Платіжний баланс і зовнішній державний борг

Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний економічний університет

 

 

Кафедра економічної  теорії

 

 

 

 

 

 

 

ІНДЗ

З макроекономіки на тему:

«Платіжний баланс і зовнішній державний борг»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконав:

Студент групи МЕ-11 ФМБМ

Дорош Андрій

 

Науковий керівник:

к.е.н.,доц.

Шиманська О.П.

 

 

 

 

 

 

Тернопіль – 2010 
План

Вступ

1. Державний борг та його види.
2. Динаміка державного боргу України.
3. Платіжний баланс та методи його регулювання.

Висновки.

Додаток.

Список використаної літератури.

 

Зміст.

ВступВисновки

Додаток

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В умовах фінансової глобалізації розвиток міжнародної фінансової системи характеризується значним зростання обсягів зовнішньої державної заборгованості країн світу. На сьогодні необхідно констатувати, що державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу, дієвим інститутом у механізмі макроекономічного регулювання та інструментом реалізації економічної стратегії держави.

Управління та обслуговування державного боргу є одним з  пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України.

Важливе значення місця  та ролі державного боргу у фінансовій системі держави зумовило постійну увагу дослідників до різних його аспектів. Серед західних вчених особливої  уваги заслуговують праці Р. Барро, Дж. Бьюкенена, П. Елворта, Н. Калдора, Дж. Кейнса, П. Кругмана, А. Лернера, К. Маркса, Р. Масгрейва, Л. Мауера, Ф. Махлупа, Ф. Модільяні, Л. Пазинетті, Д. Рікардо, А. Сміта, Дж. Стігліца, П. Харрода та ін. Різні сторони аналізу даного питання розкриті у роботах українських вчених-фінансистів, зокрема, у працях Барановського О.І., Василика О.Д., Вахненко Т.П., Гейця В.М., Козюка В.В., Кучер Г.В., Лісовенка В.В., Луцишиної З.О., Лютого І.О., Новицького В.Є., Новосад Л.Я, Плотнікова О.В., Федосова В.М. та ін. Зовнішню заборгованість як невід’ємну складову сучасної міжнародної фінансової системи досліджували російські вчені-економісти Вавілов А., Саркісянц А., Федякіна Л. та ін.

Віддаючи належне науковим напрацюванням вітчизняних та зарубіжних вчених з даної проблематики, слід зауважити, що існує потреба в її подальшому дослідженні, оскільки формування зовнішнього державного боргу відбувалося в умовах трансформаційної економіки України, коли має місце пошук нових шляхів побудови ефективної системи управління зовнішнім державним боргом, перетворення зовнішніх державних запозичень на інструмент економічного зростання. Теоретичні підходи західних авторів до управління зовнішнім державним боргом потребують критичної оцінки, узагальнення та дослідження можливостей і передумов використання з урахуванням особливостей економіки України. Все це зумовило вибір теми дисертаційної роботи та визначило основні її напрями.

 

1. Державний борг та його види

 

Внутрішній  державний борг – заборгованість  держави домогоспо¬дарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом [9].

Зовнішній державний борг – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями [9].

Основними причинами  створення і збільшення державного боргу є:

––– збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів;

––– циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

––– скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

––– вплив політичних бізнес-циклів – надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

––– відношення боргу до ВВП;

––– відношення суми обслуговування боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру  наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові  та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від’ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб’єктивні фактори пов’язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і  вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров’я країни.

 Державний борг України.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і невиважена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу. Станом на 1 квітня 2000 р., державний борг України, що відображається у звітності Міністерства фінансів України, становив 74,48 млрд. грн., у тому числі внутрішній – 15,06 млрд. і зовнішній – 59,42 млрд.

У нинішньому році значні розміри державного боргу України  і висока вартість його обслуговування наблизили нашу державу до межі боргової кризи: річні платежі в рахунок погашення і обслуговування державного боргу мали становити 23 млрд. грн. (у тому числі з державного бюджету – 18,1 млрд. грн., що дорівнювало 76,8% його планових доходів). Реструктуризація зовнішньої заборгованості держави комерційним кредиторам, проведена у березні-квітні 2000 р., дозволила зменшити її боргові зобов’язання з 18,1 млрд. до 13,5 млрд. грн.., проте не забезпечила розв’язання проблеми обслуговування державного боргу України в середньостроковій перспективі. У 2001-2006 рр. наша країна лише за зовнішнім боргом повинна щороку сплачувати 1,7-2,1 млрд. дол.

За умов кризи рефінансування заборгованості держави виконання  нею своїх зобов’язань у рамках нинішнього курсу економічної політики вимагатиме направлення податкових надходжень до бюджету на боргові виплати, що означатиме кардинальне скорочення бюджетних видатків на соціально-економічний розвиток. Розв’язання боргової проблеми лише за рахунок видатків бюджету призведе до остаточного руйнування сфер науки, освіти та охорони здоров’я, а також розширить масштаби зубожіння населення.

Крім істотного обмеження бюджетних видатків, Уряд намагається покрити нестачу фінансування перенесенням строків сплати за існуючими борговими зобов’язаннями держави. У квітні 2000 р. завершено переговори з комерційними кредиторами щодо конверсії зовнішніх облігаційних позик України у нові боргові цінні папери з строком погашення до 2007 р., а також щоквартальною сплатою доходу в розмірі 10 і 11% річних. Однак реструктуризація боргу держави на умовах перенесення строків сплати за її борговими зобов’язаннями не знімає гостроти проблеми обслуговування державного боргу. Адже в такий спосіб досягається лише тимчасове полегшення, оскільки при цьому його загальна сума не зменшується, а борговий тягар навіть посилюється – за рахунок процентних виплат, нараховуваних на відстрочену суму.

Отже, окреслені заходи не забезпечать розв’язання проблеми державного боргу України: вони тільки сприятимуть поглибленню депресивних тенденцій у вітчизняній економіці – внаслідок послаблення стимулюючого впливу державних видатків на економічний розвиток держави і збільшення боргового навантаження на її платіжний баланс.

Для підтвердження даного висновку було проведено сценарні розрахунки основних макроекономічних показників розвитку України, розміру її державного боргу та видатків бюджету на його обслуговування за умови продовження нинішнього курсу економічної політики (див. табл. 1).

З таблиці видно, що темпи  інфляції знижуватимуться повільно й поступово: з 23% у 2000 р. до 16% у 2005 р. При цьому в 2000-2001 рр. темпи девальвації гривні дещо випереджатимуть зростання споживчих цін – у зв’язку з переоцінкою реального обмінного курсу в минулому, а, починаючи з 2002 р., темпи її девальвації відносно долара визначатимуться різницею між зростанням цін в Україні та в США.

Надалі доходи бюджету  знижуватимуться, у 2001 р. вони встановляться на рівні 24,5% ВВП і відтоді не зазнають істотних змін. Намагання Уряду сконцентрувати основну частину бюджетних коштів у руках центру виллються у збереження його частки в ресурсах Зведеного бюджету на рівні 60% (або 15% ВВП у 2000 р.). Проте згодом посилення інституту місцевого самоврядування викличе необхідність знизити частку центральної влади до 13,5% ВВП. У таблиці також припускали, що бюджетні видатки дорівнюватимуть бюджетним доходам, тобто бюджет буде збалансованим.

Внутрішні позики розміщуватимуться за ставками, які дещо перевищуватимуть темпи інфляції. Як і в 1999 р., ОВДП купуватиме лише НБУ, причому на весь період прогнозування суми залучення коштів з внутрішніх джерел будуть еквівалентними сумам погашення боргів внутрішнім кредиторам. З огляду на це, заборгованість за внутрішніми позиками перебуватиме майже на однаковому рівні.

За припущенням, процентні  ставки за зовнішніми позиками повільно зростатимуть внаслідок звуження можливостей  щодо одержання ресурсів міжнародних фінансових організацій і проведення реструктуризацій, умови яких погіршуватимуться.

Імпорт товарів і  послуг не підлягатиме державному регулюванню, внаслідок чого у 2005 р. він повернеться  до рівня 1999 р., попередньо дещо знизившись внаслідок девальвації реального обмінного курсу.

При перебігу подій за наведеним сценарієм видатки  бюджету по виплаті процентів  за державним боргом збільшаться  з 2,4% ВВП до 4,1% ВВП у 2005 р., а надалі постійно зростатимуть до 4,8% ВВП у 2005 р. Частка процентних виплат у доходах Державного бюджету підвищиться з 15,5% у 1999 р. до 27,4% у 2000 р. На кінець періоду прогнозування 35,6% доходів Державного бюджету йтимуть на процентні виплати.

Отже, заходи, які вживаються нині Урядом для розв’язання проблеми державного боргу України, вже найближчим часом призведуть до її поглиблення, що унеможливить подолання кризових явищ в економіці.

 

2. Динаміка  державного боргу України

 

Станом на 1 січня 1999 р. зовнішній борг складався з таких  заборгованостей: за позиками, наданими міжнародними фінансовими організаціями (4,817 млрд дол., або 41,9% від його загальної суми); за позиками, наданими іноземними державами, і в тому числі – за позиками наданими під гарантії Кабінету Міністрів України (3,744 млрд дол., або 32,6%); за позиками, наданими іноземними комерційними банками (1,767 млрд дол., або 15,4%); перед РАТ “Газпром” (1,155 млрд дол., або 10,1%) (див. табл. 2).

У 2000 р. Україна повинна  заплатити зовнішнім кредиторам близько 3,3 млрд дол., а у 2001 р. – 2,4 млрд дол.; при цьому в 2000 р. виплати по зовнішньому боргу плануються на рівні 7% ВВП (для порівняння: у І півр. 199 р. – 3,8% ВВП).

Внутрішній борг складається  переважно із заборгованості по облігаціях внутрішньої державної позики, яка  нагромаджується з травня 1995 р., - 10,78 млрд. грн. (заборгованість по облігаціях внутрішньої державної ощадної позики є досить незначною). Станом на 1 січня 2001 р., граничний розмір державного внутрішнього боргу законодавчо визначається сумою в 25,71 млрд. грн.

Особливістю сьогоднішньої  ситуації в Україні є фактичне існування двох типів державного внутрішнього боргу: номінального і реального. Перший з них трактується як сукупність державних запозичень на кредитних і фондових ринках і передбачає погашення основної суми боргу з виплатою процентів у визначені терміни. А другий – це номінальний борг плюс непогашена заборгованість по соціальних виплатах населенню, пролонгованих у часі.

Особливості функціонування державних фінансів, пов’язані з  сучним станом боргового сектора  національної економіки.

По-перше, протягом останніх років бюджетний дефіцит кореспондував з прискореним зростанням державного боргу в Україні (див. табл. 3).

Більше того: кількісні  показники динаміки бюджетного дефіциту і державного боргу свідчать, що зменшення по роках величини бюджетного дефіциту не супроводжується скороченням державного боргу, а навпаки – цей борг зростав. Фактом існування таких “ножиць” підтверджується зростання і основної частини боргу, і витрат на його обслуговування. У цьому випадку можна говорити про негативне явище само відтворення боргу.

Нарощування державного боргу розглядається кредиторами  як підвищення ризику щодо кредитування держави. Це призводить до подорожчання нових запозичень, з характерними бюджетними (і не тільки) перевантаженнями. Надмірний податковий тягар і неподаткові збори залишаються високими. Усе це стримує внутрішній попит і економічну базу зростання.