Податкова система України

Вирішення цих проблем - головна мета діяльності спеціалістів у сфері прибуткового оподаткування. Велику роль відіграє прибутковий податок у фінансовому регулюванні економіки. Це здійснюється шляхом диференціації ставок і пільгове оподаткування. Регулююча функція податків найбільш притаманна саме прибутковому податку, пов'язаному з використанням доходів юридичних і фізичних осіб. Жоден інший податок не може забезпечити такий вплив на інтереси суб'єктів розподільних відносин у суспільстві. Таким чином, незважаючи на всі труднощі, пов'язані із стягненням прибуткового податку, він використовується практично у всіх країнах світу, в тому числі і в Україні.

Майновий податок - другий вид прямого оподаткування, який повинен перебувати у тісному взаємозв'язку із прибутковим оподаткуванням, і ось чому: джерелом сплати цього податку є особисті доходи громадян. Саме перелік майна, що оподатковується в Україні, встановлюється чинним законодавством. Таким майном виступають транспортні засоби і механізми.

На відміну від прибуткового податку приховування об'єкта оподаткування при майновому майже неможливе (об'єктами є будівлі, транспортні засоби інше). Недоліком майнового оподаткування є обмежена регулююча функція.

Найбільш поширеними видами реальних податків є земельний і податок на промисел.

Земельний податок - це найдревніший вид податку. В податковій політиці зараз цей податок відіграє велику роль. Реалізація двох функцій податків -фіскальної і регулюючої - існують в повному обсязі в цьому податку. При стягненні земельного податку не існує можливості сховати об'єкт оподаткування. А також перевагою цього виду податку є те, що кожен, хто має земельну ділянку, платить пропорційно до її розміру і родючості грунту, тобто це наявний принцип соціальної справедливості.

Податок на промисел стягується в Україні у вигляді плати за патент на право торгівлі фізичними особами.

Особливістю непрямих податків є те, що вони стягуються в ціні товарів, тобто їх види залежать від особливостей ціноутворення. Непрямі податки поділяються на дві групи залежно від характеру торговельної діяльності. Внутрішня торгівля використовує акцизи і фіскальні монополії. Зовнішня характеризується встановленням мита на товари, що експортуються. Розглянемо ретельно кожен з видів непрямих податків.

Акцизи - непрямі податки, що встановлюються у вигляді надбавки до ринкової ціни. В залежності від методу встановлення розрізняються фіксовані ставки акцизів (встановлюються у грошовому виразі на одиницю товарів) і пропорційні (встановлюються в процентах до обсягу реалізації). Так як товарів, що підлягають непрямому оподаткуванню багато, в залежності від обсягу товарів поділяються акцизи на специфічні (встановлюють на окремі види товарів), а також універсальні (встановлюють до всього обсягу реалізації).

Однією з форм акцизів є податок на додану вартість. Його особливість полягає в тому, що він поширюється на перенесену вартість, яка вже була раніше оподаткована. Але якщо податок і сплачується багаторазово, він охоплює щоразу тільки знову створену вартість.

Податок на додану вартість має високу ефективність із фіскальної точки зору. Широка база оподаткування, яка включає не тільки товари, але й роботи і послуги, забезпечує надійність та стабільність бюджетних надходжень від цього податку. Універсальні ставки полегшують як обчислення податку для його платників, так і контроль податкових органів за правильністю та своєчасністю сплати останнього. Стягнення ПДВ на всіх етапах руху товарів, робіт, послуг має наслідком рівномірний розподіл податкового тягаря між усіма суб`єктами підприємницької діяльності. Крім того, оподаткування доданої вартості, а не обсягу реалізації, сплата податку пропорційно вартості, знову створеній саме на цьому етапі виробництва товару, наближають ПДВ до прямих податків з точки зору прогресивності об`єкта оподаткування.

Недоліками ПДВ є значний його вплив на загальний рівень цін та регресивність, особливо щодо малозабезпечених верств населення.

Обчислення та стягнення ПДВ потребують чіткого визначення об`єкта оподаткування - доданої вартості. Вона є часткою повної вартості товару чи послуги. Повна вартість товару чи послуги має такі складові частини:

      вартість сировини та матеріалів, а також послуг виробничого характеру, що відноситься на собівартість;

      заробітна плата працівників, які займаються виготовленням цього товару чи наданням послуги;

      прибуток.

Очевидно, що перша складова частина вартості товару чи послуги не залежать від зусиль виготовлювача, вона суто арифметичне включається в повну вартість товару чи послуги. У свою чергу, заробітна плата і прибуток є тими частинами повної ватрості, які створюються на цьому етапі в процесі виробництва, а тому є добавленою вартістю.

Податок на додану вартість в Україні було запроваджено з 1 січня 1992 року замість раніше діючих податків з обороту та податку з продажів, стягнення яких будувалося на системі планово-централізованих цін.

Впровадження нових видів непрямих податків (податку на додану вартість та акцизного збору) передусім пов`язано з необхідністю забезпечення достатніх і стабільних доходів бюджету в умовах широкої лібералізації цін та розгортання процесів інфляції.

Платниками податку на додану вартість є всі юридичні особи та громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, незалежно від форм власності та господарювання.

Акцизний збір, так само як і ПДВ, є одним із непрямих податків, включається до ціни товарів і сплачується в кінцевому рахунку покупцем, а не виробником товарів. Акцизний збір відноситься до категорії специфічних акцизів, тобто він стягується за ставками, диференційованими по окремих групах товарів.

Акцизний збір був введений в Україні в 1992 році і разом з ПДВ замінив податок з обороту. Оподаткуванню акцизним збором підлягають здебільшого предмети споживання, котрі, як правило, не належать до предметів першої необхідності та рівень рентабельності яких достатньо високий.

Майже в усіх країнах із розвинутою ринковою економікою акцизи представлені у двох формах - універсальних і специфічних. Хоча останнім часом специфічні акцизи і поступаються універсальним своїм значенням у формуванні бюджетних надходжень, їх існування поки що не ставиться під сумнів. Причина полягає в тих відмінах, які існують між цими двома видами акцизів і зумовлюють їх різне значення і для фіскальних інтересів держави, і для інших економічних чинників.

ПДВ та акцизний збір справляють різний вплив на процеси ціноутворення, причина чого полягає як у неоднакових базах оподаткування цих податків, так і в різних ставках оподаткування. Так, акцизний збір набагато менше впливає на загальний рівень цін у країні, оскільки перелік підакцизних товарів є не дуже широким, на відміну від ПДВ, яким оподатковуються майже всі товари, роботи та послуги.

Платниками акцизного збору є всі суб`єкти підприємницької діяльності, які виробляють підакцизні товари (продукції), суб`єкти підприємницької діяльності та громадяни, що ввозять підакцизні товари (продукцію) на митну територію України, суб`єкти підприємницької діяльності, що реалізують підакцизні товари.

Третій вид непрямих податків - мито. Воно встановлюється прививезенні і ввезенні товарів через кордон даної країни. Існують такі види мита:

      Статистичне мито - встановлюється на товари з метою обліку експортно-імпортних операцій.

      Фіскальне мито-встановлюється на товари сталого поиту,що дає достатні надходження.

      Протекціоністське мито - вводиться з метою захисту внутрішнього ринку від конкуренцій.

      Антидемпінгове мито - вводиться також для захисту внутрішнього ринку в умовах товарного демпінгу.

      Зрівнювальне мито - за згодою сторін має врівноважити ціни на вітчизняні і імпортні товари.

На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходної частини бюджету), митна політика спрямована здебільшого на формування раціональної структури експорту та імпорту в умовах відсутності втручання держави в цю сферу.

Мито - непрямий податок, тобто включається до ціни товарів і сплачується за рахунок покупця.

Необхідність сплати мита виникає при переміщенні через митний кордон країни товарів та інших предметів. Митне оподаткування є одним із напрямків митної політики держави, а також засобом митного регулювання.

Межі митної території України є її митним кордоном, який збігається з її державним кордоном.

Існують два види мита в Україні: ввізне та вивізне. Воно нараховується митними органами виходячи з митної вартості й установленних ставок мита.

Платниками мита є будь-які юридичні або фізичні особи, котрі здійснюють переміщення через митний кордон України товарі або інших предметів, що підлягають митному оподаткуванню згідно з чинним законодавством.

Перевагами непрямих податків є наступне: швидке надходженняїх до бюджету, що дає змогу фінансувати видатки бюджету; непрямі податки охоплюють дуже широке коло товарів і послуг народного споживання, тому є висока ймовірність того, що надходження їх буде досить повним, але ще непрямі податки балансують місцеві бюджети, так як споживання більш-менш рівномірне в територіальному аспекті; непрямі податки також справляють значний вплив і на державу, такий вплив виражається в тому, що їй вигідно збільшувати обсяг виробництва, бо чим більше обсяг реалізації, тим більше доходів надходить до бюджету.

Головним недоліком непрямих податків є те, що їх сплата незалежить від розміру доходів платників. Таким чином, сплата непрямих податків стає тяжким тягарем для платників податків. Отже, в непрямому оподаткуванні, мабуть, потрібно мати широке коло оподатковуваних товарів з досить помірними ставками або взагалі єдиний універсальний акциз. Урахувати інтереси всього суспільства неможливо.

Нині в Україні застосовується два вида непрямих податків універсальні та специфічні акцизи і мито. З точки зору вирішення фіскальних завдань непрямі податки завжди ефективніші за прямі. Одна з головних причин полягає в різних базах оподаткування. Очевидно, що непрямі податки справляють тим значніший вплив на загальний рівень цін, чим більший обсяг виробництва товарів у країні вони охоплюють, чим вищі їх ставки, але підвищення ставок та введення нових форм непрямого оподаткування провадиться в період економічної стабільності.

Розділ 3. Шляхи вдосконаленняподаткової системи

3.1 Зарубіжний досвід податкової системи

Податкові системи окремих країн Європи формувалися в абсолютно різних умовах. Лише в середині XX століття в розвитку системоподаткування з'явилися спільні риси, пов'язані із післявоєннимиекономічними реформами. Високий рівень державних видатків на тойчас супроводжувався високими податками. Крім того, справедливо існує думка, що в деяких країнах дуже складні і багаторівневі системи оподаткування. Значення одних і тих самих податків в різних країнах неоднакове. Так у Франції частка непрямих податків в доходах бюджету дорівнює 62,7%, в Голандії - 41,3%.

Для того, щоб побачити різноманітність і розрив між ставками прибуткового податку з громадян в різних країнах, порівняємо системи оподаткування. Справа в тому, що в багатьох країнах застосовується система прогресивних ставок прибуткового податку з абсолютно несхожими характеристиками прогресії, з різними базовими максимильними ставками податку. Традиційно вважається, що прибутковий податок формує не дуже великий вплив, у порівнянні, наприклад, з податком на прибуток, на розміщення виробництва, заощадження тих чи інших інвестицій. Однак, коли в Європі формується зараз єдиний ринок робочої сили і зняті майже всі перешкоди для переливу капіталу, зростає важливість відмінності в податкових системах, а особливо в максимальних ставках прибуткового податку з громадян.

Надто цікавим з позиції єдиного європейського ринку є оподаткування доходу, отриманого за кордоном. Існують два основних принципи оподаткування стосовно доходу, отриманого за кордоном:

      територіальний принцип (використовується у Франції), коли оподаткування доходу здійснюється за різними ставками в залежності від джерела доходів (у чистому вигляді цей принцип являє собою оподаткування доходу, отриманого тільки із джерел, які знаходяться в середині країни, в той час, як доходи, які отримані за кордоном, звільняються від оподаткування);

      резидентний принцип заключається в тому, що ставка податку не залежить від джерела отриманого доходу. Цей принцип застосовується майже всіма країнами і безперечно виникає ситуація, коли один і той же доход оподатковується спочатку в країні виникнення, а потім в країні отримувача доходу. Для того, щоб недопустити подвійного оподаткування в більшості країн - членів ЄС податки, сплачені за кордоном, зараховуються при розрахунках в середині країни.

Особливий вид податків, що застосовується в деяких країнах- членах ЄС - податок на приріст капіталу. В більшості країн цей податок стягується не в момент цього приросту, а в момент його реалізації (наприклад, після продажу акцій). В Бельгії і Франції цей податок стягується по ставці, нижче ставки податку на прибуток. В Німеччені, Голандії, Італії податок з громадян на приріст капіталу при довгострокових вкладеннях взагалі не стягується. Специфічною формою приросту капіталу є отримання прибутку (збитку) при зміні валютного курсу. Такі доходи оподатковуються за ставко податку на прибуток, але в деяких країнах такий податок не використовується. Так, в Великобританії зміна доходу в результаті зміни валютного курсу не вважається фінансовим результатом.