Поняття, сутність та види інфляції

      Стан  економіки країни, що характеризується загальним застоєм виробництва і високим рівнем безробіття та одночасним підвищенням цін й іншими ознаками розвитку інфляційного процесу, називають стагфляцією.

      Сучасній  інфляції властива низка відмінних  особливостей: якщо раніше інфляція мала локальний характер, то нині – повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то тепер – хронічний; сучасна інфляція перебуває під впливом не тільки грошових, а й негрошових чинників. Отже, сучасна інфляція випробовує вплив багатьох чинників.

      1.2. Види інфляції

      Класифікація  видів інфляції наведена на рис. 1.2.

      За  темпами знецінення грошей зазвичай виокремлюють такі види інфляції. Повзуча  інфляція, характеризується прискореним  зростанням маси грошей в обігу без помітного підвищення чи з незначним зростанням цін – до 5 % на рік. За такої інфляції ціни відносно стабільні, люди охоче заощаджують гроші, бо їх вартість мало знецінюється.

      Помірна інфляція виявляється у прискоренні  знецінення грошей у формі зростання цін, що коливається в межах 5–20 % на рік. Така інфляція стає відчутною для економічних суб'єктів і вони починають вживати адаптаційні заходи. Найбільше це вдається підприємствам монополізованих секторів економіки, особливо "природним монополістам". Зайняті тут підприємці прискорено підвищують ціни на свої товари у відповідь на зростання попиту, а їх покупці здійснюють додаткові витрати, а тому підвищують ціни на ці товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку.

      Галопуюча інфляція полягає у тому, що зростання  цін досягає 20–50 %, а інколи й 100 % на рік, а гроші прискорено матеріалізуються в товари. Слід зазначити, що у 80-ті роки така інфляція спостерігалася в декількох  країнах Латинської Америки та Південної Азії. У післявоєнний період капіталізм зазнав дві великі хвилі інфляції: 1945–1952 pp. під час переходу від воєнної економіки та в 1974–1981 pp. під впливом нафтових шоків. Але західним країнам вдалося загальмувати інфляційні процеси. 

      Рис. 1.2. Класифікація видів інфляції 

      Гіперінфляція настає тоді, коли ціни починають зростати на тисячі, десятки тисяч, навіть мільйони відсотків за рік. Усі прагнуть запастися речами і позбутися грошей: підприємства купують інвестиційні товари, а населення використовує заощадження і поточні доходи для придбання споживчих благ, поки гроші остаточно не знецінилися. Виникає "інфляційний психоз", що посилює тиск на ціни. Інфляція починає сама себе "підгодовувати". Оскільки вартість життя зростає, наймані працівники вимагають вищої номінальної заробітної плати, що спричиняє нове підвищення цін. З'являється інфляційна спіраль: "заробітна плата – ціни", коли обидві її складові підсилюють зростання одна одної: зростання цін веде до підвищення заробітної плати, а остання відповідно провокує подальше зростання цін.

      Гіперінфляція призводить до того, що зусилля індивідів  спрямовуються не на виробничу, а  на спекулятивну діяльність. Замість вкладання капіталу в інвестиційні товари, виробники й окремі особи, щоб захиститися від інфляції, купують непродуктивні матеріальні цінності – ювелірні вироби, золото та інші дорогоцінні метали, нерухоме майно тощо. Підприємствам вигідно нагромаджувати сировину і готову продукцію до майбутнього підвищення цін. Невідповідність між готовою продукцією і попитом на неї дедалі більше посилює інфляцію. Постійні стрибки цін підривають нормальні економічні відносини. Гіперінфляція означає економічний і соціальний хаос, фінансовий крах та суспільно-політичне безладдя. Деякі епізоди світової гіперінфляції наведено у табл. 1.3.

Таблиця 1.3.

Приклади  гіперінфляції у світі

      Нині  виокремлюють ще один вид інфляції – супергіперінфляцію, за якої темп зростання перевищує 50 % на місяць. Так, в Аргентині на квітень 1990 р. зафіксоване зростання цін у 200 разів (темп зростання інфляції – 2000 %). Урятувало аргентинців лише те, що в них переважає натуральне сільське господарство й без ринкових відносин можна прожити певний час. Недавній рекорд належить Нікарагуа: за період громадянської війни середньорічне зростання цін досягло 33 000 %. Супергіперінфляція завдає найсильнішого удару навіть найбільш заможним верствам суспільства. Вона прискорює фінансовий крах, депресію й суспільно-політичний безлад. Катастрофічна гіперінфляція майже завжди є наслідком безрозсудного збільшення урядом грошової маси.

      Інфляція  витрат, або інфляція пропозиції, відбувається внаслідок порушення рівноваги  товарного обміну, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва і в результаті підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін залежать від "грошового покриття", яке визначає межі того середовища, в межах якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У цьому випадку збільшення грошової маси постає вже не як причина зростання цін, а як похідна від цін. Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів . Інфляція витрат може бути зображена графічно (рис. 1.3). 

      Рис. 1.3. Інфляція витрат

      Зсув  кривої сукупної пропозиції вправо (AS₁ > AS₂) у результаті дії зазначених причин відображає збільшення витрат на одиницю продукції, за зростання цін (Р₁ < Р₂) скорочується реальний обсяг виробництва (Q₂ < Q₁), або реальний ВНП.

      Основними джерелами інфляції пропозиції є більше витрат унаслідок зростання заробітної плати й підвищення цін на сировину й енергію.

      Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції збільшиться.

      Зрушення  кривої сукупного попиту вправо від AD₁ до AD₂ призводить до зростання цін, якщо економіка перебуває на проміжному або класичному відрізках кривої сукупної пропозиції. Графічно інфляція попиту продемонстрована на рис. 1.4.

      Рис. 1.4. Інфляція попиту 

      Основними причинами тут є збільшення державних  замовлень (наприклад військових), попиту на засоби виробництва в умовах повної зайнятості і майже повної завантаженості виробничих потужностей, а також  зростання купівельної спроможності трудящих (зростання заробітної плати) внаслідок, наприклад, узгоджених дій профспілок. У результаті цього виникає надлишок грошей стосовно кількості товарів, підвищуються ціни. Отже, надлишок платіжних засобів в обігу створює дефіцит пропозиції, коли виробники не можуть реагувати на зростання попиту.

      Традиційно  зміни в рівні цін пояснюються  зайвим сукупним попитом. Економіка  може спробувати витрачати більше, ніж вона здатна виробляти. Виробничий сектор не в змозі відповісти на зайвий попит збільшенням реального  обсягу продукції, бо всі наявні ресурси вже повністю використані. Тому цей зайвий попит призводить до завищених цін на постійний реальний обсяг продукції та викликає інфляцію попиту, суть якої інколи пояснюють однією фразою: "Надто багато грошей полює за надто малою кількістю товарів".

      Інфляція  попиту безпосередньо пов'язана  з дією монетарних чинників.

      На  практиці часто одночасно спостерігається  інфляція попиту й інфляція пропозиції. Причинами зростання доходів  і витрат є всі ті самі три монополії  – профспілки, держава, фірми. Так, держава може оплатити підприємству виконання держзамовлення за високими цінами. Підприємці отримують можливість купувати дорожчі сировину й матеріали, платити вищу заробітну плату. Крім того, держава може підсилити інфляцію шляхом емісії паперових грошей. Це також може сприяти інфляції через свій фінансово-кредитний механізм, наприклад, підвищивши ставку відсотка й спровокувавши тим самим подорожчання кредиту. До зростання інфляції приводить і збільшення дефіциту державного бюджету.

      З погляду макроекономічного аналізу розрізняють:

      – очікувану інфляцію, яку можна  спрогнозувати на будь-який період часу і яка досить часто є прямим результатом дій уряду (наприклад, лібералізація цін в Росії  у 1992 р. і відповідний прогноз  зростання цін, підготовлений урядом РФ напередодні – в грудні 1991 p.);

      – неочікувану інфляцію, що характеризується раптовим стрибком цін і негативно  впливає на систему оподаткування  й грошового обігу. За наявності  у населення інфляційних очікувань  така ситуація викличе різке збільшення попиту, що саме по собі створює труднощі в економіці і викривляє реальну картину суспільного попиту, а це призводить до збою в прогнозуванні тенденцій в економіці і за деякої нерішучості уряду ще сильніше збільшує інфляційні очікування, які підбурюватимуть зростання цін. Проте в разі, коли раптовий скачок цін відбудеться в економіці, не "зараженій" інфляційними очікуваннями, виникає так званий ефект Пігу – різке падіння попиту в населення з надією на швидке зниження цін. Унаслідок зменшення попиту виробник змушений знижувати ціну і все повертається до стану рівноваги.

      Тепер розглянемо види інфляції з погляду  співвідношення цін за різними товарними  групами, тобто за ступенем збалансованості  їх зростання: збалансована й незбалансована інфляція.

      За  збалансованої інфляції ціни різних товарів незмінні стосовно один одного, а за незбалансованої вони постійно змінюються відносно один одного, причому в різних пропорціях.

      Збалансована  інфляція не становить шкоди для  бізнесу. Доводиться лише періодично підвищувати  ціни товарів. Ризик втрати прибутковості є для тих підприємців, які стоять останніми в ланцюжку підвищення цін. Це, як правило, виробники складної продукції, що ґрунтується на інтенсивних зовнішніх кооперативних зв'язках. Ціна на їх продукцію відображає всю суму підвищення цін зовнішньої кооперації і саме вони ризикують затримати збут через дороговизну продукції.

      Незбалансована  інфляція – лихо для бізнесу. Але  ще гірше, коли немає прогнозу на майбутнє, коли неможливо раціонально обрати сфери вкладення капіталу, розрахувати  й порівняти прибутковість варіантів інвестування. Промисловість розвиватися в таких умовах не може. Ймовірні лише короткі спекулятивно-посередницькі операції.

      За  цим критерієм виокремлюють відкриту і пригнічену інфляцію.

      Відкрита  інфляція характерна для економіки з вільним ціноутворенням і становить хронічне зростання цін на товари й послуги. Тут спрацьовує механізм адаптивних інфляційних очікувань, що оснований на деформації психології споживачів. Спостерігаючи за зростанням цін, споживачі намагаються вгадати, наскільки подорожчають товари, і нарощують поточний попит на шкоду заощадженням, а це у свою чергу скорочує обсяг кредитних ресурсів, що перешкоджає зростанню капіталовкладень, виробництва й пропозиції.

      Пригнічена  інфляція, яку іноді називають  прихованою, характерна для економіки з регульованими цінами (і, можливо, заробітною платою) і виявляється в товарному дефіциті, погіршенні якості продукції, змушеному нагромадженні грошей, розвитку "тіньової" економіки, бартерних угод. Вона виникає внаслідок підтримки державою товарних цін нижче цін рівноваги попиту та пропозиції, за якого гроші перестають бути загальними купівельними коштами й мірою розподілу товарів і послуг. Механізм пригніченої інфляції містить у собі дефіцитні очікування. Держава встановлює твердий контроль над цінами, зовні ціни залишаються стабільними, але у зв'язку з тим, що маса грошей зростає, їх надлишок викликає товарний дефіцит. Пригнічена інфляція виявляється у заморожуванні цін і доходів і тотальному адміністративному контролі, ажіотажному поточному попиті, викликаному побоюванням зникнення товарів. Цей вид інфляції дуже небезпечний, тому що веде до руйнування ринкового механізму. Прикладом є адміністративний контроль над цінами й доходами, як це було, наприклад, у плановій системі, а також у деяких європейських країнах і США в роки Другої світової війни.