Показники та критерії оцінки конкурентоспроможності підприємства

Формування стратегічного  модуля показників конкурентоспроможності здійснюється спеціалістами підприємства з відповідним фахом і вимагає більш складного інформаційного забезпечення у вигляді матеріалів управлінського обліку та результатів спеціальних маркетингових досліджень релевантного ринку.

Залежно від  функціонального охоплення вважаємо за доцільне виокремлення показників конкурентоспроможності підприємства у дві групи: 1) показники, що характеризують внутрішні результативні потоки, і 2) показники, що характеризують зовнішні результативні потоки підприємства. До складу першої групи включаються показники поточного функціонування підприємства, а до складу другої - показники розвитку підприємства.

Наведений системно-орієнтований підхід до оцінки конкурентоспроможності підприємства передбачає формування інтегрального  показника як функції залежності від ключових факторів конкурентного успіху та визначення «вагових» коефіцієнтів впливу ключових факторів на рівень конкурентоспроможності підприємства. Головною перевагою цього підходу є комплексне охоплення ключових факторів конкурентоспроможності та достатньо розроблений математичний інструментарій факторизації. 

Рис. 1. Система  показників конкурентоспроможності підприємства

Вивчення цих  методів дозволило виділити їх основні  характеристики, провести порівняльний аналіз та розподілити в групи виходячи із їх спільних рис: 
1) індексний ; 
2) параметричних оцінок ; 
3) ієрархій ; 
4) інтегрального показника ; 
5) контрольного листа ; 
6) оцінки по КС товару ; 
7) оцінки по КС товару ; 
8) матриці БКГ ; 
9) інтегрального показника ; 
10) інтегрального показника ; 
11) рейтингових оцінок ; 
12) оцінки за теорією ефективної конкуренції; 
13) оцінки по нормі прибутку ; 
14) оцінки по вартості бізнесу].

Із сукупності відомих методів оцінки КС підприємства виділяємо п’ять основних підходів до оцінки. Коротко охарактеризуємо кожну з груп.

Група I. Оцінка проводиться на основі виключно якісної (описової) інформації. Коефіцієнти, якщо вони використовуються, грають допоміжну роль, а висновки будуються у вигляді аналітичної записки. Така оцінка дозволяє охопити багато факторів КС і змалювати картину конкурентної боротьби в галузі, але потребує високої компетенції аналітика, має високу ступінь суб’єктивізму і не може бути алгоритмізована.

Група II. Методи цієї групи відрізняються тим, що оцінка рівня КС підприємства будується виходячи із балових оцінок певних параметрів підприємства експертами або співробітниками. Єдиним кількісним показником, що використовується, є ціна продукції. Зважаючи на це, оцінка не потребує внутрішньої інформації, може проводитись для будь-якого підприємства і досить швидко. Однак, результати такої оцінки мають похибки за рахунок використання балових оцінок і не точно вимірюють реальний рівень КС підприємства. Якщо дотримуватись поглядів М. Портера про залежність КС від ефективності використання ресурсів, то КС підприємства визначається ефективністю використання його ресурсів. Тому думки експертів, співробітників і споживачів не впливають на цей рівень, тим більше, що названі суб’єкти оцінки не завжди володіють адекватною інформацією про підприємство.

Група III. Основною характеристикою цієї групи методів є те, що вони розглядають КС товару як єдиний або найбільш значимий чинник КС підприємства, тому при оцінці рівень КС підприємства фактично зводиться до рівня КС товару або динаміки частки ринку, яку займає продукція підприємства . Ці методи є достатньо простими у використанні, можуть бути застосовані при наявності мінімуму інформації, але достовірність результатів викликає сумніви: існує думка, підтверджена багатьма авторами , що КС підприємства пов’язана з КС товару, але залежить і від багатьох інших чинників.

Група IV. Для цієї групи методів характерна відсутність використання балових оцінок за результатами опитувань. Натомість розраховується і потім узагальнюється набір фінансових і техніко-економічних коефіцієнтів. На нашу думку, розрахунок типових показників, які характеризують рівень використання ресурсів підприємства, є виправданим і більш об’єктивним, ніж присвоєння балів певним характеристикам. Ця група методів є найчисельнішою, тому що фінансово-економічний аналіз вже став звичною процедурою на багатьох підприємствах, і спеціалісти найчастіше добре володіють саме ним. Суттєвою проблемою є вибір із багатьох можливих тих показників, що необхідні, і присвоєння їм адекватних коефіцієнтів вагомості.

Група V. Ця група складається з двох методів оцінки, які відрізняє від інших те, що обидва використовують тільки кількісні об’єктивні дані (так само, як методики групи IV), але результатом оцінки є не коефіцієнти, а конкретні економічні показники: норма прибутку й оцінка вартості бізнесу (в т.ч. за методом чистого грошового потоку – ЧГП). Методи цієї групи враховують зв’язок між показниками КС товару та КС підприємства, але не розглядають їх як аналогічні, на відміну від методів групи ІІІ. Недоліком методів групи V є те, що для такої оцінки потрібна внутрішня інформація про підприємства-конкуренти, що, за звичай, недоступна як комерційна таємниця. В той же час метод оцінки вартості бізнесу може застосовуватися власником лише для свого підприємства (тобто, проблема дефіциту інформації знімається), а порівняння буде тоді відбуватися з показниками того ж самого підприємства в попередніх періодах. Такий підхід до порівняння також пропонує О. Млоток .

За  результатами проведеного  дослідження існуючих методів оцінки КС підприємства можна зробити наступні висновки: 
1) методи групи I можуть використовуватись для попереднього аналізу галузі (аналіз “нульового” рівня), виявлення основних конкурентів, вивчення особливостей конкурентної боротьби; 
2) методи груп II та III, скоріше за все, не дадуть адекватної оцінки рівня КС підприємства, хоча їх частково можна використати для подальших розробок методики оцінки КС, наприклад, при розрахунках вагових коефіцієнтів із застосуванням методу ієрархій ; 
3) методи групи IV можуть використовуватись для порівняння підприємства з конкурентами, тому що більшість показників береться з фінансової звітності, яка формально є загальнодоступним джерелом інформації; ймовірно, такі методи оцінки є прийнятними для експрес-аналізу інвесторами галузі або підприємством своїх конкурентів (назвемо це аналізом “першого” рівня); 
4) методи групи V можуть бути найбільш глибинними, якщо фахівці підприємства не зупиняться на визначенні норми прибутку або ЧГП, а проаналізують чинники, що на них впливають, а також будуть проводити оцінку управлінських рішень по критерію збільшення чи зменшення норми прибутку або ЧГП; 
5) на сьогоднішній день найбільш детально розроблені методи групи IV, хоча й вони можуть удосконалюватися; перспективними є напрям, указаний у методах групи V, тому що результати використання цих методів мають досить чіткий економічний зміст і дозволяють зменшити вплив суб’єктивного фактору на кінцевий показник конкурентоспроможності підприємства. 

Висновок:

Застосування  методів прогнозування при формуванні стратегічних альтернатив дасть змогу при розгляді різних моделей економічного розвитку відібрати з них ті елементи, які відповідатимуть конкретній ситуації. При прогнозуванні та розробці нових стратегій доцільно використовувати кореляційно-регресійний аналіз, який дає змогу не лише визначити вплив тих чи інших факторів на результативний показник, але й спрогнозувати подальшу діяльність підприємства і розробити прогнозний баланс.