів і умов, які не існують в дійсності і не можуть бути практично створені. Вона дає можливість реальним об'єктам уявно надати гіпотетичних нереальних ознак, що дозволяє вирішити завдання в закінченому виді. Наприклад, у різних галузях знань широко застосовують поняття абсолютно чорного, абсолютно білого тіла, ідеальної рідини. Ідеалізація досягається багатоступеневим абстрагуванням і правомірна тільки в певних межах.

 

Формалізація — це метод вивчення різних об'єктів, при якому основні закономірності явищ і процесів відображаються в знаковій формі за допомогою формул або спеціальних символів. Формалізація забезпечує спільність підходів до вирішення різних завдань, дозволяє формувати відомі моделі предметів і явищ, встановлювати закономірності між фактами, що вивчаються. Символіка штучної мови (хімія, математика, економіка) дозволяє чітко і коротко фіксувати певні значення, не допускаючи різного тлумачення, що неможливо при користуванні звичайною мовою.

 

Гіпотеза—це науково  обґрунтована система умозаключень, через яку на основі низки чинників формуються висновки про існування об'єкта, зв'язків або причини явища. Гіпотези є формою переходу від фактів до законів.

 

Створення теорії це найбільш висока форма узагальнення і систематизація знань. Вона є сукупністю основних ідей, понять, тлумачень в тій чи іншій галузі науки, об'єднаних в одну досто-вірну систему знань про об'єкт теорії. Необхідними елементами теорії є експериментальні факти, гіпотези, закони.

 

Завдання і роль наукової теорії в найбільшій мірі проявляються в поясненні механізму і суті відомих явищ і особливо в прогнозуванні нових, які раніше не спостерігались.

 

У сучасних теоріях прийнято виділяти такі основні компоненти:

 

- вихідну експериментальну основу у вигляді фактів, що вимагають теоретичного пояснення;

 

- вихідну теоретичну основу—ідеалізовану модель найбільш суттєвих зв'язків з реальністю об'єкта теорії, яка створюється на основі сукупності першопочаткових постулатів, аксіом, гіпотез тощо;

 

- логіку теорії — багато допустимих у рамках теорії правил логічного висновку і доведень;

 

- сукупність теоретично виведених тверджень з їх доведенням, які є основним масивом теоретичного дослідження і теоретичних знань.

 

Теоретичні  розробки наукового дослідження  складають такі основні розділи:

 

- вивчення фізичної або економічної суті процесу, явища;

 

- формування гіпотези дослідження, вибір, обґрунтування і розробка фізичної чи економічної моделі;

 

- математизація моделі;

 

- аналіз теоретичних рішень, формулювання висновків.

 

Результатами наукових досліджень, що проводяться за допомогою експерименту, є емпіричні закони, які виражають конкретні закономірності і узагальнюють результати певного експерименту.

 

Теоретичні закони знаходять своє підтвердження і обґрунтування через емпіричні закони. В свою чергу емпіричні закони можуть бути більш зрозумілими на основі теоретичних.

 

Наступним важливим етапом є висунення наукової гіпотези для  пояснення і узагальнення нових  фактів, які не вкладаються в рамки  існуючих уявлень. У цьому розумінні гіпотеза має харак-тер науково обґрунтованої ймовірності існування фактів, що є за межами безпосереднього спостереження.

 

Для обґрунтування і  доведення гіпотез слід поряд із наявними фактами проводити пошук нових, здійснювати експеримент і аналіз попередніх результатів.

 

Наукова теорія має бути адекватною об'єкту або явищу, які  описуються, що дозволяє в певних межах замінити експериментальні дослідження теоретичними. Теорія має задовольняти вимоги повноти опису окремої сфери дійсності, пояснювати взаємозв'язки між різними компонентами системи, в ній мають існувати зв'язки між різними положеннями, що забезпечують перехід від одних тверджень до інших.

 

Теорія має характеризуватися евристичністю, конструктивністю, простотою.

 

Евристичність теорії полягає  у її передбаченні, поясненні можливостей. Математичний апарат теорії повинен дозволяти робити не тільки точні кількісні передбачення, а й відкривати нові явища.

 

Конструктивність теорій полягає  в простому здійсненні за певними  правилами перевірки основних її положень.

 

Простота теорії досягається застосуванням узагальнених законів, скороченням і ущільненням інформації з допомогою певних скорочень (визначень).

 

Розвиток теорії здійснюється двома  шляхами: еволюційним, коли теорія зберігає свою якісну визначеність, і революційним — коли проходить зміна її основних вихідних компонентів, математичного апарату і методології. По суті це є створення нової теорії, яке проходить тоді, коли можливості старої теорії вичерпані.

 

Дедукція — метод дослідження, що полягає в тому, коли конкретні положення виводяться із загальних.

 

Індукція — це метод, при якому за конкретними фактами і явищами встановлюються загальні принципи і закони.

При теоретичних дослідженнях використовують обидва методи. Обґрунтовуючи гіпотезу наукового дослідження, встанов-люється її відповідність загальним законам діалектики і формується на основі конкретних фактів.

Важливу роль у теоретичних дослідженнях посідають способи аналізу і синтезу.