Планування витрат підрозділів підприємства

Витрати на утримання і експлуатацію устаткування включає багато різних витрат, які необхідні для роботи устаткування в режимі виробничого процесу, а також для підтримання його в стані готовності до експлуатації:

- амортизаційні відрахування на реновацію (відновлення) машин і устаткування. Нарахування по цій статті здійснюється за певним методом амортизації згідно встановлених оптимальним терміном служби. Амортизаційні відрахування відносні до постійних витрат.

- витрати на експлуатацію устаткування включають витрати на електроенергію для приведення в дію машин, витрати на мастила, витрати на оплату праці обслуговуючого персоналу (основні, додаткові, з відрахуванням). За своїм змістом ці витрати є змінними.

- витрати на оплату праці з відрахуванням на соціальні потреби іншого обслуговуючого персоналу. Ці витрати є постійними.

- витрати на внутрішні переміщення вантажів включають витрати на утримання і експлуатацію власних і залучених ТЗ. Які не є органічною частиною технологічної системи машин, а також оплату праці робітників, які найняті не цих процесах. Ці витрати є змінними, але не завжди пропорціональними.

- витрати на ремонтне устаткування і ТЗ. Ці витрати обчислюються ремонтною службою і відносно на дану статтю, згідно з установленим порядком,їх відшкодування. Порядок відшкодування витрат пов’язаний з ремонтом може бути різний з огляду на різні види ремонту і ступеня рівномірності виконання робіт. Капітальний ремонт може фінансуватись за рахунок амортизаційних відрахувань. Також витрати на ремонт за ін. методом відносять на собівартість продукції певного періоду. Але в цьому випадку можливі різні коливання собівартості продукції по календарних періодах у зв’язку з нерівномірними ремонтними роботами. Цей недолік можна усунути, якщо разові ремонтні роботи відносити на собівартість продукції як витрати майбутніх періодів. Фінансування усіх видів ремонту може здійснюватись за рахунок так званого ремонтного фонду, який утворюється керівництвом за рахунок рівномірних відрахуваннях згідно з установленими % до ОФ. Ці витрати – змінні.

- витрати на швидко зношуючи інструменти і пристосування. Включає вартість цього інструмента та вартість робіт, що пов’язані з заточувальним ремонтом цього інструменту (< 1 року). Змінні витрати – інші витрати: орендна плата, лізинг, послуги сторонніх організацій, консультації пов’язані з експлуатацією устаткування.

Витрати на організацію і управління виробництвом.

- витрати на управління виробництвом. Включають: оплату праці управління персоналу з нарахуванням, а також витрати на інформаційне забезпечення управління.

- витрати на службові відрядження, які стосуються роботи даного підрозділу

- амортизаційні відрахування по ОЗ підрозділу, які не беруть безпосередньо участі у виробничому процесі та його транспортному обслуговуванні (будівлі, споруди, інвентар, офісне устаткування).

- некапітальні витрати на удосконалення технології і організації виробництва та підвищення якості продукції (оплата праці інженерів, вартість необхідних матеріалів, оплата послуг сторонніх організацій).

- витрати на потребує ремонт і утримання будівель, споруд.

- витрати на швидкозношувальний інвентар

- витрати на пожежну і сторожову охорону (оплата праці + відповідні  матеріальні послуги сторонніх організацій)

- страхові платежі, зі страхування майна і окремих категорій працівників, які зайняті на роботі з підвищеною небезпекою.

- інші витрати: орендна плата за будівлі, споруди і приміщення – вартість матеріалів, які витрачені при випробуванні робітників на відповідність певній кваліфікації, втрати від простоїв та недостачі матеріальних цінностей. Ці витрати вказуються лише у звітності калькуляції. Є постійними і на практиці їх план найчастіше визначається з коригуванням фактичного рівня за попередній період.

При плануванні собівартості слід розрізняти собівартості окремих виробів (калькуляція) і собівартості загального обсягу готової (кінцевої) продукції підрозділу. У підрозділах з коротким виробничим циклом і стабільними залишками незавершеного виробництва собівартості готової продукції співпадає з кошторисом.

В усіх інших випадках собівартість готової продукції відрізняється від кошторису і в цьому випадку собівартості кінцевої продукції Ск буде дорівнювати:

Ск=Сз1 + Сн1 - Сн2;

Сз - загальні витрати підрозділу по кошторису.

Сн1,Сн2 – собівартість залишків незавершеного виробництва на початку і кінець планування періоду.

Собівартість незавершеного виробництва на початку періоду береться за очікуваними даними.

Собівартість залишків незавершеного виробництва на кінець планування періоду приймають в залежності від специфіки типу виробництва.

Планування собівартості окремих виробів є найбільш складним моментом у системі планових обчислень. По кожному виду виробів склад. калькуляції які потрібні для обгрунтування цін виробів, визначення їх рентабельності, оцінки економічної ефективності техніки і організації рішень і т.д.

Існують різні методи обчислення витрат на окремі вироби. Їх застосовують в залежності від перш за все номенклатури виготовлення продукції.

В умовах однопродуктового виробництва (підрозділ виробляє один вид продукції) калькулювання є найпростішим, найточнішим, оскільки всі витрати підрозділу розглядаються як прямі.

Основна проблема калькулювання у багатопродуктовому виробництві полягає в розподілі непрямих витрат (загальновиробничі витрати, які включають витрати по утриманню і експлуатації устаткування і витрати на організацією управління виробництвом).

Ці витрати традиційно в Україні розподілялися як окремі статті витрат. З переходом на нову систему бухгалтерського обліку ці витрати об’єднують на одному рахунку, тому до їх розподілу слід підходити з урахуванням конкретних умов виробництва.

На практиці найбільш поширеним є метод розподілу зазначених витрат.

Перевага – простота використання.

Основні недоліки полягають в тому, що зарплата не може бути точною базою розподілу таких витрат, оскільки за умовою різного рівня механізації робіт точно не відображаються. Затрати машинного часу. Крім того, при такому розподілу витрати на кожен виріб обчислюється як середні по підрозділу незалежно від того, на якому устаткуванні вироби обробляються.

При високих вимогах до точності калькулювання розподіл Взв доцільно здійснювати за їх частинами, тобто окремо ВЕУ і ЦВ. При цьому найточнішим є обчислення витрат на утримання і експлуатації устаткування на один виріб залежно від часу роботи і собівартості однієї маш\год роботи конкретного устаткування. Відмінність цього методу від попереднього полягає в тому, що береться не середня по всьому устаткуванні собівартість маш\год.

3. Контроль якості продукції, трудової дисципліни, повних витрат

У системі управління підприємством і його підрозділами важливу роль відіграє контроль. У широкому розумінні контроль — це перевірка відповідності фактичних характеристик (процесів, діяльності, об’єктів) установленим вимогам (обмеженням). Контроль є обов'язковою функцією управління будь-якою складною системою. На підприємстві контролю підлягають усі матеріальні та грошові потоки, виробничі процеси, діяльність людей, витрат ресурсів і результати. Такий глобальний контроль дає змогу з'ясувати, наскільки діяльність підрозділів усіх ієрархічних рівнів відповідає чинному регламенту, установленим завданням і наскільки вона ефективна.

У процесі контролю збирається й аналізується необхідна інформація, виявляються відхилення фактичних показників від установлених (планових, стандартних) та їх причини. Поряд з терміном «контроль» досить поширене поняття «контролінг» яке, будучи близьким за змістом, охоплює ширше коло функцій. Однак ці функції чітко визначені лише на окремому підприємстві (контроль, аналіз, забезпечення інформацією всіх заінтересованих менеджерів, координація, а часто й планування).

Контроль на підприємстві має різні напрямки і форми. Це передусім контроль матеріалів і продукції на всіх стадіях її обробки, а також технологічних процесів. Цей вид контролю тісно пов'язаний з технологічним процесом, тому в нас він має традиційну назву технічного контролю. Технічний контроль є важливою складовою системи управління якістю продукції на кожному підприємстві.

Велике дисциплінуюче значення має контроль трудової дисципліни, дотримання організаційного регламенту та якості виконання своїх функцій працівниками (якості праці).

Особливу роль у системі внутрішнього контролю виконує контроль результатів виробництва і витрачених ресурсів, які разом характеризують ефективність діяльності. Для внутрішніх коопераційних підрозділів, що є витратними центрами відповідальності (місцями витрат), результати виражаються в кількості виготовленої продукції певної номенклатури, а витрати ресурсів – у кошторисі. У підрозділах — центрах прибутку ці два показники трансформуються в єдиний цільовий показник результату — прибуток.

Технологія контролю витрат і результатів полягає в порівнянні фактичних показників з плановими, виявленні причин відхилень та їх аналізі, що є основою для прийняття певних рішень відповідальними працівниками. Отже, контроль тісно пов’язаний з плануванням і через функцію регулювання впливає на нього. Так, відхилення фактичних показників від планових, виявлені в процесі контролю, можуть привести до двох різних регулюючих дій. У більшості випадків уживаються заходи для приведення фактичних результатів у відповідність із планованими показниками. Але, оскільки планові показники завжди є певною мірою ймовірними величинами, результати контролю можуть бути підставою для їх коригування з наближенням до фактичного рівня (наприклад, деякі витрати, які важко нормувати, втрати від браку та ін.). Таким чином, контроль є важливим елементом у системі управління зі зворотним зв’язком.

Порівняння фактичних і планових показників у процесі контролю, аналіз відхилень повинні проводитись упорядковано і систематично згідно з календарним розподілом планових завдань. На основі результатів аналізу розробляються і впроваджуються заходи з адаптації роботи підрозділів і робочих місць до тих змін, які відбулися або очікуються на підприємстві. Вони повинні забезпечити ліквідацію пов'язаних з цими змінами негативних наслідків або допомогти усвідомити нові можливості. Але це вже стосується організації планомірної роботи підприємства, у якій контроль є лише однією із функцій.

Ієрархічно контроль організується в тому самому порядку, що планування: контроль робочих місць, підрозділів певного ієрархічного рівня і підприємства в цілому. У цьому ж порядку показники контролю інтегруються, трансформуються із численних конкретних величин у більш загальні, й на рівні підприємства керівництвом контролюються найважливіші показники, що характеризують ступінь досягнення поставленої мети згідно зі стратегією його розвитку, становище на ринку та фінансовий стан.

Контроль здійснюється в різних формах щодо методів збору не обхідної інформації та частоти контрольних операцій. Стосовно певних об'єктів і операцій контроль може здійснюватися, як візуально, так і інструментально. Економічні процеси, що нас цікавлять насамперед, контролюються документально. Це стосується руху матеріальних цінностей, витрат, виготовлення продукції та ін.

Частота контрольних операцій буває різною залежно від показників, ступеня їх календарного узагальнення і призначення результатів контролю. З огляду на це виділяють контроль поточний, періодичний і разовий.

Поточний контроль здійснюється щоденно як систематичний моніторинг за рухом матеріальних цінностей, незавершеним виробництва і продукції. Його основним інструментом є оперативний облік у системі диспетчерського регулювання виробництва. Поточний контроль відіграє важливу профілактичну роль, оскільки дає змогу оперативно реагувати на небажані відхиленні в ході виробництва.

Періодичний контроль здійснюється у формі усталеної регулярної звітності підрозділів підприємства. Звіти про основні показники роботи підрозділів з належними поясненнями (аналізом) подаються, як правило, за ті періоди, на які встановлюються планові завдання. До таких періодів належать місяць, квартал, рік тощо. У звіті зазначаються планові, фактичні показники діяльності за певний період, а також підсумкові дані з початку року (кварталу). Звіти підрозділів складаються на основі оперативного й бухгалтерського обліку показників, що є об'єктами контролю.

Разовий контроль не має усталеного змісту і попередньо встановленої регулярності. Його мета та діапазон контрольованих показників визначаються в кожному окремому випадку керівництвом підприємства чи іншим компетентним органом. Разовий контроль має здебільшого такі форми, як інвентаризація матеріальних і фінансових активів, ревізія діяльності та аудиторська перевірка.

Практична частина

Задача №1

Після усіх відрахувань і платежів від прибутку у розпорядженні цукрового заводу залішілось 1053 тис.грн. Сумарні додані витрати виробництва продукції становлять 6150 тис.грн.