Призначення нормування праці як галузі

Призначення нормування праці  як галузі. 
 

Зміст 

Вступ.

1. Етапи розвитку  нормування  праці в Україні.

2.  Призначення  нормування  праці.

3. Етичні  аспекти  нормування  праці.

Висновки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

    Нормування  праці  -  це  наукова  дисципліна,  що має особливий  зміст,  сферу  дослідження  і  свої  методи  вивчення  явищ  виробничої  діяльності людини.  Нормування праці  -  економічна  наука,  пов’язана  з  іншими економічними,  а також суспільними і   біологічними науками. Тому  метод  і  порядок  встановлення  норм  праці,  обґрунтування їх  рівня  ґрунтується  на законах  економіки, математики,  фізики,  хімії,  організації  виробництва,  філософії,  фізіології  і психології.  В  більш  загальному  розумінні  нормування  праці -  це  встановлення  конкретного виразу  міри  праці, тобто норми праці,  які включають проектування  трудового процесу  і визначення  його  необхідної  тривалості. 

    Праця є одним з найважливіших виробничих ресурсів. Як і всі ресурси,  вона  потребує ретельного і  постійного виміру, розподілу і планування для досягнення конкретних виробничих результатів. Для  вирішення питань, пов'язаних із плануванням праці, розподілом фонду оплати праці та ін., досить   актуальними  залишаються розробка і використання норм праці.

    В  сучасних  умовах  нормування  праці  базується на  таких  положеннях:

• норми  праці  повинні  встановлюватися  на  основі  наукових  даних, які  враховують  прогрес  техніки;
• виробництво  максимуму  продукції  при  мінімумі  затрат  праці  не  повинно  досягатися  на  основі  надмірної  інтенсифікації  праці і  погіршенні  умов  праці;
• всі  досягнення  в  сфері  організації  праці  і раціоналізації  виробництва  необхідно  відображувати  в  нормах  праці;
• необхідно  залучати  самих  працівників  до  роботи  по  встановленню  норм  праці  з  метою  використання  їх  досвіду  і  творчої  енергії.

    Нормування  праці  відіграє  важливу  роль  у  економічній  роботі  підприємства.  Воно  служить  підґрунтям  для  складання  технічно  і  економічно обґрунтованих  планів,  забезпечуючи  їх  напруженість  і  реальність  реалізації.  Норми  праці  виступають  у  ролі  показників,  за якими  визначають  економію  праці,  зростання  одного  з  найважливіших  показників  економічної  роботи  підприємства  -  підвищення  продуктивності  праці.

    Норми   праці є технічною основою раціональної організації виробництва. Організувати працю на підприємстві – це перш за все правильно розставити людей, які  зайняті виконанням єдиного завдання. Для цього необхідно знати, скільки праці і якої якості потрібно для виконання тієї чи іншої операції або іншої частини виробничого процесу.  Правильна організація праці передбачає в першу чергу встановлення кількості пропорцій між окремими видами праці з врахуванням їх якісних відмінностей. Це можливо при  умові, якщо у розпорядженні підприємства є науково обґрунтовані норми праці на всі види виконуваних робіт. Розділення і кооперація праці мають велике значення при розвитку технічного процесу.

    Між нормуванням і організацією праці існує тісний взаємозв’язок. Науково обґрунтовані норми розраховуються і впроваджуються, виходячи з найбільш раціональної організації праці в певних умовах. В той же час сама норма праці може бути використана для оцінки раціональності трудового процесу і вибору того чи іншого її варіанту.

    Мета  роботи:  з'ясувати  призначення  нормування  праці  як галузі. 
 
 
 
 
 
 
 

1. Етапи  розвитку  нормування  праці  в   Україні.

    У ХІХ–ХХ століттях проблемам нормування праці приділялася значна увага, проте   вона була різна за характером. Якщо в ХІХ ст. учені досліджували переважно питання встановлення  міри виробітку та міри часу, яка необхідна на виконання поставленого перед працівником завдання,  піднімалися проблеми організації праці жінок, залежності продуктивності праці від норм часу,  критикувалися або підтримувалися погляди представників класичної школи, К. Маркса,  маргіналістської школи тощо, то в кінці ХІХ ст. та ХХ ст. на розвиток нормування праці в Україні мали  істотний вплив російські науковці.  Українська наука розвивається відповідно до їх напрямів та під контролем Москви. Нормуванням праці в цей період займаються багато інститутів, на підприємствах створюються численні бюро (відділи, сектори), які   вирішують поставленні урядом країни завдання   щодо  встановлення детальних норм часу та норм виробітку за видами економічної діяльності,  категоріями працівників. У кінці ХХ ст. – на початку ХХІ ст. на нормування праці значною мірою  впливають політичні та економічні події в країні. Цей період характеризується занепадом нормування праці (1990–1996 рр.) та оновленням наукової уваги до нього з 1996-го.

    Таким чином, можна виділити такі етапи розвитку нормування праці в Україні:

    1. за впливом на розвиток української думки вчених економістів різних  наукових шкіл:

    1.1. європейсько-американський напрям характеризувався впливом на формування в Україні концептуальних основ наукової організації та нормування праці. Значний  вплив на цю сферу  дослідження мали         А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, У. Тейлор тощо;

    1.2. російський напрям у сфері нормування праці простежується у таких працях  науковців, як  І. Янжуля, М. І. Тугана-Барновського (ХІХ ст.) та характерний майже для всіх учених з кінця  ХІХ–ХХ ст.

    2. за циклічністю розвитку:

    2.1. зародження/піднесення – відбувається становлення нормування праці як економічного  напряму дослідження. Ознаками етапу зародження є те, що нормування праці не розглядається як  окрема сфера дослідження, а ті чи інші її аспекти досліджуються у наукових колах крізь призму  трудової теорії вартості. Характерними ознаками піднесення є зростання в наукових і практичних  колах інтересу до проблем нормування праці, виробництва, чисельності, які враховують вимоги  ринкової економіки та придатні для використання на сучасному обладнанні;

    2.2. розквіт припадає на російський напрям у сфері нормування праці.  У цей період  нормування праці стає основним об’єктом дослідження. Усі процеси розглядаються з позицій  наукового підходу. Нормування праці стає економічною наукою, яка стрімко розвивається. Рівень розвитку нормування праці в Україні та Росії значно випереджає за певними параметрами навіть його рівень за кордоном. Мало хто знає, що деякі з розробок вітчизняних науковців, особливо А. К. Гастєва, дали можливість західним ученим у сфері наукового менеджменту заявити: “Русские глубже нас входят в НТО” [20, 20];

    2.3. занепад характерний для 90-х років ХХ ст., коли проблеми нормування праці стають другорядними, відбувається реструктуризація структурних підрозділів, які займаються цими питаннями. У цей період процеси праці майже не досліджуються, не розробляються науково-дослідними інститутами типові норми часу, виробітку, чисельності за окремими видами робіт і категоріями працівників, що негативно позначилося на діяльності промислового комплексу України.

    3. за характером дослідження процесів:

    3.1. емпіричний – дослідження трудових процесів на підприємствах проводять спеціалісти на основі експериментів, норми не мали наукового обґрунтування, а визначалися на основі практичного  досвіду, суб’єктивних оцінок;

    3.2. аналітичний, коли в питанні встановлення норм позначився аналітично дослідний початок, були встановлені загальні закономірності формування, проектування і нормування трудових процесів. На цьому етапі розвитку нормування ще не спостерігається тенденцій, спрямованих на розширення прав робітників та покращення змісту і умов їхньої праці;

    3.3. рефлексійний, тобто етап критичного переосмислення емпіричних і теоретичних знань у  сфері нормування праці та подального їх поглиблення. Відбувається перегляд традиційних підходів до нормування як інструменту підвищення інтенсивності праці й росту продуктивності. Проблеми нормування праці зміщуються у бік вивчення творчих аспектів трудового життя, розширюються функції нормування і склад норм праці, підвищується роль соціальних нормативів в умовах формування   інноваційно орієнтованої ринкової  економіки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2. Призначення  нормування  праці.

    Призначення  нормування  праці  заключається  у  встановленні  величини  необхідних  затрат  праці  у  вигляді  норм  праці  на  виконання  визначених  робіт (операцій)  в  найбільш  раціональних  для  даного  підприємства  організаційно-технічних  умовах.

    Незалежно від прийнятих умов господарювання, нормування праці являє собою інструмент, за   допомогою якого можна обґрунтовано визначати необхідну чисельність працівників і кількість робочих  місць, планувати використання робочого часу, оцінювати досягнутий рівень продуктивності праці  працівників і наявні резерви його росту, забезпечувати відповідність рівня оплати праці кількості та якості  виконуваних робіт.

    В  сучасних  умовах  нормування праці  є  складовою  частиною  функції  управління  підприємством.  В  наш  час роботодавець  як  власник засобів виробництва (або їх  частини)  прагне  отримати  максимальний  прибуток  від їх  застосування  шляхом  раціонального використання  праці робітника  з  мінімальними  витратами,  в  тому  числі  оптимальною  чисельністю  персоналу  і  мінімальними  затратами  робочого  часу  при  забезпеченні  високої  якості  товару(послуг).

    Використання  прогресивних та обґрунтованих норм  праці дозволяє визначити оптимальні значення та ефективне співвідношення між окремими видами ресурсів  (трудовими, матеріальними, фінансовими), забезпечити скорочення витрат на виробництво продукції, виявити резерви росту продуктивності праці. Таким чином, нормування праці є необхідною вимогою  планування, організації і управління діяльністю підприємств, що діють в умовах ринку. Широке  застосування норм праці сприяє підвищенню  рівня  економічної роботи і результативності діяльності  підприємств.

    Найбільш  розповсюдженими в практиці діяльності вітчизняних підприємств плановими нормами і  нормативами виступають: норми часу, норми виробітку, норми обслуговування, норми чисельності, нормовані завдання. З підвищенням технічного й організаційного рівня сучасного виробництва, ростом його обсягів, поступово розширюються склад і сфера застосування норм праці, посилюється взаємозв'язок  функцій нормування, організації і планування виробництва. Тому до основних показників, що підлягають обов’язковому плануванню і аналізу в частині нормування праці, варто віднести ті, які найбільш повною мірою визначають стан нормування праці на підприємстві, а саме:

    1) доля працівників, праця яких нормується;

    2) загальна кількість діючих норм праці;

    3) питома вага науково  обґрунтованих (з обліком технічних, організаційних, психофізіологічних,  економічних, ринкових (маркетингових), соціальних чинників) норм праці;

    4) доля норм, що розраховуються на основі міжгалузевих і галузевих нормативів з праці;

    5) середній коефіцієнт (відсоток) виконання норм по визначеній сукупності працівників;

    6) частота перегляду норм праці;

    7) кількість діючих норм, що підлягають перегляду;

    8) економія від зниження трудомісткості виготовлення продукції в результаті заміни і перегляду  діючих норм праці.

    Зворотний зв’язок планування і нормування праці полягає в тому, що необхідність оптимізації   витрачання усіх видів ресурсів та забезпечення обґрунтованості стратегічних (перспективних), поточних і оперативних планів обумовлює підвищення вимог до якості діючих норм праці. В цьому зв’язку основними  завданнями виступають: