Природно-ресурсний потенціал України

Структура сільськогосподарських  угідь значно впливає на регіональні  особливості розміщення сировинної бази агропромислового комплексу. Саме тому вони викликають особливий інтерес. Показник забезпеченості населення  сільськогосподарськими угіддями вважають найбільш об’єктивним при економічних  оцінках земельних ресурсів. В  Україні він складає 0,8 га на одного жителя, з них 0,65 га становить рілля.

Сільськогосподарські угіддя сконцентровані на території нерівномірно. Їх площа зростає від 37% у гірсько-лісовому регіоні Карпат до 90% у степах.

На орні землі (ріллю) у  структурі сільсько-господарських  угідь припадає близько 76%, що свідчить про високу розораність території  України. За цим показником Україна  займає перше місце в Європі. Проте  особливе значення має продуктивність земель, яка залежить від природної  родючості грунтів.   У структурі грунтового покриву України домінують різновиди чорноземів, поширені майже на 55% площ орних земель. 10% орних земель займають опідзолені й деградовані чорноземи, 9% – каштанові, 7% – підзолисті, 6,7% – сірі лісові, 2,5% – солонцюваті, 2% – лужні та ін. В Україні зосереджено 25% покритих чорноземом площ світу.У найближчій перспективі значно зміниться структура землекористування. Найважливішим у цих змінах є зростання чисельності фермерських землеволодінь і подальша приватизація землі, що повинно підтверджуватися відповідним закондавством.

4. Аргокліматичні ресурси

 

В останні десятиліття  кліматичні умови все частіше  оцінюються як природні ресурси, насамперед, – агрокліматичні. Температурний  режим повітря і грунту в поєднанні  з кількістю атмосферних опадів і запасами вологи в грунті формують агрокліматичні ресурси. Річні суми температур рівнинної частини країни з середньодобовими понад 10°С становлять 2100-3600°С і достатні для визрівання основних сільськогосподарських культур.

Зволоження території  зменшується з північного заходу на південний схід. На півночі в  природній зоні Полісся в багатьох місцях грунти заболочені і потребують осушення. У зоні лісостепу коефіцієнт зволоження дорівнює 1, але у результаті неоднорідності рельєфу тут посилено розвивається водна ерозія грунтів, з якою теж необхідно боротися, щоб зберегти їх родючість. У зоні степу зволоження недостатнє, важливим є правильне зрошення грунтів, яке  б не призводило до їх засолення. Різко зменшують ефективність використання агрокліматичних ресурсів заморозки, ураганні вітри з грозами, суховії, град.

В. Попов, взявши за основу головні  кліматичні показники, що безпосередньо  впливають на умови розвитку сільськогосподарських  культур, насамперед, зволоження та тривалість вегета-ційного періоду, виділив  на території України наступні агрокліматичні зони: українське Полісся, західний лісостеп, центральний і східний лісостеп, північний степ, Донецький кряж, південний степ, Карпатські та Кримські гори.

5. Водні ресурси

 

Під терміном “водні ресурси” розуміють усі води даної території (поверхневі – річки, озера, водосховища, ставки і підземні), придатні для  господарського використання.

Забезпечення одного жителя країни водою місцевого стоку  становить 1000 м3, що у 18 разів менше, ніж у Росії.

На території України  нараховується більше 70 тис. річок. З 210 км3 річкового стоку найбільше (в середньому) припадає на Дунай  – 123 км3, Дніпро – 53 км3, Дністер – 9 км3, Тису – 6 км3, Сіверський Донець – 5 км3 і Південний Буг – 3 км3. Три тисячі озер України акумулюють у собі 11 км3 води. Найбільше з прісних – Світязь, солоних – Сасик, Ялпуг. Ресурси прісних озерних вод становлять 2,3 км3, солоних – 8,6 км3.

В Україні збудовано більше тисячі водосховищ, загальним об’ємом  понад 55 км3. Найбільший каскад водосховищ створенний на Дніпрі.

Ставки становлять найчисленнішу  групу (близько 28 тис., об’ємом більше 3 км3) штучних водойм, які здавна споруджувалися на малих річках, у  балках та ярах. Запаси більш чистих, порівняно з поверх-невими, підземних вод перевищують 20 км3 і знаходяться, в основному, на півночі і заході. Глибина залягання їх коливається від 100 м на півночі до 600 м на півдні України. Серед підземних вод особливо важливу роль відіграють мінеральні, які зосереджені у 84 родовищах, з них 35 експлуатуються.

У гірських регіонах України  є термальні води, які залягають  на глибині понад 500 м і ще недостатньо  вивчені. У цілому за запасами водних ресурсів Україна займає одне з останніх місць у Європі. Найбільшими споживачами води є промисловість, сільське і комунальне господарство.

Альтернативним джерелом водних ресурсів є моря, бо їх води вимагають  опріснення. Найбільше господарське значення Чорного і Азовського морів, довжина берегової смуги яких становить майже 2 тис. км, полягає  в тому, що вони є основою для  розвитку морського транспорту, рибальства, відпочинку і лікування людей.

 

6. Біологічні ресурси

 

Біологічні ресурси розглядаються  як сукупність рослинних ресурсів і  тваринного світу. Ліси становлять основу рослинних ресурсів. Лісових ресурсів в Україні недостатньо. Середня лісистість її території становить 14% (8,6 млн. га). Лісонадлишковими районами є Карпати (лісистість – 40%) і Полісся (26%). 75% лісових площ мають високопродуктивний деревостан. На хвойні ліси припадає 54% запасів деревини, у тому числі на сосну – 35%, вона, в основному, поширена на Поліссі. Майже 40% запасів деревини – твердолистяні породи: дуб – 22%, бук – 13%, граб – 2%. Серед листяних порід переважають береза, осика, вільха, липа, тополя. За рахунок власних лісів Україна задовольняє 25% своїх потреб у деревині. Неабияка роль лісу в заготівлі ягід, грибів, плодів, лікарських трав. З лісом пов’язують великий спектр народно-господарської діяльності (лісова і деревообробна, меблева та паперово-целюлозна промисловість, лісохімія, фармакологія, харчова промисловість, побутове паливо тощо).

 

 

 

7.Рекреаційні ресурси

Під рекреаційними ресурсами  розуміють сукупність природних, природно-технічних, соціально-економічних комплексів та їх елементів, які використовуються для прямого і непрямого споживання та виробництва курортних і туристичних  послуг з метою відновлення та розвитку фізичних і духовних сил  людини.

Ці ресурси є в усіх областях України. Серед них домінують  санаторно-курортні, до складу яких входять  мінеральні води, лікувальні грязі, ропа, кліматологічні ресурси лісів, морів, гір. В Україні відомо понад 100 джерел мінеральних вод: “Нафтуся” –  у Львівській, “Куяльник” – в  Одеській, “Миргородська” – у Полтавській, зразка “Боржомі” – у Рахівському  районі Закарпатської, “Великодолинський  нарзан” – в Одеській областях тощо.

У складній системі використання рекреа-ційних ресурсів помітне місце  посідає туризм (поєднує пізнавальні  й оздоровчі функції), організований (через будинки й бази відпочинку, пансіонати, дитячі табори) і неорганізований  відпочинок (самодіяльні короткочасні або тривалі виїзди “на природу”, збирання грибів та ягід, купання тощо).О. Бейдик поділив територію за спеціалізацією рекреаційного обслуговування, структурою рекреаційних ресурсів і напрямами  їх освоєння, охорони та відновлення  на чотири рекреаційні регіони (Карпатський, Кримський, Дніпровсько-Дністровський, Азово-Чорноморський), у межах яких розміщуються вісім рекреаційних районів.

Різноманітний рекреаційний потенціал України нині розглядається  як вагоме джерело економічного розвитку держави на перспективу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Україна належить до країн, з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю  використання природних ресурсів. Цьому  сприяє наявність, різноманітність  та багатство видів ресурсів, добра  господарська освоєність, доступність  територій, сприятливі умови для  їх експлуатації та зростаючи потреби  людини та промислового виробництва  в цих ресурсах. По-перше, за питомими (на 1 чол., на 1 км²) масштабами та інтенсивністю  використання ресурсів, Україна випереджає всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в  Європі. По-друге, великі обсяги виробництва  та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка характеризується високими масштабами споживання сировини, палива, матеріалів.

Основна задача на сьогодні – це питання  комплексного та ефективного використання ресурсів в народному господарстві та збереження їх для наступних поколінь. Тут можна визначити основні  напрямки державної стратегії раціонального  природокористування:

- постійний контроль за дотриманням надрокористувачами проектів розробки та технологічних схем при розробці родовищ корисних копалин;

- розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, розширення існуючих і створення нових природно-заповідних об’єктів;

- державне фінансування діяльності по лімітування, розміщенню та знешкодженню відходів;

- запобігання забруднення річок, озер, водосховищ, та ін. гідрологічних об’єктів і підтримка їх сприятливого гідрологічного стану;

- втілення сучасних технологій ведення лісового господарства та лісоексплуатації, відтворення корінних деревостанів і корінних фауністичних комплексів;

- впровадження еколого-економічних важелів раціонального використання природних ресурсів та формування екологічних фондів для фінансування природоохоронної діяльності;

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Апостолюк С.О., Мацюк Р.І., Сторожук  В.М. Охорона навко-лишнього середовища в лісопромисловому комплексі: Навчальний посібник. – Львів: Афіша, 2001. – 200с.

 

2.  Генсірук С.А. Регіональне природокористування: Навч. посіб-ник.– Львів: Світ, 1992.– 336 с.

 

3. Голиков А. П., Олійник Я. Б., Степаненко А. В. Вступ до економіч¬ної і соціальної географії: Підручник. — К.: Либідь, 1997. — 320 с.

 

4. Мельник Л.Г. Екологічна економіка: Підручник. Суми: ВТД „Університетська книга”, 2002. – 346 с.

 

5. Морозов В.В. Еколого-меліоративні умови природокористу-вання на зрошуваних ландшафтах України: Навчальний посібник. - Київ-Херсон: Айлант, 2003. – 208с.

 

6. Разуміхін Н.В. Природні ресурси та їх охорона. - Л., 2008. - С. 138.

 

7. Руденко В.П. Природно-ресурсний Потенціал Української РСР / / Изв. АН СРСР. Сер. геогр. - 2009. - № 5. - С. 88

 

8. Основи екології: Учеб. посібник. - Донецьк: 2009. – 378с.

 

9. Царенко О.М., Злобін Ю.А. Екологічна економіка. – Суми: Університетська книга, 2006. – 368 с.

 

10. http://www.refine.org.ua/pageid-4685-1.html