Показники та критерії оцінки конкурентоспроможності підприємства

Реферат на тему: Показники та критерії оцінки конкурентоспроможності підприємства 
 
 
 
 
 
 
 

Однією з рушійних сил підприємництва є конкуренція. Існують різноманітні форми та методи конкурентної боротьби, які по-різному впливають на підприємницьку діяльність і конкурентоспроможність фірми. Конкуренція відіграє важливу роль як рушійна сила розвитку економічної системи капіталізму, змушує підприємців мобілізовувати всю енергію і здібності для підвищення конкурентоспроможності своїх підприємств.

Конкурентоспроможність багато в чому залежить від ступеню орієнтованості підприємства на маркетинг, від здатності вірно оцінити тенденції зміни кон'юнктури ринку. Маркетингова діяльність є основою раціональної цінової, товарної, збутової, комунікативної політики підприємств.

Під рівнем КС підприємства найчастіше пропонується розуміти показник, який характеризує можливість підприємства протистояти конкурентам на конкретному  ринку в конкретний період часу. Серед чинників КС підприємства автори називають наступні: виробничі потужності, управління, продуктивність праці, технологія виробництва, ефективність збуту, якість товару, його ціна та ін.

Власника підприємства насамперед цікавить підвищення рівня  КС, а щоб ним керувати, необхідно  володіти методикою його оцінки. Оцінка КС підприємства – це своєрідна діагностика його ринкової позиції. Апріорно ми можемо сформулювати наступні вимоги до методики оцінки КС підприємства: 
– об’єктивність показників, що використовуються; 
– доступність необхідної інформації; 
– врахування всіх суттєвих характеристик стану підприємства; 
– можливість алгоритмізувати розрахунки; 
– наявність економічного змісту в підсумковому показнику.

     Базовими  принципами оцінки рівня конкурентоспроможності підприємства є:

• комплексність – результати дослідження конкурентоспроможності підприємства повинні сполучати і оцінку ефективності процесу його адаптації до змінних умов функціонування, і ступінь реалізації стратегічного потенціалу, і конкурентні позиції підприємства відносно одного або декількох конкурентів, що розглядаються як база порівняння;
• системність – основою для оцінки рівня конкурентоспроможності і розробки відповідних рекомендацій можуть виступати лише результати системного аналізу впливу чинників зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства з урахуванням між факторних взаємозв’язків та обумовленого ними синергічного ефекту;
• об’єктивність – результати дослідження та оцінки конкурентоспроможності підприємства повинні базуватися на повній та достовірній інформації про зовнішні та внутрішні умови його функціонування і відображати реальні конкурентні позиції суб’єкта господарювання;
• динамічність – основним завданням дослідження конкурентоспроможності є не статична оцінка фактичних конкурентних позицій підприємства на конкретний момент часу, а прогнозування їх змін та розробка на цій основі ефективних управлінських рішень;
• безперервність – процес дослідження та оцінки конкурентоспроможності та змін її рівня має носити безперервний характер (шляхом створення системи моніторингу ринку, чинників конкурентоспроможності, конкурентних позицій підприємства), оскільки дискретні оцінки не завжди дають можливість своєчасно зафіксувати стрибкоподібні зміни чинників конкурентоспроможності, оцінити можливі тенденції динаміки конкурентних позицій підприємства та своєчасно прийняти та реалізувати відповідні управлінські рішення;
• оптимальність – у відповідності з цим принципом об’єктом дослідження є не лише сам рівень конкурентоспроможності, але і ступінь ефективності його досягнення, тому конче необхідною є комплексна оцінка шляхів досягнення певних конкурентних позицій з урахуванням як прямих витрат, пов’язаних з реалізацією заходів по регулюванню конкретного чинника, так і потенційних витрат на розвиток та підтримку конкурентної переваги в майбутньому.

Маючи на увазі ці вимоги, було розглянуто методи оцінки, які пропонуються різними авторами.

Аналіз існуючих у сучасній літературі теоретичних  підходів до оцінки конкурентоспроможності підприємств дає підстави для  їх класифікації на дві основні групи: аналітичні і графічні. За статусом методи оцінки конкурентоспроможності підприємства є науковими, вони мають рекомендаційний характер і не є обов'язковими для їх застосування. Державних методик оцінки рівня конкурентоспроможності підприємств в Україні донині не існує і це, як справедливо зазначають окремі фахівці, є однією з причин низького рівня управління конкурентоспроможністю . Усім, і, насамперед, управлінським працівникам відомо, що неможливо ефективно керувати об'єктом, відносно якого не існує чіткого уявлення способів його вимірювання. Поряд з цим існує ряд моделей, за допомогою яких можна визначити рівень конкурентоспроможності продукції.

Рейтингові  моделі оцінки конкурентоспроможності підприємства ґрунтуються на: 1) визначенні системи показників оцінки результатів економічної діяльності підприємства; 2) їх стандартизації (приведення до порівняльної шкали та надання ваги окремим показникам); 3) розрахунку єдиного інтегрального показника - рейтингової оцінки стану діяльності підприємства; 4) ранжування підприємства за величиною рейтингу та визначення його місця (статусу) в межах певної сфери діяльності або релевантного ринку. Найважливішими моментами рейтингових систем оцінювання є відбір показників результатів господарської діяльності підприємства та визначення «ваги» того чи іншого показника в загальній рейтинговій оцінці. Рейтингові системи оцінювання конкурентоспроможності використовуються двома конкуруючими групами дослідників - Світовим економічним форумом, який щорічно публікує Глобальний звіт про конкурентоспроможність (The Global Competitiveness Report), та Міжнародним інститутом менеджменту та розвитку (МІМР, Лозанна), який публікує «Щорічник світової конкурентоспроможності» (The World Competitiveness Report). При цьому мікроекономічний рівень конкурентоспроможності досліджується лише першою групою вчених.

Методика розрахунку «індекса мікроекономічної конкурентоспроможності», яка розроблена групою вчених Інституту стратегії та конкурентоспроможності Гарвардської школи бізнесу (США) під керівництвом М. Портера, ґрунтується на концепції конкурентоспроможності, згідно з якою конкурентна стратегія та якість бізнес-середовища є вирішальними у формуванні конкурентних переваг підприємства. Згідно з нею субіндекс «діяльність і стратегія компаній» розраховується на основі 16 показників, а субіндекс «якість бізнес-середовища» - 31 показника. У розрахунках цих субіндексів «вага» (вплив) першого визначається коефіцієнтом 0,37, а другого - 0,63.

Найбільш суттєвим недоліком рейтингових систем оцінювання конкурентоспроможності, як зазначають їх опоненти, є надмірне використання експертних методів. І вибір критеріїв відбору субіндексів і визначення вагових коефіцієнтів в цих системах повністю залежать від суб'єкта оцінювання, що суттєво знижує об'єктивність узагальнюючого висновку , Зазначаючи ці недоліки, ряд авторів взагалі вважають, що рейтинги конкурентоспроможності «насправді не є тими показниками, на яких слід базуватися у висновках щодо перспектив економічного розвитку країн», а їх публікація «має, передусім, характер PR-акції, яка має ідеологічний характер» .

Метод оцінювання конкурентоспроможності підприємства на основі розрахунку ринкової частини ґрунтується на уявленні, згідно з яким між часткою і рентабельністю існує такий сильний кореляційний зв'язок, що його існування, як зазначає Р. Мінітер,  доходить до «релігійних переконань». Згідно з цим підходом, ринкова частка підприємства - це питома вага його бізнес-операцій в загальному обсязі операцій на даному ринку . Оцінювання конкурентоспроможності за показником ринкової частки підприємства супроводжується виділенням певних стандартних положень та віднесенням підприємства до класу аутсайдерів, середняків, лідерів, або так званих «патієнтів», «сірих мишей», «слонів» та «бегемотів» .

Модель оцінки конкурентоспроможності на основі норми споживчої вартості ґрунтується на визначенні обсягу потреб потенційних споживачів та їх співставленні з реальними властивостями певного товару. Інакше кажучи, «формула споживчої вартості - це співвідношення між сумою властивостей товару та сферою потреб у цих властивостях товару» . Оцінювання конкурентоспроможності за цією моделлю передбачає детальну сегментацію ринків за певними ознаками та розрахунок узагальнюючого показника конкурентоспроможності підприємства . Як і в межах рейтингових систем, модель оцінки конкурентоспроможності підприємства на основі споживчої вартості ґрунтується виключно на експертному підході, що суттєво знижує об'єктивність узагальнюючого висновку.

Модель оцінки конкурентоспроможності на основі положень теорії ефективної конкуренції базується на ресурсній парадигмі конкурентного успіху і передбачає оцінку ефективності використання матеріальних, фінансових, інтелектуальних та управлінських ресурсів підприємства, які поділяються на певні групи з відповідними показниками та коефіцієнтами вагомості. Модель оцінювання конкурентоспроможності на основі положень теорії ефективної конкуренції більш широко охоплює ресурсні джерела формування конкурентоспроможності, проте, як і попередні моделі, вона ґрунтується виключно на суб'єктивній (бальній) оцінці ресурсних джерел, що також знижує об'єктивність оцінювання.

Графічні  моделі оцінювання конкурентоспроможності передбачають побудову певних матриць, або «поля оцінювання», поділ їх на квадранти (зони), які відповідають певному рівню конкурентоспроможності, та визначення конкурентного статусу підприємства . Графічним інструментом порівняння стану функціонування підприємства та його конкурентів є побудова багатокутників конкурентоспроможності - у вигляді векторів-вісей, співставлення яких дозволяє виявити слабкі та сильні сторони підприємства . Для кількісного вимірювання цих сторін також використовується експертний підхід - метод шкалювання. Загальним недоліком графічних методів є їх функціональна обмеженість: вони дозволяють сформулювати певні висновки щодо напрямків підвищення конкурентоспроможності підприємства, але не забезпечують головного - інтегральної оцінки реального рівня конкурентоспроможності підприємства.

Приклад графічного методу.

Аналіз наведених  методів оцінки конкурентоспроможності підприємства вказує на наявність розбіжностей не тільки методологічного характеру, а й підходу до формування переліку показників. У ряді моделей для оцінки конкурентоспроможності пропонується використання одного показника (метод ринкової частки), в інших - двох або більше показників. «Для того щоб продавати за кордоном або конкурувати з імпортом, - зазначають Дж. М. Майер і Д. Олесневич, - фірмі треба підтримувати свою конкурентоспроможність за витратами та за продукцією....Міжнародна конкурентоспроможність є функцією відносних витрат на робочу силу в єдиній валюті в розрахунку на одиницю виробленої продукції» .

До цієї ж  групи тяжіють і підходи, в  яких показник конкурентоспроможності підприємства пропонується визначити  шляхом «помноження індексів конкурентоспроможності товарної маси (усіх товарів підприємства)», або як «середньозважену величину показників конкурентоспроможності конкретних товарів на конкретних ринках» . Процес оцінювання за цими підходами має своїм підґрунтям «поелементне» бачення конкуренто-спроможності, яку можна «скласти» або «дезагрегувати» на елементи.

Проблема методології  оцінювання конкурентоспроможності підприємства є багатоаспектною, але базовим у ній є питання щодо критеріїв та показників конкурентоспроможності. Поняття «критерій» розуміється як атрибут, на основі якого ідентифікується явище, дія, стан. Стосовно оцінки конкурентоспроможності підприємства поняттям «критерій» визначається також і бажана міра (рівень) конкурентоспроможності, при якій забезпечується життєздатність та усталене функціонування підприємства на релевантному ринку. При цьому критерій конкурентоспроможності підприємства має як якісну, так і кількісну визначеність.

Базуючись на системно-праксеологічній  моделі конкурентоспроможності, яка  наведена на рисунку 1, можна сформулювати такі основні методологічні принципи формування системи показників конкурентоспроможності підприємства:

1. Адекватність  показників конкурентоспроможності  завданням стратегічного управління  підприємством. Тобто система  показників має відображати стратегічну  спрямованість управління підприємством  та забезпечувати кожен із  етапів управлінського циклу.

• 2. Охоплення системою показників внутрішніх і зовнішніх потоків результативності підприємства та джерел (ресурсів) їх формування.
• 3. «Фокусування» системи показників на ключових чинниках та джерелах формування конкурентних переваг у релевантних ринках.
• 4. Оптимальна чисельність показників внутрішнього і зовнішнього середовища підприємства та з відсутністю суттєвих кореляційних зв'язків між ними.
• 5. Можливість кількісного визначення та чіткого алгоритму розрахунку показників конкурентоспроможності.
• 6. Забезпечення як статичного, так і динамічного аналізу (тенденцій розвитку) зовнішнього середовища, включаючи розробку моделей оцінки його стану.

Враховуючи наведені методологічні принципи та положення  «структурно-поведінково-результативної»  парадигми конкурентоспроможності , вважаємо, що найбільш продуктивним є підхід до побудови системи показників конкурентоспроможності підприємства за такими класифікаційними ознаками, як: 1) функціональне призначення ; 2) функціональне охоплення результативних потоків; 3) факторна модель конкурентоспроможності.

Виходячи з  функціонального призначення показників є доцільним приєднатись до пропозицій стосовно виокремлення тактичного та стратегічного модулів показників конкурентоспроможності або показників експрес- та фундаментальної діагностики конкурентоспроможності підприємства. До складу тактичного модуля показників конкурентоспроможності підприємства включаються показники, що характеризують внутрішні результативні потоки, і ті, що розраховуються тільки на підставі публічної звітності (затверджених форм).

Систему тактичного модуля показників конкурентоспроможності підприємства утворюють (рис. 1): 1) базові фінансово-економічні показники; 2) показники активів і топ-характеристик підприємства; 3) показники ефективності (продуктивності); 4) показники розподілу ресурсів підприємства. У сукупності показники тактичного модуля складають набір робочих (тактичних) інструментів управління конкурентоспроможністю підприємства.