Природно-ресурсний потенціал України та шляхи підвищення його використання

Міністерство освіти та науки  України

Київський національний економічний  університет імені Вадима Гетьмана

Кафедра макроекономіки та державного управління

 

 

 

Реферат на тему: «Природно-ресурсний  потенціал України та шляхи підвищення його використання»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 3-го курсу

Спеціальності 6507

Групи №2

Біленко Дарина

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Київ 2011 р. 

ПЛАН

Вступ

1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу. Економічна оцінка.
2. Характеристика ПРП України
3. Шляхи підвищення використання природно-ресурсного потенціалу.

Висновки

Список літератури

 

Вступ

Україна – одна з найбільших держав світу. Вона займає в Європі друге (після Росії) місце за територією – 603,7 км². Природні ресурси України значні і різноманітні, вони відносно добре вивченні, інтенсивно розробляються і використовуються у господарській діяльності. Цьому сприяє значна територіальна концентрація виробництва й населення, високий рівень розвитку продуктивних сил, вигідне економіко-географічне положення, унікальність природних ресурсів, зокрема мінеральних, земельних, рекреаційних.

Природні  умови, до яких відносять клімат, рельєф, геологічну будову, географічне положення, можуть в одному випадку гальмувати розвиток суспільного виробництва  та вважатись несприятливими для  людини, а в іншому - створювати сприятливі умови для технічного та матеріального  прогресу: нормальне зволоження, достатня річна сума додатних температур, родючість рівнинного ґрунту, наявність тих або інших природних ресурсів, а також корисних копалин може бути одним із головних стимулів, поштовхом для розвитку економіки області, регіону, країни в цілому. Природні умови справляють істотний вплив по-перше на людину, яка буде в них працювати, структуру народного господарства країни, регіону та види виробництва, що залежать від природних умов. Присутність або брак якісь природних умов, диктує розміщення продуктивних сил на території. Але, інколи, через зміну природних умов - доводиться перерозподіляти продуктивні сили на території країни.

Природні  ресурси є тим елементом продуктивних сил, на який спрямована праця людини. Вигідність чи невигідність використання природних ресурсів визначають за критеріями господарської віддачі цих ресурсів при порівнянні затрат на їх освоєння і переробку. Ці затрати залежать від виду ресурсу, його місця перебування і корисного вмісту. Вони не є постійними, а можуть зростати чи знижуватись залежно від об'єктивних економічних обставин.

З економічного погляду, вони виражають категорію оборотних фондів, тобто частини виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному виробничому циклі і яка цілком переносить свою вартість на створену продукцію і для продовження виробництва відтворюється як у натуральній, так і у вартісній формі після кожного циклу.

Варто зазначити, що який би природно-ресурсний  потенціал на мала країна, регіон чи область, найважливішим критерієм його корисності є економічна оцінка, тобто уміння якнайменше його витрачати, а отримувати максимальну віддачу від нього та не наносити великої шкоди природно-територіальному комплексу.

 

 

1. Сутність та структура природно-ресурсного потенціалу. Економічна оцінка.

Природно-ресурсний  потенціал — важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови. Відповідно до найбільш поширеного трактування під природними ресурсами розуміють тіла й сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства. Природні умови — це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей. Такий поділ є до певної міри умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси, і як умови. До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять: географічне положення, кліматичні умови, особливості рельєфу та розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють компонентну, функціональну, територіальну і організаційну структури природно-ресурсного потенціалу. Компонентна структура характеризує внутрішньо- та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо); територіальна — різні форми просторової дислокації природно-ресурсних комплексів; організаційна — можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів. Функціональна структура природноресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації територій та певних господарських комплексів.

Природно-ресурсний  потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові: мінеральні, земельні, водні, рекреаційні, та космічні ресурси. За ознакою вичерпності природних ресурсів, яку нерідко називають екологічною класифікацією, вони поділяються на групи: невичерпні, до яких належать сонячна радіація, енергія води, вітру тощо; вичерпні відновлювані: ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо; вичерпні невідновлювані: мінеральна сировина, природні будівельні матеріали.

В основі економічної класифікації природних  ресурсів лежить їх поділ на ресурси  виробничого й невиробничого, промислового й сільськогосподарського, галузевого й міжгалузевого, одноцільового  та багатоцільового призначення.

Розвиток  ПРП території в часі має циклічний  характер і веде до формування ресурсних  циклів, які відображають життєдіяльність  потенціалу природних ресурсів. Під ресурсним циклом розуміється сукупність перетворень і просторових переміщень певної речовини або групи речовин, що присутні на всіх етапах використання його людиною (виявлення, підготовка до експлуатації, вилучення з природного середовища, перероблення, споживання, повернення в природу) в межах суспільної ланки загального кругообігу даної речовини на Землі.

Важливе значення в системі раціонального природокористування мас природно-ресурсне районування. Воно базується на економіко-географічному вивченні ПРП і відображає підсумки еколого-економічної оцінки ПРП, дає змогу встановити не тільки якісні, а й певні кількісні межі ресурсу. Крім цього, природно-ресурсне районування розкриває особливості організаційної структури ПРП як системного утворення в компонентному, функціональному й територіальному аспектах. У практичному аспекті природно-ресурсне районування може слугувати науковим обґрунтуванням для схем комплексного використання, охорони й відтворення ПРП, тобто природокористування в цілому.

Економічна оцінка природних ресурсів включає врахування багатьох чинників (економічних, соціальних, технічних, еколого-географічних), які обумовлюють просторові відмінності і значення природних ресурсів для життєдіяльності людини. При їх економічній оцінці використовуються наступні критерії: розміри родовища, які визначаються його запасами; якість корисних копалин, їх склад і властивості, умови експлуатації; потужність пластів і умови залягання; господарське значення; річний обсяг видобутку. 
Найправомірніше показниками економічної оцінки повинні бути: 
– собівартість, яка характеризує поточні витрати; 
– питомі капіталовкладення, що виражають величину одноразових витрат. 
2. Мінеральні ресурси (корисні копалини) України мають різний ступінь розвіданості та вивченості і відповідно до цього поділяються на категорії А, В,С1,С2.:  
А–детально розвідані та вивчені; 
В і С1 – розвідані менш детально; 
С2 – оцінені попередньо і приблизно. 
За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяються на дві групи: 
– балансові – це ті запаси, використання яких економічно вигідне в даний час і які задоволь-няють промислові вимоги як за якістю сировини, так і за гірничо-технічними умовами експлу-атації; 
– позабалансові (неконденційні) – це ті запаси, використання яких у сучасних умовах економічно невигідне через малу потужність пластів, низький вміст цінного компоненту, складність умов експлуатації. 

 

 

 

 

2. Характеристика ПРП України

Мінерально-сировинна база України. Україна - унікальна мінерально-сировинна держава, багатства надр якої зумовлені особливостями геологічної будівлі її території. В межах країни розповсюджені всі основні геоструктурні зони земної кори: платформні, геосинклінальні і перехідні між ними області - крайові прогини. В геологічній будівлі цих зон приймають участь дуже різноманітні по свойому складу, походженню і віку гірської породи.

З унікальною, в металогенічному відношенні, структурою - Українським щитом, точніше його кристалічною підставою, зв'язана більшість родовищ металевих корисних копалин і, в першу чергу, найбільший Криворізький залізорудний басейн, комплексні докорінні родовища ільменіт-апатитових руд, родовища інших кольорових, шляхетних і рідких металів (урану, алюмінію, міді, молібдену, нікелю, берилію, літія, германію, ніобію, тантала, металів рідкоземельної групи, скандія, золота, платиноїдів), а також алмазів п'ьєзооптичної сировини, флюориту, графіту, талькомагнезиту, нефелінових руд, великої кількості родовищ облицювальних і декоративних каменів і ін.

По багатьох, у знов виявлених видів корисних копалин, Україна здатна не тільки задовольнити внутрішні потреби, але і створити значний експортний потенціал. Терміни розвідки і введення в експлуатацію більшості об'єктів стримуються Україною, що переживає економічну кризу і, як слідство, недостатнім фінансуванням геологорозвідувальних робіт.

До всього сказаного слідує додати, що територія України в геологічному і металогенічному відношенні відноситься до числа відносно слабко досліджених і можливості нарощування її мінерально-сировинної бази далеко не вичерпані. Підтвердженням цьому і є великі, в багатьох випадках, принципово нові відкриття останніх років.

Займаючи площу в 0.4% від світової суші (603.7 тис. кв. км), Україна в кінці 80-х - початку 90-х років виробляла до 5% корисних копалин від загальномирового видобутку. З розвідкою, здобиччю, переробкою і використанням мінеральної сировини, в тій або іншій мірі, було зв'язане біля 48% виробничих фондів і 20% трудових ресурсів.

Мінерально-сировинний комплекс (МСК) забезпечував 23-25% валового національного продукту. В нинішній час в надрах України виявлене біля 20 тис. родовищ корисних копалин з яких більш 7500 родовищ по 90 видам мінеральної сировини мають промислове значення. Промисловістю освоєне 3350 родовищ, що містять від 40 до 75% розвіданих запасів різноманітних видів корисних копалин. На їхній базі діють понад двох тисяч гірничодобувних, збагачувальних і переробних підприємств.

В Україні в великих обсягах ведеться видобуток кам'яного вугілля (2% від світового видобутку), залізних (4 %) і марганцевих (10%) руд, урану, титану, цирконію, германію, графіту (4%), каоліну (18%), брому, охри, нерудної металургійної сировини (кварцити, флюсові вапняки і доломити), хімічної сировини (самородна сірка, кам'яні і калійні сульфатні солі), лицювального каменю (граніти, габро, лабрадорити і ін.), скляного піску.

В значній кількості видобувають з надр вуглеводневу сировину, буре вугілля, торф, цементну сировину, карбонатну сировину для хімічної і харчової промисловості, тугоплавкі і вогнетривкі глини, сировину для будівельних матеріалів, йод, бром, різноманітні мінеральні води, дорогоцінні і виробні камені, п'єзокварц і ін.

В відносно невеликих обсягах видобувають також нікелеві руди, золото, скандій, гафній, янтар, цеоліти. Іде переоцінка запасів раніше в значних обсягах ртуті ,що витягалася.

В різноманітному ступені розвідані і підготовані до експлуатації родовища хрому, свинцю, цинку, міді, молібдену, золота, берилію, літію, танталу, ніобію, скандію, ітрію, рідких земель, алмазів, металів платинової групи, плавкового шпату, фосфоритів, апатиту, пальних сланців, бішофиту і ін.

 

Україна здатна сама себе забезпечити і експортувати такі важливі вигляди корисних копалин і продукти їхньої переробки як залізо, марганець, титан, цирконій, уран, графіт, каолін, самородна сірка, кам'яна сіль, високоякісна флюсова і вогнетривка сировина, декоративно-лицювальни матеріали і ін.

Водні ресурси — це поверхневі і підземні води, придатні для використання в народному господарстві. Частина користувачів (промисловість, сільське і комунальне господарства) безповоротно забирають воду з рік, озер, водосховищ, водоносних горизонтів. Інші використовують не саму воду, а її енергію, водну поверхню або водоймище загалом (гідроенергетика, водний транспорт, рибництво). Водойми мають велике значення для відпочинку, туризму, спорту.

В Україні  у пересічний за водністю рік загальні запаси природної води складають 94 км3, з яких доступні для використання 56,2 км3. Основна частина водних ресурсів, що постійно відновлюються, припадає на річковий стік — 85,1 км3 (без Дунаю). 60% річкового стоку формується на території України (місцевий стік), 40% — за її межами (транзитний стік).

Головні ріки України: Дніпро (загальна довжина 2201 км, у межах України 981 км; середній річний стік 53,5 км3), Дністер (загальна довжина 1362 км, у межах України 705 км; стік 8,7 км3), Південний Буг (довжина 806 км; стік 3,4 км3), Сіверський Донець (загальна довжина 1053 км, у межах України 672 км; стік 5 км3). Дунай протікає по території України на ділянці 174 км; середній річний стік 123 км3 — переважно транзитний.