Пропозиції розв”язання глобальних проблем сучасності

3.3. Методи розв"язання демографічної проблеми.

   Розв'язання демографічної проблеми у багатьох країнах контролюється державою. В країнах, що розвиваються, - це політика, що спрямована на обмеження народжуваності.

Китай - найбільш заселена країна на Землі. Значне число населення (до того ж воно стрімко зростає) значно ускладнює отримання помітних прибутків. Ось чому ще у 50-ті роки держава почала проводити активну демографічну політику. Головне її гасло - "одна дитина у сім'ї". Шлюб дозволяється жінкам лише у 23 роки, а чоловікам у 25 років.

Індія - друга за кількістю населення держава світу. Для неї характерний високий природній приріст населення: за рік він становить 13-14 млн. осіб. Демографічна політика уряду дала свої плоди, але стабілізація кількості населення очікується лише в середині наступного сторіччя.

Ще більш вражаючих успіхів у плануванні сім'ї досяг Сингапур, який майже врегулював народжуваність.

   У бідній, невеличкій країні Коста-Ріка, демографічна політика привела до різкого скорочення кількості дітей в одній сім'ї. Лише за десять років кількість дітей у сім'ях знизилась в середньому з семи до чотирьох.

Демографічна політика у розвинутих країнах, навпаки, спрямована на підвищення народжуваності. Для її стимулювання уряди виділяють значні кошти.

   Починаючи з ХVІ ст. відбувається стійке зростання населення Європи. Однак були періоди, коли в окремих регіонах цієї частини світу в результаті голодомору, епідемії, хвороб і війн чисельність населення зменшувалась.

В останні десятиріччя в Європі помітно знижується народжуваність. Це пояснюється перш за все соціальними і економічними причинами. Наприклад, жінки досить активно залучені до трудової діяльності, а діти тепер більш не розглядаються як фактор матеріальної підтримки батьків у старості.

   З низькою народжуваністю пов'язані зміни у віковій структурі населення Європи. У багатьох країнах відбувається зменшення частки дітей та молоді і, як наслідок, підвищення частки літніх людей. Часто говорять, що у розвинутих європейських країнах відбувається "старіння нації".

  Мексика займає одне з перших місць у світі за темпами зростання населення. Для країни характерний один з найвищих на земній кулі показників народжуваності.

   Найбільш густонаселеним на земній кулі є острів Ява в Малайському архіпелазі. За площею він майже у п'ять разів менше України, але на ньому мешкає близько 90 млн. осіб, що в 1,8 рази більше, ніж у нашій країні. Середня густота населення на Яві одна з найвищих у світі - в середньому 690 осіб на кв.км. Для вирішення проблеми перенаселення острова уряд Індонезії впроваджує в життя програму переселення частини жителів на сусідні острови.

3.4. Пропозиції подолання військової проблеми.

  Для того, щоб розпочати процес розв'язання негараздів та проблем військово-промислового комплексу України, я вважаю за необхідне та доцільне здійснити наступні заходи:

      Визначити пріоритетні напрямки розвитку військово-промислового комплексу України (чи потрібна Україні спеціалізація або універсалізація у розвитку ВПК);

      Створити комітет ВРУ чи урядову групу для розробки ефективної програми широкомасштабної реструктуризації ВПК України;

      Переглянути програму конверсії оборонно-промислового комплексу України;

      Приділити більшу увагу модернізації озброєння власного виробництва;

      Сприяти створенню замкнених виробничих циклів у галузях, причетних до виробництва зброї; якщо ж цьому заважатимуть іноземні конкуренти, то:

1.      Створити ефективну систему військово-технічного співробітництва;

2.      Сприяти інтернаціоналізації проектів та військового виробництва.

   Якщо розглянути проблему виходу українського оборонно-промислового комплексу з кризового стану з позиції підвищення експортного потенціалу України стосовно продукції та послуг військового призначення, то необхідність переходу від політики обвальної конверсії підприємств комплексу до реконструкції військового виробництва підтверджується досвідом інших країн у вирішенні цього складного завдання. 

  Головним партнером України в царині військово-технічного співробітництва є Росія . Слід відзначити, що обсяги торгівлі у цій галузі помітно збільшилися. Проте дуже істотно обмежують контакти політичні суперечності (партнерство з НАТО, Ташкентським договором) 3 іншого боку, активність на російському напрямі по суті блокує виведення на високий рівень співробітництва з країнами-членами НАТО - США, Німеччиною й ін.

    Є перспективи розширення військово-технічного співробітництва з Узбекистаном, Азербайджаном. У свою чергу дуже важливими партнерами в цій сфері для України є "нестратегічні" Пакистан, Конго, Греція (приміром, член НАТО Греція підписала з Україною угоду на придбання двох малих десантних кораблів на суму $100 млн.)

    У військовій сфері жодну з країн сьогодні не можна назвати справді стратегічним партнером України. З погляду створення умов для зміцнення обороноздатності України, порівняно ефективнішим виглядає військове співробітництво зі США й Польщею та військово-технІчне з Росією. Серед інших держав найперспективнішими є контакти з Великобританією, Нідерландами й ін.

3.5. Механізми вирішення проблем нерівості розвитку  країн світу.

   Пропозиції щодо шляхів подолання глобальної соціальної нерівності та пов’язаних з нею загроз безпеки розвитку глобального суспільства в основному зводяться сьогодні до обмеження або припинення економічного росту. Так, А.П. Федотов пропонує сценарій "керованого, науково-організованого, одухотвореного життєздатного розвитку людства", який ґрунтується на припиненні світового економічного росту і перетворенні його у гармонічний розвиток людства та на стабілізації чисельності населення Землі зі збереженням розмаїття народів. Такий сценарій, незважаючи на те, що йде у руслі ідей екологічного соціалізму, відповідає насамперед інтересам передових країн, бо припинення росту населення означає увічнення існуючих диспропорцій розвитку, а припинення економічного зростання однобічно за рахунок високорозвинених країн є утопічним в своїй основі, бо це принципово суперечить існуючому глобальному співвідношенню сил і інтересів. Що ж стосується стабілізації демографічних показників, то це, з одного боку, спрямовано на зменшення демографічної загрози для постіндустріального центру з боку світової периферії, а з іншого – також увічнює існуючий дисбаланс між Північчю і Півднем, що за умов консервації світової економіки робить глобальне соціальне протистояння принципово нездоланним. Отже, цей сценарій виглядає відірваним від реалій сучасного глобального світу і не вирішує проблеми подолання глобальної соціальної нерівності та пов’язаної з нею напруженості.

   Вихід вбачаємо у трансформації існуючого світового політичного порядку, який породжує правові, соціокультурні і насамперед управлінські обмеження розвитку світової периферії.

  Бо насамперед силові, політико-адміністративні чинники стають сьогодні на заваді реалізації незахідними суспільствами права на вільний вибір шляху розвитку, створюють штучні перешкоди вирівнюванню рівнів розвитку між центром і периферією.

  Експерти виокремлюють такі кроки з її подолання.

Перше — формування національної та міжнародної стратегії, міжнародної та внутрішньої політики, сприятливої законодавчої, суспільної, економічної атмосфери в галузі інформатизації, у сфері використання інформаційних комп’ютерних технологій.

Друге — забезпечення потенційної можливості повсюдного технологічного доступу населення країн до інформаційних комп’ютерних технологій завдяки об’єднанню зусиль державного та приватного секторів економіки, спрямованих на розвиток інформаційної інфраструктури.

Третє — сприяння збільшенню різноманітності й кількості послуг для населення й бізнесу країни.

Четверте — концентрація зусиль держав й міжнародних організацій для створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів (контенту) на основі всебічного врахування національних, світоглядних, політичних, економічних, культурних, релігійних та інших аспектів розвитку країни.

П’яте — забезпечення можливості набуття знань, умінь і навичок у використанні інформаційних комп’ютерних технологій при одержанні базової, спеціальної та вищої освіти, а також створення умов для одержання початкових знань і навичок у цій галузі для всіх верств населення.

Шосте — створення системи мотивацій впровадження й використання інформаційних комп’ютерних технологій для формування широкого попиту на використання таких технологій у всіх сферах життя суспільства.

   Досвід багатьох країн свідчить, що в процесі формування національної стратегії, виявляючи політичну волю, проблему широкого використання інформаційних комп’ютерних технологій необхідно поставити в один ряд з іншими найважливішими для нашої країни проблемами — подолання бідності, поліпшення освіти, підвищення якості медичного обслуговування тощо. Задля справедливості слід відзначити, що таку політичну волю в Україні було виявлено, стратегію в основному сформовано.

  Свідченням цього є кілька законодавчих актів нашого парламенту про Національну програму інформатизації, укази Президента України, зокрема про розвиток українського сегмента Інтернету, постанови уряду, присвячені виконанню окремих положень цих законів та указів. І все-таки можна констатувати, що саме сьогодні державі необхідна цілісна і, найголовніше, послідовна, результативна політика в царині інформатизації.

  Велику роль у зменшенні розриву між розвиненими країнами та країнами , що значно відстають від країн з розвиненою економікою відіграють міжнародні організації. Зокрема, міжнародний банк реконструкції і розвитку надає країнам-членам технічну допомогу і консультації, які дають змогу спрямувати розвиток певної країни в правильне русло. А також надає допомогу урядам країн в здійснені програм економічного розвитку. В цьому бере також активну участь ООН, яке планує і здійснює реалізацію програм для розвитку конкретної країни. МББР надає позики країнам на досягнення розвитку з метою подолання бідності країни.

   Найважливішими факторами, що сприяють формуванню цілісного організму світового господарства, і зближення розриву між розвиненими країнами, можна назвати: прискорений процес інтеграції, тобто зближення економічних структур країн. Інтеграція повинна здійснюватися на основі принципів поваги державного суверенітету, незалежності і забезпечення національних інтересів, невтручання у внутрішні справи країн, повної рівноправності та взаємної вигоди. Вона охоплює багато форм у сфері виробництва (прямі зв'язки між підприємствами, поглиблення процесів спеціалізації і кооперування, створення міжнародних господарських організацій, спільних підприємств тощо), широкий спектр напрямів спільних наукових досліджень і розробок нової техніки й технології в сільськогосподарській, транспортній, зовнішньоторговельній та природоохоронній сферах.

ВИСНОВКИ

   Найзагальнішою причиною загострення глобальних проблем, що характеризує технологічний спосіб виробництва, є демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах.

  Загострення глобальних проблем людської цивілізації викликане безсистемною, безконтрольною утилізацією природних ресурсів, низькою технологічною культурою матеріального виробництва, максимізацією, а не оптимізацією темпів економічного зростання, домінуванням технократичного підходу над соціальним, масштабним впливом людської цивілізації на навколишнє середовище, необмеженим вторгненням людства в біосферу. Суттєвими причинами цього загострення також є швидка урбанізація населення планети, зростання гігантських мегаполісів і агломерацій, що супроводжується скороченням сільськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобілізацією, поглибленням суперечностей між світовим економічним розвитком та соціальним прогресом. 

Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються з погляду речового змісту, є:  

1. Низький рівень впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій.                                                                             

2. Швидка урбанізація населення, зростання гігантських мегаполісів.                              

3. Варварське ставлення людини до природи.

   Необхідність пошуку шляхів розв'язання глобальних проблем людства породжена тими реальними загрозами, які виникли перед світовим співтовариством. Їх небезпечний характер для подальшого існування людства та пошук шляхів розв'язання наштовхує на два висновки.       

   Шляхи розв'язання таких глобальних проблем, як екологічна, паливно-енергетична та сировинна пов'язуються зі швидким розвитком і використанням основних видів відновлюваної енергії, як сонячна, вітрова, океанічна та гідроенергія річок; структурними змінами у використанні існуючих невідновлюваних видів енергії: зростання частки вугілля в енергобалансі національних економік та зменшення газу і нафти, оскільки запасів останніх на планеті менше. А їх цінність для хімічної промисловості набагато більша. Свою роль у регулюванні зазначених процесів, у розв'язанні глобальних проблем повинні відіграти ООН. МВФ, СОТ, регіональні та галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.