Природо-ресурсний потенціал та оцінка екологічного розвитку Закарпатського регіону

Найбільше мікробіологічне  забруднення водопровідної питної води, що подається населенню, спостерігається  у Перечинському районі (41,7 %), Міжгірському районі (15,8 %), Ужгородському районі (11,7 %), Тячівському районі (10,8 %), В.Березнянському районі (10,2 %).

Загальний економічний збиток від впливу на природні комплекси господарської діяльності виражається формулою:

де і = 1, 2, 3, … n — число  видів діяльності, які призводять до збитків;

j = 1, 2, 3, … m — число  природних комплексів, на які впливає господарська діяльність;

Зij — збитки від і-го виду впливів на j-й природний комплекс;

Kj — коефіцієнт, що враховує  стан природного комплексу.

Економічні збитки, завдані  природному середовищу, можна розраховувати  як суму видатків на відновлення Вв, відтворення Ввід, оздоровлення природних  комплексів Во та відшкодування збитків потерпілим від шкідливого впливу господарської діяльності Вз:

Взаг = Вв +Ввід +Во +Вз.

Можна зробити висновки, що екологічна ситуація в рекреаційних зонах Карпатського регіону досить неоднозначна, а реально диференційована по характеру напруженості і залежна в значній мірі від розташування екологічно небезпечних промислових об'єктів. Розробки родовищ сірки в Яворові і Новому Роздолі знаходяться в безпосередній близькості курортів Немирів, Шкло, Розділ. Межі Стебницького калійного родовища впритул прилягають до курорту Трускавець. Прикарпатський нафтогазоносний район охоплює всі курорти і курортні місцевості передгірної і низькогірної зон Карпат. У відповідності з цим промислові зони включають в себе рекреаційні місцевості: Львівська - Брюховичі і курортні приміські території; Яворівська - Немирів, Шкло і курортні місцевості Розточчя; Дрогобицько-Бориславська - Трускавець, Схід-ницю; Стрийсько-Дашавська - Моршин. Таким чином, за винятком гірських рекреаційних територій, курорти і курортні місцевості рівнин­ної та передгірної зони знаходяться в екологічно небезпечних умовах.

На деяких курортах (Немирів, Трускавець) спостерігаються вищі від  середньореспубліканського рівня  показники забрудненості повітря. Курорти Трускавець, Моршин, Великий  Любінь, Поляна знаходяться під впливом  автотранспортного забруднення, адже поруч пролягають важливі автошляхи.

Значна кількість річок, що протікають через курорти, сильно забруднена. Особливо загрозлива ситуація склалася в районі Великого Любеня (р. Верещиця), Трускавця (р. Слониця)

Певні екологічні порушення  в районах курортів зумовлені  меліоративними роботами, в основному  осушенням. Найхарактерніші приклади - Моршин, Великий Любінь. Внаслідок осушувальних робіт спостерігається пониження рівня ґрунтових вод. При несприятливих обставинах може бути завдана шкода родовищам мінеральних вод. Насторожує і те, що в районах деяких курортів, зокрема Трускавця, показники забруднення грунтів важкими металами перевищують допустимі норми.

Певну дестабілізацію в екологічну ситуацію регіону і рекреаційних зон зокрема, вносить необмежене вирубування лісів. Внаслідок обезліснення схилів спостерігається активізація  зсувних процесів, збільшення кількості  паводків на гірських ріках, зміна мікроклімату. Заліснення вирубок монокультурою  ялини приводить до частих буреломів.

Таким чином, екологічна ситуація в рекреаційних місцевостях Карпатського регіону відбиває напружене становище, що склалося на всій території. Окремої, особливо жорсткої екологічної політики в місцях існуючого і перспективного рекреаційного освоєння не проводиться. Очевидно, що для виправлення такого становища треба в першу чергу  задіяти чинники економічної  відповідальності за порушення екологічних  вимог господарювання.

Слід відзначити, що певну  лепту в екологічний дискомфорт рекреаційних зон вносять безпосередньо  об'єкти, значна частина яких не обладнана  очисними спорудами, часто порушуються  санітарні норми складування  господарсько-побутових відходів.

Потенційну загрозу природному середовищу може нести надмірна ескалація  рекреаційних об'єктів в окремих  зонах, що може викликати деградацію ландшафтів внаслідок перевищення  норм граничних навантажень. Незважаючи на значний резерв між існуючим наван­таженням і нормативними показниками рекреаційної місткості ландшафтів, сумарна місткість  окремих рекреаційних центрів, зокрема  Трускавця, Славська, вже сьогодні близька  до оптимальної. Тому необхідною умовою подальшої розбудови рекреаційних зон є суворе дотримання норм оптимального рекреаційного навантаження на природні екосистеми .

 

 

 

 

 

2.Регіональні  відмінності рівня розвитку фінансової  інфраструктури в Україні

Організаційна фінансова інфраструктура є досить розгалуженим і складним суспільним явищем, яке включає різні  за змістом діяльності та призначенням установи й інституції, які забезпечують функціонування фінансів. Організаційна фінансова інфраструктура включає три складові: управлінську, інституційну та обслуговуючу інфраструктуру.

Управлінська фінансова інфраструктура являє собою сукупністю фінансових органів, на які покладені функції оперативного управління в сфері державних фінансів та регулятивної діяльності щодо інституцій фінансового та страхового ринків і ринку фінансових послуг, а також фінансові служби галузевих міністерств і відомств, підприємств, організацій та установ.

Інституційна фінансова інфраструктура - це сукупність фінансових інституцій, які функціонують на фінансовому ринку та ринку фінансових послуг, виконуючи функції щодо мобілізації, переміщення та інвестування ресурсів. 

Банківська система Україні  дворівнева: вона складається з Національного  банку України (далі НБУ) і банківських  установ  (далі банки).  На початок 2012  року в країні функціонувало 176  банків зі 198 зареєстрованих), у  тому числі 53 банки з іноземним  капіталом (22% - зі 100% іноземним капіталом).

Згідно з даними НБУ, частка іноземного капіталу в акціонерному капіталі банківської  системи за рік несуттєво збільшилася  і становить 41,9%. 

На початок 2012 року брутто активи банківської  системи становили 92% ВВП України, що свідчить про високий рівень інтегрованості банківських установ в економіку  країни.

Більшість банків є учасниками міжнародних  карткових систем та /  або НСМЕП,  у розвитку якої активну участь бере НБУ. Станом на 01 січня 2012 року в обігу  перебувало 57,9 млн. платіжних карт, емітованих вітчизняними банками,  з яких 60%  були активними;  інфраструктура обслуговування карткового бізнесу  налічує 33  тис.  банкоматів і 28,8  тис.  банківських терміналів;  еквайрингова

мережа складається з 94,7 тис. торгових терміналів.  У країні функціонують 9  банківських систем грошових переказів (у т.ч. 2 міжнародні).

Регіональна мережа банківських установ  складається з більш ніж 20 000 точок  продажу  (включаючи філії та дочірні  компанії).  При цьому,  найбільше  число банків сконцентровано у промислових  і столичному регіонах (Рисунок 1).

Рівень покриття банківською мережею  території Україні в перерахунку  на кількість населення  (з урахуванням  фактичної заселеності регіонів) є помірним.

17 найбільших українських банків:

№ п/п	Назва Банку
1	ПриватБанк
2	Ощадбанк
3	Укрексімбанк
4	Райффайзен банк Аваль
5	УкрСиббанк
6	Укрсоцбанк
7	ВТБ Банк
8	Промінвестбанк
9	Перший український міжнародний  банк
	Альфа-банк
1	Надра
1	ОТП Банк
1	Фінанси і Кредит
	Дельта
1	Укргазбанк
1	Брокбізнесбанк
1	Сбербанк Росії

Зміни в стратегіях ряду банківських  установ спричинили скорочення витрат на розвиток і оптимізацію регіональної мережі.  В цілому по банківській  системі у 2011  році спостерігалося скорочення загального числа точок  продажу,  і, найімовірніше,  ця тенденція  збережеться у 2012  році.

Обслуговуюча фінансова інфраструктура включає тих суб'єктів, які виконують функції організаційних посередників на фінансовому ринку (біржі, торгівці цінними паперами) та допоміжні функції на ринку цінних паперів (реєстратори, депозитарії, клірингові центри та ін.), а також тих, які не будучи фінансовими за змістом своєї діяльності, надають послуги різним суб' єктам у сфері фінансової діяльності (аудиторські та консалтингові фірми, інформаційні, рейтингові та аналітичні агенції, ріелтерські контори, бюро кредитних історій тощо). Основне призначення цієї складової полягає у створенні належних передумов для функціонування основних суб' єктів інфраструктури. Але хоча вони виконують допоміжні функції, без них сучасну фінансову інфраструктуру навіть неможливо уявити.

         Фондова біржа являє собою організаційно оформлений, регулярно функціонуючий торговельний майданчик, на якому відбуваються операції купівлі-продажу цінних паперів та інших фінансових інструментів. Як суб' єкт фінансової інфраструктури вона виступає основним організатором торгівлі. Головне її призначення - організація функціонування вторинного ринку. Але, з одного боку, через неї може здійснюватись і первинне розміщення цінних паперів, а з іншого боку, і вторинний ринок може функціонувати поза біржею. У зв' язку з цим розрізняють біржовий і позабіржовий обіг цінних паперів.

Оскільки фондова біржа є  центром торгівлі цінними паперами, то за підсумками торгівлі на ній здійснюється їх котирування. З одного боку, на цій основі утворюється механізм незалежної й досить об' єктивної оцінки діяльності акціонерних товариств та інших емітентів. З іншого боку, фондові індекси є важливим макроекономічним індикатором ділової активності та ситуації в економіці як окремої країни, так і світової економіки у цілому.

Функції організатора торгівлі в сучасних умовах виконують також торговельно-інформаційні системи, що працюють в електронному режимі.

Валютна біржа є формою організованої торгівлі іноземною валютою, на відміну від неорганізованого (міжбанківського) ринку.

Торгівці цінними паперами є  професійними учасниками фондового ринку. Професійна діяльність з торгівлі цінними паперами включає брокерську і дилерську діяльність, андеррайтинг та діяльність з управління цінними паперами. Брокерська діяльність полягає в укладанні торговцем угод щодо цінних паперів від свого імені (чи від імені іншої особи) за дорученням і за рахунок іншої особи. При цьому торговець може виступати поручителем або гарантом виконання зобов'язань перед третіми особами за договорами, що укладаються від імені клієнта. Дилерська діяльність - це укладання торговцем угод від свого імені та за свій рахунок з метою перепродажу цінних паперів. Андеррайтинг являє собою розміщення цінних паперів торговцем за дорученням, від імені та за рахунок емітента. При цьому торговець може брати на себе зобов' язання щодо гарантування продажу усього чи часткового обсягу емісії цінних паперів, а якщо продаж не здійснено у визначених в угоді обсягах - викуповувати нереалізовані цінні папери за фіксованою в угоді ціною. Діяльність з управління цінними паперами провадиться торговцем від свого імені за винагороду протягом визначеного строку з переданими йому в управління цінними паперами або грошовими коштами, призначеними для інвестування в цінні папери.

Кількість бірж 

 

	01.04.2012р.
Усього зареєстровано	569
Універсальні	107
Товарні і товарно-сировинні	398
Агропромислові	25
Інші	39

Реєстратор - це юридична особа, яка спеціалізується на наданні послуг з ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, випущених у документарній формі. Крім спеціалізованих реєстраторів реєстроутримувачами можуть бути безпосередньо емітенти цінних паперів (при чисельності власників іменних цінних паперів не більше 150 осіб), зберігачі активів інститутів спільного інвестування та компанії з управління активами інвестиційного фонду відкритого типу. Налагоджена та захищена реєстраторська діяльність є запорукою гарантування прав інвесторів, що вкрай важливо для ефективного функціонування ринку цінних паперів.

Депозитарії здійснюють зберігання цінних паперів, що існують у бездокументарній формі, а також обслуговування обігу цінних паперів у бездокументарній та документарній (з цінних паперів, що депоновані в цьому депозитарії) формах. Депозитарні установи здійснюють такі види операцій: адміністративні - відкриття і закриття рахунків, внесення змін до анкети рахунку, зміну способу зберігання (відокремлений чи колективний); облікові - зарахування, списання, переказ, переміщення цінних паперів; інформаційні - видача виписок і довідок з рахунку у цінних паперах.

Повноцінне функціонування фінансового  ринку та фінансової системи у  цілому можливе тільки за умови наявності  повної й достовірної інформації щодо діяльності окремих суб' єктів. В системі інформаційного забезпечення фінансової діяльності важливу роль відіграють суб'єкти, що спеціалізуються  на відповідних функціях. Аудиторські фірми, здійснюючи незалежний контроль, засвідчують правильність ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності. Вони мають надати підтвердження зацікавленим особам (інвесторам, органам державного регулювання, фінансовим інституціям, партнерам), що оприлюднені звіти тих суб'єктів, які мають розкривати інформацію про свою діяльність, відображають реальний стан їх справ. Без такої впевненості у фінансових взаємовідносинах завжди буде присутня невизначеність.Інформаційні агенції збирають, систематизують і розповсюджують через різноманітні канали (друковані засоби та електронні мережі) інформацію щодо стану економіки та фінансів окремих країн і суб' єктів. В умовах інформаційного суспільства доступ до неї гарантується усім зацікавленим юридичним та фізичним особам, а приховування інформації розглядається як порушення принципу рівних прав і рівних можливостей.