Проблеми ціноутворення в трансформаційній економіці України

II. Проблеми ціноутворення в трансформаційній економіці та шляхи їх вирішення.

2.1. Конкуренція,  як один з основних факторів  ціноутворення та проблеми в  економіці України, пов’язані  з нею.

Конкуренція – невід’ємний атрибут ринкового  механізму. Саме через конкурентну  боротьбу ринок постійно впливає  на економічні суб’єкти, спонукаючи їх до ефективного використання усі  факторів виробництва, зниження витрат, використання досягнень науково-технічного прогресу. Конкуренція стимулює і  підтримує життєздатність самого ринкового  механізму. Тобто конкуренція –  це один з найважливіших факторів ціноутворення, і Україна не є  виключенням. Безпосередньо, на рівень цін підприємства, фірми впливають ціни конкурентів. Виробник повинен знати ціни і якість товарів своїх конкурентів. Для цього використовують різні способи: порівняння цін за допомогою прейскурантів, закупівля устаткування і перевірка його якості, вивчення думки покупців про якість товарів конкурентів та рівень цін на товари. Виділяють такі види конкуренції: 1) цінова – через цю конкуренцію продавці впливають на попит, тобто вони ухаються кривою попиту,змінюючи ціну; 2) нецінова – через цей вид конкуренції можливо мінімізувати ціну як фактор споживчого попиту, виділяючи товари чи послуги за допомогою просування, пакування, постачання, сервісу, доступності товарів або послуг. Це дозволяє збільшити збут за даної ціни або продати ту саму кількість товару за вищою ціною. Ризик при цьому полягає в тому, що споживачі можуть не розглядати пропозицію продавця і звернутися до конкурента. На мою думку, це основна проблема процесів ціноутворення в економіці України. Наші виробники не завжди мають можливості бути конкурентами іноземних виробників.  Покупці є значною силою, якщо вони можуть задовольнити свої потреби з різних джерел і здатні нав’язати продавцям ціни й умови угоди. Але на жаль покупці не завжди є визначальними в процесах ціноутворення.  Якщо розглядати цю проблему з внутрішньої сторони, то авжеж споживачі стимулюють підприємства, фірми України за допомогою основних методів конкуренції відповідати їх умовам. Це насамперед та важлива ознака процесу конкуренції, яка призводить до зниження цін на товари та послуги.  Але якщо розглядати стан  України у порівнянні з іншими країнами, то в багатьох випадках наша країна  відстає у виробництві товарів та послуг. Тобто про конкуренцію на рику не може йти й мова. Це великий недолік, бо саме конкуренція є значним важелем у процесах ціноутворення та розвитку економіки нашої країни в цілому.  В ринковій економіці панує гостра конкуренція, яка впливає на формування ціни товарів, і в кінцевому результаті на діяльність підприємств, які вносять зміни, регулюють та будують еон коміку нашї країни.

 2.2. Державне регулювання ціноутворення в Україні та його проблеми.

     В умовах ринкових відносин ціни справляють регулюючий вплив на економіку головним чином через механізм їх вільного формування на ринку. Але держава, певною мірою, може втручатися в процес ціноутворення  з метою обмеження руйнівних  властивостей ринкових цін або для  розв'язання окремих економічно-соціальних проблем. Ступінь такого втручання  залежить від рівня стабільності грошової одиниці, розвитку конкуренції  та монополізації виробництва, характеру  зовнішньоекономічної та соціальної політики держави. Державне регулювання цін  – це діяльність держави, спрямована на встановлення і підтримку певного  рівня цін. Запроваджуючи державне регулювання цін, держава робить спробу за допомогою законодавчих,  адміністративних і фінансово-кредитних  заходів впливати на ціни таким чином, щоб сприяти стабільному розвиткові економічної системи держави. Регулювання  цін представляє собою не одноразовий  акт по впливу на рівень цін, їх динаміку і співвідношення, а комплекс заходів  по активізації всіх ціноутворюючих факторів з метою нейтралізації циклічних коливань процесу відтворення. Мета державного регулювання цін у будь-якій країні залежить від багатьох чинників: національних особливостей, кліматичних умов, наявності сировини, матеріалів, політичної ситуації в країні, становища держави у світовому поділі  праці. Метою державного регулювання цін в Україні на сучасному етапі розвитку економіки є: 1) забезпечення такого співвідношення між монополією та конкуренцією, яке не призводило б  руйнівних наслідків для економіки; здійснення соціальної політики держави та захист  окремих верств населення; 2) стримування інфляційного підвищення цін через запровадження заходів, які б усували причини його виникнення; 3) соціальний захист населення, тобто диференційований підхід до встановлення чи змін роздрібних цін на окремі товари або послуги. Це здійснюється з урахуванням ролі товарів у формуванні  реальних доходів населення шляхом забезпеченості продуктами різних груп і верств населення, які мають різний рівень доходів. Такі заходи можуть передбачати надання пільг на житлово-комунальні послуги, проїзд у транспорті, тощо; 4) формування нового попиту населення та культури споживання завдяки встановленню знижених цін, податкових пільг на товари, обсяги реалізації яких держава прагне збільшити; 5) запобігання  споживанню соціально шкідливих товарів або тих, що можуть загрожувати життю та здоров’ю людини. У цілому світова практика господарювання довела, що державне регулювання цін може включати заходи законодавчого та судового характеру, адже в одних випадках  ціноутворення в Україні  регламентується законами Верховної Ради та розпорядженнями державних і місцевих органів влади, в інших – ті чи інші спірні питання вирішуються в судовому (арбітражному) порядку. Я розгляну обидва  боки цієї проблеми. Досягнення поставлених цілей державного регулювання ціноутворення здійснюється системно, через вирішення основних завдань економічного розвитку країни, формування державної політики ціноутворення, визначення пріоритетів регулювання. Так, державному регулюванню і контролю в першу чергу підлягають ціни на продукцію і послуги підприємств державної власності. До них належать тарифи на залізничні перевезення, комунально-побутові послуги, послуги зв’язку та інше. Крім  того, фіксовані та регульовані  ціни встановлюються  на ресурси, що здійснюють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари та послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари та послуги, виробництво яких сконцентроване на підприємствах, що посідають монопольне становище на ринку. Так, практика засвідчує, що найчастіше як в Україні, так і в світі ціни регулюються на електроенергію. Зростання цін на цей вид ресурсу означає однозначне підвищення цін на всі товари. У  разі надмірного зростання цін, раніше виведених з-під контролю за рішенням Кабінету Міністрів України, виконавчих комітетів обласних  і міських рад, припускається тимчасове повернення до державного регулювання цін і тарифів. Таким чином, державне регулювання цін – це гнучка виважена система заходів впливу на процеси ціноутворення.  Але держава не завжди володіє достатньою мірою ціновою ситуацією та не має достатніх важелів впливу на ціноутворення. 

  2.2. Вплив політики цін на діяльність  підприємства.

 Підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності у порядку, встановленому законодавством. Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства. Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом. Стратегія ціноутворення – це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики. Проблема визначення ціни має особливе значення, коли розпочинається випуск принципово нової продукції, коли обставини вимушують  змінювати ціни внаслідок надходження на ринок дешевших товарів і т.д. Фахівці вважають, що встановлення ціни це не разовий акт, а процес, який триває протягом усього ринкового життя товару. Тому підприємство з метою прийняття правильного рішення щодо встановлення ціни на свою продукцію, має розробляти  стратегію ціноутворення. Існує багато цінових стратегій, які можна об’єднати в три групи: 1) стратегія низьких цін; 2) стратегія високих цін; 3) стратегія нейтральних (середніх) цін. Кожна з перелічених груп об’єднує різні види конкретних стратегій. Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами   виробництва, витратами та якістю продукції. У таких умовах, для забезпечення реалізації і на цій основі, як мінімум, відшкодування своїх витрат, підприємство має спиратися на низькі ціни в надії на позитивну реакцію покупців. Іншими словами, щоб вижити, необхідно йти на цінові знижки і відповідно на зменшення величини прибутку.  Але така стратегія не може бути довгостроковою. Для того, щоб відійти від неї, необхідно зміцнити своє становище на ринку, але досягти цього тільки за допомогою цін неможливо. Тому підприємству необхідно проводити активну інвестиційну політику, яка спрямована на технічне переозброєння виробництва і розроблення нових конкурентоспроможних варіантів продукції. У кінцевому підсумку така стратегія не виключає можливість часткового або повного перепрофілювання підприємства з метою виходу на сприятливіші ринки. Цінові стратегії повинні бути адекватними завданням розвитку ринку споживчих товарів. У цьому плані найбільші перспективи має стратегія цінового прориву, тобто отримання більшого прибутку за рахунок зменшення цін і зростання обсягу продаж. Традиційно вважається, що ця цінова стратегія ринкової поведінки є найкращою для виробників-продавців в умовах наявності на ринку великої кількості покупців (ця ситуація є типовою для багатьох сегментів вітчизняного ринку). Безумовно, на практиці здійснення стратегії цінового прориву стикається із серйозними проблемами, адже виробники-продавці не охоче йдуть на зниження цін. Значні цінові коливання спричиняють істотні макроекономічні ризики для підприємницької діяльності, обумовлюють суттєві соціальні втрати для всього суспільства. Як відомо, перед усіма підприємствами й організаціями України в якості однієї з основних встає проблема визначення ціни на свої товари і послуги. В умовах ринку ціноутворення представляє дуже складний процес, воно піддано впливу безлічі факторів. . Вибір загального напрямку в ціноутворенні, головних підходів до визначення цін на нові і вироблені вже вироби, послуги, що надаються з метою збільшення обсягів реалізації, товарообороту, підвищення виробництва і зміцнення ринкових позицій підприємства забезпечується на основі маркетингу. Суть цілеспрямованої цінової політики заключається в тім, щоб встановлювати на товари такі ціни, так варіювати ними в залежності від ситуації на ринку, щоб опанувати його максимально можливою часткою, домогтися запланованого обсягу прибутку й успішно вирішувати всі стратегічні і тактичні задачі. Взагалі підприємства України мають багато недоліків в системі ціноутворення, аналіз котрих дає мені можливість визначити основні шляхи їх вирішення: оптимальне співвідношення своїх цін та цін конкурентів, використання знижок, варіювання цінами, розширення асортименту, бо в багатьох випадках деякі підприємства України просто не мають можливості конкурувати з підприємствами інших країн.  
 

Практична частина

Природний газ на сучасному етапі розвитку економіки України залишається основним паливно-енергетичним ресурсом держави (його частка в паливно-енергетичному балансі складає 41,0%). Вважаючи, що власний видобуток природного газу є недостатнім і основні постачання здійснюються за рахунок імпорту, та враховуючи значну залежність економіки саме від цього ресурсу, що позначається і на рівні забезпечення енергетичної безпеки – нормалізація становища та розбудова сучасного та стабільного ринку природного газу є однією з першочергових проблем енергетичної політики країни. Поточну ситуацію на ринку природного газу як в більшості країн світу так і в Україні можна вважати нестабільною: значні коливання ціни, обмеженість джерел постачання газу, політична нестабільність в деяких країнах-виробниках та країнах-транзитерах, недосконалість ринкових відносин в цьому секторі енергетики – все це створює певні перешкоди на шляху формування ринку природного газу та є загрозами енергетичній безпеці держави. Різке  здорожчання природного газу, яке відбулося в Україні з початку 2009 р., може вкрай негативно позначитися на рівні рентабельності головних його споживачів (підприємств гірничо-металургійного комплексу, хімічної промисловості,  житлово-комунального господарства). У результаті світової економічної кризи на європейському газовому ринку відбулися певні зміни в балансі попиту та пропозиції, і дуже ймовірно, що ці зміни в майбутньому безпосереднім чином позначаться і на принципах ціноутворення природного газу. Це, у свою чергу, матиме далекосяжні наслідки для всього економічного простору, де і продавці, і покупці цього товару прагнуть до того, щоб ціна імпортованого газу була прив’язана до ціни на газ для європейських споживачів. З початку 2009 р. Національна комісія регулювання електроенергетики України (НКРЕ), згідно з її повноваженнями, затвердила граничний рівень ціни на природний газ для промислових споживачів та інших суб`єктів господарювання на 2009 р. без урахування податку на додану вартість, збору до затвердженого тарифу на природний газ у вигляді цільової надбавки, тарифів на його транспортування, розподіл і постачання на рівні 2,02 тис. грн. за тис. м3.  Граничний рівень ціни на природний газ для підприємств гірничо-металургійного  та хімічного комплексу на 2009 р. встановлено на рівні 1,9 тис. грн. за тис. м3. В той же час ціна на газ для населення та бюджетних установ залишена на попередньому рівні, зокрема для бюджетних організацій вона залишена у розмірі 873 грн. за 1 тис. м3.  

Ціна експортного  газу по кварталах, дол./тис.куб.м.

З цієї таблиці  ми бачимо, ціни на газ у 2009 році стали  значно більшими. Безумовно, таке, достатньо різке, здороження природного газу негативно позначиться на рівні рентабельності головних споживачів природного газу. Наприклад, підприємства хімічної галузі є одними з найбільших українських експортерів і, не зважаючи на постійне підвищення цін на природний газ, залишалися на передових позиціях лише завдяки відповідному зростанню світових цін на головну продукцію галузі. Згідно інформації [8] і цього року можна сподіватися на подальше збільшення експорту хімпродукції з України. В той же час, враховуючи, що найбільшими її імпортерами є Росія, Білорусь та Узбекистан, приблизно однаковий рівень ефективності їх хімічного виробництва та значно меншу вартість газу для цих країн кінцева ціна хімічної продукції виробленої в цих країнах буде значно меншою ніж в Україні. Таким чином, продукція українського виробництва виявиться менш конкурентоспроможною як на внутрішніх так і на зовнішніх ринках. Іншим значним промисловим споживачем природного газу є металургійна промисловість. На відміну від хімічної промисловості, металургія не так сильно залежить від постачань природного газу, а значить вартість продукції меншою мірою залежить від вартості природного газу. В той же час, поява на світових ринках потужного експортера (Китай), продукція якого значно дешевша за українську, негативно вплинуло на кон'юнктуру світових ринків металопродукції. Комунальна теплоенергетика та населення є найбільшими споживачами природного газу. В таких умовах ціни на природний газ, а відповідно і ціни на теплову та електроенергію, які вважаються найважливішими індикаторами якості державного управління в країні, уряд намагається стримати за будь-яких обставин .