Природно-ресурсний потенціал України та шляхи підвищення його використання

Всього  на території України понад 70 тис. річок, але тільки 117 з них мають довжину понад 100 км. Влітку річки стають маловодними, чимало з них міліють і навіть пересихають. Для затримання талих снігових вод і регулювання стоку на більшості рік створено водосховища (загальна кількість — 1057; здатні вмістити 55 км3 води).

Для постачання води у маловодні райони збудовано канали: Північно-Кримський довжиною 400,4 км, Дніпро—Донбас — 550 км, Сіверський Донець—Донбас — 131,6 км та ін. На півдні України створено великі зрошувальні системи (Каховська, Інгулецька та ін.). У районах надлишкового зволоження або уповільненого стоку діють меліоративні системи (Верхньоприп'ятська, Латорицька та ін.).

Озер  у країні понад 20 тисяч, 43 з них  мають площу, яка перевищує 10 км2. Великі озера розташовані в плавнях Дунаю і на узбережжі Чорного моря (Ялпуг, Сасик та ін.). Найбільше озеро Полісся — Світязь. Синевир — найбільше озеро Карпат. Загальна площа боліт становить 12 тис. км2. Розташовані вони переважно в Поліссі. Розрахункові запаси прісних підземних вод дорівнюють 27,4 км3, з яких 8,9 км3 не пов'язані з поверхневим стоком.

В цілому водні ресурси України можна  охарактеризувати як недостатні. У маловодні роки дефіцит води відчувається навіть у басейнах великих рік.

Земельні ресурси. Україна має дуже зручне економіко-географічне положення, і практично вся її територія придатна для промислового, транспортного і сільськогосподарського освоєння. Майже 95 % її території займають низовини та узгір’я і лише 5 % — гори, середня висота поверхні — 170–180 м. Великі плоскі низовини Південного Полісся, Придніпров’я і Причорномор’я, хвилясті поверхні більшості узгір’їв особливо сприятливі для промислового і транспортного будівництва і використання під сільськогосподарські угіддя.

Найвищий рівень освоєння мають давно заселені західні  і центральні області України, а  також промислові регіони Подніпров’я  і Донбасу. Найнижчий рівень розвитку соціальної і транспортної інфраструктури (при високому сільськогосподарському освоєнні) характерний для південних областей України. Тільки відносно вузька смуга Чорноморського узбережжя і території, прилеглі до гирл великих річок, мають значно вищий рівень освоєння і відповідно вищу оцінку як територіальні ресурси.

В Україні частка сільськогосподарських  угідь в загальній структурі  земель становить 70 %, орних земель —  понад 55 %, що є одним з найвищих показників в Європі та усьому світі. Забезпеченість ріллею також досить висока і складає 0,15 га на одного мешканця в Закарпатті, до 1,3–1,5 га в Миколаївській, Херсонській і Кіровоградській областях, а в середньому по Україні — 0,78 га (для порівняння: у Великій Британії — 0,12 га, в Німеччині — 0,20 га, в середньому по Європі — 0,26 га, у світі — 0,29 га). Розораність земель у Лісо степовій і Степовій зонах значно перевищує оптимальні показники, що сягають 70 % і більше. Це спричинює розвиток сильних ерозійних процесів, причому в степових областях землі піддаються як водяній, так і вітровій ерозіям. Частка ерозованих земель постійно зростає, і досягла вже 37 % ріллі, що становить понад 12 млн га. З кожного гектара землі щорічно змивається від 5 до 25 м3 ґрунту, здебільшого верхнього, найродючішого шару, що призводить до зменшення врожайності на 30–70 % і до зниження якості сільськогосподарської продукції. На найерозованіших землях вартість проведення протиерозійних заходів настільки велика, що їх доцільно перевести до категорії несільсько-господарських, перш за все лісових, земель.

За чотири роки починаючи, з 1 січня 2006-го, структура земельного фонду змінилася по основних видах  угідь, зокрема, площа сільськогосподарських  земель зменшилася на 128,9 тис. гектарів (лише за 2009 рік – на 31,1 тис. га); позитивну  динаміку мають ліси та лісовкриті території, площа яких протягом зазначеного  періоду збільшилася на 88,2 тис. га; забудованих земель стало на 31,6 тис. га більше; відкритих заболочених  – на 13,4 тис. га; і, не зважаючи на негативні  тенденції, зокрема такі як намивні  піски і висихання річок, територія  суші зменшилася на 6,6 тис. га, а води відповідно збільшилася на таку ж  площу. 

На діаграмах відображено  динаміку змін структури земельного фонду України з 2006 по 2010 роки по основних видах угідь та економічної  діяльності: 
 
1Сільськогосподарські землі;

2 - Ліси та інші лісовкриті  площі;

3 - Забудовані землі;

4 - Відкриті заболочені  землі;

5 - Сухі відкриті землі  з особливим рослинним покривом;

6 - Відкриті землі без  рослинного покриву або з незначним  рослинним покривом (кам'янисті місця,  піски, яри інші);

7 - Води (території, що  покриті поверхнсевими водами). 

 

Рекреаційні ресурси. Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Рекреаційні ресурси поділяють на природні та соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси - це природні умови, об'єкти, явища, які сприятливі для рекреації - відновлення духовних і фізичних сил, витрачених під час праці, навчання, творчості. Природні рекреаційні ресурси України різноманітні. Вся її територія знаходиться в смузі кліматичного комфорту. Україна має прекрасні умови для організації відпочинку на берегах і лиманах Чорного та Азовського морів, водойм і річок, у Кримських горах та Українських Карпатах.

До соціально-економічних  рекреаційних ресурсів належать культурні  об'єкти, пам'ятки архітектури, історії, археологічні стоянки, етнографічні музеї, місця, пов'язані з життям, перебуванням видатних учених, письменників, акторів, політичних діячів, викладачів, робітників, селян та ін.

Чимале значення для лікування і відпочинку мають рекреаційні ресурси Полісся. Тут зосереджені значні масиви лісів, зокрема соснових. Переважає м'яка тепла зима і досить вологе літо. Першочергове значення мають рекреаційні ресурси тих місцевостей, які розташовані біля озер, рік і лісів. Можливості для лікування і відпочинку використовуються на Поліссі недостатньо. 

Унікальні і сприятливі для  освоєння рекреаційні ресурси має  крайня північно-західна частина  країни. На півночі Волинської області, у верхів'ї Прип'яті, в добре освоєному в господарському відношенні регіоні, знаходиться так зване Українське поліське поозер'я.

Південний рекреаційний район, до складу якого входять приморські території Одеської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької  областей та Автономної Республіки Крим. Даний район є порівняно посушливим (середньорічна кількість опадів 300-400 мм, переважно у холодний період) з дуже теплим і тривалим літом, теплою зимою, ранньою і короткою весною. Південний берег Криму характеризується м'яким субтропічним кліматом середземноморського типу. В межах названого району виділяються три підрайони: західний, кримський і східний.

Західний підрайон (Одеська, Миколаївська області та західна  частина Херсонської).Тут зосереджені  значні ресурси для організації  грязьового лікування у вигляді  намулової грязі солених озер і лиманів (Куяльницький та ін.). Значний ефект дають купання в морській воді, сонячні та повітряні ванни.

Кримський підрайон, особливо невелика витягнута вздовж берега територія Південного берега Криму, захищена з півночі горами. Тут зосереджені надзвичайно сприятливі кліматичні ресурси для відпочинку та лікування: тепла волога зима з температурою січня +1...+5°С, липня - близько +25°С.

 

 

 

 

 

 

 

3. Шляхи підвищення використання природно-ресурсного потенціалу.

Раціональне використання природо-ресурсного потенціалу лежить в основі збереження національного багатства України. Для забезпечення раціонального використання природних ресурсів нині створюється правова база. Закон “Про охорону природи в Україні”, прийнятий у 1993 р., виступає основним документом з цього питання і передбачає державну охорону та регулювання використання земель, надр, водних ресурсів, лісів, полезахисних і водоохоронних лісосмуг, земельних насаджень, курортних місцевостей, рідкісних природних ресурсів, державних заповідників і заказників, тваринного світу, атмосферного повітря та інших природних багатств.

Основні напрями раціонального  використання природних ресурсів:

– впровадження ресурсозберігаючих технологій;

– комплексне використання, спрямування на максимальне вилучення  корисних компонентів з одиниці  сировини і відходів;

– відтворення лісових, водних, земельних ресурсів;

– розширення геологорозвідувальних  робіт;

– розвиток екологічної  інфраструктури (очисні споруди);

– збереження та примноження  системи заповідників і заказників.

Ресурсозбереження — це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію природних  ресурсів та зростання виробництва  продукції при тій самій кількості  використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів. Основні  стратегічні напрями ресурсозбереження  можуть бути зведені до таких: комплексне використання мінерально-сировинних і  паливних ресурсів; впровадження ресурсозберігаючої техніки і технології; широке використання в галузях переробної промисловості  вторинної сировини; стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар'єрів тощо; ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення; збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об'єктів.

Одним з вагомих компонентів  ресурсозбереження є вторинний  ресурсний потенціал. Навіть за кризових умов господарювання щорічно утворюється близько 600—700 млн. т відходів з номенклатурою більше ніж 50 найменувань, в структурі яких переважає видобувна, паливно-енергетична, металургійна, хімічна промисловість. У перспективі передбачається формування ефективного механізму вторинного ресурсоспоживання і залучення у цю сферу іноземних інвестицій. Зокрема, значного розвитку набуде вторинна металургія. Особлива увага приділятиметься розширенню напрямів використання макулатури, полімерної вторинної сировини, деревини; створюватимуться потужності по переробці картонної, скляної, металевої та пластикової тари і упаковки.

 

Висновки

Україна належить до країн, з дуже великими обсягами та високою інтенсивністю  використання природних ресурсів. Цьому  сприяє наявність, різноманітність та багатство видів ресурсів, добра господарська освоєність, доступність територій, сприятливі умови для їх експлуатації та зростаючи потреби людини та промислового виробництва в цих ресурсах. По-перше, за питомими (на 1 чол., на 1 км²) масштабами та інтенсивністю використання ресурсів, Україна випереджає всі розвинуті країни світу і, безперечно, займає перше місце в Європі. По-друге, великі обсяги виробництва та інтенсивне використання ресурсів визначили спеціалізацію економіки, яка характеризується високими масштабами споживання сировини, палива, матеріалів.

Основна задача на сьогодні – це питання  комплексного та ефективного використання ресурсів в народному господарстві та збереження їх для наступних поколінь. Тут можна визначити основні напрямки державної стратегії раціонального природокористування: 1. постійний контроль за дотриманням надрокористувачами проектів розробки та технологічних схем при розробці родовищ корисних копалин; 2. розвиток заповідної справи та збереження біорізноманіття, розширення існуючих і створення нових природно-заповідних об’єктів; 3. державне фінансування діяльності по лімітування, розміщенню та знешкодженню відходів; 4. запобігання забруднення річок, озер, водосховищ, та ін. гідрологічних об’єктів і підтримка їх сприятливого гідрологічного стану; 5. втілення сучасних технологій ведення лісового господарства та лісоексплуатації, відтворення корінних деревостанів і корінних фауністичних комплексів; 6. впровадження еколого-економічних важелів раціонального використання природних ресурсів та формування екологічних фондів для фінансування природоохоронної діяльності.

 

Список  літератури

1. Яцик А. Горизонти водного господарства України / А. Яцик // Урядовий кур'єр. - 2008. - 16 жовтня. - С. 9.

2. Геоінформ України http://www.geoinf.kiev.ua

3. Розміщення продуктивних сил. – Київ, 2009.

4. Закон України «Про охорону земель» (ст. 1) м. Київ, 19 червня 2003 року N 962-IV.

5. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В. С. Білецького. — Донецьк: «Донбас», 2004. 

6. Національна економіка. Навчальний посібник. Л. С. Гринів, М. В. Кічурчак

7. Родіонова І.А. Регіональна економіка. – М. Езамен, 2008р.