Праця та її оплата

    2.Кваліфікаційні довідники  посад керівників, спеціалістів  та службовців є нормативними  документами, в яких містяться  загально галузеві кваліфікаційні  характеристики окремих категорій  працівників (посадові обов’язки,  вимоги до знань і стажу  роботи за спеціальністю, рівень і профіль підготовки керівників, спеціалістів і службовців).

    3.Тарифна сітка визначає належні  співвідношення оплати праці  працівників різної кваліфікації. Вона складається з переліку  тарифних розрядів і відповідних  тарифних коефіцієнтів.

    4.Тарифний коефіцієнт  першого розряду завжди дорівнює  одиниці. За першим розрядом  тарифікуються прості роботи, виконання  яких не потребує професійної  підготовки. Коефіцієнти наступних  розрядів характеризують ступінь  складності праці цих розрядів.

    5.Тарифна ставка –  складовий елемент тарифної системи.  ЇЇ абсолютна величина для  першого розряду визначається  відповідно до встановленого  державою мінімального розміру,  нижче за який не може опускатися  оплата праці за виконану працівником  норму робочого часу.

    6.Оплата праці керівників, спеціалістів та службовців  може  здійснюватися за посадовими  окладами з урахуваннями системи  стимулювання або за контрактною  (договірною) системою

 

Мотивація

Класифікаційні ознаки

Вплив часу

Вплив на свідомість

Перспективна 

мотивація

Поточна

мотивація

Соціально-психологічна мотивація

   1.Пряма мотивація - заснована на змістовності праці, усвідомленні всіх досягнень та їх визнанні суспільством,  почутті відповідальності та самореалізації особистості в процесі праці

    3.Спонукальна мотивація  - заснована на страху та обов’язках і визначається владою, рівнем безробіття, відсутністю гарантії збереження робочого місця, соціальною напруженістю, невпевненістю в завтрашньому дні

    2.Непряма мотивація - заснована на матеріальній зацікавленості і грунтується на формах оплати праці, рівні напруженості праці, рівні інфляції, цінах на продукцію, рівні життя в країні

1.Пряма мотивація

2.Непряма  мотивація

3.Спонукальна  мотивація

Соціально-економічна мотивація

   Мотивація праці представляє собою комплекс причин, які спонукають працівників до цілеспрямованих дій і є рушійною силою людської діяльності та поведінки на основі глибокої особистої зацікавленості та залучення до її здійснення

 

Мотиваційна структура

 

   Сформована під впливом  внутрішніх (змістовність праці,  оцінка досягнень працівника, прагнення  до кар’єрного росту, почуття  відповідальності) і зовнішніх (методи  управління, стиль та компетентність  керівництва, психологічний клімат, винагорода за працю тощо) факторів  впливу

 

 

Мотиви

 

- за змістом потреб (матеріальні,  ідейні);

- за змістовною орієнтацією  (комунікативні, перетворювальні,  утилітарно-прагматичні, конкурентні,  цілепокладаючі, кооперативні);

- за джерелом виникнення (соціальні,  колективістські, дійові, заохочувальні);

- за видами діяльності (суспільно-політичні,  професійні, навчально-пізнавальні);

- за часом прояву (постійні, тривалі,  короткострокові);

- за силою прояву (сильні, помірні.  слабкі);

- за проявом в поведінці (реальні,  актуальні, потенційні);

- за ступенем стійкості (стійкі, тимчасові)

 

Механізм мотивації праці

Потреби

 

- виробничі (просте або розши-рене  відтворення);

- суспільні (визначені соціаль-но-демографічними, економічними, географічними факторами  тощо);

- особисті (матеріальні, духов-ні)

Інтереси

 

- пасивні (спостереження та сприйняття);

- активні (дійові);

- безпосередні (інтерес до про-цесу діяльності);

- опосередковані (інтерес до результатів діяльності)

 

 

Ціннісні орієнтири

 

- на суспільну значимість виконуваної праці;

- на змістовну працю (цікаву, різноманітну, творчу);

- на високу заробітну плату  та власний добробут;

- на кращі умови праці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

У  країнах  з  перехідною  економікою,  де  не  вдається  успішно реалізувати програми ринкового реформування і підвищити ефективність виробництва, актуальними є проблеми активізації інноваційної діяльності підприємств.

Проведене  дослідження  стану  інноваційної  діяльності  вітчизняних машинобудівних  підприємств  Західного  регіону  України  показало відставання його розвитку порівняно з підприємствами країн з розвинутою ринковою економікою. Аналіз основних тенденцій розвитку інноваційної діяльності дає можливість зробити висновок про її згортання, незважаючи на поліпшення економічного становища.

Значний вплив інноваційних процесів на ефективність виробництва підтверджує і практика  господарювання  машинобудівних  підприємств регіону.  Так,  згідно  зі  статистичними  даними  інновації  впливають  на більшість економічних показників, пов’язаних зі зниженням собівартості продукції.  Найсуттєвішим  є  їх значний вплив на  підвищення конкурентоспроможності  продукції  підприємства.  Зрозуміло,  що  все

вищезазначене веде до зниження витрат, зростання прибутків, а значить – до  підвищення  ефективності  виробництва.  Комплексний  аналіз  рівня рентабельності виробництва досліджуваних машинобудівних підприємств дав змогу встановити, що найсуттєвіший вплив тут мають такі показники, як  рівень  наукомісткості  й  оновлення  продукції  на  підприємстві. Впровадження  цих  показників  у  практику  роботи  машинобудівних

підприємств  дасть  можливість  оцінити  не лише  стан,  а й перспективи розвитку інноваційної діяльності підприємства.

Для усунення недоліків  в інноваційній політиці України, виявлених за  допомогою  аналізу,  в  монографії  запропоновано:  вдосконалити законодавчо-нормативну базу щодо регулювання інноваційної діяльності; 300 ввести ряд диференційованих податкових пільг для підприємств залежно від  їх  активності  в  інноваційному  процесі;  ввести прогресивну  шкалу оподаткування  для  венчурних  підприємств;  запровадити  статистичну звітність малих інноваційних підприємств.

Важливе  значення  для  активізації  інноваційної  діяльності  має розвиток мережі венчурних підприємств, невеликих за розміром, гнучких ризикових фірм, котрі створюються з метою апробації, доопрацювання і доведення  до  промислової  реалізації  інновацій,  що  характеризуються високим  ступенем  ризику.  Виваженим  і  найдоцільнішим  методом упровадження  інновацій  є  створення  при  великих  підприємствах внутрішніх  венчурів,  що  дає  змогу  значно  зменшити  ризик  великих

підприємств, оскільки вони братимуть  до впровадження лише перевірені венчурними підприємствами високоефективні інноваційні проекти.

Однією  з  найсуттєвіших  перешкод  активізації  інноваційної діяльності  в  умовах  перехідної  економіки  є  нестача  інформації.  Для усунення  цих  перешкод  необхідно  налагодити  роботу  регіональних інформаційних центрів, а на рівні господарських одиниць(підприємств) – інноваційно-інформаційних  центрів,  що дасть можливість  використати внутрішні  та  зовнішні  резерви  активізації  інноваційної  діяльності.

Функціями  даного  структурного  підрозділу  будуть:  інформаційне забезпечення  досліджень  і  розробок,  налагодження  електронних  комунікацій,  активізація винахідницько-раціоналізаторської  роботи  на підприємстві.

Результати  досліджень  підтвердили,  що  на  жодному  з  діючих підприємств,  котрі  аналізуються,  ще  не  склався дієвий  механізм маркетингового  забезпечення  інноваційної  діяльності.  Даний  недолік пропонуємо усунути шляхом створення групи інноваційного маркетингу, фахівці  якої  брали  б  активну  участь  у  генеруванні  нових  ідей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

 

1.Господарський кодекс України  від 16.01.2003р. №436-ІV – К.: Атіка, 2003. – 208с.

2.Закон України „Про наукову  і науково-технічну діяльність” http://zakon.rada.gov.ua.

3.Закон України „Про державне  прогнозування та розроблення  програм економічного і соціального  розвитку України” http://zakon.rada.gov.ua.

4.Закон України „Про інноваційну  діяльність” // Відомості ВРУ.  – 2002. –№36.

5.Закон України „Про наукову  і науково-технічну експертизу” http://zakon.rada.gov.ua.

6.Закон України „Про пріоритетні  напрями розвитку науки і техніки” http://zakon.rada.gov.ua.

7.Закон України „Про спеціальний  режим інвестиційної та інноваційної  діяльності технологічних парків” http://zakon.rada.gov.ua.

8.Закон України „Про пріоритетні  напрямки інноваційної діяльності  в Україні” від 16.01.2003р. №  433-ІV. http://zakon.rada.gov.ua.

9.Постанова Верховної Ради України  „Про Концепцію науково-технологічного  та інноваційного розвитку України”  №916-ХІУ від 13 липня 1999 р. http://zakon.rada.gov.ua.

10.Постанова Верховної Ради України  „Про Міжвідомчу раду з координації  діяльності щодо організації  та функціонування технопарків  та інноваційних структур інших  типів” №471 від 29 квітня 1996 р.  http://zakon.rada.gov.ua.

11.Постанова Верховної Ради України  „Про затвердження Положення  про порядок створення і функціонування  технопарків та інноваційних  структур інших типів” №549 від  22 травня 1996 р. http://zakon.rada.gov.ua.

12.Андрощук Г. Государственная инновационная политика //Бизнес-информ. – 1997. – №1. – с.37–40.

13.Афанасьєв М.В., Плоха О.Б. Економіка  підприємства: Навчально-методичний  посібник. – Х.: ВД „ІНЖЕК”, 2007. –  320с.

14.Балабанов И.Т. Инновационный  менеджмент – СбП.: «Питер».–  2000. – 208с.

15.Биконя С.Ф. Інституціональні  аспекти теорії інноваційного  розвитку // Вісник КНУДТ. – 2003. – №3. – с. 101– 106.

16.Бугера Л.О. Реалізація стратегії  інноваційного розвитку економіки  України в системі венчурного  фінансування //Актуальні проблеми  економіки -2002. – №2. – с. 75 –  79.