Пропозиції розв”язання глобальних проблем сучасності

  Катастрофічних розмірів набуло забруднення морів і океанів. Стічні води   промислових підприємств і міст, змиті з полів добрива і отрутохімікати потрапляють у річки.

  Окремі акваторії Світового океану є місцем зберігання радіоактивних та високотоксичаих відходів. Видобуток корисних копалин на шельфі морів і океанів посилює небезпеку аварій. Великим джерелом забруднень став морський транспорт, особливо нафтонативний. Через забруднення води гине рослинність тваринний світ морів, порушуються процеси глобального газо- та теплообміну між океаном та атмосферою.

   Окреслились зміни глобального характеру, які можуть призвести до незворотних порушень у біосфері. Особливо значної гостроти екологічні проблеми досягають в густонаселених та індустріальних районах.

   Негативні наслідки антропогенного впливу на географічну оболонку так значні і масштабні, що їх уже визначають як екологічну кризу.

Екологічна криза - це порушення взаємозв'язків в системі географічної оболонки або незворотних явищ у біосфері, що викликані антропогенною діяльністю і загрожують існуванню людини як виду.

  В підходах до висвітлення екологічної кризи є два на­прями наукової та суспільної думки: песимістичний та оптимістичний. Песимісти заперечують можливість поступального розвитку цивілізації за співвідношеннями народжуваності та смертності, темпів економічного зростання, умов забруднення довкілля. Вони пропонують обмежити чи навіть зупинити техніко-економічний розвиток людства.

  Оптимісти відстоюють можливість збереження масштабів економічного розвитку за умови забезпечення суворих державних заходів захист географічного середовища та раціонального природокористування, організації процесів виробництва і споживання на основі радикальної перебудови технологій, створення нових технічних засобів і технологічних процесів, більш прийнятних з екологічної точки зору.

Джерела забруднення та основні забруднювачі довкілля

                                                                                                                              Таблиця 1.3.1.

      ДЕМОГРАФІЧНА ПРОБЛЕМА.

  Демографічна проблема — сукупність соціально-демографічних проблем сучасності, що зачіпають інтереси всього людства. Найважливіші проблеми народонаселення, які загрожують украй негативними наслідками: стрімке зростання населення, або демографічний вибух, у країнах, що розвиваються, і загроза депопуляції, або демографічна криза, в економічно розвинених країнах. До проблем народонаселення слід віднести також неконтрольовану урбанізацію в країнах, що розвиваються, кризу великих міст у деяких розвинених країнах, стихійну внутрішню й зовнішню міграцію, яка ускладнює по­літичні відносини між державами.

  Демографічна проблема в сучасному світі пов'язана з падінням приросту населення - демографічною кризою, коли смертність перевищує народжуваність (розвинуті капіталістичні країни). Або з ризьким збільшенням цього приросту - демографічним вибухом, коли народжуваність перевищує смертність (країни Африки, Азії, Латинської Америки).

  Демографічний вибух, з одного боку, сприяє омолодженню населення Землі, збільшує трудові ресурси країн світу, з іншого, - породжує цілу низку глобальних і регіональних проблем. Демографічний вибух ускладнює економічний розвиток держав, породжує жебрацтво, загострює проблему охорони природи.

  Світова демографічна проблема має глобальний характер і загрожує існуванню людства в цілому, тому вимагає спільних зусиль усіх країн.

      Глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин.

Друга група проблем - це глобальні проблеми у сфері суспільних взаємовідносин, які пов'язані із роззброєнням, конверсією військового виробництва і збереженням миру, відверненням світової термоядерної війни, недопущенням локальних, регіональних і міжнародних криз та забезпечення стабільного миру; подолання економічної відсталості частини регіонів і країн світу.

  Серед глобальних проблем, які нині постали перед людством, збереження миру - найактуальніша проблема, яка потребує невідкладного розв'язання. Хоча закінчення «холодної війни» призвело до припинення протистояння двох антагоністичних соціально-політичних систем і зняло гостроту та неминучість прямої загрози знищення людства у глобальній війні, війна не зникла з арсеналу засобів розв'язання суперечностей між країнами, націями, релігіями. В останні роки XX ст. та на початку XXI ст. зросли кількість та масштаби військових конфліктів локального характеру щодо територіальних, етнічних, релігійних розходжень, що загрожують перетворитись у регіональні або загальносвітові конфлікти з відповідним втягуванням нових учасників.Це, зокрема, конфлікти в Іраці, Африці, Південно-Східній Азії, Афганістані, колишній Югославії, деяких державах СНД.

  Новою загрозою існування людства стало розширення «клубу» ядерних держав.До держав, які здійснюють реалізацію програм зі створення ядерної зброї, належать ПАР, Ізраїль, Іран, КНДР, а до потенційно ядерних держав належать Японія, Тайвань, Бразилія, Аргентина.

      Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації.

До третьої групи належать глобальні проблеми у сфері розвитку людини забезпечення її майбутнього існування. Вони охоплюють проблеми пристосування людини до умов природного і соціального середовища, яке динамічно змінюється під впливом НТР, подолання таких тяжких захворювань, як онкологічні, СНІД, серцево-судинні, різноманітних епідемій; культурно-моральні проблеми втрати окремою людиною довіри до соціальних інститутів, нестабільності сім'ї та послаблення зв'язку поколінь; боротьба з міжнародною злочинністю, наркобізнесом, торгівлею людьми, тероризмом; проблеми демократизації та охорони прав людини.

  Глобальні проблеми розвитку людської цивілізації відрізняються загальнопланетарним характером, пов'язані із забезпеченням життєвих потреб народів усіх країн незалежно від їх соціального ладу, рівня соціально-економічного розвитку, географічного місцерозташування і можуть бути вирішені шляхом співробітництва та взаємодії всіх держав, їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього нашої цивілізації. Наприклад, науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів знищення людини, національного багатства, військової справи та гонки озброєнь.

      ВІЙСЬКОВІ  ПРОБЛЕМИ.

  У політичному плані продаж озброєння та військової техніки у ряді випадків використовується країнами-експортерами як інструмент прямого впливу на перспективи розвитку воєнно-політичного стану у різних регіонах світу, на зовнішньо-політичний курс окремих країн-імпортерів, а також на їхню військово-технічну політику.                        

   Основною характеристикою сьогоднішньої ситуації на ринку озброєння є його депресивний стан. Упродовж останніх років відчутно скорочуються трансферти озброєння в світі.

   Тенденція до зниження військових витрат у країнах - основних виробників зброї тривала до останнього часу. Це зниження позначилося на закупівлі нових зразків озброєння відчутніше, ніж інші види військових витрат. Відповідно і світове виробництво озброєння та військової техніки продовжує зазнавати серйозних труднощів. Хоча США та Росія вже планують підвищити рівень військових витрат.

   Ще одним чинником згортання ринків озброєння більшості краін-імпортерів озброєння та військової техніки є курс на активний розвиток власної промисловості (Бразилія, ПАР, Індія, Індонезія).

   На зменшення обсягів ринків озброєння суттєво впливає збільшення потоку озброєння та військової техніки, що надходить на світовий ринок в результаті скорочення зройних сил країн НАТО та колишніх учасників Організації Варшавського договору. Через це зменшився загальний обсяг замовлень на придбання нової зброї.

       Поряд з цим спостерігається зменшення кількості надійних фінансово спроможних покупців, що пов'язано із погіршенням фінансового стану багатьох країн-імпортерів.

    Саме ці тенденції світового ринку озброєння є основною проблемою для розвитку вітчизняного військово-промислового комплексу, що впливає на його регіональну і глобальну конкурентоздатність. 

    Новий міжнародний ринок військової техніки, що формується, характеризується зовсім іншим зосередженням ділової активності порівняно зі старим ринком. Фірми дедалі більшою мірою враховують міркування міжнародного характеру, віддаючи їм перевагу перед вітчизняними інтересами. Звичайно, вітчизняні замовлення і в подальшому матимуть велике значення, але вони в той чи інший спосіб перекриватимуться необхідністю експорту продукцій для того, щоб фірми могли вижити. В той же час вітчизняні військові кола також сприятимуть експорту, прагнучи тим самим знизити вартість одиницісистем озброєння наступного покоління, які вони самі хочуть придбати.

    Отже, одним з найголовніших рушійних чинників міжнародного ринку військової техніки все більшою мірою стають економічні інтереси. Це означає, що відносини між виробниками зброї та практика їх діяльності щодалі виразніше нагадуватимуть ситуацію, характерну для виробників цивільної продукції. Тому ціна, надійність та післяпродажне обслуговування у цій сфері набуватимуть, без сумніву, вирішального значення.

      ПРОБЛЕМИ НЕРІВНОСТІ РОЗВИТКУ КРАЇН СВІТУ. 

   На сучасному етапі важливою закономірністю світового господарства є нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі. На сьогодні світове господарство поділяється на дві історичні спільноти: «високо розвинутий центр» і «периферія, що розвивається».

   Соціальні тенденції останніх десятиліть свідчать, що суспільство, яке сповідує волю наукового пошуку й ефективно використовує результати технологічного прогресу, породжує наростання майнової нерівності в масштабах, яких не знала історія. Даний парадокс, як це не сумно, цілком пояснюється логікою розвитку соціальних систем, а природа такої нерівності і її поглиблення приховується в не викоренених відмінностях людей за рівнем їх здібностей і талантів, а отже і за потенційною можливістю досягнення успіхів у сфері виробництва, ґрунтованого на засвоєнні і використанні нових знань.

Таким чином, торжество принципів свободи не може забезпечити рівності, яку протягом століть було прийнято вважати їх наслідком. Саме це є одним з найнесподіваніших соціальних результатів нестримного прогресу науки і технологій, прогресу, якому сьогодні немає і не може бути розумної альтернативи” .

    Становище жителів розвинутих країн, які є, по суті, суб’єктами і рушійною силою глобалізації, за всіма параметрами незрівнянно краще, ніж жителів країн, що розвиваються, але й вони не уникають її дестабілізуючих, негативних наслідків. І там і там виникають нові лінії соціальної диференціації. З одного боку, підвищення ролі високоінтелектуальної, творчої праці, що забезпечує стабільно високий життєвий рівень, який сприяє перенесенню центру інтересів працівника з чисто матеріальних проблем на професійний розвиток і творчість, створює принципово новий тип соціальної ситуації, який деякі дослідники вважають ознакою „постекономічного суспільства” . З іншого боку, перетворюючись на органічний елемент глобальної економіки, на одну з її найбільш динамічних рушійних сил, ці авангардні форми виробництва обумовлюють глобальний вимір процесу виокремлення нової еліти, привілейоване становище якої ґрунтується не на владі і власності, а на особливому типі знань і кваліфікації. Отже, до традиційних типів соціально-економічної диференціації додається її новий тип, що призводить до відносного погіршення становища більшості, яка не має шансів увійти в нову еліту.

   Йдеться саме про глобальний вимір, оскільки ця розділова лінія проходить як між розвинутими і відсталими країнами, так і всередині тих і інших. У більшості країн сучасного світу до нової еліти може прилучитися лише найтонший прошарок найбільш удачливих, знаючих і здібних людей. Для багатьох з них характерне прагнення до переміщення у світові центри виробництва нових знань і наукомісткої технології. Звідси – феномен „відпливу мізків”. У результаті нова еліта здобуває одночасно наднаціональний і географічно концентрований характер, що збіднює її соціальні зв’язки, ніби замикає її на самій собі і відтак позбавляє її традиційної „елітної” функції лідерства в економічному і культурному розвитку національних суспільств.

   Важливішою закономірністю сучасного світового господарства є нерівномірність розвитку його окремих частин і загострення суперництва між ними на цій основі.

   Так, сучасне світове господарство охоплює близько 200 країн, які чітко поділяються на дві історичні спільноти, - «високо розвинутий центр» і «периферія, що розвивається». До першої входить 20-25 країн, які займають провідні позиції в економіці світу, з розвинутими господарською й соціальними функціями держави. Ці країни відрізняються високим рівнем продуктивних сил, інтенсивним типом розвитку економіки , єдиним відтворювальним процесом у рамках національних господарств. Тут зосереджена переважна частина економічного і науково-технічного потенціалу світу - сукупного ВВП і більше 9/10 усіх наукових видатків. У цих же країнах розташовані головні фінансові центри, основні вузли комунікацій.