Продуктивність праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2. МІЖНАРОДНИЙ ДОСВІД У ПИТАННІ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ

 

Міжнародний досвід у плані зростання продуктивності праці – важливе питання на рівні навчання. Розглянемо його на прикладі Америки. Найбільш інтенсивно на рівні підприємства у США останнім часом займаються вимірюванням продуктивності праці так званих "білих комірців".

 

Теоретики і практики зосередили зусилля на організації та стимулюванні

підвищення продуктивності праці "працівників офісів". Найбільш складними при цьому виявилися вимірювальні проблеми, без розв'язання яких неможливо здійснити контроль за тим, наскільки успішно організація розпоряджається своїми ресурсами. Незважаючи на значний первісний скептицизм з приводу можливості вимірювання "творчої діяльності", кілька компаній успішно впровадили програми вимірювання і підвищення продуктивності праці "білих комірців".

 

У 1982 р. згідно з оцінками Бюро статистики праці «білі комірці» в

економіці США складали 53 % робочої сили і отримували 70 % заробітної

плати. Наприкінці XXI ст. їхня питома вага може зрости до 90 %.

Очевидно, що підвищення продуктивності праці "білих комірців" стає одним з важливіших завдань, яке треба вирішувати фірмам, щоб виграти в конкурентній боротьбі.

 

З одного боку, багато фірм впроваджують спеціальні програми, спрямовані на підвищення продуктивності праці "білих комірців" (однією з перших це зробила IBM), з іншого — для багатьох наукових організацій розробка таких програм і подальше їх впровадження стають основним видом діяльності. Однією з найвідоміших організацій такого типу є

Американський продуктивний центр (АРС), заснований в 1977 р. Нині він

надає свої послуги найбільшим фірмам США (Дженерал-Дайнемікс, IBM,

Екссон, Мак-Доннел Дуглас, Рокуелл  Інтернешнл та ін.).

 

Організація АРС розробила  типову програму підвищення продуктивності

праці "білих комірців", що впроваджується працівниками центру з

урахуванням умов компаній замовника. Програма складається з  шести

етапів, кожний з яких доволі детально методично пророблений (табл. 3.1).

 

Програма підвищення продуктивності праці Американського продуктивного центру — не перша програма такого типу. Але її автори наполегливо підкреслюють її відмінність від попередніх. По-перше, відмінність стосується основної мети, на досягнення якої спрямована програма. У традиційних програмах основним завданням ставиться скорочення витрат на виробництво послуг. У програмі АРС на перший план висувається підвищення якості послуг і своєчасності їх надання клієнтам, для чого потрібні постійні інновації як засіб пристосування до ринкової ситуації, що змінюється (конкуренція не за знаменником, а за чисельником). Автори проекту неодноразово нагадують, що він націлений насамперед на професійну ефективність.

 

По-друге, традиційні програми орієнтовані на підвищення ефективності

праці кожного окремого працівника, у той час як програма АРС націлена на підвищення ефективності групи, ланки, підрозділу загалом. При цьому для групи загалом ефективність розглядається як підзавдання з погляду

функціонування всього підприємства. Відповідно і різні використовувані

організаційно-технічні способи  підвищення продуктивності праці.

 

 У першому випадку — це техніка особистої роботи і підвищення технічної оснащеності робочого місця (за умови, що це невідворотні витрати, які у першу чергу підлягають скороченню); у другому випадку до них додається посилене заохочення кооперації між виробниками послуг, розвиток каналів обміну інформацією (формальних і неформальних), що поряд із зростанням технічної оснащеності (за умови, що це необхідні капіталовкладення) розглядається як основне джерело підвищення якості послуг.

 

По-третє, програми різняться  і способом їх впровадження. Програма АРС припускає, що впроваджувати її буде не консультант зі сторони, а після спеціальної підготовки один з працівників групи, для якої ця програма і призначена. Нарешті, програма АРС припускає не одноразове "розшиття вузьких місць", а впровадження методів, які будуть постійно орієнтувати колектив на покращання якості пропонованих споживачеві послуг при зростаючій продуктивності праці.

Найскладніший елемент у  будь-якій програмі підвищення продуктивності

праці "білих комірців" — вимірювальна процедура (рис. 3.1).

В управлінській практиці ретельних вимірювальних процедур не уникнути, у тому числі й при підвищенні продуктивності праці "білих комірців".

Уникнути вимірювальної  процедури не вдається, тому що для  успішного

функціонування будь-якої програми необхідна інформація, чи дійсно

докладені зусилля приводять  до бажаного результату.

Процедура вимірювання продуктивності праці "білих комірців", здійснювана відповідно до методу Американського продуктивного центру, являє собою певну послідовність дій (рис. 3.2).

 

В американської літературі, присвяченій продуктивності праці, нині

завзято підкреслюється різниця  між такими категоріями, як "ефект" і "ефективність". Оскільки в кінцевому рахунку ефективність визначає прибутковість, то ця категорія легко сприймається керуючими на різних рівнях, а на практиці здебільшого означає збільшення зусиль з мінімізації знаменника, тобто витрат. Такий підхід, як управлінська ідеологія, останнім часом піддається широкій критиці.

 

Особливо слабким він виявився при розробці програм підвищення продуктивності праці "білих комірців". Творці цих програм підкреслюють, що починати треба з "конструювання послуг", а потім уже визначати затрати на їх виробництво (табл. 3.2).

Фірма з високими витратами  виробництва і високою якістю продукції може бути конкурентоспроможною (яскравим прикладом є фірма IBM, чия продукція — обчислювальні машини і програмне забезпечення — стоїть значно вище, ніж у середньому по галузі, але фірма гарантує високий рівень якості, насамперед обслуговування), але ніяких перспектив не має фірма з низькими витратами виробництва і таким самим низьким рівнем якості своїх товарів або послуг.

Хороша система вимірювання  на перше місце ставить ефект.[140-144, 3]

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ПОВИЩЕННЯ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ В УКРАЇНІ

Однією з головних та найважливіших  загальногосподарських та галузевих  функцій в умовах вітчизняних  ринкових реалій є раціональне використання трудових ресурсів на всіх рівнях національної економіки, що сприятиме виготовленню конкурентоспроможної продукції, поліпшенню економічної діяльності і зростанню  прибутків працівників. Реалізація цих завдань є неможливою без  підвищення продуктивності та ефективності праці.

З огляду на це виникає потреба  у дослідженні продуктивності праці, як чинника зростання ефективності діяльності підприємства. Вагомий внесок у дослідження категорії "продуктивність праці" зробили такі вчені-економісти: К. Маркс, А. Сміт, А.Б. Бушена, В.Є. Варзара, І.І. Бока, С.Г. Струмиліна, А.К. Гастєв, П.М. Керженцев, С.Г. Струмілін, О.К. Харченко, Ю.М. Рубінський, О.І. Амоша, М.Д. Прокопенко, Д.П. Богиня, Г.Е. Слезінгер, Р.В. Гаврилов, О.Є. Германова, В.С. Астраускас, О.М. Уманський, І.В. Багрова, Ю.В. Буц та ін.

Проте на сьогодні в Україні  майже відсутні концептуальні дослідження  та розробки щодо вдосконалення механізму  ефективності праці, як пріоритетного  напряму державного регулювання; неналежно  розроблені теоретико-методологічні  аспекти взаємозалежності між ефективністю праці та її стимулюванням, оцінкою  ефекту від праці у системах стимулювання; з теоретичної точки зору існує  чимало трактувань, що ускладнює єдину  термінологію та формування єдиного  підходу до дослідження проблем  ефективності праці.

Саме цим і пояснюється  актуальність обраної теми. Нехтування трудовим чинником виявляється насамперед у бракові уваги до проблем  матеріального стимулювання. У практиці оплати праці її продуктивність, зазвичай, не беруть до уваги. Розбіжність особистих інтересів працівників та суспільних інтересів, а вони вимагають беззастережного врахування рівня продуктивності праці та раціонального використання матеріальних ресурсів, є однією з основних причин наших економічних негараздів.

Співвідношення між темпами  зростання продуктивності праці  та реальною заробітною платою є однією з основних макроекономічних пропорцій. Відповідальні політичні діячі, керівництво виконавчої влади, економічних  міністерств мають усвідомлювати, що за нормальних економічних умов, можливо лише за винятком короткочасних  періодів, граничні темпи зростання  реальної заробітної плати та реальних доходів не повинні перевищувати реальні темпи зростання продуктивності праці як в економіці загалом, так і в її основних галузях [5, с. 32]. Однак в Україні останніми роками темпи зростання реальної заробітної плати виявляються значно вищими за темпи приросту продуктивності праці. За 2000-2008 рр. середньорічні темпи приросту реальної заробітної плати становили 19,2 %, а темпи приросту продуктивності праці, визначені за ВВП, – 7,2 %, тобто у 2,7 рази нижче. Тут, щоправда, слід зазначити незначну методологічну невідповідність показників (не більше 1,0-1,5 %). Тобто варто звернути увагу на методологію і точність розрахунків заробітної плати в частині її коригування на індекс споживчих цін [6, с. 22].

Водночас, якщо порівняти  розмір ВВП на душу населення, який дає уявлення про продуктивність праці, в Україні в середньому становить лише 25 % порівняно з країнами Євросоюзу. Навіть порівняно з чотирма колишніми країнами соцтабору: Польщею, Чехією, Словаччиною і Угорщиною – цей показник в Україні становить лише 44 % [8, с. 25]. Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можливо лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною та політичною структурами суспільства [7, с. 27].

Можна стверджувати, що в  сучасних умовах розвитку ринкових відносин в Україні відбуваються негативні процеси, які характеризуються розбалансованістю між оцінкою праці та ефективністю економічної діяльності. Такі тенденції стримують піднесення національної економіки, оскільки мають ознаку не коригованих процесів на ринку праці та, зокрема, недосконалого управління ефективністю праці без безпосередньої участі держави.

За таких умов, на мій погляд, потрібно розробити концептуальний механізм управління працею з метою мобілізації трудового потенціалу до підвищення ефективності праці на всіх рівнях: від локального до національного. З огляду на це за своєю метою концепція удосконалення механізму управління ефективністю праці повинна ґрунтуватися на:

- внесенні змін до чинного законодавства із визначенням терміна "ефективність праці";

- впровадженні ефективних методологічних розробок під час зміни у чинному законодавстві за участю вчених та науковців;

- удосконаленні механізму взаємодії на всіх рівнях національної економіки між усіма сторонами соціально-трудових відносин щодо досягнення збалансованості між ефективністю праці та її оплатою на засадах підвищення відповідальності працедавців за своєчасну та у повному обсязі виплату заробітної плати – як заходу відтворення її стимулюючої функції та підвищення рівня захисту прав найманих працівників.

Я вважаю, що запропоновані концептуальні підходи щодо підвищення ефективності праці в Україні повинні бути впроваджені за безпосередньою участю держави. Втручання держави у соціально-економічні процеси дасть змогу підвищити ефективність праці, створити умови для ефективного використання робочої сили та удосконалити контроль за справедливою винагородою праці.

ВИСНОВКИ

 

І в завершенні даної роботи можна зробити такі висновки: продуктивність праці є рухливим і динамічним показником результативності праці та ефективності виробництва, який коригується низкою факторів, має визначальне значення в розвитку окремого підприємства в країні в цілому. Тому власники, наймані працівники та керівники повинні постійно шукати шляхи й результати підвищення продуктивності праці.

Резервами зростання продуктивності праці є використані можливості економії затрат праці, які виникають  внаслідок дій тих чи інших  факторів. Значну роль відіграє науково-технічний  прогрес: застосування нової техніки, удосконалення системи машин, впровадження комплексної механізації, інженерних комунікацій, необхідних для виконання  процесів, а також передових технологій та наукових розробок сприяють підвищенню продуктивності праці, модернізація діючого  обладнання. Адже оновлюється матеріально-технічна база, скорочуються витрати ручної праці.[9]

Суттєвий вплив має організація  процесу виробництва. Вона дає змогу  знаходити найбільш досконале управління виробництвом, раціональні прийоми  виконання операцій та виявлення  інших важливих чинників. Наукова  організація праці охоплює значні потенційні резерви підвищення ефективності праці з мінімальними додатковими  матеріальними витратами. Значний  вплив має максимальне використання діючих потужностей, диверсифікація виробництва, скорочення втрат робочого часу ін.

Підвищення продуктивності праці  залежить і від соціально-економічних  показників, які пов’язані із кваліфікацією  і освітою виконавців, рівнем відносин власності на підприємстві, умовами  праці, застосуванням оптимальних  режимів праці і відпочинку, психологічним  кліматом у колективі, його згуртованістю  і внутрішньоколективними стосунками, поліпшення умов праці, підвищення творчої активності працівників. Адже кожен керівник чи власник прагне отримати максимальну користь за допомогою найраціональнішого використання праці робітників, найменшими затратами і з оптимальною чисельністю персоналу, мінімальними витратами робочого часу.