Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

У минулому в рамках Російської імперії Україна не мала власного центрального банку, хоча вважати одним із попередників НБУ можна Київську контору Державного банку Російської імперії, яка виконувала певні функції центрального банку і була третьою за значенням у Росії. Тривалий час її очолював М.Х.Бунге – відомий вчений-економіст, видатний державний діяч останньої чверті ХІХ століття. З проголошенням УНР у 1917 р. Був створений Державний банк УНР, його першим директором став М.Кривецький. Із втратою Україною державності банк продовжував працювати в еміграції; директор банку К.Клепачівський (з 1920 р.) опікувався архівами банку до 1944 р. Під час громадянської війни (1918-1920 рр.) в Україні банківська система не функціонувала. Із запровадженням центральним урядом Радянскьої Росії нової економічної політики (непу) банки знову почали функціонувати. 12 грудня 1921 р. Розпочала діяльність Всеукраїнська контора Держбанку у м.Харкові. Система Держбанку розвивалался в Україні шляхом створення відділень і контор у великих містах та обласних центрах. Після утворення Радянского Союзу ці установи стали філіями Держбанку УРСР, які підпорядковувалися безпосередньо Москві. Тільки у 1955 р. Була створена Українська республіканська контора Держбанку СРСР, яка взяла на себе функції управління регіональними банківськими установами України, але сама підпорядковувалась Держбанкові СРСР. Республіканська контора (з деякими змінами в 1987 р. та 1990 р., зокрема перейменуванням на Український республіканський банк) функціонувала до створення НБУ і за своїм статусом мала ознаки центрального банку.

Створення НБУ було спричинено розпадом колишнього СРСР і його централізованої банківської системи. Декларація про державний суверенітет України, ухвалена Верховною Радою України в липні 1990 р., проголосила курс на політичну та економічну самостійність України як незалежної держави. Для реалізації цього курсу потрібні були власні банківська система та гроші. “Законом “Про банки і банківську діяльність”, прийнятим у березні 1991 р., проголошено створення самостійної дворівневої банківської системи ринкового типу, перший рівень якої становить НБУ, а другий – комерційні банки. Прийнятою одночасно постановою Верховної Ради України про порядок введення в дію цього закону передбачалося: ввести в дію вказаний закон з 1 травня 1991 р.; проголосити власністю України всі філії банків колишнього СРСР, які діяли на території України, включаючи Український республіканський банк Держбанку СРСР; створити на базі Українського республіканського банку Держбанку СРСР Національний банк України; розробити до 1 травня 1991 року проект статуту НБУ, визначити структуру та чисельність центрального апарату, мережу установ тощо. Вказаними законодавчими актами були закладені організаційно-правові основи створення і подальшого розвитку НБУ. Формування НБУ в наступні роки відбувалося в надзвичайно складних умовах перехідної економіки, побудови принципово нової системи державного управління, докорінної зміни політичної ситуації в країні, наростання хронічної економічної та фінансової кризи. За таких умов НБУ було дуже складно вирішувати не тільки загальноекономічні та політичні завдання, такі як отримання належного центральному банку статусу і місця в системі державного управління, розробка і реалізація адекватної умовам грошово-кредитної політики, управління грошовим оборотом, регулювання валютного ринку тощо, а й конкретні практичні завдання, пов’язані зі створенням матеріально-технічної бази, формування персоналу, розробкою нормативно-правової бази банківської діяльності. Вирішення цих завдань ускладнювалося ще й тим, що НБУ в своєму розвитку не мав підготовчого періоду і йому доводилося все вирішувати негайно.

Найпомітнішими подіями, що визначили розвиток НБУ як центрального банку держави, були: закріплення за ним права на емісію національних грошей України; розробка теоретично-методологічних засад грошово-кредитної політики та організаційного механізму її реалізації; у 1995 р. був створений ринок державних цінних паперів і НБУ одержав у своє розпорядження такий важливий інструмент цієї політики, як операції на відкритому ринку; розмежування емісійної діяльності НБУ і бюджетного процесу Міністерства фінансів, надання взаємовідносинам цмх двох фінансових органів держави чіткої визначенності і прозорості; запровадження традиційного для країн із ринковою економікою механізму обслуговування бюджетного дефіциту через ринок державних цінних паперів, національної платіжної системи, міжбанківських розрахунків із застосуванням новітніх технологій переказування коштів на основі електронних платежів; запровадження дійового механізму регулювання валютного ринку, що базується на використанні валютних інтервенцій, запровадження валютного ліцензування та валютного контролю, формування золотовалютних резервів, лібералізації валютного ринку України; проведення грошової реформи та запровадження гривні в 1996 р., створення механізму державного нагляду за діяльністю комерційних банків; введення в дію в 1994 р. Банкнотно-монетного двору, спроможного забезпечити власними силами потреби економіки в готівкових грошах. Визначною віхою в розвитку НБУ стала ухвала Верховною Радою України в 1999 р. Закону “Про Національний банк України” (зі змінами і доповненнями у 2000 р.). Цим, по суті, було підведено риску під етапом інституційного становлення НБУ як центрального банку, законодавчо зафіксовано його місце в економічній системі, чітко окреслено статус, функції та механізми управління відповідно до нових умов та перспектив розвитку України. У ході свого становлення НБУ вдалося добитися подолання беспрецедентної гіперінфляції й утримання інфляційного процесу протягом тривалого часу у допустимих параметрах, обмеження впливу на національну економіку та банківську систему обвальних фінансових криз у 1997-1998 рр., які потрясали грошові ринки багатьох країн; забезпечити відносну стабільність національних грошей, практично безперебійне функціонування валютного ринку тощо.

Згідно з чинним законодавством передбачена така система (структура) національного банку: центральний апарат, територіальні управління в областях і Кримській автономній республіці, розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, Фабрика банкнотного паперу, Державна скарбниця, Центральне сховище грошей, спеціалізовані підприємства та установи, необхідні для забезпечення діяльності банку. Територіальні управління є структурними підрозділами НБУ без статусу юридичної особи і від його імені здійснюють функції на визначеній території. В центральному апараті організовано функціональні департаменти, в складі яких створено управління й відділи. Департаменти організовують роботу з питань грошово-кредитної політики, готівково-грошового обігу, банківського регулювання і нагляду, валютних операцій, розрахунків, бюухгалтерського обліку, звітності, персоналу, фінансів тощо. У регіональних управліннях НБУ структура апарату аналогічна центральному, з певними відмінностями, які випливають зі специфіки їх діяльності. Всі структурні підрозділи та установи системи об’єднані спільністю цілей і завдань, що стоять перед НБУ. Усі вони керуються єдиними правовими нормами, що закріплені в законах України, указах Президента, постановах Уряду, нормативних актах НБУ. Начальники територіальних управлінь НБУ призначаються на посаду згідно з наказами Голови НБУ, які видаються на підставі постанов Правління НБУ.

Національний банк в межах, визначених законодавством, самостійно вирішує питання організації, створення, ліквідації та реорганізації структурних підрозділів та установ Національного банку, його підприємств, затверджує їх статути та положення.

Закон передбачає дворівневу систему управління центральним банком – Рада НБУ і Правління НБУ, що загалом відповідає світовій банківській практиці.

  Рада НБУ складається з 15 осіб, сім членів Ради призначаються Верховною Радою, а сім – Президентом України строком на 7 років. Голова НБУ входить до складу Ради за посадою. До компетенції Ради належить:

▪ розроблення Основних засад грошово-кредитної політики та здійснення контролю за їх виконанням;

▪ розроблення рекомендацій Правлінню банку щодо методів та інструментів грошово-кредитного регулювання;

▪ затвердження кошторису доходів і витрат банку;

▪ затвердження бухгалтерського балансу банку;

▪ право застосування відкладального вето щодо окремих рішень Правління банку;

▪ інші повноваження.

Правління НБУ – це другий керівний орган банку. До його компетенції належить забезпечення реалізації монетарної політики через відповідні монетарні інструменти, організація діяльності банку та інші повноваження, які випливають із функцій банку, передбачених у Законі. Кількісний та персональний склад Правління формується Головою НБУ і затверджується Радою НБУ.

Голову НБУ призначає Верховна Рада строком на п’ять років за поданням Президента України. Голова НБУ керує діяльністю банку й одноособово несе за неї відповідальність. Голова НБУ не є одночасно головою Ради НБУ, який обирається членами Ради строком на три роки. У країнах світу, де існує дворівнева система керівних органів центрального банку, голова (президент банку) очолює як орган, що визначає монетарну політику, так і виконавчий орган.

  Основні принципи функціонування НБУ, передбачені законом:

▪ принцип незалежності банку;

▪ принцип президентського та парламентського контролю за діяльністю банку;

▪ принцип економічної самостійності банку;

▪ принцип централізації системи банку;

▪ принцип єдності системи банку;

▪ принцип вертикальної структури управління банком.

10.5. 10.5. Статус та завдання Національного банку України

Статус Національного банку України визначається насамперед Конституцією України та Законом України «Про банки і банківську діяльність» від 20 березня 1991 року. Національному банку присвячено розділ ІІ даного Закону.

Згідно зі ст.99 Конституції забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави – Національного банку України.

Ст. 100 Основного закону передбачає: “Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом” .

Банківська система є однією з підсистем фінансової системи України. Банківська система України є дворівневою і складається з НБУ та комерційних банків. НБУ разом зі своїми філіями становить перший рівень банківської системи.

Згідно статті 6 Закону «Про банки і банківську діяльність» Національний банк України є власністю України, юридичною особою. Його статут затверджується Президією Верховної Ради України. НБУ є підзвітним Верховній Раді. У відповідності до ст. 93 Конституції України та ст. 7 вищезгаданого Закону НБУ має право законодавчої ініціативи.

Ст.85,п.18 Конституції України відносить до повноважень Верховної Ради України призначення на посаду та звільнення з посади Голови Національного банку України за поданням Президента України; призначення та звільнення половини складу Ради Національного банку України.

  За ст. 8 Закону «Про банки і банківську систему» НБУ є:

4. центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці;

5. емісійним центром;

6. валютним органом;

7. органом банківського нагляду;

8. банком банків;

9. державним банком;

10.              організатором міжбанківських розрахунків.

Завдання НБУ тісно пов`язані з його статусом, насамперед це виявляється в тому, що він, як центральний банк країни, здійснює грошово-кредитну політику, використовуючи відповідні інструменти.

Завдання, які стоять перед НБУ, визначають його роль та місце в економічній системі України. Як і центральні банки ніших країн із ринковою економікою, НБУ покликаний бути емісійним центром держави, банком банків, банком уряду, органом державного регулювання і нагляду, органом монетарного та валютного регулювання економіки; здійснюючи набір конкретних функцій та операцій, впливати на всі сторони економічного життя країни і передусім забезпечувати стабільність національної грошової одиниці. НБУ здійснює свою діяльність самостійно, незалежно від органів державної Ради. Згідно із Законом “Про Національний банк України” органи законодавчої і виконавчої влади не мають права втручатися у виконання Національним банком функцій, передбачених законодавством. Згідно з Конституцією Національному банку надано право законодавчої ініціативи. НБУ підзвітний Президенту та Верховній Раді України, які наділені повноваженнями стосовно призначення та звільнення Голови НБУ і формування Ради НБУ. Голова НБУ інформує Президента та Верховну Раду про діяльність Національного банку та стан грошово-кредитного ринку в державі.

НБУ взаємодіє з Кабінетом Міністрів, проводить із ним взаємні консультації з питань грошово-кредитної політики і загальнодержавної економічної політики, підтримує економічну політику уряду, якщо вона не суперечить забезпеченню стабільності національної грошової одиниці. Голова Національного банку або за його дорученням один із його заступників можуть брати участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. У засіданнях Правління Національного банку можуть брати участь члени Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу. Водночас НБУ заборонено надавати прямі кредити уряду як у національній, так і в іноземній валюті на фінансування дефіциту державного бюджету України. Національний банк і Уряд України проводять взаємні консультації щодо дій, які ними плануються, з питань термінів випуску цінних паперів, погашення державного боргу з урахуванням їх впливу на стан банківської системи, а також приіоритетів єдиної державної грошово-кредитної політики.

НБУ видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, у формі постанов Правління НБУ, а також інструкцій, положень, правил. Ці акти є обов’язковими для органів державної влади, банків, підприємств та організацій незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб. Вони підлягають обов’язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України. За час існування Національного банку України прийнято близькко 500 короткострокових та довгострокових документів нормативного характеру. На сьогодня чинними є більше 200 нормативних актів. НБУ систематично праціює над удосконаленням правового забезпечення банківської діяльності, бере активну участь у законотворчому процесі.

НБУ належить виключне право введення в обіг (емісії) банкнот і монет. Національний банк розробляє дизайн грошових знаків, встановлює номінали, визначає систему захисту, платіжні ознаки. Забезпечення економіки готівковими грошима здійснюється через мережу територіальних управлінь НБУ на замовлення комерційних банків.

НБУ – інформаційно-аналітичний і статистичний центр грошово-кредитної системи. Він має право безоплатно одержувати інформацію від банків, органів державної влади та суб’єктів господарювання усіх форм власності. Має офіційні видання “Бюлетень НБУ”, “Платіжний баланс України”, “Вісник НБУ” та річні звіти НБУ,. У листопаді 1998 р. відкрито сторінку НБУ в мережі Інтернет українською мовою, з травня 1999 р. – англійською. Законом “Про національний банк України” визначено широкий спектр операцій, які здійснює НБУ для забезпечення виконання покладених на нього функцій: відкриває рахунки комерційним банкам, Державному казначейству, міжнародним організаціям і веде ці рахунки; емітує власні цінні папери (депозитні сертифікати), купує та продає державні цінні папери на вторинному ринку з метою регулювання обсягу грошової маси; купує та продає іноземну валюту на фінансових ринках з метою регулювання курсу національної грошової одиниці; купує та продає банківські метали, дорогоцінне каміння, пам’ятні та інвестиційні монети на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування; отримує кредити від МВФ і здійснює погашення кредитів. Операції, які НБУ здійснює з комерційними банками, та іншими контрагентами, є для нього передусім інструментами державного регулювання грошового ринку.