Прикордонна торгівля

Міністерство  освіти та науки України

Державний вищий навчальний заклад “Київський національний економічний  університет ім. Вадима Гетьмана” 

Кафедра міжнародної торгівлі 
 

Дисципліна  “Міжнародна торгівля” 
 
 

ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА 

«ПРИКОРДОННА  ТОРГІВЛЯ» 
 
 
 
 

Підготувала:

студентка 4 курсу 3 групи

спеціальності 6503

“Міжнародна економіка”

Єліна Ю.Ф.

Прийняла:

Іринчина  І.Б.  
 
 

Київ  – 2010

     План

1. Суть прикордонної торгівлі
2. Світовий досвід організації прикордонної торгівлі
3. Еволюція прикордонної торгівлі України

Список використаних джерел

1. Суть  прикордонної торгівлі

     Різновидом  преференційної є прикордонна торгівля як вид міжнародного товарообміну між  підприємствами та організаціями, що розташовані  в прикордонних районах сусідніх держав. Умови такої торгівлі регулюються відповідними домовленостями та угодами між державами, але спільною рисою прикордонної торгівлі є її спрямованість на задоволення місцевих потреб щодо виробництва товарів у межах прикордонної території, а також товарів, призначених для споживання в межах цієї ж території. Виручка від прикордонної торгівлі залишається повністю в розпорядженні місцевих органів влади і використовується для розширення асортименту споживчих товарів, закупівлі обладнання, технологій, матеріалів і сировинних товарів для розвитку господарства цих регіонів. Розвиток прикордонної (прибережної) торгівлі сприяє розширенню взаємовигідного товарообміну, кооперації виробництва, інтенсифікації прямих зв'язків, обміну виробничим досвідом, а також зміцненню дружніх зв'язків, добросу–С1Дства та взаєморозуміння.

     Основні положення щодо прикордонної торгівлі відображені в генеральній угоді  з тарифів і торгівлі 1947 р. (ст. XXIV «Територіальне застосування —  Прикордонна торгівля — Митні  союзи та зони вільної торгівлі»), а також у Домовленості про тлумачення ст. XXIV Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. [1]

     Прикордоння торгівля – це вагоме постійно існуюче  явище у життєдіяльності прикордонних територій. Ця категорія торговельних відносин має свою специфіку, яка  стосується більш спрощеного перетину кордону, кооперації з виробництва товарів та послуг, зумовленої  потребою розширення ринків збуту та необхідністю підвищення ефективності використання місцевих ресурсів тощо.

     Прикордонна торгівля – це зовнішня торгівля, яка здійснюється юридичними чи фізичними особами, що проживають (зареєстровані) на прикордонній території країни з метою задоволення власних потреб чи потреб населення прикордонних територій через транскордонні ринки на основі міждержавних угод чи  відповідних документів. [2] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    2. Світовий досвід  організації прикордонної  торгівлі

    Координаційний  комітет з торгової політики Центрально-Азіатського  Регіонального Економічного Співробітництва (ЦАРЕС) проводить вагому роботу, що направлена на чітке визначення концепції прикордонної торгівлі. Слід зазначити, що метою ЦАРЕС є підняття життєвого рівня і скорочення бідності в державах-членах ЦАРЕС через стрімкий, широкий й стійкий економічний ріст, і торгівля є одним з блоків, на яких заснована Програма ЦАРЕС. Під час 5-го засідання у Ташкенті (вересень 2006 р.) Координаційний комітет з торгової політики звернувся до Всесвітнього банку з проханням провести дослідження стану прикордонної торгівлі між державами-членами ЦАРЕС.

    Представник Всесвітнього банку на засіданні ЦАРЕС 26-27 березня 2007 року (Філіппіни) доповів про результати такого дослідження. Він зазначив, що прикордонна торгівля, яка визначається як потік товарів та послуг через міжнародні сухопутні кордони у зоні до тридцяти кілометрів від таких кордонів, відіграє вагому роль у забезпеченні засобів існування людей у прикордонних населених пунктах. Вона (і) збільшує доходи осіб, що беруть участь у такій торгівлі, водночас зміцнюючи місцеве виробництво та стимулюючи надання послуг (наприклад, складських, транспортних, допоміжних послуг на місцевих ринках); (іі) забезпечує доходи людям, які працюють на базарах, а також тим, хто займається діяльністю, пов‘язаною з базарами та торгівлею; (ііі) знижує імпортні ціни на товари, які доступні споживачам у прикордонних зонах і дозволяє експортерам отримувати вигоди від більшої доданої вартості; (іv) має гендерний аспект, бо жінки активніше залучаються до прикордонної торгівельної діяльності.

    У країнах ЦАРЕС існують серйозні бар‘єри для прикордонної торгівлі, які необхідно ліквідувати. До них відносяться: (і) перешкоди, що встановлюються на державному рівні і стосуються вимог про отримання віз та поставлення відмітки у паспорті, що є обтяжливим для прикордонних груп населення; (іі) надзвичайно жорсткі умови на переміщення автомобільного транспорту та стану справ відносно годин роботи пунктів перепуску через кордон; (ііі) одностороннє закриття пунктів перепуску через кордон, особливо тих, що мають високий потенціал для торгівлі; (іv) примусове закриття або перенесення базарів, що підтримують міжнародну торгівлю, що, зазвичай, веде до контрабанди; (v) надзвичайно обмежувальні ліміти на звільнення від прикордонних зборів та податків.

    Безпека і контрабандна торгівля часто згадується як виправдання для впровадження заходів контролю, але ці перешкоди, зазвичай, є грубим та обтяжливим інструментом досягнення таких цілей державної політики і мають негативний вплив на доходи і рівень достатку малозабезпечених. Взамін цього можна було б відкрити пункти перепуску через кордон і базари, але при цьому забезпечити строгу та дієву охорону правопорядку, а замість прямої заборони ввести заснований на оцінці ризику нагляд або догляд транспортних засобів.

    Держави-учасниці Програми зацікавлені у подальшому удосконаленні концепції прикордонної торгівлі, а також у максимізації вигод від такої торгівлі, тому згідні брати участь у дослідженні прикордонної торгівлі й представити загальні підходи сприянню розвитку прикордонної торгівлі. Успішна прикордонна торгівля потребує прозорих відносин між державами, відкритого потоку інформації, і ефективних систем платежів[1].

    У Казахстані, державі - члені ЦАРЕС, затверджені «Правила здійснення прикордонної торгівлі» постановою Уряду Республіки Казахстан від 5 квітня 2007 року №272. Відповідно з вище зазначеною постановою, прикордонна торгівля - торговельна діяльність, здійснювана суб'єктами прикордонної торгівлі на прикордонній території (території прикордонних адміністративно –територіальних одиниць) Республіки Казахстан і відповідної прикордонної території суміжної держави. Прикордонна торгівля здійснюється у відведені для цього спеціальних місцях: торговельних базарах, пунктах громадського харчування, розташованих поблизу кордону Республіки Казахстан із суміжними державами; морських портах; спеціальних економічних зонах, розташованих на прикордонних територіях Республіки Казахстан; об'єктах, визначених відповідно з міжнародними договорами Республіки Казахстан. Суб'єкти прикордонної торгівлі — фізичні або юридичні особи, що здійснюють у порядку, установленому чинними Правилами торговельну діяльність на прикордонній території Республіки Казахстан і відповідній прикордонній території суміжної держави (згідно із Законом № 544-2 «Про регулювання торгової діяльності» від 12.04.2004 (ст.26) ).

    Китайська Народна Республіка (держава-член СОТ і ЦАРЕС) приділяє питанням прикордонної торгівлі серйозну увагу. Політика прикордонної торгівлі є істотною частиною загальнодержавної політики, і має характер далеко прогнозованих дій. Усього за останні два десятиліття була створена не тільки досить детальна і якісна нормативно-правова база, але й діючий, ефективний механізм роботи китайських компаній на території сусідніх держав, у першу чергу Росії. До того ж, цьому “механізму ” властива масовість, тому що китайські компанії прикордонної торгівлі, як правило, є представниками китайського середнього й малого бізнесу.

    Слід  зауважити, що в Китаї прикордонну торгівлю  визначено як вид зовнішньої торгівлі, що ведеться через кордон суб'єктами, що проживають або зареєстрованими поблизу (на певній відстані) сухопутного кордону між двома державами. Прикордонна торгівля розглядається як частина зовнішньої торгівлі держави, що віддана у ведення місцевих влад й місцевого населення. Обсяги такої торгівлі завжди вважалися малими порівняно з обсягами загальнодержавної торгівлі (тому китайці це підкреслюють і завжди використовують термін “мала прикордонна торгівля”). Історично, прикордонною торгівлею завжди займалося прикордонне населення в легальних або нелегальних формах.

    Основна частина сучасної нормативно-правової бази із питань прикордонного співробітництва  й прикордонної торгівлі активно  формувалася у 1987 – 1996 роки. (Закон «Про зовнішню торгівлю» від 12.05.1994р.). У цей період були розроблені й законодавчо встановлені загальні принципи, завдання , межі й кордони прикордонної торгівлі (як по сумах угод, так і по територіальних масштабах); визначений статус учасників прикордонної торгівлі; компетенція органів державного керування, що вирішують питання прикордонної торгівлі.

    Прикордонна  торгівля здійснюється у двох формах: міжнародна приватна торгівля населення на прикордонних народних базарах і міжнародна торгово-економічна діяльність китайських компаній прикордонної торгівлі. 

    Міжнародна  приватна торгівля населення  на прикордонних народних базарах - торгівля жителів прикордонних районів товарами побутового призначення на так званих “прикордонних народних базарах” - здійснюється на спеціально виділених територіях (20 км. від кордону на спеціально затверджених урядом місцях). Така торгівля носить товарообмінний (бартерний) характер і дозволена тільки в межах сум або обсягів , установлених центральними органами влади.

    Міжнародна  торгово-економічна діяльність китайських компаній прикордонної торгівлі (прикордонна мала торгівля) - вид торговельної діяльності, якою займаються китайські компанії, зареєстровані в прикордонних районах із дозволу влади, згідно з їхньою компетенцією й відповідно до вимог законодавства. Прикордонна мала торгівля здійснюється з іноземними компаніями - торговельними компаніями прикордонних районів сусідньої держави через установлені прикордонні пункти пропуску. Головними учасниками (активними суб'єктами) такої торгівлі з боку Китаю є компанії прикордонної малої торгівлі. Компанія, що бажає займатися прикордонною торгівлею, повинна додатково пройти процедуру одержання даного статусу.

    У Російській Федерації питання прикордонної торгівлі регулює закон „Про основи державного регулювання в зовнішньоторговельній діяльності в Російській Федерації” від 8.12.2003р., «Концепція прикордонного співробітництва в Російській Федерації» №196-р, від 9.02.2001р. Відповідно з вище зазначеними документами прикордонна торгівля здійснюється між російськими фізичними та юридичними особами, які постійно проживають (знаходяться) на прикордонній території Росії і іноземними особами, що проживають на суміжній прикордонній території, виключно для задоволення місцевих потреб в товарах, вироблених на відповідних прикордонних територіях. Насамперед, у російському національному законодавстві відсутні правові визначення й інші законодавчо встановлені характеристики понять “територія прикордонної торгівлі”; “учасники прикордонної торгівлі”; “прикордонні народні базари”, а також інших понять, що часто використовуються у діючих міжурядових російських і суміжних держав  угодах. Порядок здійснення прикордонної торгівлі й відповідні прикордонні території визначаються Урядом Російської Федерації відповідно з федеральними законами і міжнародними договорами Російської Федерації із суміжними державами..

    Цікавою є організація прикордонної торгівлі в Туреччині. Питання прикордонної торгівлі Туреччини із сусідніми країнами регулюються розпорядженням Уряду країни й рядом інструкцій. Ціль зазначених законодавчих актів – організація прикордонної торгівлі через мережу оптових і роздрібних магазинів в 13 спеціальних центрах, створених на сході, південному сході й півдні країни. В кожному з них передбачена своя адміністрація, генеральний директор і члени якої призначаються спільно губернатором області, торгово-промисловою палатою регіону (міста). Крім того, формуються спеціальні комісії, що приймають рішення про доцільність відкриття тим або іншим юридичним або фізичною особами відповідних магазинів у рамках центрів. До складу комісій входять губернатор або віце-губернатор, начальники фінансової інспекції області й регіональної митниці, керівники регіональних управлінь внутрішніх справ, торгово-промислових палат, палати ремісників.. Власником магазину може бути як фізична особа, так і юридична особа - резидент.