Приватизація і фондовий ринок в Україні

Українська фондова  біржа сьогодні - це торги в системі  електронного обігу цінних паперів, аукціонний продаж за грошові кошти  державних пакетів акцій відкритих  акціонерних товариств, створених  в процесі приватизації. Це і розвиток вторинного ринку на торгах "з голосу", на яких представлений увесь спектр основних видів цінних паперів: акції приватизованих підприємств, акціонерних товариств, венчурних компаній, державні цінні папери, ощадні, депозитні та інвестиційні сертифікати, векселі. Впроваджується торгівля опціонами та ф'ючерсами.

На початок 1999 року в  лістингу Української фондової біржі  у відділенні офіційного котирування знаходяться акції АСК "Укррічфлот", АПБ "Україна", Укрсоцбанку, ВАбанку, ДАЕК "Західенерго", Української фінансової групи та державні цінні папери. У відділенні позаофіційного котирування знаходяться цінні папери понад 2 тисяч емітентів.

27 лютого 1995 року виданий Указ Президента України "Про участь Української фондової біржі в приватизаційних процесах", а 22 серпня 1995 року - Указ Президента України "Про заходи щодо залучення додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова", згідно з якими на УФБ та її філіях проводиться аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств.

За 1992 рік на УФБ продано 68 цінних паперів на суму 33.560.000 крб. У 1996 - 193.016.177 цінних паперів на загальну суму 31.610.424,6 грн. За 1998 р. на Українській фондовій біржі реалізовано 158.698.111 цінних паперів на загальну суму 50.153.833,14 грн., у тому числі 155.692.467 акцій приватизованих підприємств на суму 44.896.337,12 гривні.

Рік, що минув, не був для  України роком позитивних зрушень у фінансово-економічній сфері. Така ситуація позначилась і на фондовому ринку. Стан ринку характеризувався певним підйомом у першому кварталі, затишшям у другому та половині третього кварталів і значним спадом протягом чотирьох останніх місяців року. Активізація ринку у першому кварталі обумовлена продажем державних пакетів акцій підприємств енергетичного комплексу.

Незважаючи на такі коливання, погіршення загальної ситуації на ринку  цінних паперів. Українській фондовій біржі за підсумками роботи у 1999 році вдалося не лише не втратити набуті позиції, але й поповнити їх новими здобутками.

Реалізація Указів Президента України "Про участь Української  фондової біржі в приватизаційних  процесах", "Про заходи щодо залучення  додаткових коштів для ліквідації наслідків аварії на очисних спорудах міста Харкова" та аукціонний продаж державних пакетів акцій приватизованих підприємств, торги на вторинному ринку і продаж векселів дозволили у порівнянні з попереднім роком вдвічі збільшити обсяги біржового обігу.

Відтак зазначимо, що для підвищення ефективності роботи вітчизняних акціонерних підприємств  необхідний вторинний перерозподіл прав власності, задля укрупнення пакетів  акцій у руках інвесторів, зацікавлених в успішній роботі підприємств. Незважаючи на активізацію вторинного організованого ринку цінних паперів в Україні, він ще не спроможний перерозподілити пакети акцій. Річ у тім, що частка акцій в операціях купівлі-продажу на ринку цінних паперів ще незначна.

Розглянувши умови виникнення і подальшої перспективи розвитку фондового ринку в Україні, можна відмітити, що його формування відбувалося в кілька етапів. Перший етап - це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних ЦП. І хоч діяльність цих установ на РЦП була стихійною й неорганізованою, а самі ЦП мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні.

Другий етап розвитку РЦП виник у зв’язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку  купівлі - продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних  майнових сертифікатів - ваучерів. Ціна первинного ринку - 500 грн. за ваучер та 10 і 20 грн. за компенсаційний сертифікат - виявилася надто умовною. А от вторинні ринки продемонстрували до цього виду державних ЦП можливість дієвості ринкового механізму ціноутворення. Такі інструменти, як ПМС, КС, пільгова передплата, знов повернули приватного інвестора до ринку, при чому психологічно для пересічного громадянина не було значних ризиків при втраті вартості ПМС чи КС, що давало змогу привернути увагу значної кількості фізичних осіб до процесу приватизації. У цей період створюються псевдобіржі - центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Також у цей період починається процес масової приватизації.

Оцінюючи базу масової приватизації, розглянемо кілька цифр. До середини 1998 року було приватизовано 9500 середніх великих підприємств (починаючи з 01.01.1995 року ) із глибиною приватизації 70 %, не менш як 4750 із глибиною продажу 100 %. У сертифікатних аукціонах, за даними Фонду держмайна, узяло участь понад 20 млн. громадян, через пільгову передплату було розміщено близько 7 % статутного капіталу всіх приватизованих підприємств. Отже, можна зробити висновок, що за роки проведення масової приватизації було розподілено значну частину об’єктів малої та середньої власності.

Розвиток інституту  приватної власності через випуск ПМС, КС та розміщення акцій підприємств  через пільгову передплату ознаменував  початок реального процесу становлення  українського ринку цінних паперів. Саме масова приватизація була тим чинником, що дав поштовх і став реальною базою створення фондового ринку та його інфраструктури в Україні.

Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами:

- активний продаж державою  значних пакетів акцій великих підприємств;

- бурхливий розвиток  біржових та позабіржових систем  обігу акцій;

- поява значної кількості  фінансових посередників, що оперували  вже не сертифікатами, а реальними  грошима;

- концентрація власності  шляхом активного скуповування акцій у населення;

- розвиток ринку державних  боргових зобов’язань;

- вихід на ринок  у ролі покупців великих зовнішніх  інституціональних та приватних  інвесторів;

- розробка та затвердження  індексу ПФТС.

Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи і до сьогодні, ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в Україні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу ЦП (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна.

Сьогоднішній рівень розвитку вітчизняного фондового ринку  є недостатнім для забезпечення Національних інтересів України.

Неорганізований ринок  цінних паперів в Україні є  набагато більшим, ніж ринок організований, чого нема в жодній із країн Східної  Європи, що успішно розвиваються. Внаслідок  цього, відсутній механізм встановлення справжньої ціни, що сприяє введенню в оману інвесторів. Неорганізований ринок створює непрозорий, неліквідний та ненадійний ринок ринок, який не існує для світової спільноти. Оскільки в світі всі показники та характеристики національного ринку розраховуються за параметрами організованого ринку, то західний інвестор вважає, що український ринок є невеликим за обсягами та неперспективним.

Існуючий підхід до приватизації не сприяє розвитку фондового ринку. Тепер, коли держава продає акції  найбільш привабливих підприємств за грошові кошти виключно стратегічним інвесторам, населення України позбавлено можливості отримати частку в цих компаніях. Незважаючи на наявність вільних коштів, дрібні українські інвестори не мають фінансових інструментів для інвестування. Відсутність у вільному обігу на вторинному ринку акцій означає неможливість визначення ефективності роботи підприємства, оскільки одним із основних критеріїв ефективності в ринковій економіці є показник зростання курсової вартості акцій цього підприємства. Таким чином, оскільки приватизація є на сьогодні основним джерелом надходження акцій на ринок, приватизація лише для стратегічного інвестора веде до знищення фондового ринку України.

Тотальне домінування  документарних випусків цінних паперів  не дозволяє використовувати сучасні технології депозитарних розрахунків, що робить ринок ненадійним та суттєво знижує його привабливість.

Ситуація ускладнюється  тим, що український фондовий ринок  за своїми параметрами менший ніж  ринки країн-найближчих сусідів  України. Якщо державою не будуть здійснені рішучі заходи, то, в умовах світової тенденції глобалізації ринків, торгівля акціями найбільш привабливих українських підприємств буде здійснюватися поза межами України.

Нині значні зусилля  необхідно спрямувати на поліпшення інвестиційного клімату. Ефективна інтеграція України до світового економічного простору є загальним завданням побудови її державності, прискорення радикального оновлення національної економіки та побудови її ринкової соціально зорієнтованої моделі. В Україні є досить великі можливості для розвитку іноземного бізнесу та інвестицій, а саме : наявність відносно розвиненої інфраструктури; низька вартість ресурсів; сприятливе географічне положення; висока якість і дешевизна робочої сили; ненасичений вітчизняний ринок.

За цих умов основними  пріоритетними напрямами розвитку українського фінансового ринку  повинні бути:

- стабілізація законодавчої  бази, запровадження системи врегульованих  оптимальних норм і методів  через найвпливовіші, а головне,  ефективні та стимулюючі важелі;

- проведення адміністративної  реформи і , зокрема, реформи  Міністерства фінансів у напрямі  вдосконалення його організаційної  структури, уточнення функції,  підвищення ролі і статусу;

- централізація та  організаційна оформленість обігу  ЦП в Україні через створення єдиної біржової системи;

- здійснення заходів  щодо стимулювання внутрішнього  ринку капіталів, обмеження доступу  до нього нерезидентів, що сприятиме  зростанню обсягів капіталу;

- запровадження та  розвиток таких інститутів, як  ринок застави, іпотечні кредити, споживчі кредити, на умовах доступності для вітчизняного інвестора;

- обмеження зовнішніх  запозичень й розширення випуску  державних і місцевих позик;

- залучення на фінансовий  ринок нереалізованого інвестиційного  потенціалу домашніх господарств;

- розвиток різноманітної  довірчої діяльності, операційного  страхування;

- створення системи  захисту прав інвесторів на  фінансовому ринку;

- формування учасника  фінансового ринку як суспільного  інституту, тобто такого учасника, для якого соціально зумовлені й історично обмежені закони, норми, звички і стереотипи, що склалися у суспільстві, є настільки очевидними, що не потребують офіційних угод між контрагентами, які діють в економіці. 
Висновки

В Україні об’єктами  масової приватизації були майно державних підприємств, державний житловий, земельний фонди. Досліджуючи трансформацію відносин власності в Україні, ми переважно розглядаємо приватизацію тому, що вона стала фактично єдиним блоком макроекономічних реформ, які здійснювалися відносно динамічно.

Реформування відносин власності в Україні за допомогою  приватизації – це стратегічний напрямок економічної трансформації. Тільки вирішення цього завдання зможе  забезпечити розвиток підприємницьких  відносин і проблему зростання виробництва  на шляху до розвиненого ринку в цілому

Проте, завдання приватизації досить часто звужуються до суто фіскальних, а непослідовність  та непрозорість приватизаційних процесів, їх значна політизація надають підґрунтя  для неоднозначної оцінки з боку експертів, політиків, представників громадянського суспільства, створюють передумови для політичного протистояння, що, зрештою, перешкоджає формуванню коректної приватизаційної стратегії.

Сучасні умови вимагають  пошуку оптимальних економіко-правових та політико-організаційних механізмів приватизації, зокрема прийняття довгострокової програми приватизації; здійснення приватизації державних підприємств на підставі інвестиційних зобов'язань в економічній та соціальній сферах із запровадженням жорсткого контролю та майнової відповідальності за дотримання цих зобов'язань; перехід до індивідуальної приватизації стратегічно важливих підприємств на підставі окремих законів; розробка та впровадження ефективного та прозорого механізму контролю за виконанням інвестиційних та соціальних зобов'язань на приватизованих об'єктах; цільове використання коштів, отриманих від приватизації державного майна та інше.

Список використаних джерел

1. http://www.utsb.kiev.ua/ukr/news/494-informaciya-shhodo-reformuvannya-vidnosin-vlasnosti-v-ukrayini-za-2011-rik.html - Товарна біржа «Універсальна товарно-сировинна біржа»: «Інформація щодо реформування відносин власності в Україні за 2011 рік».
2. http://www.niss.gov.ua/Table/Brifing/pres_rel.htm - націонадьний інститут стратегічних досліджень «Українська приватизація: проблеми та пріоритети»
3. http://personal.in.ua/article.php?ida=369 – Галунько В. Власність як юридична та економічна категорія, об'єкт протиправного посягання//Персонал №9, 2006.
4. Паламарчук В. Теорія власності та формування ринкового механізму господарювання: проблеми і перспективи/ В. Паламарчук, А. Шегеда // Економіка. Фінанси. Право. – 2002. - №3. – с.36-39
5. Міньков В. І. Деякі особливості розвитку фондового ринку України // Фінанси України –  2005. – № 12. – С. 104–114.