Платіжний баланс та МТБ

3. Звʼязок між поточним та капітальним рахунками платіжного балансу. Рахунок державних резервів та похибка платіжного балансу.

  Згідно  з концепцією платіжного балансу  він повинен бути врівноваженим, тобто надходження і вилучення  повинні взаємно покриватися. Це означає, що незбалансованими можуть бути окремі статті або розділи. В основі вирівнювання платіжного балансу лежить взаємозвязок між рахунками поточних і капітальних операцій. Іншими словами, сальдо рахунку поточних операцій повинно компенсуватись протилежним знаком сальдо рахунку капітальних операцій з одночасним урахуванням неідентифікованих чистих надходжень.

    З метою оцінки стану платіжного балансу слід розрізняти первинне, вторинне і підсумкове його сальдо. Первинне сальдо – це сальдо рахунку поточних операцій. Вторинне сальдо – це інтегральне сальдо двох рахунків: поточних і капітальних операцій, доповнене статтею “Помилки та упущення” (вторинне сальдо повинне бути нульовим, а платіжний баланс врівноваженим). Підсумкове сальдо – це сальдо з урахуванням вторинного сальдо і змін у резервних активах. Воно завжди є нульовим. В Україні зміни в резервних активах є складовим елементом рахунку капітальних операцій і підсумкове сальдо збігається із вторинним сальдо.

    Хоча  платіжний баланс являє собою  форму обліку, в основі якої лежить принцип подвійного запису, проте в дійсності уряди практично не користуються цим методом під час обліку кожної операції, яка відображається при його розрахунку. Це має місце тому, що не завжди є повна і достовірна інформація про всі міжнародні економічні операції країни протягом року. Внаслідок цього кредит і дебет в агрегованому вигляді, як правило, не збігаються. Тому з метою досягнення рівності між ними, як це має бути в системі подвійного запису, в платіжному балансі є спеціальна стаття "чисті помилки та пропуски" ("статистична похибка"). Ця стаття відображає пропуски платежів, які з якихось причин не були записані в інших статтях платіжного балансу, та помилки, що сталися в записах окремих платежів.

    Специфічною статтею фінансового рахунку  є стаття, яка відображає рух резервних активів. Резервні активи являють собою міжнародні високоліквідні активи країни, які перебувають під контролем уряду і в будь-який момент можуть бути використані ним для фінансування дефіциту платіжного балансу та регулювання курсу національної валюти.

      Слід мати на увазі, що резервні  активи використовуються для  захисту платіжного балансу в  останню чергу, тобто після того, як інші заходи (девальвація валюти для стимулювання експорту або залучення додаткових зовнішніх кредитів) не дали належних результатів. Резервні активи, які відображаються в платіжному балансі, повинні бути в наявності. Ті ж активи, які, скажімо, обіцяють дати, в платіжний баланс не включаються.

      Резервні активи можуть виступати  у формі монетарного золота (золото  проби не нижче 995 -1000), СДР, частки  країни в МВФ, валютних активів  (іноземної валюти, банківських депозитів,  урядових цінних паперів, інших  цінних паперів, фінансових дериватів,  акцій приватних підприємств).

      З точки зору бухгалтерського обліку ідеальним платіжним балансом є той, в якому сальдо платіжного балансу дорівнює нулю, тобто величина потоку грошових надходжень в країну дорівнює величині потоку її зовнішніх платежів, а величина офіційних резервів залишається незмінною.

      Однак досить часто в багатьох  країнах виникають ситуації, коли зовнішні платежі країни за імпорт товарів та послуг, а також за минулу заборгованість виявляються більшими ніж поточний притік капіталу і наявні резервні активи. За таких умов має місце криза платіжного балансу. [6]

4. Криза та регулювання платіжного балансу.  

   Фактори, які визначають платіжний баланс:

   1) нерівномірність економічного і політичного розвитку країн, міжнародна конкуренція.

   Із  посиленням західноєвропейського і  японського центрів, зростанням їх економічного і науково-технічного потенціалу, експансією на світових ринках товарів і капіталів  платіжні баланси ряду країн Західної Європи (особливо ФРН) і Японії в 70-80-ті роки, як правило, зводилися із значним позитивним сальдо, що перетворилось на одну з гострих проблем міжнародних економічних і валютно-кредитних відносин. Падіння конкурентоспроможності американських товарів, пов'язане з підвищенням курсу долара, призвело до погіршення поточного платіжного балансу США в 1982-1985 рр. Японії вдалось активізувати поточні операції свого платіжного балансу, а ФРН - значно зменшити дефіцит і вирівняти платіжний баланс переважно внаслідок покращання показників зовнішньої торгівлі.

   2) Циклічні  коливання економіки. 

   На  платіжних балансах відбиваються коливання, підйоми і спади господарської активності в країні, адже від стану внутрішньої економіки залежать її зовнішньо¬економічні операції. Коливання платіжного балансу, зумовлені механізмом промислових циклів, сприяють перенесенню внутрішньоекономічних циклічних процесів з однієї країни в інші. Експорт товарів, капіталів, послуг сильно реагує на зміни умов світового ринку. В силу асинхронності сучасні економічні цикли впливають на платіжний баланс найчастіше непрямо. Світові економічні кризи призводять до значних дефіцитів платіжних балансів то одних, то інших країн.

   3) Зростання  закордонних державних витрат.

   4) Мілітаризація  економіки і військові витрати. 

   Непрямий  вплив військових витрат на платіжний  баланс визначається їх впливом на умови виробництва, темпи економічного зростання, а також масштабами вилучення  з цивільних галузей ресурсів, які могли б використовуватися  для капіталовкладень.

   5) Посилення  міжнародної фінансової взаємозалежності.

   У сучасних умовах рух фінансових потоків став важливою формою міжнародних економічних  зв'язків. Це зумовлено збільшенням  масштабів вивезення капіталів, розвитком світового ринку позичкових капіталів за лібералізації умов угод. Важливими факторами руху капіталів стали посилення нерівноваги платіжного балансу і потреба в залученні позичкових коштів для покриття його пасивного сальдо. Внаслідок цього фінансова взаємозалежність країн стала сильнішою від комерційної взаємозалежності. Це посилює валютні і кредитні ризики, насамперед ризик неплатоспроможності позичальника.

   6) Зміни  в міжнародній торгівлі.

   НТП, зростання  інтенсифікації господарства, перехід  на нову енергетичну базу спричиняють  структурні зрушення в міжнародних економічних зв'язках. Інтенсивнішою стала торгівля готовими виробами, зокрема науковомісткими товарами, а також нафтою, енергоресурсами. У географії товарних потоків позначилась тенденція до розширення обміну між промислове розвинутими країнами (70 % світової торгівлі; країни ЄС - 38 %) при скороченні питомої ваги країн, що розвиваються, в їх зовнішній торгівлі. Посилився вплив нецінових факторів конкуренції - новизни, якості, надійності, термінів постачання продукції на платіжний баланс.

   7) Вплив  валютно-фінансових факторів на платіжний баланс.

   Нестабільність  світової валютної системи погіршує умови міжнародної торгівлі і  розрахунків. Девальвація переважно заохочує експорт, а ревальвація стимулює імпорт за інших однакових умов. Коливання курсу провідних валют, які використовують як валюти ціни і платежу, впливають на платіжні баланси більшості країн.

   8) Негативний  вплив інфляції на платіжний  баланс.

   Підвищення  цін знижує конкурентоспроможність національних товарів, ускладнює їх експорт, заохочує імпорт товарів і  сприяє відтоку капіталів за кордон.

   9) Надзвичайні  обставини - неврожай, стихійні лиха, катастрофи тощо негативно впливають  на платіжний баланс.

    Сучасні  провідні фахівці з антикризового  управління зазначають, що державне  регулювання кризовими явищами (ДРКЯ) — це заходи впливу законодавчого, виконавчого, контролюючого характеру, що здійснюється з метою стабілізації ВНП та адаптації соціально-економічної системи до умов, що змінюються.

   Держава формує систему правових актів, що регламентують  вплив на кризові явища підприємства, опрацьовує й затверджує економічні механізми впливу фінансової допомоги, здійснення антикризового впливу на основі добровільної угоди між підприємством-боржником  і його кредиторами.

   Механізм ДРКЯ є сукупністю способів організації економічних відносин, які застосовує держава з метою забезпечення сприятливих умов для економічного й соціального розвитку.

   Головною  метою ДРКЯ є економічна й соціальна  стабільність і зміцнення існуючого  ладу всередині країни та закордоном, адаптація його до умов, що змінюються.

   Об 'єктами ДРКЯ є:

   -    економічний цикл — ДРКЯ під час криз й депресій, бурхливого і тривалого підйому, пом'якшує негативний вплив економічних циклів на попит, виробництво, капіталовкладення і зайнятість;

   -   умови нагромадження капіталу— ДРКЯ за допомогою регулюючих органів впливає на економічний цикл і структуру, створюючи додаткові можливості і стимули для інвесторів;

   -  зайнятість — ДРКЯ підтримує співвідношення: між попитом і пропозицією робочої сили, між зростанням заробітної плати і зниженням зайнятості;

   -  грошовий обіг — ДРКЯ здійснює заходи боротьби з інфляцією, при цьому паралельно здійснюється вплив на інші об'єкти — умови нагромадження, ціни, соціальні відносини;

   -   платіжний баланс — ДРКЯ здійснює оперативне и стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливу на експорт, рух капіталу, підвищення і зниження курсів національних валют;

   -  ціни — ДРКЯ, формуючи ціни, впливає на структуру господарства, умови капіталовкладень, стійкість національної валюти, соціальну атмосферу.

   Суб'єктами ДРКЯ є органи управління, або управлінський персонал (кризис-групи), що здійснюють санаційні заходи, чи заходи виходу із кризових ситуацій.

   Методи (інструменти) державного регулювання кризовими явищами:

   - адміністративні — ґрунтуються на силі державної влади і не пов'язані із залученням додаткових фінансових витрат, наприклад, видача ліцензій на здійснення визначеного виду діяльності, дозволів на використання державних об'єктів з комерційною метою;

   -  економічні — засоби грошово-кредитної політики та податково-бюджетної політики.

   Основні засоби грошово-кредитної політики:

   -  регулювання дисконтної ставки, проведене центральним банком;

   -  установлення й зміна розмірів мінімальних резервів фінансових інститутів;

   - операції державних установ на ринку цінних паперів (емісія державних зобов'язань, торгівля ними).[6]

   Таким чином, держава прагне змінити співвідношення попиту та пропозиції на грошовому ринку.

   Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами податково-бюджетної політики через доходи й витрати центрального уряду і місцеві бюджети.

   Мобілізація фінансових засобів для покриття державних витрат відбувається за допомогою  податків, які, здійснюючи свою регулюючу функцію, впливають на економічну діяльність суб'єктів господарювання. Головним чином державне регулювання податків залежить від вибору податкової системи, рівня податкових ставок, видів і розмірів податкових пільг. Таким чином, задача державних бюджетних органів полягає в тому, щоб створити податковий механізм, який впливав би на комерційну діяльність юридичних і фізичних осіб.

   Як  інструменти державного регулювання використовуються й витрати з бюджету на господарські цілі. Це, насамперед, державні кредити, субсидії і гарантії, а також витрати на закупівлю товарів і послуг у приватному секторі [2, С. 66–67]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновок

     На  сьогодні туризм забезпечує 3,8 % валового світового продукту безпосередньо  та 11 % з врахуванням опосередкованої  дії. Частка туризму у ВВП більшості  країн змінюється від 1% у високорозвинених і диверсифікованих економіках до 10% у країнах з відносно великим  туристичним сектором. Однак у  багатьох малих країнах та країнах, що розвиваються, цей показник значно перевищує середні значення і  досягає 50 %  (Багамські о-ви, Антигуа). Але така висока частка туризму у  ВВП свідчить про вразливість  економіки, особливо у разі зміни  світової конʼюнктури.  Оптимальною, на думку СТО, виглядає показник 2-10%.

     Це  означає, що частка туристичної галузі та суміжних з нею, можуть також впливати і на платіжний баланс держави, як в позитивному, так і в негативному  сенсі. Окрім того, туризм є дуже вразливим до впливу різних факторів, особливо в країнах нестабільної політичних, соціально-економічних  факторів. Ступінь важливості туризму  напряму залежить від його частки в ВВП, платіжному балансі та в  загальному економічному життя держави, а також від диверсифікованості економіки.