Походження грошей. Роль держави у творенні грошей

Автор: Пользователь скрыл имя, 07 Сентября 2012 в 22:39, контрольная работа

Описание работы

Гроші відіграють важливу роль у його економічному і соціальному розвитку суспільства. Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців. Систематичні дослідження грошей і формування їх наукових теорій почалися з розвитком капіталізму. Вивчення грошей значною мірою визначило формування економічної теорії як науки. Класична політекономія Заходу, по суті, виросла з дослідження фундаментальних проблем грошей, що були поставлені у працях А. Сміта і Д. Рікардо. Наукові розробки цих учених стали також джерелом теорії грошей К. Маркса, яка займає важливе місце в марксистській економічній науці.

Работа содержит 1 файл

деньги и кредит.doc

— 1.59 Мб (Скачать)

Може використвуватись і інший варіант, при якому сплачує до 40% вартості товару, а на несплачену суму виписуються векселі з термінами, які відповідають представленій розстрочці на покупку товару. Банк враховує векселя та переводить кошти товарній фірмі. По закінченню терміну позичальник погашає векселі і таким чином погашає позичку. Забезпеченням кредиту є куплений товар. Формами споживчого кредиту є:

▪ кредитна карточка;

▪ чековий кредит.

 

8.7. 8.7. Перспективи розвитку операцій по кредитуванню в Україні

 

Один з найважливіших моментів розвитку кредитних відносин в Україні- визначення оптимальних умов і методів кредитування, на основі яких будуються і розвиваються відносини між банком і позичальником. Це дає змогу організувати економічні відносини суб’єктів кредитування як рівноправних партнерів, що мають спільні економічні інтереси в досягненні максимального ефекту в процесі здійснюваних операцій, а це, в свою чергу, дає сильний стимулюючий ефект для всієї економіки.

  З урахуванням закономірностей і тенденцій у кредитній справі, її стратегічних цілей визначальне місце відводиться вибору шляхів удосконалення методичних та організаційно-практичних основ банківського кредитування. Серед них можна назвати такі:

4. Пріоритетне кредитування підприємств, які забезпечують виконання міжнаціональних, національних та регіональних програм.

5. Індивідуальний підхід банку до кожного конкретного суб’єкта кредитних відносин.

6. Особлива ретельність при визначенні всіх умов, які фіксуються в кредитній угоді.

7. Застосування систематичного аналізу виробничо-фінансової діяльності позичальників, який би виступив не лише формою контролю, а й сприяв би вдосконаленню методів кредитування.

8. Використання перспективних форм організації кредитних відносин банку з клієнтами.

Таким чином, організація банківської роботи з визначення оптимальних умов і методів кредитування має бути спрямована на забезпечення надійного зацікавленого партнерства у взаємовідносинах банку з клієнтами, результатом якого має стати найбільш ефективне використання наданих у позику коштів, що позитивно впливають на загальний стан економічного розвитку країни, яка прагне знайти шлях справжніх ринкових відносин.

Неврахування недоліків теорії комерційних позик стало в свій час однією з причин кризового стану українських комерційних банків. Тому більш реалістичне визначення умов кредитування між банком і позичальником дало змогу піднести організацію кредитних відносин на якісно новий рівень, що означає добровільне прийняття на себе суб’єктами кредитування взаємних зобов’язань, від виконання яких залежить ефективність їхньої діяльності, одержання прибутку і задоволення економічних інтересів партнерів кредитного процесу. Реалізація цих завдань можлива за наявності оцінки банком конкретних умов фінансово-кредитного ринку, специфіки його клієнтури, особливостей банківських операцій та діючого кола послуг.

Останніми роками структура кредитного ринку України витримала кардинальні зміни і набула цивілізованих рис незалежної держави. Розширення зовнішньоекономічних зв’язків стало результатом нових ефективних схем кредитування і забезпечення позик. Але поряд із позитивними чинниками непередбаченість законодавства, незахищеність іноземних інвестицій значно зменшили обсяг капіталовкладень в економіку, в тому числі і за рахунок довгострокових кредитів.

Перепоною для цього виду кредитування стала недостатня кількість вільних ресурсів, які привернули б увагу і окупили себе в майбутньому. Відомо, що така кредитна політика стримує зростання товарного виробництва і насичення ринку результатами підприємницької діяльності з метою одержання максимального прибутку при мінімальних витратах.

В умовах кардинальних змін і з плином часу обов’язковим залишається дотримання основних принципів кредитування: строковості, платності, забезпеченості і ін.

Економічна основа строковості кредиту, що надається позичальнику на цілі основної діяльності, - тривалість кругообороту обігового капіталу. Два-три роки тому короткострокове кредитування на 60% обслуговувало тільки імпортні схеми. Відсутність довіри до українських підприємців на тому етапі примушувала їх брати кредити мінімум на період одного обороту імпортованого капіталу - від моменту передоплати до одержання коштів від реалізації продукції (робіт, послуг).

Теперішній підприємець перебуває в більш вигідному становищі. Його знають за кордоном, він підписує контракти на умовах часткової передоплати або розрахунку в міру виконання операції. Крім того, він володіє власним капіталом, за рахунок якого частково поповнює норматив обігових коштів. Враховуючи цей момент, можна констатувати: потреба теперішнього підприємця в кредитуванні - це виконання графіка платежів погашення кредитів чи сплата поставок товарів для накопичення запасів при сезонних стрибках попиту.

Формування нового механізму господарювання висуває на передній план принципово нові підходи при встановленні процентних ставок за користування позикою: строки і ефективність кредитування, ступінь ризику вкладених коштів, форма участі банку в розвитку господарства.

Ще одна важлива умова, пов’язана з економічною суттю комерційних банків, що виражається такою функцією, як посередництво в кредиті, - видача позик банків у межах наявних у нього кредитних ресурсів. У нашій країні до недавнього часу ця фундаментальна умова кредитування ігнорувалася. Формування і розподіл кредитних ресурсів здійснювалося не кожним банком зокрема, а в рамках єдиного позичкового фонду всієї країни центральним банком.

Зрозуміло, що в умовах ринку така система виявилася цілком неспроможною. Становлення і розвиток незалежних комерційних банків зумовили нові підходи до ресурсного забезпечення активних операцій. На сьогодняшній день обсяг кредитних вкладень банку повністю залежить від обсягів сформованих ним ресурсів. Крім того, формування і становлення повноцінного грошового ринку в країні надає банкам додаткові можливості маневрування кредитними ресурсами шляхом купівлі їх один в одного.

На сучасному етапі розвитку кредитної справи кожен комерційний банк самостійно визначає оптимальні для себе умови здійснення позичкових операцій відповідно до особливостей власної діяльності та діяльності своїх клієнтів.

В даний час українські банки відмовились від діючої практики кредитування під сукупний об’єкт та від методик кредитування по залишку і обороту. Хоча в перспективі і ці методи кредитування, безумовно, можуть застосовуватись, однак лише в деяких випадках, коли банк бачить в цьому необхідність. В більшості випадків банки в сучасній ситуаціі орієнтуються на використання методу надання кредитних ресурсів, який базується на економічних факторах, та який дозволяє враховувати перш за все інтереси банків як комерційних установ, і, вже в другу чергу, інтереси їх клієнтів та інтереси народного господарства вцілому.

  В перспективі характерними особливостями системи банківського кредитування банків будуть:

▪ Орієнтація на економічні (якісні), а не технічні (кількісні) критеріі при вірішенні питання про надання позички, а в результаті - на потреби соціально-економічного розвитку суспільства.

На практиці це буде означати, що кредитуються витрати підприємств по виробництву та реалізаціі тільки тієї продукціі, яку потребує суспільство,а її якісні характеристики відповідають перспективним вимогам та діючим світовим стандартам. При цьому важливо, щоб можливі труднощі її реалізаціі були обумовлені не недостатньо високою якістю, а тимчасовою відсутністю грошових коштів у споживача.

Аналогічно, якщо мова йде про довгострокове кредитування, то кредитується тільки та інвестиційна діяльність, яка найбільше відповідає потребам суспільного прогресу та в майбутньому може принести ефект з точки зору задоволення потреб суспільства та його окремих членів. Характерим прикладом ефективності схожої орієнтаціі (в першу чергу на задоволення потреб суспільства) є післявоєнний досвід Японіі та ФРН, де найпотужніші промислові компаніі та банки, визначаючи основні шляхи діяльності, виділяли не суто комерційні пріоритети, а суспільну значимість того чи іншого вида діяльності, що принесло взаємозадоволення і цих установ і суспільства вцілому. В ролі індикатора суспільних потреб в тому чи іншому виді продукціі є попит на неї як з боку населення, так і з боку підприємств та організацій. Це відображається у кількості замовлень на виробництво окремих видів товарів та послуг з боку юридичних осіб та заключених господарських договорів.

Також важливою характеристикою розміру попиту в умовах ринку є динамика цін: їх зростання при інших постійних умовах говорить про зростання попиту, падіння - про його скорочення. Аналогічно в ролі індикатору зміни потреб може бути курс акцій тієї чи іншої компаніі, який швидко реагує на потреби суспільства в товарах та послугах, а також показує рівень прибутковості компаній. Тільки при орієнтаціі на попит кредитування буде відповідати інтересам суспільства. І тільки в цьому випадку будуть співпадати інтереси господарства в цілому та банків як самостійних одиниць госпрозрахункових підприємств, що буде своєрідною гарантією повернення наданих коштів, забезпечувати майбутню платоспроможність клієнта та отримання банківського прибутку.

В результаті міжрегіональної конкуренціі та дерегулювання фінансові послуги і продукти стають однотипними по всій країні. Як наслідок, зросла конкуренція як між банками і іншими кредитними інститутами, так і банків між собою. Посилення конкуренціі веде до зниження прибутків банків. Для того, щоб укріпитись на вже існуючих ринках чи завоювати нові, банки йдуть на лібералізацію кредитної політики, що, в свою чергу, збільшує ризик. Для того, щоб подолати невпевненість в майбутньому банки все активніше будуть застосовувати довгострокові, середньострокові та корткострокові маркетингові стратегіі, концентруючи увагу на контролі над витратами банку, скоротшенні накладних витрат, заробітної плати, прискорені впровадження нових технологій для автоматизаціі банківських операцій.

Якщо говорити про далеку перспективу, то кредитування як вид діяльності комерційного банку буде розвиватися в сторону наближення до тих стандартів, що використовуються в розвинених країнах. Темпи розвитку будуть визначатися, природно, темпами просування економічних реформ і їх успішності.

  Напрямки цього розвитку можна визначити таким чином:

▪ підвищення професіоналізму банків в сфері кредитної діяльності;

▪ збільшення в структурі кредитних портфелів банків частки середньо- і довгострокових кредитів;

▪ шляхом вдосконалення своєї роботи банки повинні наблизитись до системи, коли надання кредиту буде не окремим правочином, а частиною комплексу послуг, що надаються клієнту;

▪ вдосконалення механізмів забезпечення і виконання кредитних зобов'язань;

▪ впровадження різноманітних форм і засобів надання кредитних коштів позичальникам.

 

9.1. 9.1. Сутність, призначення та види фінансового посередництва

 

Грошовий ринок за характером зв'язку між кредиторами та позичальниками розділяється на два сектори: сектор прямого фінансування та сектор непрямого (опосередкованого) фінансування. У секторі непрямого фінансування поряд з кредитором-заощадником і позичальником-витратником, з'являється третій економічний суб'єкт, який є самостійним і рівноправним суб'єктом грошового ринку. Подібно до базових суб'єктів він формує власні зобов'язання та вимоги і на цій підставі емітує власні фінансові інструменти, які стають об'єктом торгівлі на грошовому ринку. Вказані суб'єкти називаються фінансовими посередниками, а їх діяльність з акумуляції вільного грошового капіталу та розміщення його серед позичальників-витратників називається фінансовим посередництвом.

Фінансове посередництво істотно відрізняється від брокерсько-дилерської діяльності. Фінансові посередники діють на ринку від свого імені і за власний рахунок, створюючи власні зобов'язання і власні вимоги. Тому їх прибутки формуються як різниця між доходами від розміщення акумульованих коштів і витратами, пов'язаними з їх залученням. Так, страхова компанія, акумулюючи кошти своїх клієнтів, створює нове зобов'язання - страховий поліс, а розміщуючи ці кошти в банках чи цінних паперах, створює нову вимогу до позичальника.

Загальний вигляд взаємовідносин між базовими суб'єктами грошового ринку та фінансовими посередниками можна подати у такому вигляді (рис. 9.1):

 

 

 

 

Рис. 9.1 Загальна схема фінансового посередництва

 

Усі фінансові посередники функціонують на єдиному грошовому ринку, з одним і тим же об'єктом - вільними грошовими коштами, однаково відчутно впливають на кон'юнктуру цього ринку, можуть не тільки конкурувати між собою, а й взаємодіяти у вирішенні багатьох економічних та фінансових завдань.

Фінансові посередники відіграють важливу роль у функціонуванні грошового ринку, а через нього - у розвитку ринкової економіки, їх економічне призначення полягає в забезпеченні базовим суб'єктам грошового ринку максимально сприятливих умов для їх успішного функціонування.

  Конкретні переваги фінансового посередництва:

5. можливості для кожного окремого кредитора оперативно розмістити вільні кошти в дохідні активи, а для позичальника - оперативно мобілізувати додаткові кошти, необхідні для вирішення виробничих чи споживчих завдань, і так само оперативно повернути їх на висхідні позиції. Для цього кредитору достатньо звернутися до будь-якого посередника і розмістити у нього свої кошти, а позичальнику достатньо звернутися туди ж і одержати їх у позичку.

6. скороченні витрат базових суб'єктів грошового ринку на формування вільних коштів, розміщенні їх у дохідні активи та запозиченні додаткових коштів. Кредитору і позичальнику не потрібно багато часу та зусиль витрачати на пошуки один одного (на рекламу, створення інформаційних систем тощо); не потрібно здійснювати складні оціночно-аналітичні заходи щодо потенціального клієнта, щоб визначити його надійність, платоспроможність. Цей клопіт і витрати бере на себе фінансовий посередник; не потрібно мати справу з великою кількістю дрібних кредиторів чи позичальників, на підтримання контактів з якими потрібні значні кошти, їх консолідованим представником на ринку є посередник, підтримання контактів з яким обійдеться значно дешевше.

Для забезпечення своєї діяльності фінансові посередники також витрачають значні кошти, і утримання цих посередників обходиться суспільству недешево. Проте завдяки великим обсягам виконуваних операцій, їх оптовому характеру, собівартість кожної окремої операції коштуватиме посередникам та суспільству значно дешевше, ніж якби вона виконувалась безпосередньо кредиторами та позичальниками;

Информация о работе Походження грошей. Роль держави у творенні грошей