Планування і контроль потреби підприємства в основних засобах

Загальний коефіцієнт покриття (платоспроможності) є важливим показником платоспроможності. Він визначається співвідношенням усіх поточних активів до поточних зобов’язань і характеризує достатність оборотних активів підприємства для погашення своїх боргів. Загальний коефіцієнт покриття показує скільки грошових одиниць оборотних активів припадає на кожну грошову одиницю поточних зобов’язань. В даному випадку ВАТ «ШБУ-19» має низьколіквідний баланс, оскільки значення цього показника становило 0,06 та 0,05. Тобто підприємство не здатне своєчасно ліквідувати свої борги.

Якщо на покриття зобов’язань підприємство передбачає мобілізувати оборотні активи в частині грошових коштів і коштів в розрахунках, можна одержати коефіцієнт швидкої ліквідності. Він дорівнює частці від ділення цієї частини оборотних активів на суму поточних зобов’язань підприємства. Теоретично виправдана оцінка цього коефіцієнта знаходиться в межах 0,5-1,0.

Наймобільнішою частиною оборотних активів є гроші. Оборотні активи в грошах готові до платежу  негайно, тому відношення їх до поточних зобов’язань підприємства називають  коефіцієнтом абсолютної ліквідності. Теоретично достатнє його значення – понад 0,2. В нашому ж випадку  коефіцієнтом абсолютної ліквідності в 2010 році складав 5,84.

Частка оборотних активів  в активах підприємства визначається шляхом ділення оборотних активів на валюту балансу і показує питому вагу їх в майні підприємства. В даному випадку цей показник становив 0,54  у 2009 році, і 0,54 в 2010. Тобто на 100 одиниць майна оборотні активи займають відповідно 54 та 54 одиниці.

Отже ВАТ «ШБУ-19»  є низбколіквідним за рахунок того, що має досить багато заборгованості, та досить значну частку оборотних активів в загальній сумі активів підприємства.

1.3. Система,  методи, інформаційна база та  структура об`єктів планування  і контролю на підприємстві ВАТ «ШБУ-19».

Важливу роль у підвищенні ефективності виробництва, конкурентноздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективності форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва займає планування та аналіз господарської діяльності підприємства. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, обгрунтовуються плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їхнім виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і робітників.

Як загальна функція  управління, планування є процесом підготовки на перспективу рішень про  те, що, ким, як, коли повинно бути зроблено[4]. Планування є інструментом, який допомагає в процесі прийняття управлінських рішень. Його ціль полягає в забезпеченні нововведень та змін у достатньому обсязі, щоб адекватно реагувати на зміни у зовнішньому середовищі.

Планування в сільському господарстві має ряд специфічних  особливостей, що зумовлені необхідністю комплексно враховувати значно більшу порівняно з іншими галузями сукупність факторів:

• біологічних, до яких належать біологічні цикли виробництва, захист рослинного і тваринного світу, карантинні правила, потреба в агрокліматичному потенціалі, видові та сортові вимоги тощо;
• технологічних. У сільському господарстві технології надзвичайно диференційовані й диверсифіковані. Вони залежать від природноекономічних умов, технічної оснащеності виробництва, фінансових можливостей виробника. Варіанти технологій вимагають ґрунтовної експертизи та аналізу їхньої економічної ефективності. Надійним інструментом такої оцінки є технологічні кар¬ти та розроблені на їх основі нормативи витрат;
• технічних, що обумовлено необхідністю застосовувати в сільському господарстві широкий асортимент технічних засобів. Більшість із них використовується протягом обмеженого проміжку часу. Технічні засоби часто не уніфіковані, експлуатаційні й витратні матеріали, запасні частини не є взаємозамінними. Тому вартість техніки є відносно високою порівняно з вихідним продуктом;
• екологічних. Природне середовище є невід’ємною складовою аграрного виробництва, тому дотримання правил екологічної безпеки є обов’язковим. Виробничі процеси не можуть ставити під загрозу екологічну безпеку регіону, місцевості, конкретного ландшафту. Екологічність господарської діяльності покращує соціальний імідж підприємства, полегшує співпрацю з громадськістю, місцевими органами влади, зрештою, є економічно вигідною;
• соціальних. У сільській місцевості у працівників можливості вибору сфер прикладання своєї праці дуже обмежені, адже часто в населеному пункті єдиним підприємством є тільки сільськогосподарське. Тому створення позитивного соціально-психологічного клімату, врахування місцевих традицій, потреб і настроїв працівників, членів їхніх сімей має набагато більше значення, ніж у містах. На селі значно більша питома вага людей пенсійного віку (33,5 % проти 23,8 % у містах), які потребують соціального захисту;
• економічних. Економічна ефективність аграрного виробництва у світі є нижчою, ніж в інших галузях виробництва; воно дотується. Отримання результату є пролонгованим у часі і має великий ступінь ризику;
• організаційних. Сільськогосподарське виробництво як жодне інше розпорошене практично по всій території України. Це зумовлює значні додаткові витрати, що пов’язані зі створенням великих транспортних, інженерних та інших комунікацій, складністю управління, зв’язку тощо.

Основні показники планів на ВАТ «ШБУ-19» такі:

1. План маркетингу - обсяги і приріст продажу, частка ринку та її зміни, витрати й ефективність роботи служби маркетингу, ціни та їхня динаміка тощо.

2.  План з виробництва - обсяг вирощування продукції у натуральних показниках: собівартість, рівень витрат на вирощування, ефективність, рівень використання виробничих потужностей, рівень якості продукції, техніко-організаційний рівень вирощування тощо.

3. Фінансовий план - прибутковість, рентабельність, структура капіталу, коефіцієнти ліквідності, фінансової показники тощо.
4. План з персоналу - чисельність, структура, плинність кадрів, рівень і динаміка оплати праці, рівень кваліфікації тощо.

Всі ці види планів на ВАТ «ШБУ-19» складаються і розробляються бухгалтерією.

За способом розрахунку планових показників розрізняють такі методи:

• дослідно-статистичний (середніх показників) — передбачає використання фактичних статистичних даних за попередні роки (середніх величин) при встановленні планових показників;
• факторний (чинниковий) — більш обґрунтований, оскільки за цим методом планові значення показників визначають на основі розрахунків впливу найважливіших факторів (чинників), що обу-мовлюють зміни цих показників. Використовується передусім при плануванні технологічних (урожайність і продуктивність тварин) та економічних (рентабельність, продуктивність праці, собівартість) показників ефективності виробництва;
• нормативний — планові показники розраховують, застосовуючи прогресивні норми використання ресурсів з урахуванням їх змін у результаті освоєння організаційно-технічних заходів у плановому періоді. Обов’язковою умовою використання цього методу є створення на підприємстві відповідної нормативної бази.

 На підприємстві ВАТ «ШБУ-19» використовують балансовий метод, суть цього методу полягає в тому, що план розвитку підприємства, галузі обґрунтовується шляхом попереднього складання балансів (матеріальних, трудових, фінансових), що включають у себе потреби господарства в ресурсах і джерелах задоволення цих потреб. Основною позитивною якістю балансового методу є те, що його застосування сприяє усуненню і, головне, запобіганню диспропорцій та встановленню ефективних пропорцій. Подальшим розвитком балансового методу планування є матричний метод, що передбачає побудову моделей взаємозв’язків між виробничими підрозділами і показниками.

Типовим недоліком планів є їхня одноваріантність. З огляду на це дедалі більшого поширення на підприємстві ВАТ «ШБУ-19» набуває розрахунково-конструктивний метод (метод варіантів). Складовими етапами його є: вивчення об’єктивної реальності; розробка найдоцільніших варіантів рішень поставленого завдання з урахуванням досягнень науки і практики; технічна, технологічна, екологічна та економічна оцінка одержаних варіантів з виявленням найбільш раціонального і широким його обговоренням; розробка заходів, спрямованих на освоєння проекту. Варіантний метод планування досить трудомісткий. Тому для скорочення витрат праці й коштів застосовують графіко-аналітичні прийоми. Перший передбачає використання для проектних розрахунків математичних рівнянь прямої, гіперболи, параболи та ін., а другий — спеціальних формул для розв’язання окремих питань.

Істотному підвищенню ефективності планування сприяє використання економіко-математичних методів і ПК на ВАТ «ШБУ-19». Це дає можливість здійснити моделювання складних економічних процесів, передбачити найбільш імовірні напрями розвитку економічної системи залежно від тих чи інших параметрів і цільових функцій, значно прискорити розрахунки і підвищити їх точність і, що дуже важливо, забезпечити визначення оптимального варіанта плану з усіх можливих.

Необхідно розрізняти поняття «оптимальний план» і «ефективний план» (у літературі їх часто вживають як синоніми). Ефективний варіант плану — це варіант, який за існуючих умов макро- і мікросередовища забезпечує максимальну економічну вигоду для підприємства. Оптимальний варіант плану — це варіант, що його розраховано за допомогою економіко-математичних методів на екстремум (максимум чи мінімум) функції за певним критерієм оптимальності (максимум прибутку, мінімум витрат) і відповідно до поставлених у задачі умов і обмежень. І якщо вони коректні, то оптимальний план буде найефективнішим. Але в разі некоректності поставлених умов і обмежень такий варіант плану може бути оптимальним з погляду математичних критеріїв, однак неефективним, оскільки не забезпечує високої результативності використання ресурсів і прибутковості господарства. На ВАТ «ШБУ-19»бухгалтерія складає ці два види планів.

Передумовою ефективного  розвитку будь-якого підприємства, зокрема ВАТ «ШБУ-19», є функціонування системи внутрішнього контролю. Однак на практиці виникає багато питань та проблем. Як відомо, внутрішній контроль присутній на кожному підприємстві  (організації),  але ефективність його забезпечується не завжди. Так, невеликі підприємства найчастіше не мають достатнього персоналу, матеріальних ресурсів та рівня знань управлінців для організації необхідної системи внутрішнього контролю. Великі підприємства, навіть володіючи достатньою базою, можуть бути погано керовані,  і,  як наслідок,  досить великі затрати,  понесені на організацію контролю,  не дадуть бажаних результатів.

Внутрішній контроль – це система заходів, визначених управлінським персоналом підприємства та здійснюваних на підприємст- ві з метою найбільш ефективного використання усіма працівниками своїх обов'язків по забезпеченню та здійсненню господарських операцій [3, 46]. Внутрішній контроль визначає закономірність цих операцій і їх економічну доцільність для даного підприємства.

У процесі здійснення працівниками ВАТ «ШБУ-19» контролю ставиться сім основних завдань:

• повнота обліку даних, 
• точність обліку даних, 
• законність господарських операцій, 
• повнота записів, 
• точність ведення записів,
• збереження бухгалтерських документів,
• захист активів.

Об’єктами внутрішнього контролю на ВАТ «ШБУ-19» є функціональні цикли діяльності організації – постачання, виробництво і надання послуг.

Суб’єктами внутрішнього контролю є бухгалтер та директор.

Внутрішній контроль здійснюється безперервно. Окремі контрольні заходи проводяться в залежності від виникнення такої необхідності.  Директор підприємства самостійно встановлює склад,  терміни і періодичність процедур щодо контролю. Головний принцип організації контролю – доцільність та економічність. Усі документи внутрішнього контролю мають абсолютно конфіденційний характер.

На підприємстві ВАТ «ШБУ-19» продять такі види контролю:

Попередній контроль передує фінансово-господарській  операції або процесу,  діє до їх здійснення. Це дає можливість заздалегідь обґрунтувати економічну доцільність та вірогідність тієї чи іншої операції, своєчасно усунути недоліки, запобігти недоцільним витратам, безгосподарності і марнотратству.

Поточний контроль на підприємстві здійснюється на стадії завершення тих чи інших господарської чи фінансової операцій на певних ділянках виробництва, зберігання та реалізації продукції.  Це дозволяє своєчасно впливати на негативні операції з метою їх усунення. Поточний контроль з боку директора і бухгалтера підприємства має особливе значення під час оформлення та аналізу грошових,  розрахункових,  виробничих та інших операцій, підписання документів і надходження їх до бухгалтерії.  Для цього керівник підприємства та їх посадові особи зобов’язані не формально підписувати документи, а глибоко вникати в їх зміст, аналізувати суть фінансово-господарських операцій та показників.