Процес прийняття господарських рішень

Якщо рішення оцінене як неефективне, менеджер може зіштовхнутися з вибором іншої альтернативи чи створити новий список альтернатив.

Якщо рішення оцінене як ефективне, менеджер повинен переглянути елементи, що зробили його таким. Досвід прийняття і здійснення кожного рішення стає безцінною частиною управлінського досвіду. Він буде використаний повторно для прийняття рішень у майбутньому.

Виконання рішення - це усунення проблеми, що його породила, стосовно якої було прийняте рішення. Організація виконання рішення передбачає координацію зусилля багатьох людей.

Щоб визначити найбільш обґрунтований  порядок процесу управління рішенням, порівняємо етапи процесу прийняття управлінських рішень різними школам управління:

американської (діагноз проблеми, формулювання критеріїв і обмежень, виявлення альтернатив, оцінка альтернатив, остаточний вибір);

німецької (постановка проблеми, пошук дорівнює добуванню інформації, оцінка, ухвалення рішення);

японської (постановка задачі, пропозиція альтернативних рішень, вибір кращого рішення);

російської (1 - поява проблеми, виявлення факторів, розробка рішень, оцінка і прийняття рішення; 2 - діагностика, формулювання й обґрунтування проблеми, формулювання обмежень і критеріїв прийняття рішення, формулювання і вибір можливих варіантів рішення, вибір кращого рішення).

Процедура розробки варіантів  господарського рішення необхідна для багатобічного підходу до рішення заданої проблеми. Розробкою варіантів господарського рішення може займатися одна людина або колектив розроблювачів. У дуже відповідальних випадках розробкою варіантів господарського рішення для рішення однієї великої проблеми можуть паралельно займатися навіть різні науково-дослідні інститути.

Для процедури розробки господарського рішення необхідно виконати наступний набір адміністративних дій керівника й апарата управління:

оформити документацію про  початок виконань робіт із вказівкою  конкретного завдання, складу персоналу  з вказівкою системи їхнього  підпорядкування, часу виконання завдання, проміжних етапів контролю ходу виконання, ресурсів, що виділені;

ознайомити розроблювачів  з організаційними документами (завданнями) про початок виконання робіт  з розробки рішення й роз'яснити їхній зміст;

роз'яснити розроблювачам  їхні права, відповідальність, повноваження при виконанні роботи;

обговорити з розроблювачами невраховані деталі для успішного  виконання робіт;

акцентувати увагу на ступені  важливості пропонованої роботи з розробки господарського рішення;

виділити працівникам  необхідну оргтехніку, приміщення і  вказати джерела необхідної ділової  інформації;

провести контроль (юрист  або референт) на відповідність завдання чинному законодавству і статутним документам компанії;

оформити висновок про  технічне, економічне й організаційне виконання завдання;

одержати висновок зовнішніх  експертів про безпеку майбутнього  завдання в економічній, екологічній  і іншій областях;

вибрати цільову технологію розробки господарського рішення;

скласти набір процесорних (організаційних) технологій;

вибрати метод розробки господарського рішення по кожному його варіанту;

оформити актом обрані прийоми господарського рішення; скласти перелік варіантів розроблених господарських рішень. Регламентовані адміністративні заходи створюють організаційний порядок для розробки господарських рішень.

 

 

3 Основні моделі прийняття рішень

Кінцевим результатом  прийняття рішення є саме управлінське рішення, яке постає, як первісний, базовий елемент процесу управління, що забезпечує функціонування господарської організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

Управлінське рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту.

В теорії управління виділяють  три основні моделі прийняття  рішень:

1) класична модель;

2) поведінкова модель;

3) ірраціональна модель.

Класична модель спирається на поняття “раціональності” в прийнятті рішень. Передбачається, що особа, яка приймає рішення повинна бути абсолютно об’єктивною і логічною, мати чітку мету, усі її дії в процесі прийняття рішень спрямовані на вибір найкращої альтернативи.

Отже, основні характеристики класичної моделі такі:

– особа, яка приймає рішення, має чітку мету прийняття рішення;

– особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо ситуації прийняття рішення;

– особа, яка приймає рішення, має повну інформацію щодо всіх можливих альтернатив і наслідків їх реалізації;

– особа, яка приймає рішення, має раціональну систему впорядкування переваг за ступенем їх важливості;

– мета особи, яка приймає  рішення, завжди полягає у тому, щоб зробити вибір, який максимізує результат діяльності організації.

Отже, класична модель передбачає, що умови прийняття рішення повинні бути достатньо визначеними. Маючи повну інформацію, менеджери можуть вибирати альтернативу, яка щонайкраще відповідає потребам організації. Проте на практиці на процес прийняття рішень впливають чисельні обмежуючі та суб’єктивні фактори. Сукупність таких факторів у процесі прийняття рішень враховує поведінкова модель.

Поведінкова модель. Навідміну від класичної, поведінкова модель має такі основні характеристики:

– особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо ситуації прийняття рішення;

– особа, яка приймає рішення, не має повної інформації щодо всіх можливих альтернатив;

– особа, яка приймає рішення, не здатна або не схильна (або і те, і інше) передбачити наслідки реалізації кожної можливої альтернативи.

Враховуючи ці характеристики Г.Саймон сформулював два ключових поняття поведінкової моделі:

1) поняття “обмеженої  раціональності”, яке означає, що люди можуть тільки намагатися прийняти раціональне рішення, але їх раціональність завжди буде обмеженою (теоретично завжди існує рішення краще за прийняте);

2) поняття “досягнення  задоволеності”. Оскільки досягти  “повної раціональності” неможливо,  менеджери бажають аби їх “страх”  щодо прийняття не найкращого  рішення пересилив намагання досягти оптимального рішення. Саме такий стан (той момент, коли приймається рішення) Г.Саймон охарактеризував як “досягнення задоволеності”, розуміючи під цим вибір, який є достатньо добрим за даних умов.

Прагнення менеджерів “досягти задоволеності” може бути обумовлено кількома причинами:

- вони можуть просто не хотіти ігнорувати власні інтереси, тобто продовжувати пошук нових альтернатив, коли вже ідентифіковані декілька прийнятних;

- вони можуть бути не здатними зважити та оцінити велику кількість альтернатив;

- можливо також втручання  в процес прийняття рішень особистих, суб’єктивних факторів.

Ірраціональна модель грунтується на передбаченні, що рішення приймаються ще до того, як досліджуються альтернативи. Ірраціональна модель найчастіше застосовується:

а) для вирішення принципово нових, незвичайних рішень, таких, які важко піддаються вирішенню;

б) для вирішення проблем  в умовах дефіциту часу;

в) коли менеджер або група  менеджерів мають достатньо влади, аби нав’язати своє рішення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Процес прийняття рішень складний і багатосторонній. Він вміщує цілий ряд стадій і операцій. Питання, скільки і які стадії повинен пройти процес прийняття рішень, який конкретний зміст кожного з них, суперечливі і неоднаково вирішуються менеджерами. Це залежить від кваліфікації керівника, ситуації, стилю керівництва і культури організації. Важливо, щоб кожен менеджер розумів сильні сторони й обмеження кожного підходу та процедуру прийняття рішення і вмів вибирати кращий варіант з урахуванням ситуації і власного стилю управління.

Необхідність прийняття  ГР зумовлена існуванням проблем  — складних теоретичних питань чи практичних ситуацій, що характеризуються розривом між тим, що є та що повинно  бути.

Прийняття рішення - складова частина функції будь-якого керівника. Чим вище якість прийнятих рішень, його раціональність і обґрунтованість, чим коротше забезпечення його реалізації і саме виконання, тим ефективніше  працює менеджер і організація.

На процес прийняття впливає  безліч різноманітних факторів. До найважливіших з поміж них належать такі:ступінь ризику; час, який відводиться менеджерові для прийняття рішення;cтупінь підтримки менеджера колективом ;oсобисті якості менеджера ;політика організації .

 Процес прийняття рішень передбачає формування та використання певного алгоритму. На даний час не існує загальноприйнятої технології прийняття рішень. Необхідну обґрунтованість і надійність того чи іншого рішення дає можливість забезпечити виконання певних процедур на етапах постановки задачі розв’язання проблеми; розробки варіантів рішення; вибору рішення; організації виконання рішення та його оцінки.

 

 

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Клименко С. М., Дуброва О. С.Обґрунтування господарських рішень та оцінка ризиків: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2005. — 252 с.

2.Осовська Г.В., Осовський О.А. Основи менеджменту.Навчальний посібник- К.: "Кондор", 2006.- 664 c.

3. Донець Л.І.Обгрунтування господарських рішень та оцінювання ризиків-  К.: Центр навчальної літератури ,2012.-464с

4. Веснин В. Р. Основы менеджмента: Учебник. — М.: Триада, Лтд, 1997. — 334 с

5. Колпаков В. М. Теория и практика принятия управленческих решений: Учеб. пособие. — К.: МАУП, 2000. — 256 с.